І громадянина України

Конституційний статус людини

Питання прав і свобод людини і громадянина в сучасних умовах є однієї з найважливіших проблем внутрішньої і зовнішньої політики всіх держав світової спілки. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їхня практична реалізація є тим критерієм, згідно з яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави.

Юридична відмінність між правами і свободами є дуже умовна. Суб'єктивне право (свобода) є мірою можливої поведінки особи. Об'єктивно існує взаємозв'язок між правами і свободами людини і громадянина і його обов'язків стосовно інших людей, суспільства і держави. Обов'язок, таким чином, як юридичний термін являє собою міру належної поведінки. Теорія права і юридична практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані із самою людською істотою, його існуванням і розвитком.

Конституція України виходить із припущення, що всі люди вільні і рівні у своєму достоїнстві, що права людини є нерушимими і невідчужуваними. Причому закріплений у Конституції перелік прав і свобод не є вичерпним. Прийняття ж нових законів не може приводити до звуження змісту й обсягу вже існуючих прав і свобод. При цьому Конституція нашої країни спирається на класичне розуміння свободи, зафіксоване ще в стародавній східній мудрості:

"Свобода – це тільки те, що ніколи

Нічиїй свободі не несе шкоди".

Тобто, як зафіксовано в ст. 23 Конституції, кожний має право на вільний розвиток особистості, не порушуючи при цьому прав і свобод інших, і має обов'язки перед суспільством, що забезпечує його вільний розвиток.

Тридцять дві статті діючої Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., з розділу, присвяченого правам людини, відповідають положенням Загальної декларації прав людини, що прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Колишня ж Конституція УРСР налічувала 15 таких статей.

Основу конституційних особистих прав і свобод складає блок, що гарантує право на життя, свободу, фізичну цілісність і недоторканість особи, без якого всі інші права і свободи втрачають свій сенс. Тобто держава має обов'язок захищати життя людини і надає кожному право захищати своє життя і здоров'я.

До особистих прав, проголошених Конституцією України, також відносяться:

недоторканність житла;

таємниця комунікацій, включаючи таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції;

невтручання в особисте і сімейне життя; неприпустимість збору, збереження і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятки можуть бути зроблені тільки судом і у випадках, передбачених законом;

свобода пересування, вільний вибір місця проживання, свобода залишати територію України, за винятком деяких обмежень, встановлених законом;

свобода думки і слова;

свобода світогляду і віросповідання, право сповідати будь-яку релігію чи не сповідати ніякої.

Права людини в порівнянні з правами громадянина є пріоритетними, тому що права людини поширюються на всіх людей, що проживають у тій чи іншій державі, а права громадянина – тільки на тих осіб, що є громадянами визначеної країни. Однак, якщо говорити про права людини і громадянина, варто помітити, що таке розмежування не має абсолютного значення, тому що на основі міждержавних угод деякі цивільні права однієї країни можуть поширюватися і на громадян інших держав.

Попередньою умовою і підставою виникнення у особи прав і обов'язків громадянина є його приналежність до громадянства визначеної держави.

Громадянство України – це постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, що знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Питання громадянства України, крім Конституції, регулюються також Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. і іншими, прийнятими на їхній основі нормативно-правовими актами.

Відповідно до Конституції України основним правом громадянина є його можливість здійснювати визначені дії для задоволення своїх життєвоважливих матеріальних і духовних інтересів, встановлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.

Тому в Конституції, крім загальнолюдських, закріплені й інші групи основних прав громадян: політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні.

Політичні права визначають можливості людини і громадянина брати участь у суспільному і державному житті, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи державних органів, їхніх посадових осіб і об'єднань громадян, критикувати недоліки в їхній роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян.

Економічні права характеризують можливість людини і громадянина брати участь у виробництві матеріальних благ. До них відносяться: право на приватну власність; право на працю і вибір виду трудової діяльності; право на професійну підготовку; право на справедливу оплату праці; право на страйк; право на відпочинок і т.п.

Соціальні права – можливості людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов життя. Такими є: право на охорону здоров'я, право на житло; право на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби або часткової втрати працездатності.

Екологічні права – це права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я екологічне середовище і відшкодування заподіяної шкоди, пов'язаного з порушеннями цього права.

Культурні права – можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу і всього людства. До них відносяться: право на освіту; право на свободу наукової, технічної і художньої творчості; право на захист інтелектуальної власності та інші.

Сімейні права – можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах. Це означає: право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на добровільний шлюб, рівні права й обов'язки в родині; право на державну охорону родини, материнства, батьківства і дитинства.

Гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина поділяються на національні (внутрішньодержавні) і міжнародно-правові. Головною гарантією прав і свобод у демократичній державі вважається те, що положення Конституції є нормами прямої дії, і тому можлива подача позовних заяв безпосередньо на підставі Конституції України. Однак найчастіше такі позиви особливо у відношенні порушених соціально-економічних прав державними органами просто не приймаються. Тому ряд статей Конституції безпосередньо закріплює гарантії проголошених прав (установлення законом максимальної тривалості робочого часу і мінімальної тривалості часу відпочинку, гарантії загальнообов'язкового державного страхування і т.п.).

Одним з інститутів, що гарантують права і свободи, є введення посади парламентського Уповноваженого з прав людини (омбудсмена). Цей інститут є посередником у захисті інтересів громадян в парламенті і конституційному суді.

До особистих гарантій відносяться власні можливості людини і громадянина із захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов'язків. До них відносяться:

право на захист своїх законних прав і інтересів у суді;

право на відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного державними органами;

право знати свої права й обов'язки;

право на юридичну допомогу;

право на індивідуальну юридичну відповідальність і тільки за провину;

право засудженого користатися всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, визначених законом і установлених вироком суду.

Після використання всіх національних засобів правового захисту кожний для захисту своїх прав і свобод може звертатися у відповідні організації, членом або учасником яких є Україна (зокрема, у Європейську комісію з прав людини, Європейський Суд по правах людини й ін.)

Основними обов'язками людини і громадянина в Україні відповідно до Конституції є:

захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України, повага до її державних символів;

військова служба відповідно до закону;

ненанесення збитку природі і культурній спадщині, відшкодування збитку у випадку його нанесення;

сплата податків і зборів у порядку і розмірах, установлених законом, щорічна подача декларацій щодо свого майнового положення в податкові органи за місцем проживання;

одержання повної загальної середньої освіти;

не зазіхання на права, свободу, честь і достоїнство інших людей;

неухильне дотримання Конституції і законів України.

Таким чином, діюча Конституція створила принципово нову схему реалізації прав, свобод і обов'язків людини, однак цей процес ніколи не може бути закінченим, про що свідчить, зокрема, Указ Президента України "Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України "Про внесення змін у Конституцію України" від 06.03.03 р.

Дата добавления: 2015-05-26