Роль навчання в розвитку особистості

Проблема співвідношення навчання і розвитку є не тільки методологічно, але й практично значущою. Від її вирішення залежить визначення змісту освіти, вибір форм і методів навчання.

Нагадаємо, що під навчанням слід розуміти не процес "передачі" готових знань від учителя до учня, а широка взаємодія між навчальним і навчаються, спосіб здійснення педагогічного процесу з метою розвитку особистості за допомогою організації засвоєння навчаються наукових знань і способів діяльності. Це процес стимулювання та управління зовнішньої і внутрішньої активністю учня, в результаті якої відбувається освоєння людського досвіду. Під розвитком стосовно навчання розуміють дві різні, хоча і тісно взаємопов'язані один з одним категорії явищ: власне біологічне, органічне дозрівання мозку, його анатомо-біологічних структур і психічне (зокрема, розумовий) розвиток як певна динаміка його рівнів, як свого роду розумовий дозрівання.

Звичайно, розумовий розвиток залежить від біологічного дозрівання мозкових структур, і цей факт необхідно враховувати в ході здійснення педагогічного процесу. Разом з тим органічне дозрівання мозкових структур залежить від середовища, навчання і виховання. Саме тому, коли ми говоримо про розумовий розвиток, то маємо на увазі, що розумовий розвиток відбувається в єдності з біологічним дозріванням мозку.

У психолого-педагогічній науці склалося щонайменше три точки зору на співвідношення навчання і розвитку. Перша, і найбільш поширена, полягає в тому, що навчання і розвиток розглядаються як два незалежних один від одного процесу. Але навчання як би надбудовується над дозріванням мозку. Таким чином, навчання розуміється як чисто зовнішнє використання можливостей, які виникають в, процесі розвитку. В. Штерн писав, що навчання слід за розвитком і пристосовується до нього. А оскільки це так, то не треба втручатися в процес розумового дозрівання, треба не заважати йому, а терпляче і пасивно чекати, поки дозріють можливості для навчання. Ж. Піаже зазначав, що розумовий розвиток йде за своїми внутрішніми законами, тому навчання може тільки несуттєво уповільнити або прискорити цей процес. Однак, наприклад, поки у дитини не дозріло логічне операторний мислення, безглуздо навчати його логічно міркувати.

Вчені, які дотримуються другої точки зору, зливають навчання і розвиток, ототожнюють той і інший процеси (Джеймс, Торндайк).

Третя група теорій (Коффка та ін.) Об'єднує перші дві точки зору і доповнює їх новим положенням: навчання може йти не тільки слідом за розвитком, не тільки нога в ногу з ним, але і попереду розвитку, просуваючи його далі і викликаючи в ньому новоутворення.

Цю істотно нову ідею висунув Л.С. Виготський. Він обґрунтував тезу про провідну роль навчання в розвитку особистості: навчання повинно йти попереду розвитку особистості і вести його за собою. У зв'язку з цим Л.С. Виготський виділив два рівня розумового розвитку дитини. Перший рівень актуального розвитку як наявний рівень підготовленості учня, який характеризується тим, які завдання він може виконати цілком самостійно. Другий, більш високий, рівень, який він назвав зоною найближчого розвитку, позначає те, що дитина не може виконати самостійно, але з чим він справляється з невеликою допомогою. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою дорослого, зазначав Л.С. Виготський, завтра він буде робити самостійно; те, що входило в зону найближчого розвитку, у процесі навчання переходить на рівень актуального розвитку. Так і йде розвиток особистості в усіх напрямках.

Сучасна вітчизняна педагогіка стоїть на точці зору діалектичного взаємозв'язку навчання та розвитку особистості, відводячи, згідно з положенням Л.С. Виготського, провідну роль навчання. Навчання та розвиток тісно пов'язані один з одним: розвиток і навчання не два паралельно протікають процесу, вони знаходяться в єдності. Поза навчання не може бути повноцінного розвитку особистості. Навчання стимулює, веде за собою розвиток, в той же час спирається на нього, але не надбудовується чисто механічно.

Розвиток, зокрема розумовий, в процесі навчання визначається характером отримуваних знань і самою організацією процесу навчання. Знання повинні бути систематичними і послідовними як ієрархізовані поняття, а також достатньою мірою узагальненими. Навчання має будуватися переважно проблемно на діалогічного основі, де учневі забезпечується суб'єктна позиція. У кінцевому підсумку розвиток особистості в процесі навчання забезпечується трьома факторами: узагальнення учнями свого досвіду; усвідомлення (рефлексія) процесу спілкування, так як рефлексія - найважливіший механізм розвитку; дотримання етапів самого процесу розвитку особистості.

Дата добавления: 2015-05-08