Методи вивчення патофізіології та патоморфології

Кожна наука має свої пріоритетні методи дослідження. Основним методом патофізіології є експериментальне дослідження, яке дозволяє моделювати (відтворювати), як правило, в простішій формі, патологічні процеси на тваринах, вивчати їх етіологію та патогенез, розробляти науково обґрунтовані методи профілактики та лікування, а також оцінювати їх ефективність.

Особливість патофізіологічного експерименту полягає у відтворенні на лабораторних тваринах експериментальних моделей хвороб з метою виявлення основних закономірностей механізмів їх виникнення, розвитку та завершення у людини. За К.Бернаром, експеримент - це спровоковане спостереження на піддослідних тваринах, яке здійснюється за бажанням експериментатора.

Експеримент проводиться на різних видах тварин, на окремих органах, тканинах, клітинах і субклітинних структурах. Відтворення у лабораторних тварин штучного захворювання, яке має ті чи інші риси відповідної хвороби людини називають експериментальним моделюванням (ЕМ). ЕМ дозволяє виявити на тваринах не лише основні закономірності механізму розвитку захворювань людини, а й дослідити вплив на них нових лікарських засобів і вивчити механізми видужання.

Етапи відтворення експерименту:

- створення робочої гіпотези (мети, завдань досліджень);

- підбір об'єкту дослідження (виду тварин). Вибір тварин має надзвичайно важливе значення для успішного вивчення закономірностей розвитку патологічних процесів. Наприклад, експериментальні виразки шлунку необхідно викликати у щурів, а не у кроликів, бо в останніх спостерігається спонтанне виразкоутворення. Алергію, анафілактичний шок краще за все моделювати на морських свинках, а неврози - на собаках;

- вибір спеціальної методики, яка найкраще відповідає поставленому завданню;

- підбір реактивів, приладів, інструментарію, які відповідають методиці дослідження;

- планування експерименту;

- моделювання хвороби (патологічного процесу) і проведення самого експерименту;

- фіксація результатів досліджень;

- аналіз отриманих даних та створення висновку згідно поставленої мети.

Види експериментів:

І. 1) Гострі - короткочасні (вивчення порушення кровообігу на судинах язика жаби).

2) Хронічні - довготривалі (моделювання пухлинного процесу).

ІІ. 1) Фізіологічні – ті, що завершуються зі збереженням функції та структури.

2) Патологічні - ті, що завершуються без збереження функції чи структури або летально.

III. 1) Основні - ті, що дають основні дані, виявляють причину явища, що відбувається, характеризують його.

2) Контрольні -ті, що виключають можливість помилкового висновку з основного досліду.

Контрольні досліди існують для підтвердження правильного висновку, зробленого з основного досліду і відрізняються від нього якісно лише однією умовою. Наприклад, якщо групі мишок, на яких випробовують дію нового фармакологічного препарату, вводиться в основному досліді 1,0 мл цього препарату, то контрольній групі тварин обов'язково необхідно ввести аналогічним чином таку ж кількість індиферентної речовини (1,0 мл фізрозчину).

Експериментальний висновок буде невірним, якщо відмінність між дослідами становитиме 2 умови (у більшості випадків). Різниця у 3 умови категорично недопустима.

Для вивчення патологічних процесів використовують наступні методи моделювання хвороб:

- метод виключення: проводять видалення або пошкодження якогось органу (хірургічне, хімічне) і порівнюють симптоми, які з'явились при порушенні функції цього ж органу в людини;

- метод включення (введення): вводять в організм тварин різні речовини, гормони і порівнюють результати їх дії з результатами аналогічних впливів при тих чи інших захворюваннях людини;

- метод подразнення: шляхом різних впливів змінюють функції того чи іншого органу та вивчають їх;

- метод ізольованих органів: (ізольовані серце, печінка і т.д.): дозволяє оцінити дійсний характер, глибину пошкодження цього органу і його роль у розвитку недостатності кровообігу, травлення і т.д.;

- метод тканинних культур: дає можливість вивчати пронеси злоякісні і оцінювати ефективність протипухлинних препаратів поза організмом;

- метод порівняльної патології: дозволяє вивчити у порівняльному (ево­люційному) аспекті гарячку, запалення, гіпоксії і т.д. І.І.Мечніков вивчав фагоцитоз: спочатку на амебах, потім у більш складних організмах, і в кінцевому результаті - у людини.

Патофізіологічний експеримент не відтворює повністю хворобу людини. Закони розвитку хвороби у людському організмі принципово відрізняються від закономірностей розвитку патологічних процесів у тварин. Але ЕМ патологічних процесів у тварин залишається могутньою зброєю для вияснення закономірностей виникнення, розвитку і завершення хвороби у людини.

У патоморфології експериментальний метод не набув широкого застосування, хоча він важливий для з’ясування патогенезу та морфогенезу деяких захворювань. Патоморфологи вивчають матеріал переважно за допомогою таких методів як розтин трупа, біопсія, цитодіагностика. При розтині (аутопсії) підтверджується правильність чи помилковість клінічного діагнозу, оцінюється ефективність лікування, аналізуються особливості хвороби, встановлюється причина смерті.

