Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та механізм регулювання природоохоронної діяльності

Вступ

Важливою умовою при поясненні категорії земельної ренти являється факт обмеженості пропозиції землі. Кількість землі – фіксована величина. Це відноситься і до землі, що застосовується для вирощування сільськогосподарської продукції, і до земельних ділянок в добувній промисловості, і в будівництві.

Саме обмеженість, абсолютна нееластичність пропозиції землі являється найважливішою причиною особливостей ціноутворення в сільському господарстві.

Другою особливістю земельних ресурсів являється їх нерухомий характер.

Земельну ренту як факторний доход може бути розглянемо на основі концепції граничних продуктів.

Минуле століття характеризується небувалими темпами зрос­тання світової економіки. В кінці XX ст. щоденне виробництво товарів і послуг дорівнювало річному на початку століття. Відбу­лися величезні зміни в чисельності населення планети — воно зросло з 1,6 млрд осіб на початку до понад 6 млрд в кінці століт­тя. Таке економічне зростання і збільшення чисельності населен­ня призводило до безжалісного використання природно-ресурсно­го потенціалу планети.

Однак загальновідомо, що всі виробничі ресурси є обмежени­ми і рідкісними. Особливо гостро ця економічна проблема стоїть перед природними ресурсами — землею, лісами, родовищами корисних копалин, водними ресурсами, тваринним світом, які людина використовує у процесі виробництва різноманітних благ і без яких неможлива господарська діяльність.

Наслідки економічної діяльності призвели до забруднення жит­тєво важливих видів ресурсів, деградації навколишнього сере­довища.

Настав час нового розуміння розвитку, пошуку нових підходів до використання природно-ресурсного потенціалу, які забезпечать збалансований техногенний вплив на природне середовище з мож­ливостями відтворення первинних властивостей елементів при­роди.

Україна має різноманітний і потужний природно-ресурсний по­тенціал — мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі най­повніше використовувалися мінеральні та земельні ресурси, що проявлялося у формуванні промислових агломератів з виробниц­тва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших комплексів.

Нерівномірний розподіл ресур­сів по території спричинив відповідну галузево-територіальну структуру виробництва у регіонах, що в сукупності з недосконали­ми технологіями виробництва негативно вплинуло на довкілля.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується су­купною продуктивністю її природних ресурсів як засобів вироб­ництва і предметів споживання. Розрізняють сучасну і потенцій­ну продуктивність природних ресурсів.

Потенційна продук­тивність характеризує максимально можливу віддачу ресурсів у господарстві за умови оптимальної відповідності структури природокористування сформованій специфіці місцевих природно-економічних, соціальних та інших умов.

Сучасна продуктивність досягається в результаті існуючих умов використання природних ресурсів відповідно до ситуації в економіці країни та напрямів розвитку народного господарства.

До основних компонентів природних ресурсів належать міне­ральні, земельні, водні, лісові ресурси.

З метою формування основ­них напрямів регулювання природокористування проводиться кіль­кісна оцінка запасів ресурсів, їх якості, умов освоєння, витрат на освоєння, забезпеченості території та населення основними компо­нентами ресурсів навколишнього природного середовища.

За оцінками фахівців, Україна має значно нижчі за світові рівні лісистості, забезпеченості водними ресурсами та захищеними те­риторіями.

Частка лісів та вкритих лісом територій у загальній площі України складає 17,4 % (середньосвітовий рівень — 31,83 %; євро­пейський — 33,45 %). Захищені території (природно-заповідний фонд) займають 3,9 % території, що в 5 разів менше середньосві-тового рівня.

Україна характеризується низьким рівнем забезпе­ченості водними ресурсами — обсяг місцевого річкового стоку в 4 рази менший, ніж у світі, та в 5,7 раза менший, ніж у Європі.

Густота населення в Україні становить 85 осіб/км², світовий показник — 43 особи/км². Це свідчить, що рівень забезпеченості населення ресурсами території в Україні є вдвічі нижчим від сві­тового.

В Україні виявлено близько 20 000 родовищ 97 видів корисних копалин, з яких понад 9200 врахову­ються Державним балансом запасів. На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугіль­ної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірни­чо-хімічної та інших галузей.

Паливно-енергетичні ресурси України складають нафта, газ, кам'яне та буре вугілля, торф. Незважаючи на наявність у надрах їх значної кількості, видобуток не задовольняє потреби країни.

В Україні зосереджено великі запаси залізних руд, руд ко­льорових, рідкісних та дорогоцінних металів. Є значні поклади нерудних мінеральних ресурсів — апатиту, карбонату, сірки, фос­фориту, бурштину, графіту, озокериту, вапняків, глини, піску, бітуму, будівельного каменю тощо.

Отже, наша держава забезпечена дуже широким спектром ко­рисних копалин, які можуть відігравати важливу роль на вну­трішньому та світовому ринках. Однак через зростання цін на енергоносії, транспортні послуги, обсяги видобутку цих ресурсів дуже скоротилися.

