Кримські сонети» Міцкевича: особливості теми, настроїв, композиції

У 1825 р., з 14 серпня по 14 жовтня, Адам Міцкевич подорожував по Криму. Крим справив незабутнє враження на Міцкевича, і в листі до польського історика Иоахима Лелевеля він із захопленням писав: «...я бачив Крим! Я витримав страшенну бурю на морі... Я бачив Схід у мініатюрі».

«Сонети» Міцкевича, до яких увійшли два цикли — «Любовні сонети» та «Кримські сонети», були видані у Москві в грудні 1826 р.

Образний світ «Кримських сонетів». 18 віршових творів, що увійшли до збірки Міцкевича «Кримські сонети», становлять єдиний поетичний цикл, тобто таку побудову, яка, на додаток до звичайних — хронологічного, жанрового, тематичного — принципів розміщення віршів у збірці, передбачає ще й особливий внутрішній їх смисловий зв'язок. Вірші, що утворюють поетичний цикл, розрЖсовані на те, щоб сприйматися не як проста механічна сума елементів, а як така їх упорядкована система, в якій кожний вірш має вартість і як окрема, закінчена художня одиниця, і водночас як невід'ємна частка більшого цілого, поєднана з ним певними смисловими зв'язками. Циклізацію як композиційний прийом упорядкування віршових збірок використовували вже поети античності (Катулл, Тібулл, Овідій) та епохи Відродження («Канцоньєре» Петрарки, цикли сонетів | ІНекспіра), але особливого значення цей прийом набуває в літературі XIX ст., зокрема в поезії романтизму. Крім Міцкевича, до прийомів циклізації зверталися також Гете, Гейне, Байрон, Пушкін, Лєрмонтов. Зв'язаність окремих творів спільним смислом надає віршовому циклу ознак специфічного ліричного сюжету, в якому увага концентрується не на зовнішньому перебігу дії (розгорнутому описі вчинків, конфліктів, просторових переміщень персонажів), а на роздумах ліричного героя, викликаних певними життєвими враженнями.

Тематичною основою ліричного сюжету «Кримських сонетів» Міцкевича є враження, що їх поет отримав під час мандрівки Кримом, знайомства з його природою, географією, історією, культурою. Засвоїм характером сонети нагадують своєрідний ліричний щоденник, в якому географічні та етнографічні реалії Криму набувають ознак символічного художнього простору, особливої поетичної країни, де буденна реальність сприймається крізь барви свободолюбних поривів романтичної душі поета. Саме на такий ракурс сприйняття «Кримських сонетів» спрямовує епіграф до циклу, взятий Міцкевичем з додатку до «Західно-східного дивану» Гете: «Хто хоче зрозуміти поета, повинен побувати в поетовій країні».

Ліричний сюжет «Кримських сонетів» можна умовно поділити на три частини, кожна з яких варіює загальну для всього циклу тему кримських вражень в окремій сюжетній площині, що розгортається як послідовність думок, спогадів, асоціативних зіставлень та емоційних оцінок ліричного героя-мандрівника.

Частина І. В сюжетній лінії першої частини, до якої можна віднести початкові чотири сонети циклу, домінує тема морської стихії. З'явившись уже в першому творі «Акерманські степи», яким відкривається цикл «Кримських сонетів» (асоціативне співвіднесення «обширів сухого океану», «запашних хвиль зеленої гущавини» акерманських степів з неосяжними просторами Чорного моря), ця тема розвивається далі двома наступними сонетами «Морська тиша» та «Плавба» (картини морського краєвиду) і сягає кульмінації в четвертому сонеті — «Буря», який є свого роду знаковим, оскільки інтерпретує один з найбільш показових для поетики романтизму мотивів — розбурханої морської стихії, бурі, що традиційно служила для романтиків символом свободи, вільного волевияву тих пристрасних стихій, які вирують в душі людини. Морська стихія уподібнюється душевній бурі у віршах і інших відомих романтиків — Бай-рона, Пушкіна, Лєрмонтова, породжуючи, як і в сонеті Міцкевича, думки про трагічну невлаштованість світу, порушення гармонії в житті людей.

