Методи оцінки економічної ефективності інноваційних проектів

Критерії інвестиційної привабливості та оцінки інноваційних проектів

при прийнятті інвестиційних рішень можна керуватися наступними загальними правилами використання критеріїв ефективності в порівняльному аналізі інвестиційної привабливості проектів:

- якщо проекти є альтернативними внаслідок обмеження щодо їх фінансування із спільного інвестиційного бюджету, а прогнозний грошовий потік цих проектів є стандартним (тобто його елементи змінюють характер руху з видатків до надходжень, або навпаки, не більше одного разу), то для ранжування інвестиційних проектів перевага надається результатам аналізу показників внутрішньої норми доходності інвестицій (IRR);

- якщо відсутнє спільне обмеження щодо бюджету інвесторів або грошові потоки є нестандартними використовують тільки NPV;

- в умовах невизначеності та ризику перевага надається терміну окупності дисконтованих інвестицій (DPP).

Певні особливості має оцінка ефективності проектів екологічної або соціально-економічної спрямованості, для яких грошовий потік складається виключно з чистих видатків. У цьому випадку порівнюються витрати проектів з урахуванням фактору часу, тобто приведені чисті поточні витрати. Приймається до реалізації той проект, дисконтована величина витрат якого є меншою. Зауважимо, що коефіцієнт дисконтування для таких проектів необхідно скоригувати на фактор ризику, який виникає внаслідок можливого перевищення фактичними витратами їх планової величини. Це передбачає зменшення коефіцієнту дисконтування за рахунок збільшення ставки дисконту.

Якщо проводиться оцінка привабливості інвестиційних проектів, умови реалізації яких передбачають застосування декількох валют формування доходів та витрат, необхідно пам'ятати наступне: до-ходність вкладень, виражена в різних валютах, не зіставна. Тобто, наприклад, якщо процентна ставка у гривнях вища, ніж процентна ставка в євро, то не можна зробити висновок про невигідність інвестування грошей у гривневий депозит.

Одна група методів – статичні – не враховує впливу чинника часу на цінність платежів [5]. До цієї групи належать метод порівняння прибутків (чистих доходів), метод порівняння витрат, метод порівняння прибутковості (рентабельності), метод окупності. Ці методи на практиці достатньо розповсюджені. Вони відображають різні наслідки інвестиційних процесів і мають свої критерії для обґрунтування доцільності капіталовкладення.

Статичні методи оцінки ефективності інвестиційних процесів у загальній постановці достатньо широко відомі. Вони формуються на статичному тлумаченні інвестицій. Розподіл витрат і доходів протягом життєвого циклу виводиться з конструкції розрахунків. В основу покладені середні значення платежів на протязі встановленого планового горизонту. Їх усереднення здійснюється відносно обраного періоду часу. Для наочності побудови життєвого циклу частіше усього використовується період – один рік.

Тому аналізована ситуація представляється як нерухома, і розрахункові елементи встановлюють відповідно до обраного відрізку часу.

Методи цієї групи слід також розподілити в залежності від охоплення часового періоду. Так оцінки, надані методами порівняння прибутку, витрат і рентабельності, є одноперіодними. Вони обмежені обраним періодом, найчастіше одним роком.Тільки метод окупності вважається багатоперіодним, бо відображає часовий результат процесу компенсації, який може охоплювати різні терміни.

Обмеженість розрахунків одним періодом не показує динаміку платежів, яка суттєво впливає на реалізацію інтересів інвестора. В той же час витрати та доходи розподіляються на протязі життєвого циклу нерівномірно. Після великого відтоку коштів, пов'язаних з інвестуванням, як правило, мають місце порівняно невеликі доходи від реалізації продукції чи послуг. На наступних етапах доходи як правило збільшуються, але залишаються переважно непостійними: зростають, зменшуються або змінюються нерівномірно.

