Стаття 11. Поняття злочину 1 страница

Зо

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ II

(шиття 6

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

представникам (ст. 3); інші представники (члени делегацій на сесіях Ради, члени Реві­зійної комісії, глави і члени делегацій на нарадах, радники та експерти делегацій) - що­до дій, які можуть бути ними вчинені як представниками (ст. 3); визначені Радою кате­горії персоналу Дирекції - щодо дій, які можуть бути вчинені ними як посадовими осо­бами (ст. 4); Генеральний директор та його заступник - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (ст. 4);

3.7) згідно з Протоколом про привілеї та імунітети Міжнародної організації морсь­
кого супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ) від 1 грудня 1981 р. (набрав чинності для
СРСР ЗО липня 1983 p.): члени персоналу - щодо дій, вчинених ними при виконанні
своїх офіційних функцій, крім випадків порушення правил дорожнього руху (ст. 7);
Генеральний директор, за винятком випадків порушення правил дорожнього руху при
керуванні ним транспортним засобом (ст. 8); представники Сторін, за винятком випад­
ків порушення правил дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом
(ст. 9); представники учасників і представники учасника Сторони штаб-квартири при
виконанні ними своїх офіційних функцій, за винятком випадків порушення правил до­
рожнього руху при керуванні ним транспортним засобом (ст. 10); експерти - щодо дій,
вчинених ними при виконанні своїх офіційних функцій, за винятком випадків пору­
шення правил дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом (ст. 11);

3.8) згідно з Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або та­
ких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (ратифікована Україною
26 січня 1987 p.): члени Комітету проти катувань і спеціальних погоджувальних комісій -
у межах імунітету, що надається експертам, що діють за завданням ООН, як це перед­
бачено у відповідних розділах Конвенції про привілеї та імунітети ООН (ст. 23);

3.9) згідно зі Статутом Ради Європи від 5 травня 1949 р. (Україна приєдналась до
Статуту 31 жовтня 1995 p.), Генеральною угодою про привілеї та імунітети Ради Євро­
пи від 2 вересня 1949 p., Протоколом до Генеральної угоди про привілеї та імунітети
Ради Європи від 6 листопада 1952 р. (Україна приєдналась до Угоди і до Протоколу

I жовтня 1996 p.), а також Шостим протоколом до Генеральної угоди про привілеї та
імунітети Ради Європи від 5 березня 1996 р. (ратифікований Україною 15 травня 2003 p.),
Протоколом № 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від

II травня 1994 р. (ратифікований Україною 17 липня 1997 p.): представники держав -
членів РЄ (делегати, їх заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій) в
Комітеті Міністрів, якщо вони не є громадянами України,- щодо сказаного чи напи­
саного, а також вчиненого ними в офіційній якості (статті 9, 12 Угоди); представники,
присутні на нарадах заступників міністрів - щодо сказаного чи написаного, а також
вчиненого ними в офіційній якості (ст. 2 Протоколу); представники в Консультативній
асамблеї та їх заступники - щодо сказаного ними або голосування при виконанні ними
своїх обов'язків (ст. 40 Статуту, ст. 14 Угоди), а під час сесій Асамблеї, незалежно від
того, чи є вони членами парламенту: а) на своїй національній території — у межах імуні­
тету, що надається членам парламенту цих держав; б) на території інших держав-членів -
імунітетом від арешту та судового переслідування. Проте імунітет не надається, якщо
вони захоплені на місці вчинення злочину, під час замаху на нього або щойно після
його вчинення (ст. 15 Угоди); усі інші представники, присутні на нарадах, що склика­
ються Радою Європи і проводяться у період між засіданнями Комітету Міністрів, і за­
ступники міністрів. Проте імунітет не надається, якщо вони захоплені на місці вчинен­
ня правопорушення, під час замаху на нього або щойно після його вчинення (ст. 2 Про­
токолу); Генеральний секретар і заступник Генерального секретаря, їх дружини і
неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом
дипломатичним представникам (ст. 16 Угоди); інші посадові особи Ради Європи (згідно
зі списком, складеним Генеральним секретарем і доведеним до відома Уряду Украї­
ни) - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо усіх дій, вчинених ними як
посадовими особами і в рамках їх повноважень (ст. 18 Угоди); постійні представники
Членів Ради Європи - при виконанні своїх обов'язків і під час поїздок на наради та

