Правове регулювання оренди земель

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом „Про оренду”. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Орендарі набувають прав оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом У, Цивільним кодексом У, Господарським кодексом У, цим та іншими законамиУ і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону чи конкурсу. У разі дострокового припинення договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право оренди якої набуто за результатами аукціону чи конкурсу, орендодавець відшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки, які понесе орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди. Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя.

32.Права і обов‘язки орендодавців.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державні й власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АРК та КМУ у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад. Орендодавець має право вимагати від орендаря: 1) використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; 2) додержання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; 3) додержання режиму використання водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони та територій, які особливо охороняються; 4) своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: 1) передати у користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, та придатну для використання за цільовим призначенням; 2) вказати в договорі про права третіх осіб на земельну ділянку; 3) не вчиняти дій, які перешкоджали б орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

33.Права і обов‘язки орендарів.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та ЮО України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним ЮО, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставахі в порядку, передбачених земельним зак-вом та договором оренди землі. Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця. Орендар земельної ділянки має право: 1) самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору; 2) за згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; 3) одержувати продукцію і доходи; 4) здійснювати у встановленому порядку за згодою орендодавця зрошувальні, осушувальні, інші меліоративні роботи, будувати ставки та водойми. Витрати на поліпшення стану земельної ділянки, проведені

орендарем без згоди орендодавця, відшкодуванню не підлягають, якщо інше не передбачено договором. Підлягають відшкодуванню орендарю витрати на поліпшення стану земельної ділянки, проведені орендарем за згодою орендодавця, якщо інше не передбачено договором. Приступати до використання земельної ділянки орендар має право після державної реєстрації договору оренди. Орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, додержувати вимог, встановлених законом, та виконувати обов'язки відповідно до умов договору оренди і ЗК України. Орендар зобов'язаний додержувати режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

34.Підстави виникнення, зміни і припинення орендних земельних правовідносин.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону чи конкурсу. Особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання).Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому ЗК. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом. У разі дострокового припинення договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право оренди якої набуто за результатами аукціону чи конкурсу, орендодавець відшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки, які понесе орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди.Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя. Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК та Закону. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК та ЗУ. У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань. У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до

іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

35.Гарантії захисту прав на землю.

Гарантії прав на землю мають свої засади, які надають їм реального характеру. Реальність гарантії заснована на наявності земельного фонду нашої країни. Без земельних ресурсів правовими засобами не можна принижувати й значення юридичних гарантій цих прав. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з озбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб. Це не означає, що права держави або територіальних громад, а також їх органів, установ і підприємств на землю мають бути менш гарантовані. Вони також потребують відповідних гарантій, особливо за існування різноманітності права власності на землю й поширеності орендного землекористування у період переходу нашої держави до ринкових відносин. Проте нині традиційна необмежена гарантованість їх земельних прав втратила пріоритетне значення.

36.Зміст права земельних сервітутів.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача ЗД на обмежене платне або безоплатне користування чужою ЗД (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорння нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника ЗД, щодо якоївін встановлений. Власники або землекористувачі ЗД можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:1) право проходу та проїзду на велосипеді;2) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;3) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;4) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу ЗД;5) право відводу води зі своєї ЗД на сусідню або через сусідню ЗД;6) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній ЗД, та право проходу до природної водойми;7) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній ЗД, та право прогону худоби до природної водойми;8) право прогону худоби по наявному шляху;9) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;10) інші земельні сервітути. Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї ЗД. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх ЗД на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим ФО та ЮО. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встан-ння, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням зем-го сервітуту. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках, пнрндбачених ЗК.

37.Організаційно-правове забезпечення управління в галузі земельних відносин.

Управління у галузі вкористання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористуван­ням та охороною довкілля. Головною ознакою, за якою цей різновид виділяється як самостійний, є земля – основне національне багатство, що перебуває під особливою охоро­ною держави. Управління у сфері викор-ння та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноваже­них органів з забезпечення раціональної та ефективної ексс­плуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним зак-вом України. Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-право­ву діяльність щодо забезпечення раціонального використан­ня земельних ресурсів та їх охорони. До числа таких суб'єктів ЗК Украіни відносить: ВРУ, ВР АРК, обласні, Київську та Севастопольську міські,

районні, район­ні у містах, міські, селищні та сільські ради, КМУ, ЦОВВ з питаньекології та природних ресурсів, ЦОВВ з питань земельних ресурсів, Раду міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

38.Система органів управління в галузі земельних відносин.

