Життєвий шлях Джонатана Свіфта

Історія цього героя драми Островського дуже виділяється з усіх інших. Робінзон - справжнє ім'я Счастлівцев, подорожуючи на пароплаві, напився разом зі своїм другом - недолугого і капітан викинув їх на острів. Опеньків ж хочеться зауважити, що Островський не випадково вибирає для своїх героїв говорять імена. Коли Параті пропливав повз, він вирішив взяти Счастлівцева - актора, щоб той його розважав під час шляху. Вперше він з'являється на самому початку драми разом з Паратовим. На нього: «: плащ, права статі закинута на ліве плече, м'яка висока капелюх:». Паратову наплювати на Робінзона, той потрібен йому тільки для розваги, щоб Робінзон, так як він актор - грав свою роль - турботливого друга.

Робінзон - проста людина, люблячий іноді «випити», що не дуже стежить за собою. Він не дуже говіркий і в усьому слухається Паратова, у якого є гроші. Робінзона, також як і Ларису можна назвати «жертвою» Паратова, як не перебільшено це буде сказано, так як вони обидва повністю або хоча б більшою мірою залежать від нього, покладаються на нього, довіряють йому.

Буржуа не закривав ока на те, що у світі боротьби не все йде гладко. У боротьбі із природою й людьми він перешкоди переборювала, на невдачі не скаржився, не нарікав. Мир гарний, але мир неорганізований, скрізь безгосподарність. На якій би крапці земної кулі Крузо не опинився, скрізь він дивиться на навколишніми очами хазяїна, організатора. У цій своїй роботі він з однаковим спокоєм і завзятістю смолить корабель і обливає гарячим варом дикунів, розводить ячмінь і рис, палить зайвих кошенят і знищує людожерів, що загрожують його справі. Все це робиться в порядку звичайної повсякденної роботи. Крузо не твердий, він гуманний і справедливий у світі чисто буржуазної справедливості

Літературну діяльність Д. почав рано політичними памфлетами (анонімними) і газетними статтями. Виявив себе як талановитий сатирик-публіцист і видатний ідеолог буржуазії. Писав на різні політичні теми

Творчість Даніеля Дефо.

До художньої творчості Д. звернувся пізно. На п’ятдесят восьмому років життя він написав свого "Робинзона Крузо". Незважаючи на це, літературна спадщина, залишена їм, величезно. Разом з публіцистикою налічується понад 250 добутків Д. У цей час його численні добутки відомі тільки вузькому колу фахівців, але "Робинзон Крузо", що читає як у великих європейських центрах, так і в самих закуткових куточках земної кулі, продовжує перевидаватися у величезній кількості екземплярів. Зрідка в Англії перевидається ще "Капітан Сингльтон".

"Робинзон Крузо" – ярчайший зразок так наз. авантюрного морського жанру, перші прояви к-рого можна виявити в англійській літературі XVI в. Розвиток цього жанру, що досягає своєї зрілості в XVIII в., обумовлено розвитком англійського торговельного капіталізму. З XVI століття Англія стає головною колонізаторською країною, і в ній найбільш швидким темпом розвивається буржуазія й буржуазні відносини. Родоначальниками "Робинзона Крузо", як і інших романів названого жанру, можуть уважатися опису справжніх подорожей, що претендують на точність, а не на художність. Дефо використає стиль "Подорожей". Його особливості, що мали певне практичне значення, в "Робинзоне Крузо" стають літературним прийомом: мова Д. також проста, точний, протоколен. Йому зовсім далекі специфічні прийоми художнього листа, так наз. поетичні фігури й тропи

"Робинзон Крузо" зіграв величезну роль у боротьбі буржуазії з аристократією, він оформив ідеологію висхідної буржуазії протиставленням її творчої діяльності паразитизму аристократії, що відживала. Навіть у чисто буржуазні відносини на своєму острові Д. втиснув феодальний початок, щоб яскравіше оттенить його нікчемність. Феодалізм зробив спробу вкоренитися на острові в особі двох англійських матросів-піратів, страшенних шибеників і ледарів. Вони оголосили весь острів своею власністю й жадали від колоністів сплати ренти за користування землею -і захоплення вкрай нахабний і зовсім ні на чому не заснований, але в такій формі уявляв собі буржуа історичне походження аристократії, земельної власності й ренти

а).Проблематика, композиція, жанр «Робінзона Крузо»

Які проблеми автор порушує в романі? Роман "Робінзон Крузо" можна назвати багатоплановим. У ньому Даніель Дефо розкриває внутрішній світ особистості. До речі, розповідь ведеться від імені головного героя. На його долю випало чимало випробувань. Після катастрофи на кораблі Робінзон Крузо потрапляє на безлюдний острів. Там йому довелося пристосуватися до нових умов існування. Приміром, він навчився забезпечувати себе усім необхідним. А щоб цього досягти, він розвивав і вдосконалював свої навички з того чи іншого виду діяльності. Можна сказати, що Робінзон Крузо пройшов увесь шлях людської цивілізації з самого початку. Але найтяжчим з його випробувань було випробування самотністю. Важко навіть уявити, як пересічна людина змогла пробути на самоті доволі-таки тривалий час. Проте доля все ж змилувалася над Робінзоном, подарувавши йому вірного товариша П'ятницю...

