Положення патогенезу

Спільні закономірності розвитку патологічних процесів можна розглянути на наступних положеннях патогенезу.

1. Один і той же причинний фактор, діючина різні механізми або маючи різну точку прикладення, може викликати різні реакції організму. Наприклад, гонокок, діючи на статеві органи дорослих, викликає гонорею, а на рогівку новонароджених - бленорею.

2. Різні причинні фактори, діючи на один і той же механізм або одну і ту ж точку прикладання, викликають однотипну реакцію організму. Наприклад, корчовий синдром розвивається у відповідь на дію електричного струму, стрихніну, гіпоксію, внаслідок порушення процесів у корі головного мозку.

3. Будь-який патологічний процес супроводжується зміною реактивності, яка, у свою чергу, може змінити розвиток патологічного процесу. Наприклад, внаслідок перенесеного грипу у людини з'являються антитіла до вірусу грипу і вона не може деякий час повторно заразитися ним, але одночасно вичер­пуються захисні сили організму і досить часто розвивається таке ускладнення як пневмонія, але вже бактеріального генезу.

4.Будь-який патологічний процес у своєму розвитку супроводжується зміною причинно-наслідкових відносин. Тобто, будь-яка зміна в патогенетичному ланцюгу захворювання є наслідком попередньої зміни і причиною наступної. Первинною ланкою у цьому ланцюгу є пошкодження, яке виникає під впливом патогенного чинника. Наприклад, внаслідок транспортної аварії у потерпілого виникла черепно-мозкова травма.

У цьому складному ланцюгу причинно-наслідкових відносин завжди ви­діляють головну ланку патогенезу, яка являє собою процес, необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного чинника і визначає специфіку хвороби. Своєчасна ліквідація головної ланки веде до ліквідації патологічного процесу в цілому. На цьому базується головний принцип патогенетичного лікування хвороб. Так, при черепио-мозковій травмі необхідно, перш за все, усунути кістки черепа з ділянки дихального центру, усунути кров'яний згусток, а лише пізніше стимулювати дихальну функцію та боротися з гіпоксією. Якщо своєчасно виправити головну ланку, то може настати видужання.

5.Уході патогенезу розрізняють місцеві та загальні зміни. Місцеві зміни можуть переходи у загальні, а загальні у місцеві. Наприклад, з фурункулів (гнійничків волосяних цибулин шкіри) при попаданні інфекції у кров може розвинутися сепсис. Для практичної медицини важливим є локалізувати процес і не дати йому поширитися.

6. У розвитку будь-якої хвороби, як правило, проявляються специфічні та неспецифічні ознаки та механізми. Специфічні механізми залежать від властивостей причини і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

Неспецифічні механізми є спадковими і закріплені еволюційно. Це ме­ханізми стандартної відповіді на дію будь-якого патогенного фактора. Вони направлені на збільшення резистентності організму до пошкодження і здійснюються за участю нервової та ендокринної систем. До нервових меха­нізмів належать парабіоз, патологічна домінанта, нейродистрофічний процес, до нейроендокринних - стрес, гарячка тощо.

7. У ході розвитку хвороби виявляється також взаємозв'язок між струк­турними та функціональними порушеннями. В основі будь-яких функціональ­них порушень лежать структурні зміни на тканинному, клітинному, субклі­тинному чи молекулярному рівні. Це свідчить про те, що чисто функціональних хвороб немає. Для лікування хворого важливо встановити, що є первинним - порушення функції чи структури та проводити перш за все корекцію основної пошкоджуючої ланки захворювання.

Дата добавления: 2015-05-10