назад - у межах імунітету, який звичайно надається дипломатичним посланникам від­повідного рангу (ст. 4 Протоколу); судді, Секретар Європейського суду та його заступ­ник, а також їхні дружини (чоловіки) та малолітні діти — у межах імунітету, який зви­чайно надається дипломатичним посланникам відповідного рангу (статті 1, 5 Шостого протоколу,ст. 51 Протоколу № 11);

3.10) згідно з Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдсь­
кому або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 26 листопада
1987 р. (ратифікована Україною 24 січня 1997 p.): члени та експерти Європейського
комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує
гідність, поводженню чи покаранню,- щодо висловлених ними думок або підготовле­
них матеріалів і всіх дій, здійснених ними в офіційній якості (Додаток до Конвенції);

3.11) згідно з Конвенцією про заборону розробки, виробництва, накопичення, за­
стосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. (ратифікована Украї­
ною 16 жовтня 1998 p.): делегати держав-учасниць, а також їх заступники та радники,
представники, призначені до Виконавчої ради, а також їх заступники та радники, Гене­
ральний директор та персонал Організації із заборони хімічної зброї (п. 49); члени ін­
спекційної групи - інспектори та помічники інспекторів, а також спостерігачі - у межах
імунітету, що надається дипломатичним агентам згідно з Віденською конвенцією про
дипломатичні зносини (пункти 11,15 Додатка з перевірки);

3.12) згідно з Угодою між Кабінетом Міністрів України та Організацією економіч­
ного співробітництва та розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Органі-
зації, від 19 грудня 1997 р. (ратифікована Україною 7 липня 1999 p.): представники
членів Організації та учасників, що не є членами, які акредитовані при Організації або
беруть участь у роботі зібрання, що скликається Організацією (всі делегати, особи, які
їх заміщують, радники, технічні експерти і секретарі делегацій) - при виконанні своїх
функцій на території України і під час проїзду до місця проведення зустрічі і назад - у
межах імунітету, яким користуються дипломатичні агенти прирівняного рангу (ст. 11);
посадові особи Організації (згідно зі списком, який подається Урядові України) - щодо
дій, вчинюваних відповідно до їхніх службових обов'язків (ст. 12); Генеральний секре­
тар Організації та йогоЯї подружжя, а також їхні діти віком до 18 років - у межах іму­
нітету, який надається головам дипломатичних місій, акредитованих в Україні (ст. 13);
іаступник, помічники Генерального секретаря, їхні подружжя та діти віком до 18 років -
у межах імунітету, який надається членам дипломатичних місій, акредитованих в
Україні відповідного рангу (ст. 13); експерти, які виконують функціональні обов'язки
для Організації в Україні,- щодо письмових або усних заяв, а також всіх дій під час ви­
конання службових функцій (ст. 14);

3.13) згідно з Основною Угодою про співробітництво між Дитячим Фондом Органі-
ілції Об'єднаних Націй та Урядом України від 7 вересня 1998 р. (ратифікована Украї­
ною 21 вересня 1999 p.): керівник Відділення ЮНІСЕФ та інші старші посадові особи -
у межах імунітету, який надається співробітникам дипломатичних місій відповідного
рангу (ст. XIII); інші посадові особи ЮНІСЕФ - щодо сказаного чи написаного ними, а
і а кож щодо дій, вчинених ними як посадовими особами (ст. XIII); експерти, які вико­
нують доручення ЮНІСЕФ,- у межах, визначених у розділах 22 і 23 статті VI Конвен­
ції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй або у межах, які можуть надаватися за

