Яимиим^МИИМИ 8 страница

Центральним твором М.Лисенка, названим композитором народ­ною музичною драмою, стала героїко-епічна опера «Тарас Бульба» (1891). Вона - явище справді національне, в якому з великою ре­алістичною силою та романтичним пафосом відображено кращі ри­си характеру народу, що бореться за свою свободу. Героїко-патріо-тичні образи опери (Тарас, Остап, Кобзар, народ) виростають із шевченківських «Гайдамаків» та інших зразків волелюбної поезії Великого Кобзаря.

Народився М.Лисенко в селі Гриньках Кременчуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї дрібного поміщика Віталія Романовича Лисенка, офіцера кірасирського полку. Він був людиною освіченою і культурною, відзначався передовими для свого часу поглядами. Віталій Романович був дядьком Михайла Петровича Старицького, який, залишившись сиротою, виховувався в сім'ї Лисенків.

Вже з дитинства Микола тягнувся до музики, слухав народну пісню. Першою вчителькою його була мати Ольга Єреміївна Лисен­ко - досить добра піаністка, яка походила із полтавського поміщиць­кого роду Луценків. Освіту вона дістала в Петербурзькому Смоль­ному інституті шляхетних дівчат.

У старовинному роді Лисенків, який вів свій початок від козаків, жив волелюбний дух. Усна сімейна традиція донесла до XIX ст. істо­ричні пісні й думи, які з особливою виразністю виконував рідний дядько по батькові Андрій Романович. Від нього Микола Лисенко почав записувати мотиви народних пісень, серед яких були: «Ой не гаразд, запорожці», «Отамане, батьку наш», «Встає хмара з-за лима­ну» та інші.

Лекиія17. УкраїнськалітературатамжтеитвовХІХ-на початкуХХст.

МЛисенко мав прекрасну музичну культуру й високу школу. Протягом двох років (1867-1869) він вчився у Лейпцігській кон­серваторії - одному з найвідоміших у Європі навчальних музичних закладів. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов істо­рію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визна­ла гру випускника консерваторії гідною відзнаки і дала йому право на гастрольні подорожі по Європі. У 1874-1876 pp. МЛисенко був у Петербурзі, де пройшов школу інструментовки у М.Римського-Кор-сакова.

Композитор був невтомним збирачем народних пісень. В с. Ро-манівка нинішнього Попільнянського району на Житомирщині, де жив його товариш Тадей Рильський, він записав пісню «Ой, ти, зіронько та вечірняя».

Вивчений і асимільований ним колосальний фольклорний мате­ріал МЛисенко прагнув ввести в сучасну йому музику. МЛисенко видав сім випусків «Збірника українських пісень» (1868—1911) в обробках із супроводом фортепіано, дванадцять так званих десятків (120 пісень, укладених для чоловічих і змішаних хорів), збірник «Мо­лодощі» (весняні ігри дитячі, дівочі, жіночі та мішані). Всього ж він написав музику до близько 600 пісень. Композитор створив перші в Україні опери для дітей «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Його муза злилася з безсмертним словом Т.Шевченка. Він є од­ним з перших і найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» (понад 80 во­кальних творів різних жанрів). Багато композицій написав на тексти М.Старицького, С.Руданського, Миколи Вороного (1871-1938), Лесі Українки, І. Франка. Композитор зробив найбільш вдалу музичну обробку п'єси І.Котляревського «Наталка Полтавка».

З ім'ям МЛисенка, якого називали батьком української музики, пов'язаний розвиток в Україні музичної освіти. У 1903 р. музична громадськість Києва, Львова та інших міст широко святкувала 35-річчя його творчої діяльності. На зібрані гроші, за які передбачалось купити ювілярові будинок, М.Лисенко в 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу, яка з 1913 р. стала носити його ім'я. В ній композитор працював до останнього дня. Школа випустила бага­тьох відомих музикантів, музичних і драматичних артистів. Зокрема, тут навчалися українські композитори Кирило Стеценко (1882-1922), Левко Ревуцький (1889-1977), Олександр Кошиць (1875- 1944),

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

співак М.Микита, актори Олексій Ватуля (1891-1955) і Борис Ро-маницький (1891-1988).

