Поняття податкового правопорушення

Податкове правопорушення — це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається в невиконанні або не­належному виконанні обов'язків по сплаті податків, інших обо­в'язкових платежів до бюджету, державних цільових позабюд­жетних фондів, за що встановлена юридична відповідальність.

У вузькому значенні — це правопорушення, за які засто­совуються тільки фінансові санкції.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні право­відносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів.

Суб'єктом податкового правопорушення може бути:

1) платник податку. Якщо платник податку — юридична особа чи й відокремлений підрозділ, то до відповідальності може бути притягнуто їх посадових осіб;

2) органи державної податкової служби України, їх поса­дові особи (митні органи у випадку, коли згідно діючого законодавства на них покладено обов'язок здійснювати кон­троль за справлянням і перерахуванням податків під час вве­зення товарів на митну територію України);

3) особи, що сприяють сплаті податків (наприклад, банки).

Об'єктивну сторону податкового правопорушення склада­ють протиправні дії чи бездіяльність суб'єкта податкових правовідносин, що призводять до ненадходження коштів до доходної частини бюджету чи державних цільових позабюд­жетних фондів.

Платник податку може бути притягнутий до відповідаль­ності у разі:

— ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового пла­тежу;

— заниження об'єкта оподаткування;

— несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового пла­тежу;

— неподання (несвоєчасного подання) податкових декла­рацій, розрахунків, інших документів, необхідних для об­числення податків, обов'язкових платежів до податкових органів;

— неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;

— недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів, тощо.

Не сплачені у встановлені строки податки, інші обов'яз­кові платежі до бюджету, державних цільових фондів, пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються податко­вою заборгованістю.

За наявності податкової заборгованості платник не буде притягуватись до юридичної відповідальності у випадку:

— надання йому відстрочки (розстрочки) на умовах по­даткового кредиту;

— списання податкової заборгованості, яке провадиться у випадках, передбачених законами України, наприклад За­коном України від 5 червня 1997 р. “Про списання та ре­структуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року”;

— реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється відповідно до законодавства України, наприк­лад, згідно Закону України від 5 березня 1997 р. “Про ре­структуризацію заборгованості Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату “Криворіжсталь”.

Органи державної податкової служби України, їх посадові особи можуть бути притягнуті до відповідальності у випад­ках:

— безпідставного завищення об'єкта оподаткування за ре­зультатами перевірки платника податку;

— нанесення збитків платнику податку тощо. Банки, як особи, що сприяють сплаті податків, притягу­ються до відповідальності за наступні дії або бездіяльність:

— неповідомлення податкових органів про відкриття або закриття рахунків платникам податків;

— за порушення строків перерахування податків, інших обов'язкових платежів до бюджету, державних цільових фондів тощо.

Що стосується суб'єктивної сторони податкового право­порушення, то наявність вини є необхідною умовою для притягнення правопорушника до адміністративної, кримі­нальної, дисциплінарної відповідальності.

При застосуванні до платників фінансових санкцій дос­татньо лише самого факту порушення, незалежно від наяв­ності чи відсутності вини і наслідків фінансово-господар­ської діяльності.

Як зазначається в п. б Інструкції про порядок застосуван­ня та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом № 28 Головної дер­жавної податкової інспекції України від 20 квітня 1995 р. (із змінами і доповненнями), фінансові санкції застосовуються незалежно від причин, з яких сталося заниження платни­ком суми податку, іншого обов'язкового платежу в податко­вих деклараціях, розрахунках. Не має значення і наявність умислу в діях відповідних працівників підприємства, уста­нови, організації чи громадянина-платника. До зазначеної відповідальності притягуються і у випадку здійснення пору­шення через помилку застосування законодавства про опо­даткування, недбалість, недосвідченість чи розрахункову помилку.

Лише платники податку на прибуток при допущенні не­значної арифметичної помилки не притягуються до відпо­відальності (згідно з п. 20.5 ст. 20 Закону України “Про опо­даткування прибутку підприємств”).

Такої ж позиції щодо фінансових санкцій дотримуються і арбітражні суди України при вирішенні спорів щодо засто­сування податкового законодавства, про що свідчить роз'яс­нення Вищого арбітражного суду України № 02-5/451 від 12 травня 1995 р. (із змінами і доповненнями).

6. Види відповідальності за податкові правопорушення

При порушенні норм податкового права правопорушник може бути притягнутий до адміністративної, кримінальної, дисциплінарної чи цивільно-правової відповідальності, до нього також можуть бути застосовані санкції, передбачені фінансово-правовими нормами.