юмовленістю між ЮНІСЕФ та Україною (ст. XIV); особи, що надають послуги для И)11ІСЕФ - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними під час надання послуг для ЮНІСЕФ (ст. XV);

3.14) згідно з Угодою між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара
і)()11 у справах біженців від 23 вересня 1996 р. (ратифікована Україною 21 жовтня 1999 p.):
і р'гри Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ) (ст. 9);
представник (посадова особа, яка очолює Представництво УВКБ у державі), його за-
• гупники та інші посадові особи УВКБ, їх подружжя та особи, що перебувають на їх

нманні,- у межах імунітету, що надається дипломатичним представникам згідно

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ II

(таття 6

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

з міжнародним правом. При цьому посадові особи УВКБ, що є фомадянами держави перебування чи постійно проживають у ній, користуються лише такими імунітетами, які передбачені для них Конвенцією про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй (ст. 10); особи, які приймаються на службу на місці і які надають послуги УВКБ за ви­нагороду,- щодо висловленого чи написаного ними та всіх дій, вчинених ними як поса­довими особами (ст. 11); експерти, які перебувають у відрядженнях у справах УВКБ -щодо висловленого чи написаного ними та дій, вчинених ними під час виконання службових обов'язків (ст. 12);

3.15) згідно з Гельсінським договором з відкритого неба від 24 березня 1992 р. (ра­
тифікований Україною 2 березня 2000 p.): члени персоналу (згідно зі списком), який
виконує обов'язки, пов'язані зі здійсненням спостережних польотів відповідно до До­
говору про відкрите небо, на весь період з моменту прибуття на територію України і до
вибуття з неї та в подальшому - під час здійснення своїх офіційних функцій (стаття
ХШ); члени вказаного персоналу, які прямують транзитом через територію України, і
члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом з ними, не є громадянами України і
супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи по­
вернутися до своєї держави,- під час проїзду (стаття XIII);

3.16) згідно зі Статутом Організації Чорноморського Економічного Співробітництва
від 5 червня 1998 р. (ратифікований Україною 19 березня 1999 р.) і Додатковим протоко­
лом про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітни­
цтва (ратифікований Україною 6 липня 2000 p.): представники держав - членів ЧЕС (всі
делегати, заступники делегатів, радники, технічні експерти і секретарі національних де­
легацій, які беруть участь у роботі ЧЕС та її органів), які мають дипломатичний ранг, їх
дружини і родичі, які перебувають на їхньому утриманні - у межах імунітету, що нада­
ється дипломатичним представникам відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні
зносини та Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй. При цьому представ­
ники держав - членів ЧЕС, що є громадянами або постійно проживають у приймаючій
державі користуються імунітетом тільки щодо офіційних дій, здійснюваних на виконання
своїх функцій (ст. 28 Статуту, ст. 12 Протоколу); працівники Постійного міжнародного
секретаріату (ПМС) ЧЕС (згідно зі списком, складеним Генеральним Секретарем ПМС
ОЧЕС і доведеним до відома Уряду України) - щодо сказаного чи написаного ними, а
також щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків на посаді та в
межах їхніх повноважень. При цьому працівники ПМС, які є фомадянами або мають по­
стійне місце проживання в державі перебування ПМС, користуються імунітетом тільки
щодо дій, вчинених ними під час виконання своїх функцій (статті 16, 18 Протоколу); Ге­
неральний секретар ПМС та його заступники, їхні дружини та родичі, що перебувають на
їхньому утриманні,- у межах, що надаються дипломатичним представникам відповідно
до Віденської конвенції про дипломатичні зносини (ст. 17 Протоколу);

3.17) згідно з Угодою між Урядом України і Міжнародною організацією з міграції
щодо статусу Міжнародної організації з міграції в Україні та співробітництва у сфері
міграції (ратифікована Україною 13 липня 2000 p.): персонал MOM - у межах імуніте­
ту, що надається персоналу спеціалізованих установ ООН на підставі Конвенції про
привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН (ст. 4);

