Періоди хвороби

Патологічний стан, патологічний процес, патологічна реакція

Поряд з терміном «хвороба» часто вживають терміни «патологічний про­цес», «патологічний стан», «патологічна реакція».

Патологічний процес (ПП) - це закономірна послідовність реакцій ор­ганізму у відповідь на пошкоджуючу дію патогенного фактора. Він поєднує в організмі процеси руйнування (пошкодження) і захисно-пристосувально-компенсаторні реакції, що виникають на різних рівнях організації організму: молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному, організменному.

У порівнянні з хворобою ПП є більш загальним поняттям. Виникнення ПП ще не означає обов'язковий розвиток хвороби, проте не може бути хвороби без ПП. ПП перетворюється у хворобу лише після того, як досягне рівня організму в цілому, тобто порушить його життєдіяльність.

Це типові патологічні процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно від причини, локалізації, виду організмів і їх індивідуальних особливостей. Прикладами таких процесів можуть бути запалення, пухлини, місцеві розлади кровообігу, гіпоксія, голодування, гарячка.

Патологічний стан (ПС) у широкому розумінні - це сукупність патологічних змін в організмі, які виникають внаслідок розвитку ПП. У вузькому розумінні слова – це стійке відхилення від норми, яке має біологічно негативне значення для організму і розвивається дуже повільно. ПС можуть виникати внаслідок деяких генетичних дефектів або вад внутрішньоутробного розвитку (наприклад, полідактилія - наявність додаткових пальців на руках або ногах, заяча губа і т.д.). Часто ПС є наслідком раніше перенесеного патологічного процесу або хвороби. До таких ПС можна віднести карби (рубці) після травм, втрати кінцівки, горб після перенесеного в дитинстві туберкульозу хребта і т.д. Вони практично здатні піддаватися лише віковим змінам (наприклад, втрата зубів, пониження гостроти зору та слуху).

Іноді ПС можуть перейти у ПП під впливом різних додаткових чинників Так, родима пляма внаслідок дії ультрафіолетового опромінення може пе­реродитися у меланому /злоякісну пухлину/.

Патологічна реакція (ПР) - неадекватна та біологічно недоцільна (шкідлива чи некорисна) відповідь організму або окремих його систем на вплив звичайних (наприклад, харчових продуктів) або надзвичайних патогенних подразників. Прикладом ПР можуть бути алергічні реакції, патологічні рефлекси і т.д.

У процесі розвитку хвороби можна розрізнити наступні періоди:

1. Контактний. 2. Латентний. 3. Продромальний. 4. Розпалу хвороби. 5. Завершення.

Контактний період відображає момент стикування організму з хвороботворним чинником. Для виникнення захворювання має значення тривалість і шлях контакту, від яких залежить виникне захворювання чи ні, як воно буде розвиватися.

Латентний /скритий/ період триває від моменту контакту етіологічного фактора з організмом до появи перших неспецифічних ознак хвороби. По часу тривалість цього періоду залежить від збудника та індивідуальних особливостей організму і може тривати від декількох годин до днів, місяців, років (при СНІДі). При інфекційних захворюваннях він називається інкубаційним. У цей період відбувається розвиток мікроорганізмів та мобілізація захисно-компенсаторних сил ворганізмі хворого. Коли включаються компенсаторні механізми, закінчується латентний період. Ос­кільки цей перехід відбувається не одномоментно, а по мірі зростання дії патологічного агенту, межу переходу фізіологічної реакції у патологічну визначити неможливо і людина відчуває патологічний процес, коли він вже достатньо розвинувся.

Продромальний період характеризує захворювання від перших ознак хвороби до повного її прояву. Найчастіше з'являються неспецифічні симптоми, по яких не можна виставити діагноз. Наприклад, гарячка, нежить, кон’юктивіт при кору чи скарлатині. При одних захворюваннях цей період протікає яскраво виражено, а при інших - згладжено, непомітно переходячи у період розпалу хвороби.

Період розпалу хвороби (маніфестацій ний) характеризується розвитком специфічних клінічних ознак, по яких можна встановити діагноз. Наприклад, при крупозній пневмонії з'являються характерні крепітуючі хрипи; тирео­токсикоз проявляється витрішкуватістю (екзофтальмом), тахікардією та тремором рук.

Завершення хвороби може проявлятися такими варіантами:

- повним або неповним видужанням;

- ускладненням;

- рецидивом;

- хронічним захворюванням;

- бактеріоносійством;

- смертю.