Оскільки в теорії права відсутній такий вид юридичної відповідальності, як фінансова, то є підстави розглядати як окремий вид лише санкції фінансово-правових норм, які виходять за межі адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності. Дамо характеристику кожному із перелічених вище видів. Санкції фінансово-правових норм. До санкцій фінансово-правових норм, які застосовуються в разі порушення подат­кового законодавства, відносяться:

1. Стягнення донарахованих сум податків, інших обов'яз­кових платежів.

2. Фінансові санкції у вигляді штрафів.

3. Пеня:

а) за несвоєчасну сплату податку, іншого обов'язкового платежу;

б) за несвоєчасне виконання установами банків розпоряд­жень податкових органів про безспірне стягнення платежів та платіжних доручень платників податків.

4. Примусове стягнення податкової заборгованості:

— звернене на кошти платника;

— звернене на кошти дебіторів;

— звернене на майно боржника.

Фінансові санкції. Згідно з п. 7 ст. 11 Закону України “ Про державну податкову службу в Україні” до фінансових санкцій відносять:

1) Штраф у розмірі донарахованої за результатами пере­вірки суми податку, іншого обов'язкового платежу, а при повторному порушенні — у двократному розмірі від вказа­ної суми.

При цьому треба враховувати, що повторним вважається аналогічне порушення податкового законодавства, вчинене протягом року з дня виявлення порушення попередньою перевіркою. Чинне законодавство не ставить застосування штрафу у двократному розмірі в залежність від часу вчинен­ня першого порушення, а також від того, чи притягався плат­ник податку до відповідальності за це порушення.

Платники податку на прибуток замість вказаної вище санкції сплачують штраф у розмірі 30% донарахованої суми податку (п. 20.4 ст. 20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Винятки встановлені також для платників податку з влас­ників транспортних засобів. Згідно зі ст. 7 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” (в ред. від 18.02.97 р.) штраф складає двократний розмір суми донарахованого податку.

2) Штраф у розмірі 10% належних до сплати сум податків, інших обов'язкових платежів за неподання або несвоєчасне подання податковим органам податкових декларацій, роз­рахунків, аудиторських висновків та інших документів, не­обхідних для обчислення податку.

При своєчасній сплаті податків та інших обов'язкових пла­тежів, відсутність вказаних документів не тягне накладення штрафів.

3) В разі відсутності у платників податку на додану вартість та податку на прибуток на момент перевірки податкових декларацій і розрахунків до них (незалежно від факту спла­ти податку) застосовується штраф у розмірі 10 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушен­ня. При повторних порушеннях протягом наступних 12 місяців штраф сплачується у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів, помножених на число таких порушень (п. 20.2 ст.20 Закону України “Про оподаткування прибутку під­приємств” та п.10.2 ст.Ю Закону України “Про податок на додану вартість”).

4) Штраф у розмірі 10% належних до сплати сум податків, інших обов'язкових платежів за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків, інших платежів.

5) Штраф у розмірі від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян застосовується до установ банків, юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємниць­кої діяльності, які у встановлені законом строки не повідо­мили податкові органи про відкриття чи закриття рахунків.

Фінансові санкції можуть бути накладені як на юридич­них осіб, так і на громадян — платників податків. Вони застосовуються незалежно від причин, за яких сталося пору­шення податкового законодавства. Але їх застосування до­пускається лише щодо податків, інших обов'язкових пла­тежів, за якими встановлене обов'язкове подання податко­вим органам податкових декларацій і розрахунків.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподат­кування” фінансові санкції застосовуються у розмірах, пе­редбачених законодавчими актами, чинними на день завер­шення перевірок (ревізій).

Штрафи накладаються лише на підставі рішення податко­вого органу про застосування фінансових санкцій.

Підставою для прийняття рішення є акт документальної перевірки платника податку, в якому фіксуються факти по­рушення податкового законодавства. Акт підписується по­садовою особою податкового органу, якою здійснено пере­вірку, керівником та головним бухгалтером платника подат­ку (або громадянином-платником).

Не пізніше 10 днів з дня складання акта перевірки керів­ник (чи заступник керівника) податкового органу приймає рішення про застосування фінансових санкцій.

Порушення вказаного терміну прийняття рішення згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 01-8/91 від 10.03.98 р. не є підставою для визнання відповідного рішення недійсним.

Пеня. Порядок справляння пені регулюється ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. “Про стяг­нення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”. Пеня нараховується на недоїмку, тобто на суму платежів, строк сплати за якими закінчився.

