Роль виховання у розвитку особистості 2 страница

Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім'ї. Все це пов'язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому:

1. Це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

2. Це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

3. Водночас – це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

4. Це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 років, в подальшому в 27,29 років – спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20- 22 років до 25).

Протягом усього цього вікового періоду найменше змінюється образна пам'ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбільших змін набуває короткотривала, вербальна пам'ять. У цьому віці посилюється роль практичного мислення.

Існує ще одна особливість розвитку учнів та студентів: якщо в середній школі дуже часто навчання в виховання випереджували розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випереджує навчання і виховання.

Коло інтересів учнів професійного навчального закладу та студентів не обмежується тільки навчальним матеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.

На цей вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча).

Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. До них відносяться педагогіка, психологія, соціологія, акмеологія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб’єкта діяльності і індивідуальності. Особистісна соціальна зрілість включає такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу (цей компонент присутній у всіх попередніх).

У учнів та студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета, образ життя, обов’язки, любов, вірність тощо). Посилюється цілеспрямованість, рішучість, настирливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність у процесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою.

Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.

Юність – пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального "Я" з реальним. Проте, разом з тим ідеальне "Я" може бути ілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв’язаністю.

19. Основні принципи і закономірності національного виховання та їх характеристика

В Україні історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності укр..народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялась. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя укр..суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі – українській виховний ідеал. Формування ідеалу залежить від виховання, умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвіду.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання взагалі. І нарешті, воно найбільше відповідає потребам відродження України. Головна мета – передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, моральної, естетичної, правової, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша.

20. Колектив, його ознаки і структура.

Колектив - це група об'єднаних спільними цілями людей, яка досягла в процесі соціально-корисної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Ознаки колективу: наявність суспільно-значущої мети, яка б задовольняла інтереси суспільства і особистості; наявність суспільної діяльності; встановлені відношення взаємовідповідності між членами колективу, наявність органів самоврядування, сприятливе психологічне середовище; самодисципліна, самовиховання.

Від того, як організовано колектив і як він функціонує залежить сила його виховного впливу на особистість, ефективність діяльності всіх його ланок, характер внутріколективних відносин, якість суспільно-корисної трудової діяльності.

Організаційна будова сучасного колективу.

І підхід: шлях творчого розвитку гуманістичного і демократичного принципів. Традиційні системи виховання, де основним структурним елементом є клас, на основі якого функціонують гуртки, секції. Недолік. внутріколективні відносини одноманітні, обмежені інтереси школярів.

II підхід: організація різноманітних об'єднань школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації.

Основна функція - організаторська - належить дітям з досвідом.

Структурні одиниці і функції шкільного колективу: навчальна підструктурна сукупність класів, основна функція - навчальна, дитячо-юнацькі організації та органи керування, організаторська підструктура., функція - здійснення різних форм суспільно-корисної діяльності, дитячі об'єднання за Інтересами (клубна підструктура) - розвиток Індивідуальних здібностей, талантів; трудові об'єднання школярів (трудова підструктура) -формуються трудові уміння і навички з урахуванням професійної спрямованості, об'єднання спортивно-оздоровчого характеру.

21. Закони життя дитячого колективу. Динаміка та етапи його розвитку.

Колектив – організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Дитячий колектив – об’єднання дітей згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою). Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві. Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції. Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що “вплив соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня”. Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька етапів. На 1-му: важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів. На 2-му: вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. На 3-му: вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити найбільше учнів. На 4-му: кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе.

22. Реалізація принципів виховання в педагогічній діяльності Макаренка, Сухомлинського.

Макаренко створив систему виховання, що ґрунтувалася на ідеї виховання нової людини – активної і свідомої, спроможної в кожний момент свого життя знайти правильний критерій для особистого вчинку, здатної водночас вимагати й від інших правильної поведінки.

23. Зміст твору Макаренка «Педагогічна поема»

Письменник, педагог, і співробітник спецслужб Макаренко домагається створення колонії для малолітніх правопорушників і безпритульних. Питання вирішується позитивно - і незабаром у казенних стінах з'являється перша шістка хлопців - всі вони скоїли злочини, але через своє неповноліття уникли розстрілу. Підлітки зневажають все те хороше, що хотів зробити для них Антон – використовують стіни колонії тільки щоб переночувати, а вдень йдуть у місто. Від будь-яких робіт у колонії відмовляються. Один з підлітків під час поїздок з колонії здійснює грабіж і вбивство. А лідер цієї підліткової ватаги відкрито грубить Антону. Щоб виправити ситуацію, Макаренко діє непедагогічним, але єдино вірним шляхом – фізично карає Задорнова, неформального лідера угруповання. Діти підкоряються силі.

