Лекція 4. Культура Стародавньої Греції 2 страница

В «Антігоні» Софокл проголосив ту істину, що людина - вінець природи. Величі людини присвячений захоплений гімн, який співає в трагедії хор: «Багато в природі дивних сил, але сильніше людини -немає!». «Антігона» мала відгук у численних творах художників но­вих часів. Оперу «Креонт» написав український композитор Дмитро Бортнянський. Музику до трагедій «Цар Едіп» і «Антігона» написав німецький композитор Якоб Людвіг Фелікс Мендельсон (1809-1847).

Творцем психологічної драми, одним з трьох великих грецьких трагіків, був Еврипід (близько 480-406 pp. до н.е.). Він був сучасни­ком Софокла. Але творчість Еврипіда - новий етап в історії розвитку грецької драми. Написав поет близько 90 п'єс, з яких відомі назви 80. З них повністю збереглося та дійшло до нас 17. Один з головних мотивів його трагедій - засудження проповіді сильної особи, якій все дозволено. Еврипід пристрасно викриває тиранію. Панування однієї людини над іншими, всупереч їхній волі, йому уявляється порушенням природного громадянського порядку. Благородство, за Еврипідом, полягає в особистих достоїнствах і добродійності, а не в

Лекція 4. Культура Стародавньої Греції

знатному походженні та багатстві. Позитивні персонажі Еврипіда неодноразово висловлюють думку, що безупинне прагнення до багатства може штовхнути людину до злочину.

Заслуговує на увагу ставлення Еврипіда до рабів. Він вважав, що рабство - це несправедливість і насильство, що природа у людей одна, і раб, якщо у нього благородна душа, нітрохи не гірший за вільного.

Еврипід часто відгукувався в своїх трагедіях на події Пелопон­неської війни. Хоча він гордиться військовими успіхами співвітчиз­ників, але в цілому відноситься до війни негативно. Він показує, які страждання несе війна людям, насамперед жінкам і дітям. Війна мо­же бути виправдана тільки в тому випадку, якщо люди захищають незалежність своєї батьківщини. Деякі вчені називають Еврипіда пер­шим психологом. Поет вперше в літературі спробував проаналізува­ти людські інстинкти, світ сильних почуттів. В його творах багато глибоких, серйозних роздумів про життя, долю та її роль в житті людини, про богів, про участь жінок, про дружбу і кохання. За це ще в стародавньому світі Еврипіда називали «філософом на сцені». Плу­тарх повідомляє, що після поразки в Сицилійській експедиції поло­неним афінянам дарували волю за декламування уривків із драм Еврипіда.

На думку греків, якщо Софокл зображав людей такими, якими вони повинні бути і якими їх зображали скульптори Фідій, Мирон і Поліклет, то Еврипід змальовував їх такими, якими вони є насправді. Людське життя, за його переконаннями, залежить не від сліпої долі, а від характеру людини, вчинків, пристрастей, які можуть призвести її до загибелі. Аристотель назвав Еврипіда найтрагічнішим з усіх грецьких драматургів.

Одна з найкращих п'єс Еврипіда - «Медея» була поставлена на афінській сцені в 431 р. до н.е. Сюжет трагедії взятий з міфу про похід аргонавтів в Колхіду за золотим руном. В ньому брали участь найвідоміші грецькі герої (Геракл, Тесей та інші), а керівником походу був Ясон. Медея - це чарівниця, дочка колхідського володаря. Вона вбила рідного брата, двох своїх синів і намагалася отруїти героя Тесея. В трагедії показана моральна драма жінки, яка породжена її принизливим становищем.