Земельні відносини передбачають наявність певного кола суб’єктів, які здійснюють ї публічне регулювання. Такі суб’єкти прийнято називати суб’ктами загального управління або суб’єктами управління загальної компетенції, а суб. чия компетенція повністю чи переважно спрямована на регулювання вузької, специфічної групи суспільних відносин, називають суб.спеціального управління чи суб.управління спеціальної компетенції. До систем органів управління в галузі земельних відносин належать:ВРУ, ВР АРК, обласні, Київ. Та Севаст. Міські, районні, районні у містах, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи загальної та спеціальної компетенції; КМУ, Рада мін. АРК, Київ. та Севаст. міські, районні державні адміністрації, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів; інші органи виконавчої влади спеціальної компетенції. Класифікація зазначених суб.може здійснюватись за різними критеріями. Залежно від суб.суспільних відносин, імені від якого виступає той чи інший публічний орган, і джерела його публічної влади можна виділити органи державної влади таоргани місцевого самоврядування, від порядку формування та специфіки владних функцій – органи представницької і виконавчої влади, від обсягу владних повноважень – органи загальної та спеціальної компетенції.

39.Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин.

Земельні відносини передбачають наявність певного кола суб’єктів, які здійснюють їх публічне регулювання. До повноважень ВРУ в галузі земельних відносин належить: а) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; б) визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель; в) затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; г) встановлення і зміна меж районів і міст; ґ) погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; д) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Конституції України. Значення законотворчої функції Верховної Ради обумовлено, з одного боку, надзвичайно важливою роллю законів у сфері регулювання суспільних відносин, а з другого – широтою кола тих відносин, які відповідно до Конституції мають регулюватися виключно законами. Функції визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель і затвердження пов’язаних з цим загальнодержавних програм на нинішньому етапі розвитку земельних відносин ще не набули належної зрілості і дістають вияв переважно у закріплені „земельної складової” державних екологічних програм. Встановлення і зміна меж районів і міст – це одна з повсякденних функцій ВР. Функції погодження питань вилучення (викупу) особливо цінних земель приватної власності громадян і юридичних осіб реалізується ВРУ за поданням ВР АРК, обласної, Київської та Севаст. Міських рад, а особливо цінних земель комунальної та державної власності – за поданням ВР АРК, обласної, кИїв. Та СЕваст. Міських рад або КМУ.

40.Повноваження ВР АРК в галузі земельних відносин.

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин на території республіки належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад; б) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; в) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації межах території Автономної Республіки Крим; г) затвердження та участь у реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; ґ) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; д) координація діяльності районних і міських (міст республіканського значення) рад у галузі земельних відносин; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) координація здійснення контролю за використанням та охороною земель; ж) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; з) встановлення і зміна меж сіл, селищ; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

41.Повноваження обласних рад в галузі земельних відносин.

До повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад; б) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; в) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; г) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території; ґ) затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; д) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; е) організація землеустрою; є) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ; з) вирішення земельних спорів; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

42.Повноваження Київської і Севастопольської міських рад в галузі земельних відносин.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводятьсяорганами виконавчої влади; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; з) організація землеустрою; и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок; к) внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст; л) вирішення земельних спорів; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Володіючи усіма усіма повноваженями органів регіонального самоврядування, Київська і Севаст. міські ради зберігають у повному обсязі владні повноваження рад „базового рівня”, які безпосередньо представляють інтереси відповідної територіальної громади.

43.Повноваження районних рад в галузі земельних відносин.

До повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить: а) розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад; б) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; в) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; г) забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель; ґ) організація землеустрою та затвердження землевпорядних проектів; д) внесення до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад пропозицій щодо встановлення і зміни меж районів, міст, селищ, сіл; е) вирішення земельних спорів; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Повноваження районних рад схожі з повноваженнями обласних рад і ВР АРК, хоч вони й дещо вужчі. Це обумовлено тим, що зазначені органи представляють спільні інтереси декількох територіальних громад, кожна з яких для реалізації своїх інтересів може діяти й через відповідні ради „базового рівня”.

44.Повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин.

Повноваження сільських, селищних, міських рад є найбільш повними і різноманітними.до їх повноважень у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до ЗК; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Необхідно зазначити, що чинне законодавство про місцеве самоврядування ще не приведене у відповідність із ЗК. Так, воно наділяє виконавчі органи сільських, сел., міс. рад певними повноваженнями, частина з яких віднесена ЗК до відіння органів державної влади. При цьому розділяють власні повноваження виконавчих органів рад і делеговані.

45.Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин.

Згідно Конституції КМУ є найвищим органом у системі органів виконавчої влади. Особливості і склад повноважень цього органу в галузі земельних відносин визначаються характером його загальної компетенції з широкого кола питан. До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом; г) координація проведення земельної реформи; ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; е) встановлення порядку проведення моніторингу земель; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

46.Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в галузі земельних відносин.

З метою проведення єдиної державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення раціонального використання та охорони земель. До її складу входять Державний комітет України по земельних ресурсах та підпорядковані йомуДЕржкомзем АРК і єдиному кадастру, обласні, Київське та Севастопольське міські головні управління, районні відділи, міські управління земельних ресурсів та інженери землевпорядники сіл та селищ. Зазначені органи утримуються за рахунок коштів Держбюджету України. Держкомзем, який очолює систему державних органів земельних ресурсів, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин належить: а) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; б) організація моніторингу земель; в) участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; г) здійснення державної екологічної експертизи землекористування; ґ) внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель; д) здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони земель; е) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

47.Повноваження Ради міністрів АРК в галузі земельних відносин.