Видужання - це процес, який приводить до ліквідації порушень, ви­кликаних хворобою, і відновлення гомеостазу та працездатності. Не завжди видужання є поверненням до вихідного стану організму (апендектомія, поява антитіл до інфекційних збудників).

Повне видужання - це стан, при якому зникають всі сліди захворювання і організм повністю відновлює порушені під час хвороби функції, при­стосувальні можливості та працездатність.

Неповне видужання - це перехід у патологічний стан. Він характеризується неповним відновленням порушених під час хвороби функцій, з обмеженням пристосувальних можливостей організму та працездатності.

Якщо до основного захворювання приєднується інший ПП, що є необо­в'язковим для даної хвороби, але виникає у зв'язку з нею, то говорять про ускладнення. Ускладнення - це вторинний по відношенню до хвороби, що вже розвинулась, ПП, який виникає у зв'язку з особливостями патогенезу основного захворювання або як непередачений наслідок проведених діагностичних і лікувальних заходів. Наприклад, розвиток при грипі бактеріальної пневмонії.

Рецидив - відновлення проявів хвороби після їх видимого тимчасового зникнення. Симптоми рецидиву можуть повторювати первинну картину хвороби або можуть відрізнятися. У хворого може розвинутися лише один рецидив і далі настати видужання. Якщо ж рецидиви повторюються, то говорять про перехід захворювання у хронічну форму. При цьому періоди рецидивів чергуються з періодами ремісії. Ремісія - тимчасове покращення стану хворого, яке пов'язане зі сповільненням або припиненням прогресування хвороби, частковим зворотнім розвитком або зникненням клінічних проявів ПП. Ремісія не є видужанням, а етапом хвороби, якийзмінюється рецидивом.

Ще один варіант завершення захворювання - бактеріоносійство, при якому відсутні як зовнішні, так і внутрішні ознаки хвороб, але зберігається небезпека зараження оточуючих.

При несприятливому перебігу хвороба може завершитися смертю. При­пинення життєвих функцій відбувається поступово. Механізм вмирання організму від початкових проявів до повного розпаду трупа називається танатогенезом, а наука, яка це вивчає – танатологією. Під час вмирання організм перебуває у термінальному (критичному) стані, який здатний до зворотного розвитку і передує настанню смерті. При цьому спостерігається неспинне згасання функцій різних систем організму, насамперед відбувається пригнічення функцій дихання та органів кровообігу, різке порушення гомеостазу через набряк легень, аритмії, судоми, паралічі сфінктерів тощо. Кисневе голодування та порушення циркуляції крові спричинює в органах і тканинах патологічні зміни, які називаються агональним станом. Кровообіг зосереджується у центральних кровоносних судинах, щоб підтримати функції головного мозку. При цьому порушується мікроциркуляція на периферії, що зумовлює пошкодження структури та функцій паренхіматозних органів. Енергетичний обмін речовин переключається на анаеробний гліколіз, що призводить до накопичення молочної кислоти, посилюється ацидоз, гіпоксія. У кров потрапляють біологічно активні речовини, які спричиняють парези і паралічі судин мікроциркуляторного русла, підвищення судинної проникливості, згущення крові, виникнення стазів, тромбоутворення. Розвиток і прояви термінального стану залежать від патологічного процесу, який зумовлює агонію. Якщо вмирання тривале, термінальний стан можна поділити на декілька етапів: преагонія, термінальна пауза, агонія, клінічна смерть, біологічна смерть. Під час преагоні ї відбувається поступове згасання функцій організму: зниження артеріального тиску, пригнічення свідомості та електричної активності мозку. Тахікардія переходить у брадикардію, пригнічуються рефлекси. У термінальній паузі виникає тимчасова затримка дихання, а брадикардія змінюється зупинкою серця. Агонія характеризується раптовою активізацією бульбарних центрів на фоні повного виключення кори головного мозку. Це супроводжується тимчасовим і короткочасним підвищенням артеріального тиску, підсиленням скорочень серця та дихальних рухів. Дані прояви, як правило, є короткочасними та швидко згасають. Іноді вони можуть неодноразово повторюватися і тоді період агонії розтягується до 24 годин. Клінічна смерть характеризується найглибшим пригніченням центральної нервової системи із припиненням кровообігу та дихання. При цьому зникають зовнішні ознаки життя, але ще зберігається мінімальний обмін речовин, який дозволяє при здійсненні реанімаційних заходів відновити життєдіяльність організму.

Дата добавления: 2015-05-10