Обмеження одним періодом не дозволить врахувати цю динаміку. Складно сказати, який з відрізків часу є репрезентативним. Це обумовлює використання усередненої характеристики, яка зрівнює результат незалежно від тенденції. В той же час інвестору не байдужа тенденція зміни доходів. Таким чином, статичні методи не надають можливості врахування фактору часу: не відображають часовий пріоритет платежів і часову структуру, тенденції їх зміни, розмір коливань. Окрім того, при порівнянні варіантів інвестування з різним терміном дії проектів ці недоліки призводять до обмежених можливостей використання статичних показників. В той же час статичні методи характеризуються простими математичними розрахунками і потребують незначних витрат на інформаційне забезпечення. Другу групу складають динамічні методи оцінки економічної ефективності інвестицій [2, 5]. В їх основу покладено динамічний підхід, який суттєво знижує недоліки статичних методів. Це забезпечується за допомогою врахування фактору часу на цінність платежів. Інвестиція характеризується через платіжні ряди надходжень і виплат, які очікуються протягом аналізованого періоду. При цьому для спрощення виходять із того, що всі платежі здійснюються наприкінці (схема постнумерандо) або на початку (схема пренумерандо) певного відрізку часу, частіше за все року.

Група динамічних методів включає: метод чистої дисконтованої вартості, який дозволяє визначити узагальнюючий підсумок платежів на початку планового горизонту; метод внутрішньої ренти, що надає характеристику доходності інвестиції; метод ануїтетів, який характеризує підсумки доходів і витрат у середньому за один часовий період; метод окупності, який, на відміну від статичного, враховує часову структуру платежів; метод кінцевої вартості капіталу, що дозволяє визначити узагальнюючий підсумок платежів в кінці планового горизонту та використовується переважно мірі для побудови фінансового плану інвестиції. Таким чином, ці показники також відображають різні аспекти інвестиційного процесу.

Орієнтування динамічних методів на врахування фактору часу може призвести до рішень, неідентичних статичним. Різниця посилюється також неоднаковими підходами до врахування плати за придбання інвестиційного об'єкта. В динамічних методах вони розглядаються як конкретні платежі на початку інвестиційного періоду. У статичних методах ці витрати відображаються в якості фіксованих амортизаційних відрахувань, які компенсують вартість інвестиційного об'єкту.

Окрім того конструкція динамічних методів дозволяє гнучко враховувати умови залучення капіталу з джерел, що використовуються для фінансування та схему його повернення; вводити інструменти додаткових інвестицій та додаткового фінансування; відображати зміни процентних ставок, що відбуваються протягом аналізованого періоду.

29 Процес впровадження інновацій на підприємстві.

Одним з важливих факторів поширення будь-якої інновації є її взаємодія з відповідним соціально-економічним оточенням, істотним елементом якого є конкуруючі технології. Відповідно до теорії нововведень Шумпетера дифузія НВ є процесом кумулятивного збільшення числа імітаторів, що впроваджують НВ слідом за новатором, очікуючи більш високих прибутків.

Суб’єкти інноваційного процесу поділяються на такі групи: новатори; ранні реципієнти; рання більшість і відстаючі. Всі групи, крім першої, належать до імітаторів. Шумпетер вважав очікування надприбутків головною рушійною силою прийняття НВ. Однак на ранніх стадіях дифузії НВ ніхто з господарюючих суб’єктів не має достатньої інформації про відносні переваги конкуруючих НВ. Але господарюючі суб’єкти змушені впроваджувати одну з альтернативних нових технологій під погрозою витиснення з ринку.

кожна фірма може бути знайома з досвідом обмеженої вибірки фірм, меншої, ніж вся безліч реципієнтів. Це викликано невизначеність процесів прийняття рішень і дифузії НВ у ринковій економіці. Інша причина невизначеності пов’язана із самими новими технологіями. На ранніх стадіях дифузії їхня потенційна прибутковість залишається неви- значеною. Невизначеність може бути усунута з нагромадженням досвіду впровадження й використання НВ. Однак зі зниженням невизначеності й ризику застосування нової технології вичерпується потенціал її ринкового проникнення й знижується її прибут-ковість. Можливість отримання додаткового прибутку від використання будь-якого нововведення — тимчасова й знижується з наближенням межі його поширення.