Біопсія – це метод прижиттєвого дослідження тканин на світлооптичному та субмікроскопічному рівнях із діагностичною метою. Особливо широко його використовують для розрізнення передпухлинних і пухлинних процесів, огляду операційного матеріалу. За допомогою цитологічного методу досліджують клітини, взяті з поверхні тканин і органів, змивів, секретів тощо.

Поняття "нозологія"та "здоров'я

Нозологія (з грецької – хвороба) - це вчення про хворобу. Термін "патологія" - це також вчення про хворобу. Різниця між нозологією і патологією полягає в тому, що патологія вивчає зміни у людському організмі в результаті патологічного процесу, як в біологічному об'єкті, тобто зміни в будові і життєдіяльності організму. Але людина, на відміну від тварин, є істотою соціальною і духовною. Саме нозологія вивчає хворобу як стан людини, при якому патологічний процес порушує виконання нею її соціальних функцій та може відображати кризу навіть духовної сфери. Предмет вивчення патології - зміни біологічних функцій організму в результаті патологічного процесу, що порушив його структуру. Предмет нозології - людина в її цілісності, соціальні функції якої порушені патологією організму. Ця особливість зафіксована в преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я при визначенні поняття «здоров'я» як «стану повного фізичного, психічного, духовного та соціального благополуччя організму, що допускає найбільш повноцінну його участь у різноманітних видах суспільної трудової ді­яльності ".

Був такий напрямок в медицині, прихильники якого ототожнювали "здо­ров'я" з нормою, а відхилення від неї вважали хворобою.

Що ж таке норма? Раніше вважалося, що це те, що найчастіше зустрічається. Сучасна наука визначає норму, обраховуючи середньостатистичні показники і допустимі межі їх коливання. Наприклад, визначена таким чином норма для систолічного артеріального тиску становить 100-120 мм рт.ст. Але одночасно відомо, що у багатьох провідних спортсменів тиск знижений. То їх треба вважати хворими людьми? Чи можна вважати хворою людину, яка деякий час жила в горах і у неї як адаптаційна реакція до гіпоксії розви­увся еритроцитоз?

З цього випливає, що поняття норми і здоров'я не завжди співпадає і це спонукало вчених-медиків до пошуку інших критеріїв здоров'я.

В 1975 р. І.А.Кагермазов сформулював поняття «здоров'я» як «стан, який дозволяє здійснити найбільшу кількість видоспецифічних функцій при най­більш економному енергетичному режимі». Виходячи з цього визначення, мірою здатності людини зберегти нормальну життєдіяльність у неадекватних умовах довкілля можна вважати адаптаційні здібності людини. Щоб краще зрозуміти, що таке адаптаційні можливості, наведемо приклад. У двох людей у стані спокою артеріальний тиск відповідає нормі, тобто 120/80 мм рт.ст. Після однакового навантаження у одного тиск піднявся до I70/110 мм рт.ст. і довго не нормалізувався, а у другого до 140/90 мм рт.ст. і через невеликий проміжок часу прийшов до норми. Це свідчить про набагато кращі адап­таційні можливості другої людини у порівнянні з першою. Такі та аналогічні критерії оцінки є набагато ефективнішими в оцінці стану здоров'я, ніж критерії, якими користувалися раніше: ріст, вага, народжуваність і т.д. З огляду на це М.М.Амосов у 1987 р. ввів таке поняття, як "кількість здоров'я", яке може бути визначене резервними можливостями організму. А в 1988 р. головним санологом України професором Г.Л.Апанасенком зі співавторами була запропонована "Експрес-оцінка рівня фізичного здоров'я чоловіків та жінок", у якій використовувались такі показники як «життєвий індекс», «силовий індекс», ваго-ростове співвідношення і т.д.

З огляду на значення, яке надається адаптаційним можливостям людини існує і більш практичне визначення поняття «здоров'я», яке варто взяти на озброєння кожній людині: «Здоров'я людини (індивіду) - це процес збереження і розвитку психічних, фізіологічних, біологічних та духовних здібностей людини, її оптимальної працездатності, соціальної активності при максимальній тривалості життя». А зберегти і розвинути всі ці властивості людина може дотримуючись принципу «економізації функцій».

2. Поняття про «хворобу», характеристика періодів хвороби.

Ще древні зауважили, що для виникнення хвороби має бути якась причина, яка діє на людину або в людині. І хоч вони не могли часто правильно її визначити, подальші дослідницькі пошуки привели до висновку, що причина викликає не тільки «поломку», руйнування в живому організмі, але й обов'язковий опір цьому руйнуванню. При чому, доки організм живий, доти цей опір існує. Інша справа, що ефективність протидії організму є різна. Якщо резервні можливості органів і систем збережені, то організм може без додаткового (наприклад, медикаментозного) втручання справитися з пошко­дженням. І навпаки, при виснаженні його адаптаційних можливостей, розвивається захворювання або навіть виникає смерть.

Виходячи з вище викладених положень, одне з найвдаліших визначень хвороби дав видатний вітчизняний патофізіолог професор Д.О.Альперн. «Хвороба - це особливий вид страждання, викликаний пошкодженням організму або окремих його систем різними руйнуючими чинниками, який характеризується порушенням функцій регуляції, адаптації та зниженням працездатності".

Дата добавления: 2015-05-10