Еврипід не був зрозумілий і оцінений гідно своїми сучасниками. Його слава прийшла значно пізніше, ніж слава Есхіла і Софокла. За все своє життя він здобув на афінських театральних змаганнях лише

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

п'ять перших нагород, причому останню - посмертно. Незадовго до смерті він покинув Афіни і переїхав до двору македонського царя Архелая, де користувався пошаною. В Македонії він і помер (за декілька місяців до смерті Софокла в Афінах). Лише після смерті Еврипіда почали називати видатним трагічним поетом і таке суджен­ня про нього збереглося на весь наступний час. В IV ст. до н.е. вже жодному поету не вдалося наблизитись до класичних зразків старо­давньої трагедії, до Есхіла, Софокла, Еврипіда. Породжена полісною демократією, трагедія померла разом з нею.

З впливом на людину мистецтва і особливо трагедії пов'язане таке поняття, як катарсис (буквально - очищення). У давньогрецькій культурі воно означало відновлення тілесного і морального здоров'я, звільнення душі від скверни, шкідливих пристрастей (гніву, страху, заздрості, ревнощів). За Аристотелем, глядач, спостерігаючи за подіями трагедії, зазнає душевного хвилювання: співчуття до героя, хвилювання за його долю. Це переживання приводить глядача до очищення внутрішнього світу, підносить душу.

Крім трагедії у Стародавній Греції побутував у літературі такий драматичний жанр, як комедія. Одним з найвидатніших давньогрець­ких комедіографів, «батьком комедії» був Аристофан, який жив в Афінах близько 446-385 pp. до н.е. Із сорока його комедій до нас дійшло одинадцять. Вони охоплюють весь період творчості комеді­ографа. Багато з його праць завоювали нагороди на афінських теат­ральних змаганнях. Найвідоміші комедії Аристофана - «Оси», «Пта­хи» і «Жаби».

До Аристофана мета комедії обмежувалась завданням повесели­ти і забавити глядача, примусити його сміятися. Він надав комедії політичної гостроти і злободенності. Аристофан пристрасно реагував на всі важливі події життя сучасних йому Афін, сердито і карикатур­но зображував явища, які викликали в нього обурення, зокрема край­нощі афінської демократії («Оси»). Щоб посилити комічний ефект, події в комедіях Аристофана часто переносяться у світ тварин.

Комедіограф виступав завзятим захисником, проповідником ми­ру. Антивоєнну спрямованість має його комедія «Лісистрата» (412 р. до н.е.). В ній Аристофан виступив проти несправедливої, загарб­ницької (з обох воюючих сторін) Пелопоннеської війни між афінсь-ким морським союзом на чолі з Афінами та Пелопоннеським союзом під керівництвом Спарти.

Лекція 4. Культура Стародавньої Греції

В комедії ігоет поклав свої сподівання на припинення війни на еллінських жінок, які, за його задумом, повинні були усунути від вла­ди своїх чоловіків і, врешті-решт, примусити їх підписати новий мир. Головна героїня Лісистрата розіслала гінців до усіх жінок Еллади з пропозицією прибути на нараду до Афін. Незабаром сюди прибули жінки з ворогуючих країн: Беотії, Мегар, Коринфу, Спарти і разом з афінськими жінками дали клятву відмовити усім чоловікам Еллади у коханні, поки ті не підпишуть між собою мир, покладуть край бра­товбивчій війні між еллінами.

Трагедія та комедія - це такі літературні жанри, які пов'язані з театром. Створення найстарішого в світі театру - важливе досягнен­ня давньогрецької культури. Театри в Афінах і в інших грецьких містах були одними з найважливіших центрів громадського життя і користувалися величезною популярністю.

Саме слово «театр» грецьке і може бути перекладене як «місце для видовищ». Спочатку не існувало постійних споруд для театраль­них вистав, які проходили на ринкових площах. Пізніше стали буду­вати театри, навіть нерідко величезних розмірів. Так, побудований в Афінах у IV ст. до н.е. на схилі Акрополя, недалеко від храму Діоніса, театр вміщав до 17 тис. чоловік, тобто близько половини всіх афінсь-ких громадян. Покрівлі не було. Актори і глядачі знаходились під відкритим небом.