Незабаром колонія поповнюється, але тепер та п'ятірка старожилів стають союзниками вихователя.

Макаренко починає організовувати трудову діяльність хлопців – створює щось на зразок колгоспу, де є навіть місцевий кінний завод і театр. Колонія переходить на самозабезпечення, але постійно поповнюється новими людьми, підлітками, які мають свої проблеми, і з цим напливом вихователі та помічники з вихованців часом не справляються. Черговий малолітній правопорушник приніс в колонію антисемітизм (побиття євреїв) – Макаренко вдруге застосував проти хлопців силу і хотів уже кинути все... Діти намагаються відібрати у Макаренка табельний пістолет, побоюючись, що письменник накладе на себе руки.

Було й ідейне зіткнення з малолітнім злодієм, який вважав, що красти – нормально, дивлячись у кого. Була й небажана вагітність зі смертю немовляти, було і самогубство від нещасного кохання, була війна підлітків з навколишніми селянами, багато подій було, робота вихователя важка. Був голод, була і епідемія тифу. Але Антон Макаренко явно знайшов своє місце в житті – колишні бандити отримують "путівку в життя" через робітфак і стають нормальними радянськими громадянами. І діти вірять Антону, його справам, і в цьому він бачить свою головну заслугу.

У колонії, що знаходиться по сусідству вихователі просто "займають посаду", і Антону пропонують взяти її під свою опіку. Там багато дітей, більшість - під гнітом неформальної ієрархії. Антон збирає своїх хлопців і наносить візит... І все завертілося знову – ідейні прихильники знаходяться серед хлопців нової колонії, гнобитель підлітків отримує від помічника-вихованця добрячого ляпасу, горе-вихователі звільнені, колонії об'єдналися.

Проте начальство, озброєне теоретичними знаннями, не маючи справи з реальними дітьми та їхніми проблемами, відноситься до діяльності Макаренко вельми прохолодно.

24. Закон України «Про освіту» (1996р.), його основні положення.

В Законі України "Про освіту" містяться ті основні принципи і положення, на основі яких визначається стратегія і тактика реалізації законодавчо-закріплених ідей розвитку освіти в Україні.

Ці положення адресуються одночасно і суспільству, і самій системі освіти, і особистості, забезпечуючи як "зовнішні" соціально-педагогічні

умови розвитку системи освіти, так і "внутрішні" власне педагогічні умови її повноцінної життєдіяльності.

Відзначимо ці положення: гуманістичний характер освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей; вільний розвиток особистості; загальна доступність освіти; безплатність загальної освіти; всебічний захист того, хто навчається; особливе значення в управлінні, функціонуванні і розвитку школи має збереження єдності державно-національного, культурного і освітнього простору; свобода і плюралізм в освіті; відкритість освіти; демократичний, державно-громадський характер управління освітою; світський характер освіти в державних, муніципальних освітніх закладах; здобуття освіти рідною мовою; зв'язок освіти з національними і регіональними культурами і традиціями; наступність освітніх програм; варіативність освіти; розмежування компетенції суб'єктів системи.

Центральною ланкою системи освіти в Україні є загальна середня освіта, до складу якої входять: середні загальноосвітні школи, школи з поглибленим вивченням окремих предметів, гімназії, ліцеї, вечірні школи, освітні заклади інтернатного типу, спеціальні школи для дітей з вадами у фізичному і психічному розвитку, позашкільні навчальні заклади.

Головним завданням загальноосвітніх навчальних закладів є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів самостійної діяльності.

Закон України "Про освіту" має сім розділів:

I. Загальні положення (ст. 1 - 27).

ІІ. Система освіти (ст. 28 - 49).

ІІІ. Учасники навчально-виховного процесу (ст. 50 - 60).

IV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база закладів освіти (ст. 61 - 63).