3.18) згідно з Угодою з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі від
19 листопада 1999 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000 p.): інспектори і члени
екіпажів транспортних засобів - у межах імунітету, що надається дипломатичним аген­
там згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (ст. 27);

3.19) згідно з Угодою про створення Українського науково-технологічного центру
від 25 жовтня 1993 р. (згода на обов'язковість її для України надана згідно із Законом
від 15 березня 2001 p.): співробітники Сторін (України, Канади, Сполучених Штатів
Америки та Швеції), які перебувають в Україні у зв'язку з проектами і діяльністю
УНТЦ,- у межах імунітету, еквівалентному тому, який надається адміністративному та
технічному персоналові згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини

(СТ. XII); персонал УНТЦ - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, пчинених під час виконання службових обов'язків (ст. XII); представники Сторін в Ад­міністративній раді, Виконавчий директор та заступники Виконавчого директора - у межах імунітету, який надається представникам держав-членів і виконавчим керівни­кам міжнародних організацій відповідно до норм міжнародного права (ст. XII); інші, крім співробітників і представників Сторін, особи, які перебувають в Україні у зв'язку з проектами та діяльністю Центру,- щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених під час виконання службових обов'язків (ст. XII);

3.20) згідно з Угодою про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від
іабруднення від 28 квітня 2000 р. (ратифікована Україною 15 травня 2003 р.) та Кон­
венцією про захист Чорного моря від забруднення (ратифікована Україною 4 лютого
1994 p.): представники Договірних Сторін та Голова Комісії із захисту Чорного моря
ВІД забруднення (ст. 11 Угоди, ст. XVII Конвенції); посадові особи Секретаріату - Ви­
конавчий директор та інші призначені Комісією посадові особи, на яких поширюється
положення про службовий персонал, прийняте Комісією,- щодо усього сказаного,
написаного і вчиненого ними під час виконання службових обов'язків або в ході
офіційного листування і підготовки службових документів (ст. 12 Угоди);

3.21) згідно з Протоколом про привілеї та імунітети Міжурядової організації міжна­
родних залізничних перевезень, який є додатком до Конвенції про міжнародні залізнич­
ні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 р. (Україна приєдналась до Конвенції 5 червня
2003 p.): представники держав-учасниць при виконанні своїх функцій і під час поїздок
у службових справах - щодо дій, вчинених при виконанні обов'язків (ст. З Протоколу);
працівники Міжурядової організації міжнародних залізничних перевезень - при вико­
нанні ними своїх функцій, крім випадків, коли ними порушуються правила руху транс­
портних засобів (ст. 4 Протоколу); експерти, запрошені Організацією,- при виконанні
ними своїх функцій, крім випадків, коли ними порушуються правила руху транспорт­
них засобів (ст. 5 Протоколу);

3.22) згідно з Угодою про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду
під 10 вересня 2002 р. (Україна приєдналась до Угоди 18 жовтня 2006 p.): представники

іержав - учасниць Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що беруть участь у засіданнях Асамблеї та її допоміжних органів, представники інших держав, які можуть брати участь у засіданнях Асамблеї та її допоміжних органів як спостерігачі відповідно до пункту 1 статті 112 Статуту, і представники держав і міжурядових орга­нізацій, запрошених на засідання Асамблеї та її допоміжних органів, під час виконання своїх службових функцій та під час проїзду до місця засідання й назад - імунітетом від будь-яких процесуальних дій стосовно сказаного або написаного й усього здійсненого ними в службовому порядку, причому цей імунітет продовжує діяти й після того, як від­повідні особи припинили виконувати функції представників (ст. 13 Угоди).

Нарешті, відповідно до ст. 12 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кри­мінальних справах від 20 квітня 1959 р. (ратифікована Україною 16 січня 1998 p.), іму-іп гет має також свідок або експерт незалежно від громадянства, який постає перед су-інними органами запитуючої Сторони за повісткою про виклик до суду. Він не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому пішому обмеженню його особистої свободи на території цієї Сторони за діяння або чпиинувальні вироки, які передували його від'їзду з території запитуваної Сторони.