Для швидшого залучення інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Інноваційні процеси являють собою досить специфічний, масштабний, складний і різноманітний за своїм змістом об’ єкт управління, який потребує використання спеціальних форм і методів управлінського впливу для ефективного розвитку. В сучасних умовах корінного реформування економіки країни, коли нововведення стали неодмінним елементом всіх структур від органів державного управління до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного менеджменту стає важливим фактором економічного розвитку держави, виживання і комерційного успіху будь-якого інноваційного підприємства.

Інновація може бути розглянута як в динамічному, так і в статичному аспектах. В останньому випадку інновація подається як кінцевий результат науково-виробничого циклу. Звичайно інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з наявністю новизни. В практичній діяльності поняття «новизна» часто ототожнюється з поняттям «нововведення», хоча між ними й є деякі відміни.

Новизною може бути новий порядок, новий метод, винахід.

Нововведення означає, що новизна застосовується. З моменту прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і стає інновацією.

Ідея новизни може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновації.

Інвенція — ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання ввіллються в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо вдосконалення науково- технічної, організаційної чи комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження.

Дифузія — це поширення вже один раз освоєного і впровадженого нововведення (ідеї) в нових умовах або на нових об ’єк- тах впровадження і застосування. Саме завдяки дифузії відбувається перехід від одиничного впровадження нововведення до інновацій у масштабі всієї економіки.

Науково-технічні розробки та нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково- технічні розробки та винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей та знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок в процесі виробництва з метою їх комерційної організації для задоволення певних запитів споживачів. Неодмінними якостями інновації є науково-технічна новизна та виробниче (практичне) застосування.

Інновації містять у собі не тільки технічні і технологічні розробки, але й всі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності фірми (нові товари, послуги, нові сприятливі умови для клієнтів, включаючи ціни тощо). Нововведення повинні упроваджуватися в міру потреби ринку, але підприємець зобов’ язаний передбачати їхню необхідність і доцільність.

У ЦІЙ ГАЛУЗІ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ:

1. виявлення тих видів товарів і послуг, що забезпечать бажану частку ринку;

2. визначення товарів і послуг, що заміняють застарілі;

3. впровадження інновацій у всіх інших сферах діяльності фірми (діловодство, реклама тощо).

Необхідні постійні інновації в організаційній структурі підприємства, що зобов’язана відповідати змінам, які відбуваються на ринку. Структура підприємства повинна бути простою і чіткою, забезпечувати підприємству максимум рентабельності, містити мінімальну кількість проміжних ланок. Інновація не обов’язково повинна бути технічною або включати, наприклад, продаж товару на виплат. Це, ймовірніше, еко-номічний і соціальний, ніж технічний термін. Які ж основні джерела інноваційних можливостей для підприємства? Це може бути несподіваний успіх якого-небудь товару або послуги; несподівана невдача. На відмінну від успіху, невдачі завжди привертають увагу, і якщо основні причини невдач (грубі помилки, некомпетентність) відсутні, слід звернути увагу на зміни на ринку, а кожна істотна зміна є можливістю для інновацій.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній галузі. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково- технічні інновації (НТІ) — це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково- технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями інно-вації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

ОТЖЕ, НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ІННОВАЦІЇ ПОВИННІ:

1. мати новизну;

2. задовольняти ринковий попит;

3. приносити прибуток виробнику.

Поширення нововведень, як і їх створення, є складовою частиною інноваційного процесу.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний) і розширений. Внутрішньоорганізаційний інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача. Розширений інноваційний процес виявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається. В умовах товарного інноваційного процесу діють, як мінімум, два господарюючих суб’єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення — технологічний процес, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному суб’єкті, що господарює.

Дата добавления: 2015-05-08