Автором музичних творів на слова Т.Шевченка, зокрема «За­повіту» (близько 70-х років), був Гордій Павлович Гладкий (близь­ко 1849-1894) - український музикант-аматор і хоровий диригент. В мелодії до «Заповіту» він яскраво відтворив дух шевченківського вірша. Народ сприйняв цю пісню і любовно передає її з покоління в покоління. Автором музики до пісні «Реве та стогне Дніпр широ­кий» (1886 р., на текст з балади Т.Шевченка «Причинна») є укра­їнський педагог і композитор Данило Крижанівський (29.12.1856-26.02.1894). Цю пісню він присвятив М.Кропивницькому.

Композитором і піаністом двох народів - польського і ук­раїнського - був Юліуш Зарембський (1854-1885), який народився і помер в Житомирі. Він мав дуже хорошу школу: закінчив Віденсь­ку і Петербурзьку консерваторії, удосконалював фортепіанну май­стерність у знаменитого композитора Ференца Ліста. Ю.Зарембсь-кий працював професором Брюссельської консерваторії, гастролював у Києві, Одесі та Житомирі.

В історії української музики гідне місце займає Микола Мико­лайович Аркас (7.01.1853-26.03.1909). Це - особистість ренесансно­го типу: видатний урядовець, громадський діяч, історик, композитор, фольклорист-етнограф. Не маючи належної музичної освіти, ще на­вчаючись у Новоросійському університеті в Одесі, вивчав українські народні пісні, записував твори бандуристів,.пробував писати сам.

Цьому значною мірою сприяло знайомство і тривале спілкуван­ня з Петром Ніщинським (1832-1896) - автором музики до п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля». Саме П.Ніщинський навчав молодо­го М.Аркаса основам теорії музики, гармонії, правилам композиції та виконавському мистецтву. Ці початкові музичні знання згодом М.Аркас з успіхом застосував на практиці. Він зібрав і обробив ба­гато українських народних пісень.

Одним з перших його творів була опера, в основу якої покладе­ний славнозвісний твір Т.Шевченка «Катерина» (1891). Композитор сам написав і музику, і лібрето. Опера відзначалася хвилюючим сюжетом, мелодійним багатством і співучістю. Вона була поставлена трупою М.Кропивницького в Москві 12 лютого 1899 р. і мала над­звичайний успіх. Протягом п'яти років її почули в Мінську, Вільно, Києві, Одесі, Катеринодарі, Маріуполі, Луцьку, Львові, Варшаві.

Ле кція 17. Українська література та мистецтво в XIX- на початку ХХст.

М.Аркас написав музику на слова І.Франка «Не пора» - одного з політично найгостріших українських національно свідомих поетич­них творів, нещадно переслідуваного як царською, так і радянською цензурою.

М.Аркас планував написання ще кількох музичних творів, але крововилив у мозок та параліч правої руки не дали змоги сідати за фортепіано. Неможливість займатися музичною творчістю спонука­ла М.Аркаса зайнятись новою сферою діяльності - на початку XX ст. він починає вивчати історію України. Метою досліджень був аналіз і узагальнення української історії в найдоступнішій формі, зрозумілій малоосвіченим категоріям населення, дітям. Результатом роботи М.Аркаса як блискучого популяризатора історичних знань стала написана ним «Історія України-Руси». Вона була видана в 1908 р. українською мовою в Петербурзі досить великим на той час тира­жем - 7000 примірників. Цю працю сучасники ставили в один ряд з «Кобзарем» Т.Шевченка. М.Аркас також є автором історичної по­еми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).

В Західній Україні плідне працювали композитори Денис Січинський (2.10.1865-26.05.1909) - автор опери «Роксолана», Ана-толь (Наталь) Вахнянин (19.09.1841-11.02.1908), Філарет Колесса (17.07.1871-3.03.1947), Остап Нижанківський (24.01.1863-22.05.1919), його син Нестор (31.08.1893-12.04.1940), Василь Барвінський (20.02.1888-9.06.1963), Йосип Витвицький (1813-20.02.1866), Сидір Воробкевич (1836-1903).