Розмір пені — 120% річних від облікової ставки Націо­нального банку України від суми недоїмки, розрахованої за кожний день прострочення платежу. На окремі види по­датків законодавець встановив інші розміри пені: на при­бутковий податок пеня справляється у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України; на плату за землю — у розмірі 0,3% від суми недоїмки.

Пеня нараховується за кожний день прострочення, вклю­чаючи і день її сплати. Виняток становлять розрахунки пені за податок на прибуток та на додану вартість.

Відповідно до п. 10.2 ст. 10 Закону України “Про пода­ток на додану вартість” та п. 20.5 ст. 20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” за цими пла­тежами пеня обчислюється за ставкою 120% облікової став­ки Національного банку України, що діяла на момент спла­ти недоїмки. День сплати не враховується при розрахунку пені.

Відповідно до п. 10 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та п. 2 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів” у разі несвоєчасного виконання банками розпоряджень податко­вих органів про безспірне стягнення недоїмки та фінансо­вих санкцій, а також платіжних доручень платників податку про сплату податків, інших обов'язкових платежів, з уста­нов банку стягується пеня за кожен день прострочення (вклю­чаючи день сплати) у розмірах, встановлених законодавством щодо таких видів платежів.

Пеня не може нараховуватися на пеню та на штрафи, що накладаються за адміністративні правопорушення.

Примусове стягнення податкової заборгованості. Протягом 10 днів з дня прийняття рішення про застосування фінансо­вих санкцій (по податку на додану вартість та податку на прибуток — протягом 10 днів з дня ознайомлення платника з рішенням) платнику надається можливість добровільно сплатити донараховані суми податків, штрафні санкції, пеню.

По закінченні цього строку податкові органи можуть за­стосувати до платника примусове стягнення коштів. Поря­док його здійснення регулюється ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів” та п. 8 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

З юридичних осіб податкова заборгованість стягується у безспірному порядку шляхом подання податковим органом до банку інкасового доручення-розпорядження. Банк здійснює списання коштів з рахунку платника податку в порядку, визначеному Положенням про виконання устано­вами банків доручень підприємств та розрахункових документів на безспірне списання (стягнення) коштів, затверд­женим Постановою Правління Національного банку Украї­ни від 18 вересня 1998 р. № 379.

З громадян стягнути податкову заборгованість можна лише за рішенням суду чи за виконавчими написами нотаріусів.

Треба зазначити, що згідно зі ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк по­датків і неподаткових платежів” органами стягнення віднос­но збору на державне пенсійне страхування та збору на обо­в'язкове соціальне страхування можуть нарівні із податко­вими органами виступати відповідно органи Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування.

Податки, інші обов'язкові платежі, фінансові санкції стя­гуються із платників за весь час ухилення від сплати, неза­лежно від строків давності, за винятком тих випадків, коли:

— податкова заборгованість списана як безнадійна в по­рядку, передбаченому чинним законодавством;

— податок чи інший обов'язковий платіж, за яким виник­ла заборгованість, скасовано.

З метою забезпечення погашення податкової заборгова­ності податкові органи застосовують до платників податко­ву заставу, про що повідомляють останніх у письмовій формі.

Предметом податкової застави згідно зі ст. 2 Указу Прези­дента України від 4.03.1998 р. “Про заходи щодо підвищен­ня відповідальності за розрахунки з бюджетами та держав­ними цільовими фондами” (надалі — Указ) є майно і май­нові права платників податків.

Податковий боржник володіє і користується майном, взя­тим у нього у податкову заставу, на свій розсуд, при цьому забезпечуючи його збереження. Але відчужувати майно і майнові права, що знаходяться у податковій заставі, дозво­ляється тільки з письмової згоди податкового органу (за винятком товарів в обороті, при умові, що вони реалізують­ся за цінами не нижче звичайних).

Для погашення податкової заборгованості податкові орга­ни згідно зі ст. 7 вказаного Декрету та ст. 11 Указу можуть звернути стягнення заборгованості на суми, які належить отримати платнику податків від дебіторів. У цьому випадку податкові органи своїм рішенням припиняють операції по

рахунках дебітора, за винятком основного, крім операцій по спрямуванню коштів на основний рахунок, до повного по­гашення ним своєї заборгованості. При цьому у дебітора мо­жуть бути стягнені суми, термін платежу яких до моменту стягнення настав.