У мистецтві, і в театрі зокрема, ще відсутня спроба проникнути у духовний світ людини - в театрі грали в масках, а в скульптур не було очей. Маски були зроблені з тканини чи пробки. Вони підкреслювали вік, стать і емоційний стан персонажа. Актори грали по декілька ролей. Вони могли швидко змінити роль простою заміною маски. У маски був великий відкритий рот, який посилював голос актора, як рупор. Акторами, танцюристами, учасниками хору могли бути тільки чоловіки. Вони виконували і жіночі ролі.

Держава розуміла виняткову роль театру в формуванні поглядів та переконань вільних громадян Греції. Тому одним з обов'язків най-заможніших громадян вона зробила фінансування та організацію те­атральних вистав. Крім того, з ініціативи Перикла був прийнятий закон, за яким для бідних громадян Афін видавався з державної скарбниці терикон, (спеціальні гроші) для того, щоб і ця частина громадян могла відвідувати театральні вистави. Всі бажаючі могли також в особливій театральній касі, яку заснував Перикл, одержати

^_________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

жетони на право дострокового припинення роботи в дні відвідуван­ня театру.

Стародавні греки зарекомендували себе вправними майстрами в архітектурному мистецтві. У процесі формування грецької архітекту­ри виникають три основні архітектурні ордери: доричний, іонійський, коринфський. Доричний ордер відрізнявся простотою та суворістю форм. Характерна особливість іонійського ордера - легкість, стрункість, декоративність. Колони коринфського ордера були ще більш витонченими. У грецькій архітектурі гармонійно поєдналися досконалість конструкцій з довершеністю художніх форм.

Особливе місце в історії античної архітектури займає комплекс споруд на афінському Акрополі. Акрополь у перекладі з грецької оз­начає «верхнє місто». В давньогрецьких містах це - підвищена, як правило, укріплена частина (фортеця, замок, цитадель на горі), яка була культовим центром і сховищем державної скарбниці. Ансамбль Акрополя в Афінах вважається вершиною, зразком давньогрецької архітектури, символом епохи найвищого розквіту і могутності Афін, символом єдності греків.

Основним типом громадського приміщення, як і раніше, зали­шався храм. Він був не лише культовою, але й громадською спору­дою. Греки думали, що у богів ті ж потреби, що і в людей. Тому вва­жали, що у них повинні бути і місця на землі, де вони могли б жити. Храми будувались як земні житла богів. У 480 р. до н.е. Афіни були захоплені персами, а прекрасні храми Акрополя зруйновані. Через декілька років Перикл очолив велике будівництво і відбудову зруйно­ваних приміщень. Храми, які стоять на Акрополі до нашого часу, відбудовані в його час. Реконструкція та перебудова Акрополя - од­не з найвищих досягнень Перикла.

На афінському Акрополі знаходився головний храм Афін - Пар­фенон. Він був храмом богині Афіни Парфенос - покровительки міста, улюбленої дочки Зевса. Афіни, які названі на її честь і славу, були головним центром культу цієї богині. Парфенос (буквально -діва) - культова назва Афіни, яка не виявила бажання підкоритись волі чоловіка. Храм споруджений з мармуру архітекторами Іктіном і Каллікратом в 447-438 pp. до н.е. як пам'ятник перемоги над перса­ми. Площа Парфенона - 69,5 х 30,9 м. Це один з шедеврів не тільки грецької, а й світової архітектури. В XV ст. турки зробили з Парфенона мечеть, а в XVII ст. - пороховий склад. В остаточні руїни

Лекція 4. Культура Стародавньої Греції

його перетворила турецько-венеціанська війна 1687 р. Тоді в Парфе­нон попав венеціанський артилерійський снаряд і за одну мить зро­бив те, що не зміг зробити за 2000 років всепоглинаючий час.

