Національнийчинник в історії моральності

Не будемо вдаватися в полеміку щодо визначення та співвідношення таких понять як "нація", "народність", "народ", "етнос". Питання занадто об'ємне, щоб тут їм займатися, і занадто гостре, щоб коротенько його роз'яснити. Ми будемо апелювати до природної інтуїції читача, що також зараховує себе до якої-небудь історично сформованої спільності.

Розглядаючи моральні досягнення на національному рівні, слід, по-перше, показати, як загальні норми й уявлення оригінально оформляються у вдачах різних націй. По-друге, треба продемонструвати специфіку національних моральних систем. По-третє, корисно розглянути співвідношення загальнолюдських і національних початків моральності в теоретичному плані.

Джерелом свідчень по темі в першу чергу є фольклор: епос, казки, пісні, прислів'я, звичаї й обряди. А потім – художня література й етичні теорії. Матеріалом служать також історичні свідчення, життя та діяльність знаменитих особистостей.

А) Народна моральність.

Національні системи моралі своєрідно оформляють загальні моральні уявлення. У чому ж вони полягають, які загальні риси моралі є у будь-якого народу? Що таке народна моральність? Зрозуміло, що вона йде з глибини історії, від коренів роду людського. Розглядаючи ранні етапи у формуванні людського співтовариства, ми бачимо, що власне моральні відносини складаються в них не відразу. Повільно і поступово табу й звичаї трансформуються в механізми моральної регуляції, характер якої визначається общинним ладом соціального життя. Ці первісні форми моральності й закладають міцний фундамент народної мудрості. До числа найпростіших моральних уявлень відносяться: повага до старших, патріотизм, працьовитість, колективізм. Подивимося, як ці поняття осмислені у фольклорі.

В) Повага до старших.

Принцип поваги до того, хто старше роками, коріниться ще у первісних віруваннях. Культ предків – етап духовного життя, що пройшли всі народи. Поступово марновірний страх перед гнівом духів відступив, але загальна заповідь відлилася в латинському виразі: "Про мертвих – чи добре, чи нічого". Зв'язок живих і мертвих чітко проглядається, наприклад, у чарівних казках, коли син, що відвідує могилу батька, одержує від нього чудесні дарунки.

Те, що старість акумулює необхідні знання й мудрість, було усвідомлено не відразу. У фольклорі збереглися сліди звичаю позбавлятися від старих, залишаючи їх на голодну смерть чи на розтерзання диким звірам. По казках східних народів кочує сюжет, у якому син таємно ховає свого батька. Ради останнього духи згодом допомагають врятуватися всьому народу від голоду, знайти в пустелі воду, а то і позбутися злого шаха, що велів убивати старих. Особливе місце у свідомості народу займає жінка-мати, що йде від культу прародительки. Навіть у тих народів, де жінка – істота явна другого сорту, шанування матері стоїть особняком, як би позначаючи кровне верховенство. З установленням патріархату норма поваги до старшого закріпилася остаточно. Чоловік розуміється як старший для своєї дружини, її обов'язок – слухатися, в усьому догоджати, піклуватися. Його обов'язок – матеріально забезпечувати жінку.

В арабській і китайській традиції вважалося припустимим мати стільки дружин, скільки здатний утримувати; однак аморально женитися зовсім, якщо ти бідний. Чоловік повинний захищати дружину від зазіхань інших чоловіків (згадайте "Пісню про купця Калашникова"), від серйозних життєвих проблем. Сама жінка довгий час не вважається повноцінним суб'єктом моралі. Вона входить у родину чоловіка і передається в ній, як майно (наприклад, на сплату за борги). Аналогічне відношення й до дітей, що розуміються, як власність батьків: "я тебе породив, я тебе й уб'ю". Згадаємо хоча б французьку казку про те, як у голодний рік батьки заводять своїх дітей у ліс, але ті по камінчиках знаходять дорогу назад. Питання про заміжжя чи одруження знаходиться в компетенції родини. Весільні звичаї не припускали участі молодих на первісних стадіях: сватовстві та заручинах. Це було справою старших.

Шанування старших відбивалося в різних подробицях побуту: не сідай першим за стіл, не бери першим ложку, кращий шматок – батьку-годувальнику (а зовсім не дітям, як тепер), не говори у присутності старших, не дивися їм прямо в обличчя. У в'єтнамській мові, наприклад, існує більше десятка звертань, що відбивають різні ступені старшинства та види шанування. У слов'янській традиції патріархальні заповіді систематизовані у "Домострої".

Дата добавления: 2015-05-26