За умови, що податкова заборгованість не може бути пога­шена за рахунок власних коштів платника, а також за раху­нок сум, які йому належить отримати від дебіторів, подат­кові органи згідно зі ст. 12 Указу можуть звернути стягнен­ня на майно та майнові права боржника.

Стягнення на рухоме майно здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. “Про затвердження порядку звернення стягнення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платника податків (крім фізич­них осіб — суб'єктів підприємницької діяльності) та реалі­зації такого майна”, і не раніше ніж через три місяці з дня виникнення податкової застави.

Для звернення стягнення на рухоме майно боржника (крім того, що безпосередньо використовується у виробничому циклі) податковому органу не потрібні ні рішення арбітраж­ного суду, ні згода боржника.

Майно, що знаходиться у податковій заставі реалізується податковим органом через торгівельні організації та на кон­курсних засадах. Вилучені кошти направляються на покрит­тя податкової заборгованості платника податку.

Звернення стягнення на рухоме майно боржника, що безпосередньо використовується ним у виробничому циклі, на майнові права, на нерухоме майно; на будь-яке майно фізичної особи здійснюється тільки у судовому порядку.

З цією метою податкові органи, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, подають в суди (арбітражні суди) позови до боржників про стягнен­ня заборгованості перед бюджетом і державним цільовим фондом за рахунок їх майна. Відповідно до ст. 5 Арбітраж­ного процесуального кодексу України поданню вказаного позову повинно передувати доарбітражне урегулювання спо­ру.

6.1. Адміністративна відповідальність

Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, в разі порушен­ня норм податкового права можуть бути притягнуті до ад­міністративної відповідальності. Підстави притягнення до ад­міністративної відповідальності та санкції, які накладають­ся на порушників, перелічені в п. 11 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

Притягнення до адміністративної відповідальності за по­рушення норм податкового законодавства здійснюється у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Якщо рішення про застосування фінансових санкцій прий­мається лише на підставі акта перевірки, то для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення обо­в'язковою умовою є протокол про адміністративне право­порушення, який повинен відповідати вимогам, викладеним в ст. 256 КпАП. Протокол підписується працівником подат­кового органу, який його складає, та порушником.

За відсутності протоколу відсутні і будь-які правові підста­ви для накладення адміністративного штрафу.

Протокол, відповідно до ч. II ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та ст. 234-2 КпАП, протягом 15 днів з моменту надходження розглядається ке­рівником (заступником керівника) податкового органу, пра­цівник якого склав протокол. Про час і місце розгляду спра­ви в обов'язковому порядку попереджається порушник.

За результатами розгляду виносять постанову про накла­дення адміністративного штрафу або про припинення спра­ви (ст. 284 КпАП).

Обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у діях порушника. Відпо­відно до ст.ст. 10, 11 КпАП вона може бути у формі як умис­лу, так і необережності.

6.2. Кримінальна відповідальність

За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових пла­тежів в значних і більше розмірах платники відповідно до ст. 148-2 Кримінального кодексу України можуть бути при­тягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення.

Під значним розміром прихованих від держави податків, інших обов'язкових платежів розуміють суму платежу, яка в 100 і більше разів перевищує встановлений діючим законо­давством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктами злочину можуть бути посадові особи підприєм­ства, установи, організації незалежно від форми власності, а також фізичні особи, які є осудними і досягли 16-річного віку.

До посадових осіб, які можуть бути притягнуті до відпові­дальності, відносяться керівники підприємств, установ, організацій, їх заступники, на яких покладено обов'язки по керівництву фінансовою діяльністю, головні бухгалтери, а також особи, що тимчасово виконують обов'язки керівни­ка, заступника головного бухгалтера. Зайняття тієї чи іншої посади повинно бути оформлене наказом чи іншим відповід­ним документом.

Дія ст. 148-2 КК України розповсюджується і на фізичних осіб: на громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які мають доходи в Україні або інші встанов­лені законодавством джерела сплати податків, інших обо­в'язкових платежів.

Притягнути до кримінальної відповідальності можна лише особу, яка скоїла цей злочин навмисно. Якщо платник ухи­лився від сплати платежу через необережність, до нього не будуть застосовуватись санкції, передбачені ст. 148-2 КК України.

Кваліфікованими видами вказаного злочину є ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів:

— скоєне за попередньою змовою групою осіб (ч. II ст. 148-2 КК України);

— скоєне особою, раніше судимою за такий злочин (ч. III ст. 148-2 КК України);

— якщо воно призвело до ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у великих розмірах (ч. II ст. 148-2 КК України) або в особливо великих розмірах (ч. III ст. 148-2 КК України).