До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і республіканських програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом; д) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; е) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Крім того, до повноважень Ради міністрів АРК належить визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, що знаходяться у сфері управління районних державних адміністрацій. Повноваження Ради міністрів АРК щодо вилучення земельних ділянок, встановлення і зміни їх цільвого призначення, погодження місць розташування об’єктів аналогічні повноваженням цих органів у галузі надання ділянок.

48.Повноваження місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Крім того, до повноважень місц. дер. адм. належить підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах і міст, а також координація діяльності державних органів земельних ресурсів.

Повноваження місцевих держ. адміністрацій щодо вилучення земельних ділянок, встановлення і зміни їх цільвого призначення, погодження місць розташування об’єктів аналогічні повноваженням цих органів у галузі надання ділянок.

49.Поняття та зміст землеустрою.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Важливим аспектом землеустрою є його зміст, який включає такі елементи: а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань (тобто, технічні дії з перенесенням та закріпленням на місцевості меж населених пунктів, районів, областей); б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель (такі програми є правовою основою для проведення держ. органами необхідних заходів по раціональному використанню земель. Зазначені програми містять прогнозні розробки з питань раціональної організації території, підвищення родючості ґрунтів, захист земель від різних негативних процесів); в)складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень (передбачає складання прогнозів та передпланових документів, які забезпечують наукове обґрунтування раціонального використання та охорони земель); г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами (території та об’єкти, що мають особливу екологічну, наукову, історико-культурну цінність підлягають комплексній охороні. збереження таких територій відбувається шляхом встановлення заповідного режиму, систематичного спостереження за станом заповідних територій тощо.); ґ)складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; д)складання проектів відведення земельних ділянок; е)встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; є)підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; ж)складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; з)розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; и)здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; і)проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

50.Поняття та зміст моніторингу.

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним. Ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питань екології та природних ресурсів. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється КМУ. Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. Обєктом моніторингу є весь земельний фонд не залежно від форм власності на землю. Залежно від охоплюваних територій розрізняють глобальні, національні, регіональні і локальні моніторинги. Зазначений моніторинг складається з систематичних спостережень за станом земель, виявлення змін у ньому, оцінки цього стану і процесу. Спостереження залежно від строків та періодичності їх проведення поділяються на базові (на момент початку ведення моніторингу), періодичні (через рік або більше) та оперативні (фіксують поточні зміни). За результатами складається доповідь, прогнози і рекомендації для прийняття необхідних рішень держ. органами в галузі використання і охорони земель. Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем, за участю Мінекоресурсів, Мінагрополітики та інших мін-в, відомств.

51.Поняття та зміст державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресу

рсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а)забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б)застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в)запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державний земельний кадастр включає: а)кадастрове зонування; б)кадастрові зйомки; в)бонітування ґрунтів; г)економічну оцінку земель; ґ)грошову оцінку земельних ділянок; д)державну реєстрацію земельних ділянок; е)облік кількості та якості земель.

52.Складові частини державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає: 1) кадастрове зонування (включає встановлення: а) місця розташування обмежень щодо використання земель; б) меж кадастрових зон та кварталів; в) меж оціночних районів та зон; г) кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці)); 2) кадастрові зйомки(КЗ) - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок(КЗ включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану); 3) бонітування ґрунтів(БГ) - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність с\гкультур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. (БГ проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність); 4) економічну оцінку земель(ЕОЗ) - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в сусп-му вироб-ві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.(ЕОЗ різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки зем-ї ділянки різного цільового призначення.ЕОЗ визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі); 5) грошову оцінку земельних ділянок( Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка зем-х ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат с\г і лісогосподарського вироб-ва, екон-го стимулювання раціон-го викор-ння та охорони земель тощо. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо зем-х ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується КМУ); 6) державну реєстрацію земельних ділянок( Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право твласності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про зем-ну ділянку); 7) облік кількості та якості земель( Облік кількості земель відображає відомості, які харак-ють кожну зем-ну ділянку за площею та складом угідь. Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів).

53.Зміст добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати зем-ні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із с\г культур та охорони земель (обмін зем-х ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо). Перш за все ЗК передбачає пропозицію до власників і землекористувачів земельних ділянок обирати такі способи використання своїх земельних ділянок, при яких не будуть порушуватися морально-етичні норми використання іншими власниками (землекористувачами) своїх земельних ділянок (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Добросусідські відносини між власниками (землекористувачами) сусідніх земельних ділянок розглядаються в якості обов’язку кожної із сторін. Необхідно також зауважити, що норма ЗК зобов’язує власників (землекористувачів) сусідніх ділянок співробітничати в процесі експлуатації наданих їм ділянок. Метою такої співпраці виступає ефективне використання і охорона земель.

Дата добавления: 2015-05-31