У 1900 р. у Львові відкрився оперний театр, а в 1903 р. - Вищий музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєне ім'я М.Лисенка. Засновником і директором цього інституту, а також музично-хоро­вих товариств «Торбан» (1870) та «Боян» (1891) був А.Вахнянин -автор першої галицької опери «Купало». Діяльність інституту сприя­ла вихованню цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів, серед яких виділявся Станіслав Людкевич (24.01.1879-10.09.1979) -творець знаменитої кантати-симфонії на слова Т. Шевченка «Кав­каз». До найвищого рівня світового вокального мистецтва підня­лись талановиті львівські співаки Соломія Крушельницька (23.09.1872-16.11.1952), Олександр Мишуга (20.06.1853-9.03.1922), Модест Менцинський (29.04.1875-11.12.1935), але працювали вони більше в уславлених європейських театрах, пропагуючи там українсь­ку музику.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Серед архітектурних пам'ятників XIX - початку XX ст. значну цінність має оперний театр в Києві, побудований у 1897-1901 pp. за проектом архітектора Віктора Шретера. У 1862-1882 pp. за участю архітектора Олександра Беретті (1816-1895) споруджено Володи -мирський собор у Києві. Значну художню цінність мають настінні розписи інтер'єру, виконані в 1885-1896 pp. українськими, російсь­кими і польськими художниками В.Васнецовим, М.Нестеровим, М.Врубелем, В.Замирайловим, С.Костенком, М.Пимоненком, С.Яремичем, П.Сведомським, В.Котарбінським та іншими під керівництвом академіка А.Прахова. Створені образи князів Володи­мира, Олександра Невського, княгині Ольги, Нестора-літописця вра­жають своєю величністю і живою реальністю, національним забарв­ленням і подихом історії.

До кращих споруд Києва початку XX ст. відноситься будинок пе­дагогічного музею (1909-1912) архітектора Павла Альошина (1881-1961). Музей діяв до березня 1917 р. Тепер там знаходиться Буди­нок вчителя. За проектом українського архітектора Генріха Гая (1875-1936) у Києві збудовано перший в Україні критий (Бес­сарабський) ринок (1910-1912).

Дуже швидко забудовувалася Одеса. Вона в кінці XIX ст. за кількістю населення вийшла на третє місце в Росії і стала найбільшим містом України. У 1884-1887 pp. за проектом австрійських архітекторів Германа Гельмера (1849-1919) і Фердінанда Фельнера (1847 р. -?) у формах ренесансу з елементами бароко збудовано в Одесі міський театр (нині - театр опери та балету).

Відродженню української культури та піднесенню її на новий, більш високий щабель, сприяла діяльність Василя Кричевського (19.12.1872 (за іншими даними - 12.01.1873) - 15.11.1952 pp.) - ар­хітектора, графіка, ілюстратора, майстра книги, живописця. Найбільші досягнення були у нього в оформленні книги, зокрема обкладинки, та в архітектурі. Серед його робіт - фасад і внутрішнє оформлення Полтавського губернського земства (1903-1908 pp., тепер - краєз­навчий музей), будинок Лохвицького народного дому, комплекс гон­чарної майстерні в Опішні.

Набула розвитку монументальна скульптура. В 1853 р. в Києві на Володимирській гірці встановлений бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру. Автори - скульптори В.І.Демут-Мали-новський і П.М.Клодт, архітектор О.К.Тон. Скульптор Михайло

Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX- на початку XXcm.

Микешин (21.02.1835-31.01.1896), за походженням білорус, створив пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (1879-1888). Разом з Д.Менде-лєєвим, І.Рєпіним та іншими він був засновником Товариства імені Т.Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчились у вищих навчальних закладах Санкт-Петербурга.

Українські скульптори прославили себе на ниві російського мис­тецтва. Серед них - І.П.Мартос, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії мистецтв. До найвідоміших його скульптурних робіт належать пам'ятники Мініну і Пожарському в Москві (1804-1818) та А. Рішельє в Одесі (1823-1828).

У 1899 р. було споруджено і урочисто відкрито перший пам'ят­ник у Житомирі - пам'ятник О.С.Пушкіну.

З-поміж українських скульпторів Галичини світову славу здобув Михайло Паращук, котрий разом з Антоном Попелем створив пам'ят­ник Адамові Міцкевичу у Львові. М.Паращуку також належать скуль­птурні портрети І.Франка, В.Стефаника, М.Лисенка і СЛюдкевича.

