Визначення поняття «етіологія» і «патогенез»

Принципи класифікації хвороб

Для зручності організації лікувальних та профілактичних заходів, проведення наукових досліджень існують різні принципи класифікацій хвороб. Найпоширенішими серед них є:

1. Етіологічний: спадкові та набуті, інфекційні та неінфекційні хвороби.

2. Анатомо-топографічний: хвороби ендокринної, дихальної та інших систем.

3. За віком і статтю: дитячі хвороби, гінекологічні і т.д.

4. Екологічні: тропічні хвороби (малярія), хвороби Крайньої Півночі.

5. Патогенетичний (за спільністю патогенезу): алергічні, запальні, пухлинні.

6. За перебігом: гострі, підгострі. хронічні.

7. Соціальний: професійні хвороби, "хвороби цивілізації" і т.д.

Термін "етіологія" походить від гр. "аеtіо"- причина і "Iogos" -вчення. Етіологія - це вчення про причини та умови виникнення й розвитку хвороб. У вузькому розумінні цим терміном користуються для позначення причини виникнення хвороби або ПП.

Будь-яка хвороба як явище має свою причину. Причиною хвороби треба рахувати той чинник чи явище, без якого дана хвороба не може виникнути при жодних умовах. Коли мова йде про хворобу конкретної людини, то єдино вірним є твердження: одна хвороба - одна причина. Іноді одна і та ж хвороба може виникати під дією різних за своєю природою чинників. У таких випадках говорять про поліетіологічність даної хвороби. Наприклад, причиною злоякіс­ного росту пухлин можуть бути хімічні канцерогени, віруси, іонізуюче ви­промінювання і т.д. Але поліетіологічність у цьому та інших подібних випадках є відносним поняттям. Оскільки кожний конкретний випадок виникнення пухлини має свою певну причину. Іноді за цим терміном ховається незнання істинної етіології даної хвороби.

За походженням всі етіологічні чинники поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (екзогенні) етіологічні чинники включають: 1) Фізичні: - механічні пошко-дження: удар, розтягнення, стиснення; - температурні ушкодження; - дія шуму, іонізуючого випромінювання, електричного струму, тиску, невагомості і т.д.

2) Хімічні: - неорганічні та органічні сполуки природного та штучного пошкоджен-ня. Наприклад, утворення опіків від дії кислот, лугів, отруєння при попаданні їх в організм; дефіцит йоду в їжі і т.д.

3) Біологічні: - всі види живих істот: макрохижаки - тварини, які можуть механічно пошкодити людину: вкусити, отруїти; "мікрохижаки" - віруси, бакте­рії, грибки, гельмінти /більше 2000 видів/.

4) Соціальні: - чинники, які пов'язані зі соціальною формою існування людини; несприятливе соціальне оточення, яке викликає негативні емоції; несприятлива екологічна ситуація внаслідок діяльності людей; психічна напруга при нестатках; неправильна організація трудової діяльності; шкідливі звички; хронічні психостреси.

У зв'язку з наявністю соціальних хвороботворних чинників, які пов'язані зі суспільною діяльністю та розвитком економіки, виділяють "хвороби цивілізації". Вони пов'язані з високим рівнем розвитку промисловості. Для їх розвитку мають значення: забруднення довкілля; урбанізація (неможливість швидкої адаптації до життя у місті); гіподинамія; споживання високоенергетичних, рафінованих, штучних продуктів. До "хвороб цивілізації" належать інфаркт міокарду, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, алергія, неврози.

5) Психогенні: - чинники, які впливають на процеси кори головного мозку. Вони можуть викликати "ятрогенні" захворювання (від гр. іаtros - лікар, gеnnао - ствoрюва-ти), тобто хвороби, зумовлені необережною поведінкою медичних працівників.

До внутрішніх (ендогенних) чинників відносять: спадковість (від­повідний набір генів і хромосом), конституцію, вік, стать, реактивність.

Є ще група захворювань, які розвиваються внаслідок дефіциту або повної відсутності чинників, необхідних для здійснення життєвих функцій організму, наприклад, кисню, білків, вітамінів, атмосферного тиску, інсоляції і т.д.

Крім причин, на розвиток хвороби мають вплив умови - фактори, обставини або їх комплекс, які впливаючи на організм, самі по собі викликати захворювання не можуть, але вони впливають на його виникнення та перебіг, ослаблюючи, посилюючи чи модифікуючи дію етіологічного чиннику. Так, на­приклад, одна і та ж підвищена температура середовища при низькій вологості може не викликати порушень життєдіяльності, а в умовах високої вологості стати для організму надмірною та обумовити гіпертермію та тепловий удар.

За походженням умови поділяють на зовнішні та внутрішні, а за впливом на організм - на сприятливі та несприятливі.