Частина II. В сюжетній лінії другої частини «Кримських сонетів» провідною стає тема історичної пам'яті, спогадів та асоціацій, які навіюють мандрівникові культурно-історичні та географічні пам'ятки Криму. Сонет «Вигляд гір із степів Козлова», який відкриває цю частину циклу, присвячений опису Чатирдагу — гірської вершини, що здіймається на півтора кілометри над рівнем моря й асоціюється для ліричного героя з високими баштами-мінаретами, споруджувіїшми при мечетях, та могутніми фортецями, що їх колись зводили кримські хани. Продовжуючи цю символічну аналогію, поет називає Чатирдаг мінаретом світу, падишахом Криму, з допомогою якого небо розмовляє із землею.

Наступні чотири сонети цієї частини циклу — «Бахчисарай», «Бахчисарай уночі», «Гробниця Потоцької», «Могили гарему» — передають враження від таємничих руїн, мовчазних свідків історії, величі, слави та розкошів колись грізної Османської імперії. Бахчисарай, що оспівується в цих чотирьох сонетах, в минулому був столицею кримських ханів Гиреїв, окрасою могутньої імперії, яка володарювала над значною частиною Європи та Азії. Тепер від неї залишився лише фонтан, який символізує для ліричного героя сонета вічність та незмінність свободолюбних прагнень людини, не підвладних ані жорстокій тиранії, ані руйнівній стихії часу, що стирає з історії цілі імперії, але не владна над силою справжніх людських почуттів, які навічно залишаються в пам'яті людей.

Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією провідного для всіх чотирьох сонетів мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему і водночас підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета «Бахчисарай». Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині.

Максим Рильський писав про цей сонет: «..."Могила Потоцької", в якій поет зв'язує думки про долю легендарної польки — долю, яка надихнула й Пушкіна ("Бахчисарайський фонтан"), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею... Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».

Пізніше до поетичної інтерпретації легенди про прекрасну полонянку-полячку звернеться в циклі своїх ліричних віршів «Кримські спогади» Леся Українка.

Частина III. В сюжетній лінії третьої частини циклу на перший план висувається тема мальовничих краєвидів кримських степів, гір, міських околиць («Байдари», «Алуш-тавдень», «Алуштавночі», «Чатирдаг», «Пілігрим», «Дорога над прірвою в Чуфут-Кале», «Гора Кікінеїс», «Руїни замку в Балаклаві», «Аюдаг»). У сонеті «Пілігрим» ліричний герой циклу, завершуючи свою мандрівку Кримом, робить загальні висновки. Порівнюючи Крим із «країною розкоші», «ніжною красою», ліричний герой циклу все ж не може не думати про рідний серцеві край, далеку Литву, яку постійно згадує у своїх мандрах і яка для нього миліша від будь-якої, най-чарівнішої краси і найказковіших багатств світу.

Крім пафосу свободи і боротьби, всі сонети циклу об'єднує й наскрізний образ ліричного героя, мандрівника, пілігрима, який втратив батьківщину, друзів, любов коханої і приречений на вічні мандри далекою чужиною. Нама- гаючись осмислити трагічні суперечності власної долі, збаг-нути сенс своїх моральних запитів і духовних поривань, він шукає співзвуччя власним думкам та почуттям у буремних стихіях, у величній красі гірських краєвидів, у перипетіях історичного плину людського життя, його минулого та сучасності. В цьому йому допомагає наставник і духовний порадник Мірза, який супроводжує ліричного мандрівника, розкриваючи йому глибинний, символічний зміст мови, що нею природа розмовляє з людиною.

Довершеність художньої форми. «Кримські сонети» Міцкевича стали новаторським явищем не лише в польській, а й у слов'янських літературах у цілому. Новаторською була вже сама віршова форма сонета, до якої звернувся у своєму циклі Міцкевич.

Дата добавления: 2015-05-10