Чільне місце в українському живописі першої половини XIX ст. займає Т.Шевченко, який в 1844 р. закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Вихований на традиціях класицизму, він поступово перехо­дить до реалізму, одним із перших починає змальовувати життя та побут селянства («Циганка-ворожка», «Катерина», «Селянська роди­на» та інші). Подорож в Україну народжує задум створити серію офортів під назвою «Живописна Україна». Шість офортів цієї серії, які з'явились у 1844 р. у Петербурзі, відзначаються високою техні­кою та життєвою правдою. Художник-патріот задумав представити Європі свою батьківщину з її самобутньою історією, культурою й побутом. Пояснювальні тексти під офортами було вигравірувано французькою мовою. «История Южной России изумляет каждого своими происшествиями и полу сказочными героями, народ удиви­тельно оригинален, земля прекрасная. И все это до сих пор никем не представлено пред очи_¥ образованного мира, тогда как Малороссия давно имела своих и композиторов, и живописцев, и поэтов», - пи­сав Т.Шевченко в листі до Чернігівського цивільного губернатора Павла Гессе.

Одним з провідних жанрів у творчості Т.Шевченка був портрет. Його пензлю належить близько 130 портретів, серед яких найбільш Цікаві - автопортрети. В 1860 р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

У живописі другої половини XIX ст. сюжети на українські теми знайшли втілення в полотнах Костянтина Олександровича Рутовсь-кого (1826-1893). Він відомий своїми ілюстраціями до творів М.Гого-ля, Т.Шевченка, Марко Вовчок, а також до біографії Т.Шевченка. В 1875 р. художник завершив роботу над картиною «Кобзар над Дніпром».

Художня довершеність притаманна картинам співця природи і народного побуту України Миколи Пимоненка (25.02.1862-13.03.1912). Найбільш відомі його роботи - «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Сінокіс», «Проводи рекрутів».

Розвивався пейзажний живопис. Своє обдарування в ньому най­більше проявив Сергій Васильківський (7.10.1854-24.09.1917). Його полотна «Отара в степу», «Ранок», «Козача левада», «Степ на Україні», «В Запорізькому степу», «На Харківщині» - це своєрідний гімн українській природі.

Батальний живопис започатковує Микола Самокиш (13.10.1860-18.01.1944). Його перше полотно на цю тематику - «Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцом». Найбільш відома з історичних полотен картина М.Самокиша «Бій Максима Криво­носа з Ієремією Вишневецьким».

Майстром психологічного портрета був Олександр Мурашко (26.08.1875-14.06.1919). Він є автором відомої картини «Похорон кошового», для центральної постаті якої позував М.Старицький.

Багато зробив для України Ілля Юхимович Рєпін (1844-1930), родом з Чугуєва на Слобожанщині. Пензлю великого художника на­лежать картини: «Українська селянка» (1880), «Портрет Т.Г.Шев­ченка» (1888), «Українське весілля» (1928) та багато інших. Його перші життєві враження пов'язані з Україною - акварель «Банду­рист» художник намалював у 15 років.

Понад десять років (1880-1891) працював І.Рєпін над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Для цієї картини в ролі кошового писаря, зображеного в центрі полотна, позував ху­дожнику український історик, археолог, етнограф, фольклорист, пись­менник Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940), який все своє життя присвятив вивченню історії запорізьких козаків і якого за це називали Нестором Запорізької Січі. Кошовим отаманом Іваном Сірком в картині зображений генерал Михайло Іванович Драгоми-ров.

Лекція17. УкраїнськалітературатамистецтвовХІХ-на початкуХХст.

І.Рєпін намагався виховувати «українських Матейків» і давав своїм учням завдання писати на українські історичні теми. Найвідо-міша картина - «Гість із Запоріжжя» Фотія Красицького (1873-1944), внучатого племінника Т.Шевченка.

Автором знаменитого портрета Т.Г.Шевченка та картин на ук­раїнську тематику був російський художник Іван Крамськой (1837-1887). Він, як і І.Рєпін, входив до Товариства пересувних художніх виставок, яке стало провідним мистецьким об'єднанням у Росії в 70-х роках XIX ст.

