Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів

Особливості оцінки вартості нематеріальних активів

Особливостями вартісної оцінки нематеріальних активів є:

1) залежність величини вартості від обсягу переданих прав (повний обсяг прав, що належать правовласнику об'єктів інтелектуальної власності; виключні права, передані ліцен­ціатові без збереження за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання; невиняткові права, передані ліцензіатові зі збереженням за ліцензіаром права на вико­ристання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання);

2) можливість несанкціонованого використання для об'єктів, що не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту та маркетингу і т. ін.);

3) необхідність урахування можливості відчуження нематеріального активу;

4) обов'язкове проведення підготовчої роботи з організації
оцінки нематеріальних активів, що складається з:

• обстеження об'єкта на предмет факту наявності мате­ріальних носіїв, що є об'єктами оцінки (письмові й образотворчі описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо - та відеокасети й інші носії);

• здійснення правової експертизи прав на інтелектуальну власність з метою ідентифікації наявності та дійсності охоронних документів, які ці права підтверджують (патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів і угод);

• обґрунтування типу вартості, що визначається: вартістю активу в складі майнового комплексу діючого підприємства, ринковою вартістю, залишковою вартістю заміщення та ін.

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: дохідний, витратний і порівняльний.

В оцінці нематеріальних активів дохідному підходу належить особливе місце як такому, що найбільш вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. Їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

• виділення грошового потоку, що генерується нема­теріальним активом;

• детальний опис припущень, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

• визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіта­лізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

• розрахунок вартості об'єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків (8.1) або капіталізації (8.2):

В_на = сумма і=1 до N (Д_і / (1+r)ⁱ) (8.1)

В_на = Д / К_кап (8.2)

де В_на - вартість нематеріального активу;

Д_і - економічний ефект від використання нематеріаль­ного активу, що оцінюється, за і-й період;

Д - економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за найбільш характерний (типовий) період,

К кап - коефіцієнт капіталізації.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності:

1 Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного
капіталу) підприємства.

2 Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та
витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за
рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на при­дбання (створення) всіх активів (або використання власного
капіталу).

3 Визначення середньоринкової дохідності на активи або власний капітал.

4 Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової дохідності активів (власного капіталу).

5 Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скорек­тованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6 Розрахунок вартості гудволу за формулою

Г = (П-Р*А)/К_кап, (8.3)

де Г - вартість гудволу;

П – скоректований фактичний чистий прибуток під­приємства;

Р - середньоринкова дохідність на активи або власний

капітал;

А - ринкова вартість активів (власного капіталу),

К_кап – ставка капіталізації.

Реальний економічний ефект, що утвориться від вико­ристання нематеріального активу, виділяється за допомогою процедури порівняння параметрів господарської діяльності підприємства з використанням і без використання об'єкта оцінки. Так, наприклад, економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції може бути розрахований за формулою

Д = К * (Ц -Ц_б/вик), (8.4)

де Д - економічний ефект від використання немате­ріального активу;

К - обсяг продукції, виробленої (реалізованої) з вико­ристанням нематеріального активу;

Ц, Ц _б/вик - ціна одиниці продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно.

Економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематеріального активу розрахову­ється за формулою

Д = К * (Взм_б/вик – В зм)+ДВ_пост, (8.5)

де Взм, Взм_б/вик - змінні витрати на одиницю продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно;

ДВ _пост - різниця в постійних витратах без використання і з використанням нематеріального активу.

Саме цей економічний ефект покладено в основу методу виграшу в собівартості, що знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосується у випадках оцінки нових видів продукції - товарів, що раніше не вироблялися і не вводилися в обіг.

Економічний ефект за рахунок зростання обсягу реалізації продукції в результаті використання нематеріального активу може бути отриманий за формулою

Д = Ц*(К-К_б/вик), (8.6)

де К_б/вик - обсяг виробленої (реалізованої) продукції без використання нематеріального активу.

К - обсяг виробленої (реалізованої) продукції з використанням нематеріального активу;

Ц - ціна без ПДВ.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується згідно зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається із застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів) на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної із застосуванням немате­ріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визна­чається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони і розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими правовласниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

• вихідних витрат або відновлювальної вартості (якщо в
замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

• вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).
Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і по­в'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення прогнозування такого ефекту неможливі.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності.

Під функціональним застаріванням розуміють невід­повідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення «зовнішні умови».

При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з ана­логічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринку. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів.

Основними умовами застосування методу є:

• фіксація на ринку фактів продажу об'єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;

• наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод;

• наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об'єктів на їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, належать:

• обсяг прав, переданих в угоді;

• існування будь-яких спеціальних умов фінансування;

• економічні умови, що існували на відповідному вто­ринному ринку під час угоди;

• галузь або бізнес, де використовувався (буде вико­ристовуватися) нематеріальний актив;

• фізичні, функціональні та технологічні характеристики

об'єктів;

• включення інших (нематеріальних) активів до угоди.

Дата добавления: 2015-05-31