Одночасно з Парфеноном були побудовані Пропілеї (вхід), які представляли собою мармурові сходи. їх спорудив архітектор Мнесікл в 437-432 pp. до н.е. На Акрополі при Периклі був споруд­жений Одеон - музичний театр, який до нашого часу не зберігся.

У 550 р. до н.е. в малоазійському місті Ефесі з білого мармуру був побудований храм богині Артеміди, який вважався одним з семи чудес світу. 21 липня 356 р. до н.е. (за легендою, в ту саму ніч, коли народився Олександр Македонський) житель Ефеса Герострат, прагнучи увіковічити своє ім'я в історії, підпалив храм, від якого цілими залишились стіни і частина колон. Герострата стратили, а рішенням зборів, «в яких брав участь весь ефеський народ», його ім'я повинно бу ю навіки зникнути з людської пам'яті. В офіційних спис­ках про нього говориться просто як про «одного безумця», але в IV ст. до н.е. про нього згадав давньогрецький історик Феопомп, і ім'я Ге­рострата з того часу стало загальним, символом хворобливого често­любства.

Поряд з архітектурою в Стародавній Греції розвивалась скульпту­ра. Історики говорять, що статуй в Афінах було більше, ніж живих людей. Дійсно, статуй було багато. Скульптурами прикрашали хра­ми богів і житла людей, увічнювали пам'ять відомих діячів і позна­чали могили. Грецька скульптура лише частково дійшла до нас в уламках і фрагментах. Більшість знаменитих статуй відомі нам за римськими копіями. Неперевершених грецьких оригіналів зберегло­ся вкрай мало.

Видатним афінським скульптором був Фідій (близько 500-425 pp. до н.е.), про якого казали, що він «богів робив людьми, а людей -богами». Разом зі своїм другом і покровителем Периклом Фідій ке­рував роботами по реконструкції афінського Акрополя, побудові Парфенона. До того як стати скульптором, він працював живопис­цем. Одна з найкращих його робіт - дванадцятиметрова статуя Афіни Парфенос (діви Афіни), яка знаходилась у Парфеноні. Афіна тримала в одній руці фігурку Ніке, крилатої богині перемоги у війні, у спортивних чи інших змаганнях, спис і щит - в іншій. Крила богині

¹ 100 великих чудес света. - С. 26.

______________ Кордон М.В. «Укра їнська та зарубіжна культура»

означали непостійність перемоги, її переліт від одного противника до іншого. Ця статуя виконана із золота і слонової кості. Але до нашого часу вона не збереглася. Є припущення, що статуя богині Афіни Парфенос загинула в V ст. н.е.

Крім цієї статуї найвидатнішим твором Фідія була велетенська статуя Зевса Олімпійського, яка була виконана для храму його імені в Олімпії. Вона мала висоту близько 13 метрів. Цар богів і людей зображений на розкішному троні, зі статуеткою богині Ніке у правій руці і з жезлом - у лівій. Статуя Зевса також зроблена із слонової кості та золота. Завдяки спеціальним ефектам, які винайшов Фідій, відвідувачам здавалось, що ця статуя випромінює світло. Вона вва­жалась одним з семи чудес світу. Стародавні автори писали, що гля­нувши на неї, людина почувала, як світліє та заспокоюється її душа. При її вигляді один оратор вигукнув: «Яке велике нещастя померти, не побачивши такого дива».

Пізніше статуя Зевса була перевезена до Константинополя. її не посміли зруйнувати навіть релігійні фанатики, які знищили багато творів язичницького мистецтва. Але у V ст. геніальне творіння Фідія згоріло в пожежі разом з палацом візантійського імператора.

Доля Фідія склалася трагічно. Спочатку його звинуватили в крадіжці золота, яке було одержане для роботи в Парфеноні, але він сховався і став працювати в Олімпії. Пізніше його знову звинувати­ли у привласненні чужих коштів і він закінчив життя у в'язниці. Про смерть Фідія історики довідалися з уривків праці, знайдених у XX ст., афінського державного діяча та історика Філохора (близько 320-261 pp. до н.е.).