Розвиток українського національного образотворчого мистецтва в другій половині XIX ст. зосереджувався у трьох мистецьких цент­рах - Одесі, Києві й Харкові. Випускники одеської малювальної шко­ли, заснованої ще в 1865 р. членами Товариства красних митців і реорганізованої в 1889 р. в художнє училище, мали право продовжу­вати навчання у Петербурзькій Академії мистецтв без вступних іспитів. З 1875 р. в Києві діяла заснована М.Мурашком малювальна школа, учнями якої були відомі згодом магістри українського живо­пису М.Пимоненко, С.Костенко. І.Іжакевич. Ф.Красицький, а також російські художники М.Врубель, В.Ссров, К.Малевич. Про прагнен­ня утвердити свою самобутність свідчить також створення українсь­кими художниками мистецьких об'єднань - Київського товариства художніх виставок (фактично виникло у 1887 p., організаційно ж оформилось у 1893 p.), Товариства південноросійських художників в Одесі (1890).

В Галичині душею національного мистецького життя був талано­витий художник (пейзажист-лірик і портретист) Іван Труш (1869-1941), зять М.Драгоманова. Він є автором портретів відомих діячів української культури І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, МЛисенка та інших. І.Труш виступив ініціатором створення в Галичині українсь­ких художніх товариств. У 1898 р. він створив у Львові Товариство до розвою руської штуки, а в 1905 р. - Товариство прихильників украї­нської штуки.

Значною подією в культурному житті всієї України стала перша всеукраїнська художня виставка, організована за ініціативою І.Тру-ша в 1905 р. у Львові.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Словник термінів та понять теми

Бутафорія - світ речей на сцені, який заміняє реальний.

Гравюра - картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, полігра­фічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художни­ком).

Графіка - вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціаль­но підготовленої форми.

Елегія - сумний ліричний вірш або музичний твір задумливого, журливого характеру.

Єретик - людина, яка відступила від приписів пануючої церкви.

Мелодрама - драматичний твір з надто підкресленими афектами, ге­рої якого відрізняються надзвичайною долею, перебільшеними пристрастями та потрапляють у несподівані ситуації; позитивні герої неодмінно перемагають негативних (злодіїв),

Неофіт - людина, що прийняла віру (християнську), новий при­хильник релігії; той, що примкнув до якогось учення, руху.

Образотворче мистецтво - живопис, графіка, скульптура.

Офорт - вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною гол­кою у шарі лаку, що покриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зоб­раження відбивається з пластини, витравлені місця якої за­повнені фарбою.

Феєрія - п'єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на ефектах магії, чуда, яскравої видовищності, включає видума­них персонажів, що володіють надприродною силою (фея, де­мон, сили природи, міфологічна істота та ін); чарівне, казкове видовище.

Хуторянство - течія в художньому мисленні України ХІХ-ХХ ст., у центрі якої - захист гідності «маленької людини» та критика урбаністичної цивілізації, співзвучні «бідермейєру» XIX ст. в Німеччині та «екологічним» рухам XX ст.

Л екція 17. Українська література та мистецтво в XIX-на початку XXcm.

Питання до самоконтролю

1. Як проходив процес становлення нової української літератури?

2. Які заслуги І.Котляревського перед українською культурою?

3. Яка роль Т.Шевченка в становленні української національної самосвідомості?

4. Коли і де вперше було видано «Кобзар» Т.Шевченка?

5. Яка роль І.Франка в розвитку української культури на захід­ноукраїнських землях?

6. Чому українська художня література XIX - початку XX ст. стала рушієм у відродженні нації?

7. Якими були успіхи в драматургії і театральному мистецтві?

8. Хто є автором першої за змістом української опери і як ця опе­ра називалася?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Правильно розташуйте прізвища:

а) автор мелодії до «Заповіту» Т.Шевченка;

б) скульптор, автор пам'ятника Б.Хмельницькому в Києві;

в) автор першого в Україні історичного роману «Чорна рада»;

г) автор поезій «Я русин був, єсьм і буду» та «Підкарпатськії ру­
сини», що в 1919-1938 pp. були гімнами закарпатських ук­
раїнців;

д) російський скульптор, один з авторів пам'ятника святому Во­
лодимиру в Києві;

є) український живописець та педагог;

є) український письменник, театральний діяч;

ж) український співак;

з) український письменник.

Олександр Мишуга, Михайло Микешин, Михайло Старицький, Андрій Чайковський, Пантелеймон Куліш, Олександр Духнович, Іван Сошенко, Петро Клодт, Гордій Гладкий.