Під великим розміром прихованих від оподаткування коштів розуміють суми, які в 250 і більше разів перевищу­ють неоподатковуваний мінімум доходів, а під особливо ве­ликим розміром — суми, що перевищують цей мінімум в 1000 і більше разів.

Треба зазначити, що кримінальна відповідальність перед­бачена тільки за несплату податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів, вичерпний перелік яких приведено в ст.ст. 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування” (в ред. від 18.02.1997 р.).

Санкції, передбачені в ст. 148-2 КК України, застосову­ються тільки за рішенням суду

6.2 Дисциплінарна та цивільно-правова відповідальність

У випадку, коли порушення трудової, службової дисциплі­ни призвело до порушення податкового законодавства, осо­ба, що здійснила дисциплінарний проступок, притягується до дисциплінарної відповідальності в порядку, визначеному ст.ст. 147—152 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби платнику податків завдано збитків, податкові органи притягуються до цивільно-право­вої відповідальності. Згідно зі ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” збитки відшкодову­ються за рахунок коштів державного бюджету України. Спори вирішуються в судовому порядку.

Захист прав платника податків

Права та законні інтереси, які були порушені в процесі оподаткування, платник податку має право захистити в су­довому чи адміністративному порядку.

Вибір процедури оскарження, судовий чи адміністратив­ний, належить платнику податку.

Діюче законодавство не ставить перед платником вимоги щодо обов'язкового досудового врегулювання спору.

При захисті прав в адміністративному порядку платник звертається зі скаргою до податкового органу, при судовому — позов подається до суду (арбітражного суду).

Згідно зі ст. 14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” платник податку має право:

— на оскарження дій посадової особи податкового органу;

— на оскарження рішення (постанови), прийнятого по­датковим органом.

Скарги на неправильні дії посадових осіб податкових органів платники подають до того податкового органу, яко­му безпосередньо підпорядкована особа, дії якої оскаржу­ються. Рішення за результатами розгляду скарги прийма­ються протягом місяця з дня її надходження. У разі незгоди із прийнятим рішенням платник може оскаржити його до вищестоящої податкової адміністрації.

Оскарження платником податку рішення податкової інспекції (адміністрації) про зупинення операцій за рахун­ками, відкритими у банках та інших кредитних установах, про примусове стягнення не внесених у строк податків та інших платежів до бюджету, про застосування фінансових санкцій, постанови податкового органу про накладення ад­міністративного стягнення здійснюється шляхом подання на ім'я вищестоящої податкової адміністрації скарги. Скарга направляється або до податкового органу, який прийняв рішення, що оскаржується, або, за умови, що платник по­датку до скарги додає повний пакет документів, необхідних для її розгляду, вона може бути безпосередньо платником направлена до вищестоящої податкової адміністрації.

Скарга розглядається протягом місяця із дня її подання (про­тягом 10 днів — при накладенні адміністративних стягнень).

За результатами розгляду приймається рішення, яке може бути оскаржене платником до вищестоящої податкової ад­міністрації протягом місяця із дня ознайомлення.

Подання скарги може призупинити виконання рішення (постанови) податкового органу за умови, що:

— скаргу подано протягом 10 днів із дня прийняття такого рішення;

— скаргу на постанову про накладення адміністративного штрафу подано протягом 10 днів із дня винесення такої по­станови.

Платники податку, відстоюючи свої законні інтереси, ма­ють право під час розгляду скарги:

— особисто викласти аргументи;

— знайомитися з матеріалами перевірки;

— бути присутніми при розгляді скарги;

— користуватися послугами адвоката або уповноваженого представника, оформивши це уповноваження у встановле­ному законом порядку, тощо.

Питання для осмислення:

1. Прибутковий податок з громадян

2. Зменшення сукупного оподатковуваного доходу окремим категоріям платників

3. Нарахування, стягнення і перерахування прибуткового податку

5. Функції податків

5. Податок з прибутку підприємств

6. Групи платніків податків.

7. Правила ведення податкового обліку

8. Ставки податку

9. Характерні особливості оподаткування окремих видів діяль­ності і операцій особливого виду.

10. Пільги по податках

11. Терміни сплати податку

12. Непрямі податки

13. Відповідальність платників податку.

14. База оподаткування

15. Поняття податкового правопорушення

16. Види відповідальності за податкові правопорушення

Тема 8

ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ. УКРАЇНА В ГАЛУЗІ ГРОШОВОГО ОБІГУ

Дата добавления: 2015-05-10