Крім Фідія, розвиток скульптури в V ст. до н.е. пов'язаний з іме­нем ще двох уславлених майстрів - Мирона і Поліклета. Твори цієї трійки скульпторів сучасники вважали «безсмертними зразками не-перевершеного мистецтва». Мирон прославився зображенням ат-летів-переможців на змаганнях. Найвідомішими його роботами є ста­туї бігуна Ладаса і дискобола. Мирон першим дав постатям рух і природне напруження м'язів. У бронзовій статуї «Дискобол» він зафіксував атлета у момент метання диска. Статуя вилита в Афінах приблизно в 460-450 pp. до н.е. Вона дійшла до нашого часу в римській копії.

В давнину Мирона цінували за дивовижну життєву достовірність його скульптур. Відомо близько 50 епіграм, в яких поети оспівували

Лекція 4. Культура Стародавньої Греції

разючу натуральність бронзової телички, вилитої ним для афінсько-го Акрополя: при її вигляді корови нібито починали мукати.

Найбільш відомою скульптурою Поліклета є «Дорифор» - юнак зі списом. Ця статуя, створена близько 440 р. до н.е., відома нам у декількох копіях. Вона сприймається як зображення ідеального вої­на і громадянина. Поліклет займався і теорією скульптури. Він намагався встановити систему математично точних пропорцій людсь­кого тіла, виклавши цю систему в особливому теоретичному трак­таті «Канон». Хоча популярність Поліклета була дуже великою, деякі сучасники уже докоряли йому в одноманітності. З його творінь до нас практично нічого не дійшло. В творчості Поліклета, Фідія, Со­фокла і деяких інших представників давньогрецької культури найбільш яскраво втілився ідеал калокагатїї - гармонії фізичної та моральної досконалості особистості.

У IV ст. до н.е. грецька скульптура продовжувала золотий вік сво­го розвитку. З острова Парос, де знаходився найкращий мармур, по­ходив скульптор та архітектор Скопає. Про нього говорили, що він зумів вилити душу в камінь. Серед найвідоміших його скульптур -скульптури Ареса, бога війни, і Аполлона. Скопає брав участь в оформленні храму Артеміди в Ефесі й мавзолею в Галікарнасі.

Скульптор-афінянин Пракситель найбільше прославився скульп­турою Афродіти. Це перша відома нам статуя оголеної богині кохан­ня, яка дійшла до нас. Митець зобразив богиню, коли вона входить до купелі й скидає одяг на вазу, що стоїть перед нею. Цю скульпту­ру, створену в 350-330 pp. до н.е., вважали зразком класичної краси, краси жіночого тіла, і вона мала багато копій. Пракситель є також автором скульптури Гермеса з Діонісом.

Третім видатним скульптором IV ст. до н.е. був Лісіпп, автор близько 1500 творів, здебільшого портретних статуй. Він зображував залюбки атлетичні постаті Геракла, Посейдона, Зевса. Лісіпп ство­рив багато статуй Олександра Македонського, який тільки йому дозволяв це робити. Лісіпп - учитель Хареса Ліндського, грецького скульптора другої половини IV ст. до н.е., творця Колоса Родоського -бронзового зображення бога Сонця Геліоса (32 м заввишки), одного з семи чудес світу, найбільшої статуї світу до 1886 р. коли її перевершила нью-йоркська Статуя Свободи.

Пам'ятником II ст. до н.е. є скульптура Афродіти (Венери) Мілоської. її розміри - зріст середньої гречанки. Статуя знайдена в

______________ Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

1820 р. на острові Мелос (нинішній Мілос) і являє собою грецький мармуровий оригінал. Вона зберігається у Луврі - художньому музеї в Парижі.