Техногенний тип економічного розвитку змінюється стратегією сталого розвитку, який передбачає раціональне ви­користання наявних природних ресурсів країни.

Наявність і ба­гатство окремих видів природних ресурсів, значний трудовий і на­уковий потенціал, сприятливе географічне розміщення країни, спроможність окремих регіонів до інновацій, розвиненість промис­лового комплексу створюють сприятливі умови для сталого зро­стання економіки України.

В основі державного регулювання природоохоронної діяльності лежать принципи екологічної безпеки, основними з яких є:

— пріоритетність вимог екологічної безпеки при здійсненні гос­подарської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування державою екологічно безпечного середовищ;і для життя та здоров'я людей;

— запобіжний характер заходів з охорони навколишнього при­родного середовища;

— забезпечення екологізації матеріального виробництва на основі широкого використання новітніх технологій, відтворення природних ресурсів, комплексного вирішення питань охорони довкілля;

— збереження різноманітності та цілісності природних об'єктів і комплексів;

— науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства, визначення впливу гос­подарської діяльності на довкілля;

— підвищення відповідальності за негативний вплив на навко­лишнє середовище;

— широке міжнародне співробітництво в питаннях охорони навколишнього природного середовища.

Чинним природоохоронним законодавством передбачені пріоритетні напрями відтворення та раціонального використання природних ресурсів. їх реалізація повинна здійснюватися на націо­нальному, регіональному та об'єктному рівнях шляхом постійно­го й послідовного вирішення поточних і перспективних питань екологічної безпеки, охорони довкілля, розвитку та вдосконален­ня відповідно до стандартів ЄС законодавчої бази, застосування дієвих економічних інструментів.

До пріоритетних напрямів належать:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація вплину наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

— поліпшення екологічного стану річок та якості питної води;

— стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— запобігання забруднення Чорного та Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці. Будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

— будівництво нових та реконструкції діючих потужностей очисних каналізаційних споруд;

— підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебез­печних районах;

— збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток природно-заповідної справи.

Об'єктами охорони навколишнього природного середовища є:

— природні ресурси (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс, тваринний світ тощо);

— ландшафти та інші природні комплекси;

— території та об'єкти природно-заповідного фонду;

— здоров'я і життя людей;

— природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів.

Державне регулювання охорони довкілля та раціонального ви­користання природних ресурсів в Україні здійснюється комплек­сом заходів правового, адміністративного та економічного харак­теру, сукупність яких формує екологічну політику держави.

Екологічна політика — це сукупність заходів держави, спрямованих на збереження безпечного навколишнього середо­вища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу забруднення, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і при­роди, охорону і раціональне використання природних ресурсів.

Важливим інструментом регулювання природоохоронної діяль­ності виступає фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища.

Воно здійснюється за рахунок коштів дер­жавного бюджету, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів, поза­бюджетних фондів охорони довкілля, добровільних внесків. Фі­нансування заходів природоохоронного характеру здійснюють під­приємства, організації та установи з прибутку, отримуючи певні пільги в його оподаткуванні.

Формування коштів на охорону природного середовища відбу­вається за рахунок плати за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення довкілля, погіршення характеристик при­родних ресурсів.

Основним джерелом надходжень до бюджетів вважається пла­та за спеціальне використання природних ресурсів. Вона визна­чається на основі диференційованих нормативів плати за кожний вид ресурсу та лімітів їх використання. Витрати за цими плате­жами в межах лімітів відносяться на операційні витрати підпри­ємства, а позалімітні витрати — на його прибуток.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у природне середовище, захоронення відходів та інших шкідливих виливів. Ці платежі здійснюються за рахунок прибут­ку підприємств, організацій чи окремих громадян.

Платежі за погіршення характеристик природних ресурсів в результаті їх господарського використання — зниження родю­чості ґрунтів, продуктивності лісів тощо.

Вищезазначені платежі надходять до державного та місцевого бюджетів і спрямовуються на заходи з відтворення природних ре­сурсів, підтримання їх у належному стані.

Важливим засобом вирішення багатьох екологічних проблем є програмно-цільове планування заходів, яке виражається у фор­муванні екологічних цільових комплексних програм.

Відомості про наявність та стан природних ресурсів містяться у кадастрах природних ресурсів. В Україні оприлюднений Ка­дастр земельних ресурсів, ведеться робота зі складання лісового кадастру. Земельний кадастр містить інформацію про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувача­ми, якісну характеристику земельного фонду тощо. Він сформо­ваний в результаті геодезичних, картографічних обстежень та розвідок, бонітування та економічної оцінки землі.

Органи державного управління здійснюють облік об'єктів, які мають шкідливий вплив на стан навколишнього середовища. Під­приємства та організації проводять первинний облік у галузі охо­рони довкілля і передають інформацію державним органам у цій сфері.

Дата добавления: 2015-05-26