V. Міжнародне співробітництво (ст. 64).

VI. Міжнародні договори (ст. 65).

VII. Відповідальність за порушення законодавства про освіту (ст. 66).

У преамбулі до закону "Про освіту" відзначено, що "метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [5, 43].

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народностями.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного і культурного розвитку суспільства [Там же].

У першому розділі розкриваються: завдання законодавства України про освіту; права громадян на освіту; державна політика в галузі освіти; основні принципи освіти; мова освіти; навчально­-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти; державні навчально-виховні заклади і церква; управління освітою і громадське самоврядування в системі освіти; органи державного управління освітою і повноваження органів управління освітою; повноваження Вищої атестаційної комісії і місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі освіти; державні стандарти освіти; органи громадського самоврядування і самоврядування навчально-виховних закладів; умови створення навчально-виховних закладів; наукове і методичне забезпечення освіти; керівник закладу освіти; психологічна служба в системі освіти; соціально-педагогічний патронаж у системі освіти, участь діячів науки, культури та представників інших сфер діяльності в навчально-виховній роботі; організація медичного обслуговування, харчування в навчально-виховних закладах, забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання; документи про освіту.

У другому розділі "Система освіти" розкриті положення про структуру системи освіти (дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту, післядипломну підготовку — стажування, клінічну ординатуру тощо, аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання, самоосвіту).

У третьому розділі розкриваються права і обов'язки учасників навчально-виховного процесу - вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів; вихователів, вчителів, викладачів, практичних психологів, соціальних педагогів, майстрів виробничого навчання, методистів, педагогічних працівників позашкільних закладів, наукових, інженерно-технічних працівників, навчально-допоміжного персоналу; батьків або осіб, що їх замінюють, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу; представників підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій і фондів, асоціацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

У розділі IV розкриваються положення про фінансову і господарську діяльність закладів, установ, організацій, підприємств системи освіти, про їх матеріально-технічну базу, фінансування наукових досліджень.

Розділи V і VI визначають міжнародні договори та міжнародне співробітництво навчально-виховних закладів і органів управління освітою.

У заключному VII розділі визначається відповідальність службових осіб і громадян за порушення законодавства про освіту.

Реалізація Закону України "Про освіту" обумовлена цілим рядом труднощів і суперечностей, які значною мірою пов'язані з істотними змінами концепції розвитку нашого суспільства, зі спробами ввійти в ринкові відносини, зі змінами ціннісних орієнтацій, освітніх і життєвих потреб людини. Особливу тривогу викликає стан здоров'я дітей і підлітків, зокрема, у зв'язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

За експертними оцінками вчених-педагогів у нашій державі лише 35 - 40% учнів старших класів здатних засвоїти програму загальноосвітньої школи з усіх предметів. Дані соціологічних дослід­жень свідчать про низьку навчально-методичну забезпеченість навча­льних закладів середньої освіти. Існує ряд інших важливих проблем.

Ст. 6. Один з принципів – різноманітність освіти.

Ст. 14. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують професійне консультування молоді.

Ст. 30. Освітні рівні: початкова загальна освіта

базова загальна середня освіта

повна загальна середня освіта

професійно-технічна освіта

базова вища освіта

повна вища освіта

Ст. 36. Для розвитку здібностей обдарованих і талановитих дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням предметів або допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів та об’єднань.

Ст. 51. Права учнів:

- вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та інформаційних програм, позакласних занять.

25. Форми та методи навчальної та виховної роботи Павлиської школи (Сухомлинський «Серце віддаю дітям»)

Сухомлинський "Павлишська середня школа".

В центрі проблеми ставить задачу: навчити дітей мислити. У Павлишській середній школі були "уроки думки", на яких досягався зв'язок думки з її першоджерелом - оточуючим світом. У школі практикувались: написання маленьких творів, казок, складання математичних задач. Читання книжок називав засобом активної розумової діяльності. Закликав вчителів створювати проблемні ситуації, які вимагали від учнів самостійного вирішення навчальних задач. Навчання - найголовніший засіб розумового виховання.

Головна мета розумового виховання - розумовий розвиток. Розумове виховання означає постійне збагачення учнів усіма духовними цінностями суспільства; таке збагачення гармонійно поєднує навчально-виховний процес у школі і життя суспільства.