2. Правильно розташуйте драматичні твори українських пись­
менників:

І. Котляревський «Лісова пісня»

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Г.Квітка-Основ'яненко «Украдене щастя»

Т.Шевченко «Сватання на Гончарівці»

І.Франко «Назар Стодоля»

І. Карпенко-Карий «Маруся Богу славка»

І.Нечуй-Левицький «Лимерівна»

П. Мирний «Хазяїн»

М.Кропивницький «Наталка Полтавка»

М.Старицький «Глитай, або ж Павук»

Л.Українка «Не судилось»

3. З яких творів Т.Г.Шевченка ці вислови, які стали крилатими:

а) «Нема на світі України
Немає другого Дніпра»;

б) «Борітеся - поборете!»;

в) «Гомоніла Україна, довго гомоніла».

«І мертвим, і живим...», «Кавказ», «Гайдамаки».

4. Під псевдонімом «Гетьманець» розпочав свою театральну
діяльність:

а) М.Кропивницький;

б) М.Старицький;

в) І.Карпенко-Карий;

г) М.Садовський.

5. Первісна назва драми І.Франка «Украдене щастя»:

а) «Жандарм»;

б) «Гірка доля»;

в) «Правда».

6. Музичне товариство «Боян» було створене:
У Києві, Львові, Єлисаветграді

1864 p.; 1881 p.; 1891 p.

на чолі з:

М.Кропивницьким, А.Вахнянином, М.Вербицьким

Лекція17. Українська літературатамистещпво в XIX-на початкуХХст.

Теми рефератів

1. Історична роль І.Котляревського та Т.Шевченка в становленні української культури та духовності.

2. І.Котляревський і становлення нової української літератури.

3. Т.Шевченко і його вплив на боротьбу українського народу за національне і соціальне відродження, на формування українсь­кої самосвідомості.

4. Розвиток освіти, мистецтва, літератури на західноукраїнських землях.

5. І.Франко і розвиток української культури на західноукраїнсь­ких землях.

6. Драматургія і театральне мистецтво України в XIX - на почат­ку XX ст.

7. Розвиток української літературної мови у XIX ст.

8. Визначні пам'ятники архітектури XIX ст.

9. Образотворче мистецтво в XIX ст. і творчі досягнення укра­їнських передвижників.

10. Музична культура в XIX - на початку XX ст.

11. М.В.Лисенко - класик українського музичного мистецтва.

12. Український музичний фольклор кобзарів, бандуристів і лірників. Остап Вересай.

ААЗ

Лекція 18

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В 1917 -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 40-х РОКІВ

• Культура і духовне життя в Україні у 1917-1920 pp.

• Політика українізації та її вплив на культуру.

• Культурне піднесення 20-х років.

• Становище культури в Україні у 30-х роках. «Розстріляне відродження».

Розвиток української культури XX ст. можна характеризувати як період її національно-державного відродження, започаткований де­мократичними перетвореннями з 1917 p., українською революцією. Дійсно, повалення царизму, боротьба за незалежну українську дер­жаву, соціально-економічні зрушення, що відбулися в цей період, стимулювали піднесення духовного життя суспільства, його інтен­сифікації, відкритості, дали могутній поштовх національно-культур­ному відродженню України. Цьому сприяла ліквідація численних за­борон, що тяжіли над Україною вподовж століть і заважали її органічним контактам із Заходом.

Попри всі негаразди, зв'язані із зміною політичних режимів, які встановлювалися в Україні, культурне життя продовжувало розвива­тись. Широкого розмаху набуло створення нових громадських куль­турно-творчих організацій та об'єднань, що згуртували навколо себе значні кадри української інтелігенції. В період Української Народної Республіки були спроби створити власну систему освіти, яка базува­лася на принципі націоналізації, відповідно до якого кожна нація, яка жила в Україні, мала право навчати своїх дітей рідною мовою.

Відмітною ознакою того часу стало відкриття українських шкіл. Протягом 1917-1918 навчального року в Україні відкрилося ЗО ук­раїнських гімназій, переважна більшість яких діяла по селах. Вив­чення української мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх середніх школах і гімназіях. Не заборонялося відкривати в них, за вимогою батьків-неукраїнців, класи з російською мовою навчання,

Лекція 18. Культура України в 1917 - першій половині 40-хроків ________

а в російських гімназіях, де українці становили меншість, - класи з українською мовою викладання.

