Земельний податок та його юридична природа

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Питання, що стосуються плати за землю регулюються ЗК, ЗУ “Про плату за землю” та іншими НПА. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, ведення земельного кадастру, проведення земельної реформи, здійснення землеустрою та моніторингу земель тощо. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка,а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік. За прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом. Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім ЗУ “Про плату за землю”. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за 3 місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Закон містить диференційовані правила визначення ставок зем податку для земель с/г призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, реакційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів. ЗП нараховується з дня виникнення права власності або права користування ЗД. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. 30% коштів від земельног податку, що надійшли на бюджетні рахунки місцевих бюджетів, централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Держкомзему, а 10% - на спеціальних бюджетних рахунках АРК і областей. Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку здійснюється державними податковими інспекціями За нецільове використання коштів, що надходять від ЗП у відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100% використаних сум, які надходять до державного бюджету України на цілі забезпечення раціональног використання і охорони земель. За несвоєчасну сплату ЗП справляється пеня у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення. ЗК України (ст.38) і Закон України “Про плату за землю” (ст.12) передбачають ряд пільг щодо земельного податку.

58.Місце земельного податку в системі економіко-правового механізму в галузі екології.

Взагалі податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій. Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, ведення земельного кадастру, проведення земельної реформи, здійснення землеустрою та моніторингу земель тощо. ЗУ “Про плату за землю” передбачає встановлення пільг щодо оплати за землю.

59.Пільги які надаються ЮО і ФО щодо плати за землю.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Питання, що стосуються плати за землю регулюються ЗК, ЗУ “Про плату за землю” та іншими НПА. ЗУ “Про плату за землю” передбачає встановлення пільг щодо оплати за землю. А саме звільняються від сплати земельного податку: 1)заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; 2)вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; 3)органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету, 4)вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням; 5)зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю; 6)установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України; 7)тимчасово (до 1 січня 2008 року) підприємства по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, що зареєстрована у встановленому законодавством порядку 13)підприємства суднобудівної промисловості для підняття даної галузі у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2005 року, 14)тимчасово, до 1 січня 2009 року, суб'єкти космічної діяльності та інші.

60.Відповідальність за порушення законодавства про плату за землю.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками. Питання, що стосуються плати за землю регулюються ЗК, ЗУ “Про плату за землю” та іншими НПА. ЗУ “Про плату за землю” передбачає відповідальність за його порушення встановлене ЗК. Посадові особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством. За прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня.

61.Поняття і склад правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Землями с\г призначення визнаються землі, надані для виробництва с\г продукції, здійснення с\г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать:1) с\г угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);2) нес\г угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо). Землі с\г призначення передаються у власність та надаються у користування:1) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного с\г вироб-ва;2) с\г підпр-вам - для ведення товарного с\г вироб-ва;3) с\г науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; 4) нес\г підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства. Землі с\г призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним ЮО та іноземним державам. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для с\г використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням с\г вироб-ва, надаються переважно нес\гі угіддя або с\г угіддя

гіршої якості. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

62.Права і обов‘язки землекористувачів щодо викор-ння, відтворення і охорони земель с\г призначення.

Власники земельних ділянок мають право: а)продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б)самостійно господарювати на землі; в)власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г)використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ)на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д)споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Власники земельних ділянок зобов'язані: а)забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б)додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в)своєчасно сплачувати земельний податок; г)не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ)підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д)своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е)дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є)зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.

63.Поняття, склад і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд9ЛФ). До ЛФ належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать:1) усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;2)окремі дерева і групи дерев, чагарники на с\г угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Питання створення, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами законодавства.До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Всі ЗЛФ поділяються на лісові та нелісові. До лісових належать землі вкриті лісовою рослинністю та території, що підлягають залісенню. Такі землі призначені для вирощування лісів, їх раціонального використання і відтворення. До нелісових відносять землі, зайняті спорудами, які пов’язані з веденням лісового господарства. Цільовим призначенням таких земель є обслуговування потреб лісового господарства. Для ведення лісового господарства існує поняття поділу лісів на групи. Існують такі дві основні: 1група – вміщує ліси, які виконують переважно природоохоронну фун-ю. Ліси даної групи поділяються на водозахисні і захисні. 2група – містить ліси, які поряд з екологічним мають й експлуатаційне значення. Для збереження таких лісів встановлюється режим обмеженого лісокористування

64.Право користування землями лісового фонду.

До ЛФ належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать:1) усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;2)окремі дерева і групи дерев, чагарники на с\г угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: * вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; * не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: * зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; * зайняті с\г угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); * зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Віднесення ЗД до складу земель ЛФ, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством. Кор-ння ЗД ЛФ може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування ЗД ЛФ надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому ЛК. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки ЛФ площею до 5гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ділянками ЛФ посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками ЛФ може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від 3 до 25 років. Право тимчасового користування ЗД ЛФ у оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються КМУ.

65.Поняття, склад і загальна характеристика правового режиму земель водного фонду.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. Землі водного фонду є самостійною категорією земель України. Їх правовий режим встановлено ЗК, ВК та іншими НПА. У відповідності з ЗК до земель водного фонду належать землі, зайняті: а)морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б)прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в)гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г)береговими смугами водних шляхів. З вище наведеного випливає, що ЗВФ підрозділяються на дві частини: безпосередньо покриті водою та прилеглі до водойм. Характерною рисою правового режиму ЗВФ є встановлення на окремих земельних ділянках водоохоронних зон і смуг для створення сприятливого режиму водних об’єктів., попередження їх засмічення, забруднення тощо. Водоохоронні зони – це земельні ділянки, які є природоохоронною територією. До водоохоронної території відносяться прибережні смуги, смуги відведення, зони санітарної охорони. Особливій охороні підлягають водні об’єкти, які віднесені до лікувальних. Особливістю правового регулювання земель водного фонду також є те, що законодавство обмежує розміри земельних ділянок, які можуть безоплатно передаватися громадянам і юр. особам у приватну власність – загальна площа до 3 га. У зв’язку з тим, що в правовому режимі ЗВФ переважає спрямованість на їх комплексне використання, то основне використання їх припадає на невизначене коло суб’єктів.

Дата добавления: 2015-05-31