Суть сучасних уявлень про співвідношення причин і умов у виникненні хвороб має значення і спадковість, і конституція, і стан психічних процесів, і різноманітні зовнішні фактори (температура повітря, тиск, харчування, вживання медикаментів, професійні шкідливості тощо). Але при відсутності збудника, наприклад, жодна з умов не проявить себе. Тому захворювання кожної людини має свою конкретну першопричину. Однак дія цієї причини залежить від одночасного впливу корисних чи шкідливих умов. Саме сукупність умов, які в популяції людей збільшують захворюваність певною хворобою, і складає поняття "факторів ризику". Приналежність тих чи інших умов до факторів ризику визначають за допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей.

На врахуванні причини захворювання базується етіотропний принцип профілактики та лікування. Наприклад, призначення антибіотиків при бактеріальних інфекійних захворюваннях. Знання причини хвороби полегшує також ії профілактику. Так, знаючи про можливість зараження СНІДом через ВІЛ-інфекцію, продумано шляхи ефективної стерилізації інструментарію тощо.

Патогенез (гр. patho - страждання, хвороба + génesis - зародження, по­ходження) - вчення про механізм розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Розрізняють поняття патогенезу у вузькому та широкому (загальному) розумінні. Патогенез (у вузькому значенні) розглядає механізм розвитку конкретних нозологічних форм (пневмонії, ішемічної хвороби серця тощо). Але для багатьох захворювань існують спільні механізми. Тому загальний патогенез аналізує найбільш спільні закономірності розвитку та протікання хвороб.

Проблеми патогенезу тісно пов'язані з проблемами етіології, бо є наслідком впливу зовнішніх чи внутрішніх причинних чинників. Головний етіологічний фактор стає пусковим механізмом розвитку хвороби, патогенез якої починається з будь-якого первинного ушкодження за умов дії патогенного агенту. Характер ушкодження залежить від природи подразника, виду та індивідуальних особливостей живого організму.

Етіологія та патогенез можуть бути пов'язані різними способами.

1. Етіологічний чинник запускає патогенез, але для подальшого його про­тікання наявність причини не є обов'язковою (променева хвороба, опіки).

2. Патогенез розвивається протягом усього періоду дії причини (більшість інфекцій-них хвороб).

3. Агенти, які викликали хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).

У патогенезі захворювання розрізняють два типи процесів: пошкодження, руйнування, які зумовлюють порушення гомеостазу, та захисні, пристосувальні реакції і процеси. На початку хвороби ці процеси розвиваються на молекулярному та клітинному рівнях. Якщо дія хвороботворного чинника не сильна та не тривала, то хвороба цілого організму може і не розвинутися.

Захисно-компенсаторні процеси - це механізми, які лежать в основі саногенезу (від гр. sanos - здоров'я). Саногенез - динамічний комплекс захисно-пристосувально-компенсаторних реакцій, який виникає при дії на організм надмірного подразника, розвивається протягом усієї хвороби або часу дії подразника і направлений на від-новлення саморегуляції.

Вчення про саногенез лежить в основі науки санології (оздоровлення організму). Знання саногенетичних механізмів, які протидіють розвиткові захворювання, допомагають з ним справитися та часто запобігають розвитку пошкодження організму, дозволяють зберігати його резерви та економно витрачати їх. Саме ці знання лягають в основу профілактичної медицини як найбільш оправданої медицини майбутнього.

До саногенетичних реакцій належать захисні, компенсаторні та адаптаційні.

Більшість захисних реакцій здійснюється рефлекторно. Вони, як і компенсаторні чи адаптайні реакції, забезпечують оптимальну сталість внутрішнього середовища при дії шкідливих чинників. Наприклад, блювота, яка направлена на видалення чужорідного субстрату, чи кашель, за допомогою якого відбувається механічне видалення частинок з дихальних шляхів.

Компенсаторні реакції направлені на заміщення пошкодженої функції чи структури органами і системами, які не постраждали від дії патогенного агенту та беруть на себе функцію пошкоджених структур. Найчастіше вони включаються при тривалій дії шкідливого чинника. Наприклад, розвиток гіпертрофії міокарду при вадах серця. Хоча компенсаторні реакції можуть бути і негайними. Так, при пошкодженні правої руки людина використовує ліву. А при гострій крововтраті одразу ж розвивається тахікардія та спазм судин.

Адаптаційні (пристосувальні) реакції розвиваються у відповідь на більш інтенсивну дію звичайних чинників середовища. Вони не допускають пошкодження організму, але показники гомеостазу можуть бути в крайніх межах норми. Наприклад, при тривалому перебуванні у гірській місцевості, де природно знижений рівень кисню у повітрі, у людини збільшується кількість еритроцитів.

Дата добавления: 2015-05-10