У другій половині V-IV ст. до н.е. сягає найвищого розквіту ора­торське мистецтво, передусім судове. Розквітові красномовства спри­яло те, що в грецькому суді заборонялося говорити, користуючись писаним текстом. У другій половині V ст. до н.е. виникла наука про ораторське мистецтво - риторика (гр. rhetorike techne - ораторське мистецтво).

Над усіма грецькими ораторами височить постать Демосфена -одного з найвидатніших ораторів усіх часів і народів (близько 384-322 pp. до н.е.). Як політичний діяч, Демосфен був вождем де­мократичного антимакедонського угруповання. Він захищав афінсь-ку демократію, закликав греків до боротьби проти загарбницької політики Філіппа II (близько 382-336 pp. до н.е.) - македонського царя з 359 p., батька Олександра Македонського. Його гнівні, при­страсні, звинувачувальні, викривальні промови, виступи проти Філіппа на захист свободи Афін широко відомі під назвою «філіппіки». Навіть Філіпп нібито говорив, що якщо б він чув про­мови Демосфена, то голосував би за війну проти себе. Демосфен відстоював ідею панеллінізму - єдності греків, усвідомлюючи, що окремий поліс не може вижити самостійно. Він очолював союз грець­ких держав у боротьбі проти македонського засилля. Після підко­рення Греції Македонією Демосфен отруївся. Наступні покоління називали його просто Оратором. Відомим афінським оратором був Ісократ (436-338 pp. до н.е.).

Велику роль у розвиткові культури Стародавньої Греції відіграва­ли Олімпіади, Олімпійські змагання, за якими греки вели літочислен­ня. Це було головне загальноеллінське свято на честь Зевса, яке відбу­валося кожні чотири роки в одному і тому ж місті Олімпія на півдні Греції, у північно-західній частиш Пелопоннесу. Олімпія, Олімпійські ігри не мають ніякого відношення до священної гори Олімпу -гірського масиву на північному сході Греції, в Фессалії, де, за леген­дою, уявленнями давніх греків, була оселя, місце перебування Зевса та інших грецьких богів.

Олімпія розташована серед мальовничої природи. Місто було центром образотворчого мистецтва і архітектури. Тут знаходився храм богині Гери - жінки Зевса. Пізніше, в 468-460 pp. до н.е., під

Лекція 4. Культура Стародавньої Греції _____________________

керівництвом архітектора Лібона на честь перемоги над персами гре­ки побудували грандіозний храм Зевса, який став головною спору­дою всього архітектурного ансамблю Олімпії. Храм був прикраше­ний статуями грецьких героїв і горельєфами, які зображали подвиги Геракла.

Роком першої Олімпіади вважається 776 р. до н.е., але історичні хроніки говорять, що ця Олімпіада була не першою, а тільки вперше зафіксованою Олімпіадою. Учасники змагань складали присягу, за­певняючи, що вони сумлінно готувалися до ігор, що будуть дотриму­ватись правил і змагатись чесно та що вони нічим не заплямували себе в житті. Цій вимозі греки надавали, принаймні в класичний період, виняткового значення. Так, наприклад, свого часу вони не допустили до участі в змаганнях могутнього тирана Сіракуз Пєрона за те, що він відмовився брати участь у війні проти персів і тому «скомпрометував себе з політичного боку». Ігри починалися на­прикінці липня і тривали п'ять днів. До програми Олімпійських змагань входили біг, стрибки, метання диска, кулачний бій, і з 408 р. до н.е. - змагання колісниць, запряжених парою коней. Найпочес-нішою у греків вважалась боротьба, яка нині називається класичною або греко-римською боротьбою. Поєдинки борців і кулачних бійців часом не обмежувались. Вони тривали до повного знесилення одно­го із спортсменів.

Одним із видів змагань були перегони на конях на дистанцію близько 1200 метрів. Наїзники мчали без сідла, тому нерідко трапля­лися нещасні випадки. Як правило, в кінних перегонах, в гонках колісниць переможцями визнавалися не атлети, які безпосередньо брали участь у змаганнях, а власники коней і колісниць, які наймали наїзників.