Особа, незалежно від громадянства, яка викликана в судові органи запитуючої Сто­рони для того, щоб відповідати за діяння, які є предметом кримінального переслідуван­ня, порушеного проти неї, не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримува­ння під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню її особистої свободи за діян­ня або обвинувальні вироки, які передували її від'їзду з території запитуваної Сторони і п і не зазначені у повістці про виклик до суду.

Крім перелічених, існують і деякі інші категорії осіб, які користуються імунітетом,

■ -ким на дипломатичний. Це, зокрема:

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ II

(шиття 6

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

військовослужбовці, які входять до складу з'єднань та військових частин Чорно­морського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, а також члени їхніх сімей, які є громадянами Росії,- якщо вчинений ними злочин є злочином, спрямованим проти Російської Федерації, або проти осіб, які входять до складу війсь­кових формувань або членів їхніх сімей - громадян Росії, а так само вказані військово­службовці - якщо злочин вчинено під час виконання службових обов'язків у місцях дислокації військових формувань (ст. 19 Угоди між Російською Федерацією та Украї­ною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 р. (ратифікована Україною 24 березня 1999 p.);

військовослужбовці польської національної складової частини спільного україно-польського військового миротворчого батальйону,- якщо вчинений ними злочин пов'язаний з виконанням службових обов'язків і спрямований виключно проти майна або безпеки Польщі або виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил Польщі чи їх цивільного персоналу (ст. 5 Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій (ратифікована Україною 6 квітня 2000 p.).

Згідно з Угодою між Урядом Угорської Республіки, Урядом Румунії, Урядом Слова­цької Республіки та Кабінетом Міністрів України стосовно створення багатонаціонально­го інженерного батальйону, від 18 січня 2002 р. (ратифікована Україною 22 листопада 2002 p.), питання, не передбачені цією Угодою, є предметом Угоди між державами - чле­нами Організації Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у програмі «Партнерство заради миру», щодо статусу їхніх збройних сил, від 19 червня 1995 р. (ратифікована Україною 2 березня 2000 р.) та Додаткового меморанду­му до неї. Остання ж відсилає до Угоди між Сторонами Північноатлантичного Договору щодо статусу їх збройних сил від 19 червня 1951 p., згідно з статтею VII якої: 1) військові власті держави, що відправляє (договірна Сторона, якій належать війська), мають право здійснювати кримінальну юрисдикцію відповідно до свого військового закону всередині держави, що приймає (договірна Сторона, на території якої війська розміщені чи будуть зупинятися, чи перетинати транзитом); 2) власті ж держави, що приймає, повинні здійс­нювати юрисдикцію над військовослужбовцями чи особами цивільного складу, а також членами їх сімей щодо правопорушень, здійснених на її території, і карати відповідно до свого закону.

Водночас, щодо правопорушень, що впливають на безпеку держави (а саме: держав­ної зради, саботажу, шпигунства чи порушення будь-якого закону, що має відношення до державних таємниць чи до таємниць, що стосуються національної оборони цієї дер­жави), то: 1) військові власті держави, що відправляє, мають право здійснювати виклю­чну юрисдикцію над особами та карати їх відповідно до свого військового закону, а не закону держави, що відправляє; 2) власті держави, що приймає, мають право здійсню­вати виключну юрисдикцію над військовослужбовцями чи особами цивільного складу та членами їх сімей, і карати відповідно до свого закону, а не закону держави, що від­правляє.

У випадках, коли право здійснення юрисдикції є паралельним, повинні застосовува­тись такі правила: 1) військові власті держави, що відправляє, мають першочергове право здійснення юрисдикції над військовослужбовцями чи особами цивільного складу стосов­но правопорушень, вчинених: а) особою проти власності чи безпеки даної держави; б) особою проти особи чи власності іншого військовослужбовця або члена цивільного складу даної держави, або члена їх сімей; в) при виконанні службових обов'язків; 2) у випадку будь-якого іншого правопорушення власті держави, що приймає, мають першочергове право на здійснення юрисдикції; 3) якщо держава, маючи першочергове право, вирішує не здійснювати юрисдикцію, вона повинна сповістити власті іншої дер­жави так швидко, як це можливо.

