Правочини з дефектами суб'єктного складу

Цивільна дієздатність (гіравочиноздатність) осіб, що не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побу­тові правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них — тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном.

Схвалення можливе як у активній (шляхом заяви про схвален­ня), так і^_пасивній формі. Причому перевага у ЦК надається па­сивному схваленню: правочин вважається схваленим, якшо батьки (усиновлювачі або опікун), дізнавшись про вчинення правочину малолітнім, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

У разі відсутності схвалення дій малолітньої особи, правочини, вчи­нені нею, є недійсними. Для визнання такого правочину недійсним необхідно:

1) щоб хоча б однією з його сторін виступала особа, яка не досягла 14 років;

2) щоб правочин виходив за межі дрібного побутового;

3) щоб було відсутнє схвалення дій малолітнього з боку осіб, вказаних у ч. 1 ст. 221 ЦК.

Наслідки визнання договору, вчиненого малолітнім, недійсним від­різняються залежно від того, хто є його контрагентом, — особа з повною дієздатністю, особа частково дієздатна чи особа недієздатна.

Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то має місце двостороння рести­туція. При цьому фізична особа з повною цивільною дієздатністю зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опікуну мало­літнього все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. У свою чергу, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повер­нути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Поверненням у первісний стан відносини сторін вичерпуються у випадку, якщо дієздатна особа доведе, що не знала про вік другої сторони. Проте якщо буде встановлено, що у момент вчинення правочину дієздатна особа знала або могла знати про вік другої сторони, вона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину.

Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, ст. 221 ЦК передбачає двосторонню реституцію: кожна зі сторін правочи­ну зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. При цьому наявність чи відсутність вини самого малолітнього, його батьків (усиновлювачів) або опікуна до уваги не береться — досить самого факту укладення та виконання такого правочину. Але вина батьків (усиновлювачів) або опікуна набуває юридичного значення в тому разі, коли повернення майна неможливе. Толі відшкодування вартості майна, переданого за право­чином одним малолітнім іншому, провадиться батьками (усинов- лювачами) або опікуном, якщо суд встановить, що вчиненню право­чину або втраті майна, яке було його предметом, сприяла винна поведінка цих осіб.

Якщо неповнолітня особа вчинила правочин з малолітньою особою, то має місце двостороння реституція, але з можливістю субсидіарного залучення до участі у відшкодуванні збитків батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ч. З ст. 222 ЦК).

На вимогу заінтересованої сторони правочин, вчинений мало­літнім, може бути визнаний судом дійсним за умови, що він вчинений на користь малолітнього. Вимоги про визнання такого ірлкомину дійсним можуть пред'являти батьки (усиновлювачі), опікуни особи, що не досягла 14 років, або дієздатна сторона прлвочину.

Особи у віці від 14 до 18 років можуть укладати правочини, за.пальним правилом, лише зі згоди своїх батьків (усиновлювачів) лГю піклувальника. Проте будь-який укладений неповнолітніми иравочин може набути юридичного значення у випадку активного або пасивного схвалення його батьками (усиновлювачами) або піклу­вальником неповнолітнього (ст. 221 ЦК).

Відсутність згоди і наступного схвалення батьків (усинов- новачів), піклувальників правочину, укладеного неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, і підставою для визнан­ня судом такого прагючину недійсним за позовом заінтересовані«осіб (батьків, усиновлювача, піклувальника). У випадку, якщо такий позов не пред'явлений, правочин є дійсним, оскільки фактично має місце схвалення його вказаними особами.

У разі визнання недійсним правочину, укладеного між непов­нолітніми, настає двостороння реституція: кожна із сторін зо­бов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник залучаються до субсидіарної відповідальності. Це озна­чає, що вони зобов'язані відшкодувати завдані таким правочином збитки, якщо їхня винна поведінка сприяла вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

Якщо контрагентом неповнолітнього у правочині була повно­літня особа, то у випадку визнання правочину недійсним настає двостороння реституція: сторони повертаються у стан, який існу­вав до правочину. Крім того, якщо друга сторона правочину знала або мала знати про вік неповнолітнього і про відсутність згоди бать­ків (усиновлювачів) або піклувальника на здійснення правочину, то вона зобов'язана відшкодувати неповнолітньому збитки або втрату його майна.

Дія ст. 222 ЦК не поширюється на правочини, укладені неповно­літніми особами, яким дієздатність надана до досягнення 18-річного віку.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може вчиня­ти правочини за межами її цивільної дієздатності тільки зі згоди піклувальника або з наступним схваленням ним такого правочину (ст. 223 ЦК).

Правочини, вчинені фізичною особою, що обмежена у дієздат­ності, належать до оспорюваних, а, отже, для визнання такого право­чину недійсним піклувальник має подати позовну заяву до суду з вимогою про це.

Суд може визнати іакин иравочин недійсним, якщо буде вста­новлено наявність таких умов:

1) иравочин суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний ут­римувати;

2) відсутня згода піклувальника на вчинення такого правочину.

Дата добавления: 2015-05-31