Для кінних змагань призначався величезний іподром, який зна­ходився в Олімпії. Довжина його була 730 метрів, ширина - 336 метрів. Неподалік, в долині річки Алфей, серед горбів священного місця Алтис, розташувався великий мармуровий олімпійський стаді­он. На його трибунах і на схилах, що оточували їх, розміщалось близько 50 тисяч глядачів, які за вхід не платили. Спортивна доріжка, на якій проводились змагання з бігу, була довжиною в один стадій -192,27 метра (600 ступнів) і шириною 20 метрів. Доріжка була посилана приблизно чвертьметровим шаром піску. Учасники змагань бігли групою й босі. Стадій в Олімпії був більшим, ніж на інших

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

античних стадіонах: за легендою, його виміряв своїми ступнями веле­тень Геракл. Від слова стадій і виникло слово стадіон.

Проведення ігор доручалось спеціальним уповноваженим - ел-ланодикам, які одночасно були і суддями на змаганнях. Правила за­бороняли убивати свого супротивника, вдаватися до недозволених засобів, сперечатися з суддями. їхні повноваження були досить ши­рокими. Так, наприклад, вони могли піддати тілесним покаранням учасників змагань, які провинилися. Причому шмагання, биття про­водилися публічно. Елланодики мали право позбавити атлета пере­моги, якщо вона була досягнута нечесним шляхом. Слабких спортс­менів до змагань не допускали.

В Олімпійських іграх могли брати участь тільки вільнонароджені елліни. Раби та іноземці на ігри не допускались. Історії відома участь в Олімпійських іграх державних діячів, письменників, поетів, істо­риків, філософів. Видатний математик і філософ Піфагор брав участь і перемагав у кулачних боях. Відвідували Олімпійські ігри Олександр Македонський, Нерон, філософи Аристотель і Сократ, оратор Демос­фен, письменник Лукіан, поет Піндар.

В 444 р. до н.е. на конкурсі мистецтв, який був складовою части­ною Олімпійських ігор, удостоївся найвищої олімпійської нагороди давньогрецький історик Геродот. Він виступив перед слухачами, які зібралися в храмі Зевса, з уривками із своїх творів, що прославляли мужність та сміливість грецьких бійців у війнах з Персією. З V ст. до н.е. учасниками Олімпійських ігор стали поети. Вони читали свої вірші. Широке визнання здобули на олімпіадах різні музичні конкур­си, виголошування ораторами урочистих промов.

Переможці ігор називались олімпіоніками. Вони одержували вінок з гілок священного оливкового дерева, яке росло в Олімпії. На честь переможців складалися гімни. Той, хто одержував три перемо­ги, мав право поставити в Олімпії своє зображення - мармурову статую, а інколи зображення найзнаменитіших олімпійських пере­можців карбувались на монетах. Усе життя переможець був центром загальної уваги і користувався шаною у співвітчизників, його іме­нем називали чотирирічний період грецького календаря. За словами Піцерона, шана, яку віддавали олімпійському переможцеві, дорівню­вала римському тріумфу - урочистому в'їзду полководця до Риму після переможної битви. До V ст. до н.е. деякі атлети заробляли собі на життя виступами за місто-державу. Місто вважало за честь опіку-

Лекція 4. Культура Стародавньої Греції

ватись видатним атлетом і у випадку перемоги щедро нагороджува­ло його. Оспівував олімпійських переможців грецький ліричний поет Піндар (522-447 pp. до н.е.).

