Розділи фонетики

Звуки мови можна вивчати в різних наукових зрізах. Тому фонетику розмежовують на окремі фонетичні розділи.

1. Щодо часу виділяють:

· описову (синхронічну) фонетику, яка досліджує звукову систему мови на певному етапі її розвитку, як правило, на сучасному.

· історичну (діахронічну) фонетику, що вивчає формування звукової системи мови протягом ряду періодів, а також закономірності і тенденції її розвитку.

2. Стосовно мов виокремлюють:

· загальну фонетику, яка аналізує особливості, характерні для звуків усіх мов;

· конкретну фонетику, що фіксує звуковий бік окремої мови або групи мов з одним походженням (напр., слов’янська або германська).;

· зіставну фонетику, яка описує звукові особливості однієї мови порівняно з іншою чи іншими.

3. Що стосується системи вияву мови, кажуть про:

· фонетику літературної мови (є галуззю вивчення літературної мови);

· діалектну фонетику, що досліджує звуковий бік діалектної мови (є галуззю діалектології);

· фоностилістику, яка вивчає звуковий бік стилістично навантаженого мовлення. (Є галуззю лінговстилістики).

· Відповідно до методів вивчення говорять про:

· теоретичну фонетику, в якій використовують теоретичні методи дослідження;

· експериментальну фонетику, де застосовують спостереження та інструментальні методи дослідження:

- палатографія (визначає місце знаходження язика щодо піднебіння при творенні звука);

- рентгенографія (визначає положення всіх органів мовлення при творенні звука);

- тензопалатографія (вимірює силу артикуляції при творенні звука);

- осцилографія (вимірює тривалість та висоту звуків, шляхом перетворення звукових коливань на електричні і запис їх на екрані);

- спектрогра­фія (фіксує спектр звука, тобто подає загальну акустичну картину звуків – сукупності значень амплітуд його частотних складників).

4. Стосовно практичного застосування фонетичних знань визначають:

· нормативну фонетику, знання якої застосовують у межах лінгвістичних дисциплін;

· прикладну фонетику, знання якої знаходять застосування в межах інших наук (наприклад, логопедії, сурдопедагогіці, криміналістиці, психології, соціології тощо) чи набувають широкого практичного застосування в суспільстві.

Фонетика має велике практичне значення. Знання з фонетики необхідні для створення алфавітів для безпи­семних мов, для удосконалення графіки й орфографії, для навчання орфоепії рідної та іноземної мови (як правило, іноземну мову починають вивчати з фонетики), для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка), для автоматичного розпізнавання мовлення електронно-обчислювальною машиною. Фонетист із тонким звуковим відчуттям, почувши декілька фраз не­знайомця, може багато чого дізнатися про нього (навіть, звідки він родом).

Дата добавления: 2015-05-07