Історія Робінзона Крузо має щасливий кінець. Після двадцятивосьмирічного перебування на острові він нарешті повертається додому. Отже завжди варто пам'ятати про те, що ніколи не можна впадати у відчай, сумувати. Треба шукати вихід із будь-якої ситуації та не здаватися.

Оповідна структура роман Дефо "Робінзон Крузо " виконана у формі самоповествованія, оформленого у вигляді сполучення мемуарів і щоденника. Точки зору персонажа і автора ідентичні, а, точніше, точка зору персонажа є єдиною, оскільки автор від тексту повністю абстрагований. У просторово -часовому плані розповідь поєднує хронікальний і ретроспективний аспект.

Головною метою автора ставилася найбільш вдала верифікація, тобто додання своїм творам максимальної достовірності. Тому ще в самому " передмові редактора " Дефо стверджував, що " це оповідання - лише суворе виклад фактів, в ньому немає ні тіні вимислу ".

б).Образ Робінзона і Пятниці.

Швидше за все, основна роль цього персонажа - це розкриття характеру Паратова, людей того часу, т. е. егоїстичних і самозакоханих, нелюдських, а так само як противагу всім іншим. В останньому випадку, Робінзон дуже відрізняється від всіх інших, він не за чим не полює, він просто живе у своє задоволення, думаючи лише про життя, про природу і так далі. Його не дуже цікавить його майбутнє, він живе сьогоднішнім днем, отримуючи все, що хоче. Незважаючи на всю його віддаленість від усіх, Робінзон не лялька, він не позбавлений деяких «живих» якостей. Він постійно лестить Паратову, навіть без причини, йому це просто подобається, його це також розважає, як і Паратова. Робінзон - іграшка, річ для Паратова; і врешті драми Лариса, зізнаючись Карандишеву, каже, що вона теж річ. Лариса. «Всяка річ повинна мати господаря, я піду до господаря: я річ а не людина».

П'ятниця - індієць з племені канібалів, зустрінутий робінзоном Крузо на двадцять четвертий рік свого перебування на незаселеному острові і що став помічником і слугою. П. зображений в романі очима робінзона, який знаходить в нім людину легкої і життєрадісної вдачі, хороброї, відданої, працездатної, щирої і простодушної, але зовсім не безглуздої, і не втомлюється хвалити його і благословляти провидіння, що послало йому такого помічника. П. мабуть, перший в галереї образів простодушного дикуна, якого так любили зображувати і романісти, і філософи XVIII ст. робінзон рятує П., узятого в полон дикунами сусіднього племені і привезеного на незаселений острів, щоб, згідно із звичаєм канібалів, убити його і з'їсти. Врятований П. негайно схиляється перед робінзоном і ставить його ногу собі на голову на знак того, що він вважає себе рабом свого рятівника, і це добровільне підпорядкування його "хазяїн" приймає як природне. Якщо устої і звичаї дикунів, одноплемінників П. (яких він кілька разів бачить на острові під час виконання їх кривавих бенкетів канібалізму)робінзон вважає огидливими, то в самому П. він бачить "доброго дикуна", людину незіпсованого і від природи наділеного усіма позитивними якостями. Швидко відучивши П. від канібалізму і передавши йому ті робочі навички, якими він володіє, робінзон заводить з ним релігійні бесіди і переконує в перевазі християнського Бога над місцевим племінним божком Бенамуки, з яким старійшини племені ходять розмовляти на високу гору.

Але зафіксувати в думці П. уявлення про диявола виявляється значно важче, і тут простодушний дикун ставить робінзонові питання, яке є одним з найбільш складних для досвідчених богословів: якщо Бог "сильніший", ніж диявол, чому ж Він допускає існування зла у світі? Самого робінзона, який сприймав свою релігію як даність, подібне питання ніколи не турбувало.