З українською демократичною революцією зв'язане велике відро­дження просвіт на Наддніпрянщині. Вже влітку 1917 р. центральна та східна частина України вкрилася густою мережею читалень. Крім того, «Просвіти» мали свої театральні трупи, хорові колективи, орке­стри, видавництва, бібліотеки, народні будинки. 20 вересня 1917 р. у Києві відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд просвіт. Це сприяло активізації діяльності просвіт. їх число почало невпинно зростати. Засновниками товариств «Просвіта» були відомі українські митці та письменники: у Катеринославі - Є.Вороний (голова товариства), А.Кащенко, у Вінниці - Д.Маркевич, в м. Олешках на Херсонщині -М.Куліш, в Лебедині на Харківщині - П.Зайцев, у Києві - Б.Грінчен-ко, В.Винниченко, Л.Старицька-Черняхівська, в Одесі - С.Шелухін, І.Липа, А.Ніковський. «Просвіти» без перебільшення можна вважа­ти ядром національно-культурного відродження в провінції.

За рішенням Генерального секретаріату Центральної Ради, яка почала піклуватися розвитком української культури на державних засадах, 5 жовтня 1917 р. було відкрито Київський український народ­ний університет у складі історико-філологічного, фізико-математич-ного і правничого факультетів. Тоді ж було вирішено створити ук­раїнський народний університет в Кам'янці-Подільському. Але подальший розвиток подій призвів до того, що університет було відкрито лише при гетьмані П.Скоропадському.

В історію діяльності Української Центральної Ради увійшло і да­тування нею Української Академії мистецтв (згодом Художнього інституту) в Києві. Рішення про це було прийняте 22 листопада 1917 р. у приміщені Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада. Ака­демія давала вищу художню освіту спеціалістам малярства, різьбяр­ства, будівництва, гравюри, художніх промислів, а також мала спри­яти розвитку художніх шкіл в Україні. Першим ректором Академії став видатний український живописець Ф.Кричевський, а за доби Української держави гетьмана П.Скоропадського її очолив відомий український художник-графік, митець з європейською славою, співав­тор Державного герба і Державної печатки гетьманату, кліше пер­ших українських грошових знаків нового часу Георгій (Юрій) Іва­нович Нарбут (1886-1920). Нарбутівська ілюстрація до «Енеїди» І.Котляревськрго (1919) стала найвищим досягненням української

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

графіки тих років. Г.Нарбут відродив українську графіку, створив в Україні оригінальну школу графічного мистецтва, яке мало виразно національний характер.

Серед викладачів Академії були відомі митці, професори: М.Бой-чук, В.Кричевський, О.Мурашко, запрошений з Галичини О.Новаківсь-кий. Відомими майстрами стали такі перші студенти, як Т.Бойчук. І.Падалка, В.Седляр. Студенти оволодівали спеціальностями: маляр­ство, різьба, будівництво, гравюра та ін.

Це був перший навчальний заклад в Україні, який одержав статус державного. 18 грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про Українську Академію мистецтв. Було встановлено її річний бюджет у сумі 97000 крб. Академія здобула право одержувати з-за кордону книж­ки, картини і матеріали без оплати мита, а також по одному примірнику всіх друкованих в Україні видань у галузі мистецтва. Наступного року при академії мали бути засновані галерея та бібліотека.

Після Лютневої революції настав розквіт діяльності Молодого те­атру в Києві, який виник ще у травні 1916 р. за ініціативою актора театру М.Садовського Леся Курбаса.

Л.Курбас родом з Тернопільщини, син галицького актора Степа­на Курбаса, людина з європейською освітою - вчився на філософсь­кому факультеті у Відні, знав вісім мов, був актором у театрі «Русь­ка бесіда» у Львові. М.Садовський запросив його у Київ до свого театру. Разом з Л.Курбасом до Києва прибули Гнат Юра і Амвросій Бучма. Вони, а також молодь із Музично-драматичної школи ім. М.Лисенка були в опозиції до старої театральної школи і шукали нових шляхів.

Дата добавления: 2015-05-09