Найважливішим елементом розумового виховання є: продуктивна праця, дослідження, експеримент (при вивченні предметів природничого циклу), самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі спроби (при вивченні гуманітарних предметів).

Сухомлинський "Серце віддаю дітям".

Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини, задовго до того, як вона зможе усвідомити ту істину, що ідеал - вершина моральної культури людства. Саме в молодшому віці ми розкриваємо перед дітьми норми моральності, вчимо їх азбуки моралі.

Загальнолюдські норми моральності: 1. Ти живеш серед людей Кожен твій вчинок позначається на оточуючих людях. Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре. 2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Плати їм за це добром. 3. Усі блага і радості життя створюються працею. Без праці не можна жити чесно. Навчання - твоя перша праця. 4. Будь добрим і чуйним до людей і допомагай слабким і беззахисним; товаришу в біді. Поважай та шануй батька і матір. 5. Не будь байдужим до зла. Борись проти нього. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей.

Закономірності процесу морального виховання' формування будь-якої моральної якості необхідно розглядати комплексно; формування будь-якої моральної цінності вимагає тривалого педагогічного впливу як на свідомість учнів, так і на їх поведінку.

26. Форма організації навчання. Характеристика загальних форм організації навчання (індивідуальні, індивідуально-групові, групові, фронтальні).

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Головними особливостями організаційних форм навчання є: по-перше, певний зовнішній вияв функцій учителя і учнів відповідно до розпорядку; по-друге, діяльність учителя і учнів здійснюється в певних часових межах; по-третє, склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (при виконанні лабораторних робіт); по-четверте, існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію); по-п’яте, організаційна форма навчання не пов’язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями.

Індивідуальне навчання. За такої організації навчальної діяльності учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування. Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею вчитель займається з групою дітей (10-15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти різного віку неоднаково підготовлені. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Тепер її використовують в малокомплектних сільських школах, де на уроці одночасно навчаються учні різних класів. Сутність групового навчання полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того ж матеріалу.

27. Сухомлинський про колектив. («Мудра влада колективу»)

Питанню про значення колективу у навчально-виховному процесі В.О.Сухомлинський приділяв велику увагу. Проте було б помилкою вважати це винятково даниною панівній тоді комуністичній ідеології. Погляди В.О.Сухомлинського на роль колективу і місце в ньому особистості сьогодні не менш сучасні й злободенні, ніж вони були під час написання ним праць з цього питання. «Колективізм, — пише він у праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», — не тільки результат виховання, а й процес, і комплекс засобів, які формують свідомість, погляди, переконання, вчинки людини. Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості… Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-естетичних взаємовідносин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов’язок і справедливість, честь і гідність». Так виявляється залежність особистості від колективу. Проте існує і зворотна залежність — колективу від особистості. «Трудовий колектив, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Народження громадянина», — це не якась безлика маса, що діє з наказу чи команди. Без яскраво виражених особистостей нема колективу». Положення про взаємозалежність особистості і колективу як сукупності особистостей можна сформулювати як тринадцятий принцип особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу — принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.
Наявність поняття особистість учня передбачає і наявність поняття особистість вчителя. Між ними існують прямі взаємозв’язки і у багатьох випадках саме особистість вчителя визначає розвиток особистості учня. З огляду на це традиційно висуваються високі вимоги до особистих якостей учителя, які в особистісно орієнтованому підході до навчання й виховання можуть мати вирішальне значення. Положення про необхідність високих особистих якостей учителя, розроблене В.О.Сухомлинським, може розглядатися як чотирнадцятий принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип залежності розвитку особистості учня від особистості вчителя. Він містить чотири вимоги до особистості вчителя.
Першою вимогою до вчителя є вимога любові до власної справи. «Щоб знайти в кожному учневі найсильнішу його сторону, відкрити в ньому золоту жилку, — пише В.О.Сухомлинський у статті «Суспільство і вчитель», — всі вчителі повинні бути людьми, пристрасно закоханими в свою працю, що вміють запалити вогник такої самої любові у своїх вихованців». «З вуст учителя, — пояснює В.О.Сухомлинський в іншій праці ["Павлиська середня школа"], — дитина часто чує моральні повчання і настанови. Все це набуває авторитету в очах дитини лише остільки, оскільки вона, дитина, бачить у своєму вчителеві людину, одухотворену своєю працею, закохану в свою працю.