Принцип екстериторіальності відповідно до законів та міжнародних договорів

України може поширюватися і на інших осіб (на інші категорії військовослужбовців, на журналістів, представників певних міжнародних організацій тощо). Найбільш повний перелік таких осіб можна визначити на основі з'ясування змісту відповідних міжнарод­них договорів (див. нормативно-правові акти до цієї статті).

6. Випадки позитивного вирішення дипломатичним шляхом питання про криміна-
іі.ну відповідальність дипломатичних представників у світовій практиці мають місце.
Міжнародні договори містять для цього відповідні підстави. Наприклад, відповідно до
Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй імунітет від кримінальної відпо-
иідальності посадовим особам ООН надається не для їх особистої користі, а в інтересах
Організації. Тому Генеральний секретар ООН має право і обов'язок відмовитися від
імунітету, що наданий будь-якій посадовій особі, якщо імунітет заважає відправленню
правосуддя і від нього є можливість відмовитися без шкоди для інтересів ООН. Подібні
положення містяться і в інших міжнародних договорах України.

Якщо ж іноземна держава чи міжнародна організація не вважає за можливе притяг­нення її дипломатичного представника чи іншої особи із числа перелічених вище до кримінальної відповідальності за КК України, така особа може бути визнана Україною persona non grata, що тягне видворення її за межі України у порядку, встановленому Законом України «Про правовий статус іноземців», і, за рішенням компетентних орга­нів держави її громадянства, притягнута до кримінальної відповідальності за криміна­льним законом цієї держави.

7. Положення ч. 4 ст. 6 не стосується громадян України, які за законами України
користуються недоторканністю. Адже щодо них вона має інший аспект - процесуаль­
ний. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни України є рівними перед за­
коном. Президент України, народні депутати України та судді, так само, як й інші гро­
мадяни, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але в дещо іншому,
оільш складному процесуальному порядку, який слугує додатковою гарантією їх полі­
тичної та професійної незалежності.

Конституція України (статті 2, 9, 24, 26).

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифі­кована СРСР 17 квітня 1954 р. (статті 91-93).

Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовт­ня 1960 р.

Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (статті 2-16, 27-33, 95-97, 121).

Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня ІУ63 р. УРСР приєдналася до Конвенції 21 грудня 1987 р.

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною 3 червня ІЧ99р. (статті 27, 55-74, 97, 121).

Конвенція держав -учасниць ГУУАМпро взаємне надання допомоги з консульських питань $ід 7 червня 2001 р. Ратифікована Україною 12 вересня 2002 р.

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про кримінальну юрисдикцію у • правах про зіткнення суден та інші події, пов'язані із судноплавством, від 10 травня 1952р.

Конвенція РЄ про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права від 4 листопада 1998 р.

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. (статті 32, 34).

їакон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 1-6, П 14).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних дер- ftCOM в Україні. Затверджене Указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пунк­ти ІЗ. 25).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ II

і нитті» 7

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають
в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відпові­
дальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними догово­
рами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини
зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути
притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

1. У ч. 1 ст. 7 і в ст. 8 закріплені такі принципи дії кримінального закону у
просторі, як принцип громадянства, універсальний і реальний принципи. Відповід­
но до них:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Украї­
ні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК
України як правило, тобто, якщо інше не передбачено відповідними міжнародними
договорами України;

2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчи­
нили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток,
тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України
або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочи­
ном проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчи­нення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлен­ня винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

2. Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України у порядку,
передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Вичерпний
перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України «Про гро­
мадянство України». Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором
України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України,
застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана
Верховною Радою України.

Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов'язком повідом­ляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час прова­дження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й гро­мадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадян­ства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства).

Дата добавления: 2015-05-31