Під страхом смертної кари жінкам заборонялось не тільки брати участь, а навіть бути присутніми на змаганнях, взагалі в цей час з'являтися в Олімпії. Історія зберегла оповідь про єдиний випадок, коли жінка наважилась на таке нечуване зухвальство. За переказами, це сталося 396 р. до н.е. на 96 Олімпійських іграх. Жінка з острова Родос на ім'я Калліпатерія, син якої мав змагатися в кулачному бою, вдалася до омани: вона в чоловічому вбранні, з прив'язаною бородою з'явилася серед глядачів. Та коли її улюблений син переміг, жінка не втрималася - кинувшись до юнака, почала обіймати та цілувати його. Тут її штучна борода відпала і порушницю закону чекала смертна кара. Та судді все ж таки змилувалися над нею - їх розчулила така самовіддана материнська любов. До того ж вона виявилася дочкою уславленого кулачного бійця Діагора.

Для жінок в тій же Олімпії влаштовували окреме свято - Герайю. Воно проводилося кожні чотири роки на честь богині Гери. В про­граму цих святковостей входили змагання з бігу для дівчаток трьох вікових груп.

У Стародавній Греції на весь період підготовки і проведення лімпійських змагань припинялися війни і встановлювалось «свя-енне перемир'я» між еллінами - екехейрія, порушники якого підда­вались суворому покаранню та великим грошовим штрафам. Старо­давні греки суворо дотримувались цієї олімпійської заповіді. З історії відомо всього лише декілька фактів її порушення. Так, спартанський цар в 420 р. до н.е. під час священного перемир'я почав бойові дії. За це спартанці не були допущені на ігри, а на Спарту був накладений грошовий штраф. В іншому випадку афінянина Фринона, який на­правлявся на Олімпійські ігри, затримали і пограбували солдати македонського царя Філіпа. І Філіпп, і спартанці навіть не спробува­ли заперечувати свою вину, а лише виправдовувались тим, що не знали про встановлення священного перемир'я. Найбільшого розкві­ту Олімпійські ігри досягли в часи так званого „золотого віку» Греції (500-400 pp. до н.е.). Але поступово, з розпадом давньогрецького суспільства, Олімпіади все більше і більше втрачали своє значення.

З виникненням християнства і перетворенням його в державну релігію Римської імперії, Олімпійські ігри почали розглядатись як

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

язичницькі святковості, язичницьке священнодійство, несумісне з християнством. З цього приводу в 394 р. н.е. римський імператор Феодосій І Великий (379-395 pp. н.е.) заборонив проведення Олімпій-ських ігор і відправлення язичницьких культів. Язичництво опинилося поза законом, але зберігалося у сільській місцевості й у колах давньої аристократії.

На догоду християнській церкві Олімпія зі всіма її храмами, вівта­
рями, портиками і стадіонами піддалася пограбуванню та руйнуван­
ню. Численні бронзові статуї олімпіоніків були вивезені в Рим, де їх
переплавили. В 426 р. за наказом візантійського імператора Феодо­
сія II було спалено храм Зевса в Олімпії. Довершив руйнування _f
Олімпії сильний землетрус. |

Після перерви у півтора тисячоліття Олімпійські ігри відродили­ся, знову запалав священний вогонь благородних спортивних зма­гань. Це сталося в Афінах 6 квітня 1896 р. Засновником, організато­ром цих перших сучасних Олімпійських ігор вважається француз П'єр де Кубертен (1863-1937). Він відродив ідею стародавніх змагань і домігся втілення її в життя. У наш час Олімпійські ігри проводяться з 1896 р. раз на чотири роки у різних країнах. їх організовує Міжна­родний Олімпійський Комітет.

Словник термінів та понять теми

Агора (гр. agora - площа) - у старюдавніх греків назва народних зборів, а також місщ, де вони відбувалися. Зазвичай агора -центральна торгова площа міста. Довкола агори стояли храми, адміністративні, торгові та інші споруди.

Академія - Платонова філософська школа в Афінах, заснована в 387 р. до н.е. (як товариство приятелів філософії) і ліквідована в 529 р. н.е. імператором Юстиніаном. Назва походить від ге- ■ роя Академа, якому був присвячений гай, де збирався Платон зі своїми приятелями.

Дата добавления: 2015-05-09