Виникнення міської літератури та її реалістичний характер

Міська література складалася одночасно з лицарською (з кінця XI ст.). XIII ст. - розквіт міської літератури. В XIII ст. починає хилитися до заходу лицарська література. Наслідок цього - початок кризи та деградації. А міська література на відміну від лицарської починає інтенсивні пошуки нових ідей, цінностей, нових художніх можливостей для вираження цих цінностей. Міська література створюється силами городян. А в містах у середні століття жили, насамперед, ремісники та торговці. У місті також живуть і працюють люди розумової праці: учителі, лікарі, студенти. У містах живуть і представники класу духівництва, служать у соборах, монастирях. Крім того, у міста переселяються феодали, які залишилися без замків.
У місті зустрічаються та починають взаємодіяти різні верстви населення. Завдяки тому, що в місті грань між феодалами та іншими прошарками суспільства стирається, відбувається розвиток, культурне спілкування - все це стає більше природним. Тому література вбирає в себе багаті традиції фольклору (від селян), традиції церковної книжності, ученості, елементи лицарської аристократичної літератури, традиції культури і мистецтва закордонних країн, які приносили торговельні люди, купці. Міська література виражає смаки та інтереси демократичного людства, до якого належало більша кількість городян. Інтереси їх визначалися в суспільстві, - вони не мали привілеїв, але зате городяни мали свою незалежність: економічну і політичну. Світські феодали хотіли прибрати до рук процвітання міста. Ця боротьба городян за незалежність визначила основний ідейний напрямок міської літератури - антифеодальна спрямованість. Городяни добре бачили багато недоліків феодалів, нерівноправність між прошарками суспільства. Це виражається в міській літературі у вигляді сатири. Городяни, на відміну від лицарів не намагалися ідеалізувати навколишню дійсність. Навпаки, світ у висвітленні городян представлений у гротескно-сатиричному виді. Вони навмисно гіперболізують негатив: дурість, жадібність.

Особливості міської літератури:
1) Міська література відрізняється увагою до повсякденного життя людини, до побуту.
2) Пафос міської літератури дидактичний і сатиричний (на відміну від лицарської літератури).
3) Стиль теж протилежний лицарській літературі. Городяни не прагнуть до обробки, добірності, для них саме головне - донести думку, дати доказовий приклад. Тому городяни використають не тільки віршовану мову, але і прозу. Стиль: побутові подробиці, грубі подробиці, багато слів і виражень ремісничого, народного, жаргонного походження.
4) Городяни почали робити перші прозаїчні перекази лицарських романів. Тут бере початок прозаїчна література.
5) Тип героя досить узагальнений. Це не індивідуалізована рядова людина. Цей герой показується в боротьбі: зіткнення зі священиками, феодалами, де привілеї не на його стороні. Хитрість, спритність, життєвий досвід - риси героя.
6) Жанрово-родовий склад.

2. Міська література. Фабліо та шванк.

Література міст тісно пов'язана з фольклором і сама нерідко має суто народний характер: звідси яскраві сюжети та образи, гострі сатиричні прийоми, антифеодальні та антиклерикальні настрої. Література нового напряму зображувала реальність, буденну сторону життя й зовсім новий тип героя – простолюдина. Міська література відзначається дидактизмом, повчальністю. В ній відбилась твереза розсудливість, практицизм, життєва стійкість городян. Широко використовуючи засоби гумору та сатири, вона вчить, висміює, викриває. Представлена міська література жанрами епосу, лірики, драми. Найбільшого розквіту вона досягла у Франції. Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике віршоване оповідання комічного або сатиричного змісту. У Франції воно називалося фабліо, у Німеччині – шванк. Це жанр народного походження. Серед творців фабліо є представники різних станів але здебільшого це жонглери та декласовані клірики. фабліо - жанр провінційного походження, особливо поширений на північному заході Франції, у Пікардії. Фабліо відбивають головним чином світогляд і смаки городян, але поширені вони і серед селян, духовенства, дворян. Мова фабліо приправлена грубуватим гумором і гострим жартом. Є фабліо розважального змісту, які повинні викликати сміх безглуздо-комічною ситуацією. Але в основному це твори повчального змісту, мета яких не тільки розважати, а й виховувати. Багато фабліо мають соціальне забарвлення - в них прославляється проста людина, її кмітливість, розум, вміння постояти за себе. У комічному світлі зображені зарозумілість рицарів, лицемірство духовенства. Автори фабліо явно висміюють релігійну мораль, показують, що духовенство проповідує її заповіді, але само в них не вірить і порушує їх.Автором популярних фабліо був відомий жонглер Рютбеф. Вогонь своєї сатири він зосередив на духовенстві. Аналогічним жанром у Німеччині були шванки. Визнаний майстер цього жанру - бродячий поет Штрікер (XIII ст.). У його спадщині особливу цінність становить цикл шванків, об'єднаних у збірку «Піп Аміс», в якій змальовано широку картину тогочасних звичаїв.

3.Міська література і куртуазно-лицарська поезія

ЛИЦАРСЬКА (КУРТУАЗНА) ЛIРИКА (вiд франц. courtois ввiчливий, чемний)
рiзновид (поряд з лииарським романом) куртуазноï л-ри ХII-ХIII ст.
Виникла в Провансi в перiод розквiту феодалiзму в обстановцi
економiчного i культ, пiднесення кiн. XI ст. i досягла розквiту у 1-й
пол. ХП ст. в середовищi Прованс, трубадурiв. Трубадури (П рованс.
iгоЬаг знаходити), якi свiдомо вiдособились вiд професiйних спiвиiв
нижчого стану жонглерiв 'винаходили своï пiснi, оскiльки Прованс,
лiрика була заснована на єдностi поет, слова й пiсенноï
мелодiï. Центр, темою цiєï лiрики було реальне або
фiктивне поклонiння високороднiй одруженiй дамi, красу i чесноти
якоï трубадур славив у довершенiй худож. формi, водночас запевняючи
ïï у своïй лииарськiй вiдданостi та готовностi служити
ïй. Такий жанр Прованс, лiрики, як сирвента був спочатку саме
службовою.

Дата добавления: 2015-05-10