Народився Дж. Свіфт 30 листопада 1667 року в родині невеликого урядовця в столиці Ірландії Дубліні. Майбутній письменник досить сумно прожив дитячі роки в обставинах матеріальних нестатків (батько помер у рік народження Джонатана). З матеріальною допомогою дядька - брата батька, він протягом 1674-1688р.р. навчався. Спочатку здобував освіту в початковій і середній школі, а тоді навчався на богословському факультеті Дублінського університету. У 1689р. вирушив шукати щастя до Лондона. Досить швидко дістав посаду секретаря у відомого в ті часи можновладця Вільяма Темпля. Безперечно, перебування Свіфта в відомому Мур-Парку, маєтку Темпля, з його прекрасною бібліотекою й вибраним товариством було удачею, видатною "школою", як політичною, так і літературною, для бідного, незначного і нікому не відомого юнака. Тут - таки сталася подія, що відіграла певну роль і в дальнішому житті письменника. Саме в Мур-Парку познайомився він з дівчиною, що стала мовчазним, покірним і нещасливим супутником його життя. Вона дістала безсмертя в щоденниках Свіфта під ім'ям Стелли. Майбутній письменник зблизька спостерігав за впливовими урядовцями королівства, був свідком їхніх бесід і суперечок. Він навчався легко підтримувати розмови на будь-які теми: про політику, релігію, літературу. Саме тут розпочалися літературна діяльність Дж. Свіфта. Після смерті лорда Темпля Джонатан отримав місце священика в глухому ірландському селищі Ларакор. Але він часто приїздіть до Лондона де стає свідком і учасником боротьби за владу двох політичних партій Англії - торі та віги. Памфлети Дж. Свіфта мали неабиякий вплив на англійське суспільство. В 1711р. був написаний памфлет "Поведінка союзників", у якому автор викривав загарбницьку політику уряду Англії, виступав за припинення довготривалої війни. І як наслідок - уряд змушений був подати у відставку, а між державами був укладений мир. (1713р. - Утрехтський мир між Англією, Францією та іншими державами). В Англії народ називав цей мир "свіфтівським". Гордий Свіфт нізащо не хотів поступатися життєвими благородними принципами, а найголовніше - своєю незалежністю. Тому 1714р. він виїжджає у "добровільне вигнання до Ірландії". Джонатан прийняв запропоновану йому посаду декана собору святого Патріка в Дубліні. "Добровільне вигнання" принесло йому славу оборонця пригнобленого люду Ірландії. Письменник третину своїх прибутків віддав у казну для потреб ірландського народу. Тому не випадково, що Дж. Свіфт був чи не найпопулярнішою постаттю серед ірландців.
19 жовтня 1745р. Ірландія проводжала письменника в останню путь.
Читаючи на надгробку Свіфта епітафію, яку він сам склав:
"Тут спочиває прах
Джонатана Свіфта,
Декана цієї кафедральної церкви,
І жорстоке обурення
Не може вже терзати його серце.
Іди, подорожній,
І наслідуй, якщо можеш,
Ревного споборника
Мужньої свободи,"
ми почуваємо рацію цих слів. Справді, це мужнє серце бійця терзалось і ятрилось протягом цілого життя, і не окремі особи чи обставини завдавали йому болю, а щось більше спрямовувало його думки до критики та картання - це те, що ми могли б назвати "духом часу", і чому віддано служив Свіфт до кінця своїх днів.

15.Ідейний зміст і композиція роману «Мандри Гуллівера»

"Мандри Гуллівера" - твір фантастичний за своєю формою. Письменник вводить фантастику, оскільки вона допомагає намалювати алегоричну картину сучасного йому суспільства, а також створити образи, Які найповніше виражали б авторські ідеї. Своїм змістом цей роман глибоко правдивий,

«Мандри Гуллівера» побудовано -в жанрі морської подорожі (типова прикмета більшості утопічних та історичних творів, що особливо набрали популярності в часи Свіфта, коли вже поширилися й реалістичні твори про заморські країни («Робінзон Крузо» Дефо). Роман поділено на 4 частини, в яких розповідається про мандрівки лікаря, а потім капітана багатьох кораблів Лемюеля Гуллівера. Чотири частини "Мандрів" - 4 сатиричні модифікації людської нікчемності. В І і ІІ частинах - зменшення фізичного зросту й того, що ми називаємо моральною та ідеологічною стороною людського існування; в ІІІ IV частинах - людина поділяється ніби на дві самостійні істоти, смішні й жахливі в своїй одно осібності. Першу подорож відбуває Гуллівер до Ліліпутії, що населена людьми-пігмеями, другу - до країни велетнів Бробдінгнегу, під час третьої мандрівки він потрапляє до Лапути, повітряного острова, і, нарешті, в останню подорож - до країни коней - гуїгнгнмів - та підлеглих коням людиноподібних єгу.

Чотири частини «Мандрів» - чотири сатиричні модифікації людської нікчемності.

Дата добавления: 2015-05-10