Другою вимогою до вчителя є вимога високої кваліфікації. «Чим більше знає вчитель, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Павлиська середня школа», — чим частіше й успішніше відкриває він перед учнями горизонт науки, тим більшу допитливість і жадобу до знань виявляють учні…»
Третьою вимогою до вчителя є вимога високих моральних якостей. «Вирішальне значення має те, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Народження громадянина», — яких людей побачить у нас підліток. Ми мусимо бути для підлітків зразком багатства духовного життя; лише за цієї умови ми маємо моральне право виховувати».
І, нарешті, четвертою вимогою є вимога творчого підходу вчителя до навчання й виховання. «Без вдумливого, індивідуального, творчого підходу до кожної людини розв’язати це завдання неможливо, — пише В.О.Сухомлинський у статті «Народний учитель». — У цій справі найстрашніше — формалізм, надія на якісь універсальні форми і методи виховання. Є чудові методи виховання, але якщо в будь-який із них повірити як у всесильний, єдиний, як у панацею від усіх лих, — найкраща справа може перетворитися в свою протилежність».
Останнє положення В.О.Сухомлинського, що розглядається у цій роботі, є положення про наявність численних складних взаємозв’язків і взаємозалежностей між окремими складовими частинами навчально-виховного процесу. «Виховання всебічно розвиненої особистості — це вміння розібратися у великій кількості найскладніших і немовби непомітних на перший погляд залежностей, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості». — Бути мудрим вихователем — означає насамперед розуміти причинно-наслідкові зв’язки в усьому, що ми повсякденно бачимо, робимо, чого ми чекаємо». Це положення може бути сформульоване як п’ятнадцятий принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи.
Слово «система» не було таким поширеним за життя В.О.Сухомлинського, як тепер, і не зустрічається у його працях. Проте саме як систему, тобто сукупність елементів, між якими існує закономірний зв’язок або взаємодія, він розглядає навчально-виховний процес, а замість слова «система» використовуються слова «гармонія» і «єдине ціле». «У вихованні всебічно розвиненої людини, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», — взагалі немає нічого другорядного, все тут важливе, і коли що-небудь упущено або зроблено неправильно, руйнуються основи гармонії, якою є всебічний розвиток як єдине ціле».

28. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки учнів та їх характеристика

Педагог має володіти цими методами для досягнення цілеспрямованого педагогічного впливу на учнів. До цієї групи методів належить: педагогічна вимога, громадська думка, вправи і повчання, прогнозування, створення виховних ситуацій. Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування негативних дій і вчинків. Вони мають бути доцільними, зрозумілими й посильними. Водночас повинні випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, коли свідомість учня підготовлена до сприймання. Педагог повинен подбати про чіткість її формулювання. Така вимога достатньо ефективна, виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Громадська думка – система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкуванні та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес. Вона є опорою у намаганні пед. колективу утверджувати норми моралі, сприяє активізації дій учнівського кол-ву, допомагає усвідомити значення певного виду діяльності, підвищує її ефективність. Методи вправляння і привчання. Вправляння – виконання учнем певних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок та позитивних форм поведінки. Смисл полягає в тому, щоб норми моральних стосунків стали його звичкою, він швидко і правильно реагував на життєві обставини не тільки внаслідок логічного їх аналізу, а й завдяки почуттям, усвідомлення добра і зла. Привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми суспільної поведінки. Спрямоване на засвоєння школярами соціального досвіду, формування у них систем вмінь і навичок. Прогнозування – передбачення ситуацій, які раніше не мали місця, але можливі в перспективі. Залежно від потреби прогнозування здійснюють на близьку (полягає в прогнозуванні найближчих подій), середню (полягає в проектуванні подій, певною мірою віддалених у часі), далеку перспективу (спрямована на проектування діяльності особистості, що триватиме протягом значного періоду, а інколи усе життя). Створення виховуючи ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків. Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на творчі (передбачають виявлення педагогом доброти, уваги та піклування, які сприятимуть пробудженню й активізації прихованих гуманних почуттів учня, зміцненню його впевненості у своїх силах, залученню до цікавої діяльності) та гальмуючі (постають як паралельна педагогічна дія, осуд, наказ, ласкавий докір, натяк, удавана байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух емоцій).

Дата добавления: 2015-05-08