Мистецтво Візантії: архітектура, монументальний живопис

Вже з перших років свого існування Візантія, намагаючись перевершити Рим щодо витонченості і розкоші, почала прикрашатися величними спорудами і всілякими творами мистецтва, для виконання яких в це місто звідусіль стікалися кращі художники.

Виникнення тут мистецтво внаслідок релігійних, політичних та побутових умов прийняло особливий склад, в якому до греко-римським елементам домішувалися в сильному ступені східні віяння. Досягнувши повного свого розквіту в першій половині VI століття, при Юстиніані, Візантійське мистецтво зазнавало підйом до початку XIII ст. і тільки по занятті Константинополя латинянами стало приходити в занепад. У цей довгий період часу воно створило багато чудових пам'ятників, як у столиці, так і в областях Східної імперії, справила значний вплив на розвиток мистецтва Вірменії, Росії, самій Італії і далекій Франції.

Найважливішим внеском Візантії в історію світового зодчества є розвиток купольних композицій храмів, що виразилося в появі нових типів структур - купольної базиліки, центричної церкви з куполом на восьми опорах і хрестово-купольної системи. Хрестово-купольна система храмів одержала широке поширення в період середньовічної візантійської архітектури. До візантійської епохи відноситься і додавання монастирів як особливого типу архітектурних комплексів. Найбільш своєрідні заміські монастирі, що звичайно представляють собою обнесені стінами укріплені пункти, усередині яких крім житлових і господарських будівель ченців, споруджувалася велика трапезна і домінуючий будинок - церква. Будинки і кріпосні споруди, розташовуючись найчастіше на піднесеному місці асиметрично, являли собою гармонійно узгоджені просторові композиції - ансамблі.

Архітектура Візантії успадковувала від Рима його досягнення в області арочно-склепінчастих конструкцій. Однак бетонна техніка не була сприйнята у Візантії; стіни звичайно складалися з цегли або тесаного каменю Найбільш істотним конструктивним досягненням візантійської архітектури є розробка системи обпирання купола на окремо стоять чотири опори за допомогою вітрильного зводу. Ця конструктивна система дозволила звільнити інтер'єр будівель від громіздких стін і ще більш розширити внутрішній простір. Взаємне зрівноважування зводів - одне з видатних досягнень візантійської архітектури. Основними будівельними матеріалами була плоска цегла – плінфа - товщиною близько 5 см, що укладається на розчині. Для полегшення ваги в кладку зводів вводилися пористі кам'яні породи, зокрема пемза. Куполи і зводи покривалися черепицею або свинцевими листами. Візантійські архітектори відмовилися від класичних ордерів, а натомість їм виробили колонні опори, капітелі, карнизи, фризи та архітектурні профілі.

Значна увага приділялася живопису, одним із першочергових завдань якої мало з'явитися відновлення старих і особливо створення нових пам'яток іконопису замість знищених іконоборцями. Mонументальная живопис, як вже було зазначено, була невід'ємною частиною нових церковних споруд, що будувалися по всій імперії. Після перемоги іконошанування у візантійських храмах встановилася сувора система розташування сюжетів усередині церковної будівлі. Теми церковного розпису були нерозривно пов'язані з архітектурним членуванням будівлі. З часом число сцен було збільшено (за рахунок використання апокрифічних євангелій), з'явилися картини дитинства богоматері і дитинства Христа, що давали можливість художникам створювати жанрові сцени, раніше не зустрічалися у церковного розпису. Подібні картини, ілюстровані зворушливі моменти з дитинства священних персонажів, пом'якшували враження від суворості верхньої зони храму. Нижня частина стін відводилася «фундації» церкви - окремих фігур святих, мучеників, патріархів, розподіляються по ієрархічним принципом тим ближче до центру і вище, ніж більш значне місце вони займали.

Мозаїка і фреска, широко застосовувалися в храмовій архітектурі Візантії, мали визначальний вплив на розвиток давньоруського монументального мистецтва. Античні мозаїки складалися з кубиків мармуру та кольорового каміння і застосовувалися в декорі вода. Візантійська мозаїка робилася з смальт (забарвлених емалями шматочків скла) і служила для прикраси стін і склепінь (У Софії Константинопольської мозаїки). Палацові мозаїчні композицій (Константинополь, Палермо) представляють мисливські або пасторальні сцени. Але переважно візантійські мозаїки знаходяться в церквах. Найвидатніші мозаїчні ансамблі збереглися в Равенні, в мавзолеї Галли Плацидии (V ст.) - Величний хрест на тлі синього неба; в церкві Сан-Вітале - відомі зображення Юстиніана і імператриці Теодори з почтом, у яких чудово поєднуються ідея імператорського величі з індивідуальною портретністю і пишнотою одягу. Серед нечисленних збережених фресок періоду візантійського панування виділяються своєю високою якістю фрагменти розпису, церкви Софії в Охриді (перша половина 11 століття).

Давньоруське мистецтво (XI-XIII ст.)

Розквіт Володимиро-Суздальського зодчества припадає на XII ст - XIII ст. Блискучому розквіту, мистецтва був перерваний вторгненням татар. Піднесення Володимирських земель пов'язано з діяльністю Андрія Боголюбського. До визнання Володимира великокнязівським містом намічаються основні риси місцевої архітектури вони визначаються багато в чому природними чинниками - наявністю у Володимирських землях «білого каменя» (вапняку). Цей матеріал відрізняє Володимирські храми і будівлі.

Перші пам'ятники Володимирського зодчества - церква Бориса і Гліба в Спасько-Преображенському соборі в Переславлі Зарічне. Можна бачити характерний тип одноглавого, чотиристопного храму з трьома апсидами. Глави соборів у цей період увінчуються шлемовидними куполами.

Внутрішня конструкція храму яскраво виражена в зовнішніх формах. Внутрішнім стовпам відповідають піліастри на зовнішніх стінах. Хорам відповідає аркатурно-колончатий пояс.

Зовнішні стіни мають 3 напівкруглих завершення за кількістю нефів, вони називаються закомари.

У період правління А. Боголюбського у Володимирі розгортається масштабне будівництво, метою якого перетворити Володимир столицю.

Центральний собор Володимира присвячується Успінню Богоматері. Він був розширений і перебудований в кінці XII століття. Головний собор має 5глав на високих барабанах.

Найзнаменитіший пам'ятник Володимирського зодчества - церква покриву на риство. Спорудження добре вписано в природний ландшафт, невеликою за розмірами, має вишукані і строгі риси. У прикрасі храму використовується народний декор, що не характерно для Російського зодчества - це різьба по білому каменю. У стилістиці відчувається вплив народного мистецтва, а також можна відзначити переплетіння з західно-романськими напрямками. Це пояснюється тим, що Боголюбський запрошував майстрів з галицьких земель.

Тенденція до зовнішнього скульптурному прикрасі яскравіше проявилася в Дмитрівському соборі.

Останній пам'ятник, що відноситься до цього періоду-Георгіївський собор в Юр'єв-Польському. Стіни цієї споруди покриває різьблений орнамент.

Дата добавления: 2015-05-09