Загальна частина 4 страница

Державна безпека - це захищеність державного суверенітету, конституційного ла­ду, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонно­го потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важ­ливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних пося­гань з боку злочинних організацій, груп чи осіб.

Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визнача­ється об'єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недотор­канності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття «національна безпека», яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.

Економічна безпека передбачає захищеність інтересів України у сфері економіки, її змістом є, зокрема, врахування національних інтересів України при виборі методів та механізмів реформування економіки, стабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, у т. ч. фінансової політики держави, наявність ефективної програми запобігання фінансовим кризам, значні обсяги інвестиційної та інноваційної діяльності, незалежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, високі темпи розширення внутрішнього ринку, відсутність боргової залежності держави, мобіліза­ційна готовність національної економіки тощо.

Інформаційна безпека загалом - це захищеність інтересів України у сфері комуні­кацій, інформаційних систем, інформаційної власності. її забезпечують, зокрема, відсут­ність технічного та технологічного відставання України від розвинутих країн світу в інформаційній сфері, а також проявів монополізації цієї сфери, відсутність проявів обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації, дотримання режиму функ­ціонування важливих, з точки зору національної безпеки та життєзабезпечення насе­лення, інформаційно-комунікативних мереж та систем управління, відсутність маніпу­лювання суспільною свідомістю з боку окремих суб'єктів політичного впливу. У кон­тексті ст. 111 інформаційна безпека передусім означає захищеність України від витоку інформації, яка становить державну таємницю.

2. З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах:

1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

2) шпигунство;

3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги
в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допо­могу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлік­ту. У конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. Один лише факт на­дання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готу­ванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від дове-

іпіия злочину до кінця. Вчинення громадянином України в інтересах ворожої держави і \ спільно небезпечних дій, які передбачені іншими статтями КК, наприклад, диверсії, посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочи­ні», передбачених ст. 111 і, відповідно, статтями 113, 112.

Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в \ мовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.

Воєнний стан - це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що инодиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози на-ікіду, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та перед-п.гіає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і ор- Гінам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та Іібезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за пропозицією І'І І1Ю указом Президента України, який підлягає затвердженню ВР протягом двох днів і моменту звернення Президента України. Режим воєнного стану існує, зокрема, в ча-11 тих межах від дня і часу оголошення ВР за поданням Президента України стану вій­ни і до дня і часу оголошення ВР за поданням Президента України про укладення миру.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, чмцо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану - у разі фактичного по­чіпку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час. V контексті ст. 111 це поняття є юридичним синонімом до поняття бойова обстановка, іміст якого розкрито у коментарі до ст. 402.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного характе- ру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України. Проте перехід на бік во- рога в період збройного конфлікту може мати місце і в формі вступу громадянина Украї­ни до угруповань терористичного характеру, диверсійних загонів, які розпалюють при-і ордонні конфлікти, порушують недоторканність морського простору України тощо.

Перехід на бік ворога, поєднаний з незаконним перетинанням державного кордону України, потребує додаткової кваліфікації за ст. 331, а поєднаний з переправленням інідини (наприклад, воєначальника або відомого вченого в галузі озброєння) через ігржавний кордон України для оплатної передачі з метою, наприклад, використання у

ойних конфліктах чи примусової праці,- за статтями 149 і 332.

Про поняття шпигунство, його предмет, об'єктивну і суб'єктивну сторони див. ко­ментар до ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомо- и г проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим •пі дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану:

ЗІ спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це

і уть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу то на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

з втручанням у зовнішню політику України (наприклад, несанкціоноване відповід­ними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських > іосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобаль­них міждержавних форумів);

З втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетніч­них та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окре-регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних фор-пи, на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

fi спробою зміни території України (шляхом, наприклад, організації не передбаче- НИХ Конституцією України референдумів з територіальних питань);

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

(шиття 111

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе оборонне значен­ня, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до су­часних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп'ютерні системи з ме­тою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербу­вання агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації «особливої важливос­ті», підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов'язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших дер­жав (ініціювання розірвання торговельних зв'язків України з іншими державами, під­писання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Загалом вчинення будь-яких діянь, які створюють загрози національній безпеці України, може бути розцінене як підривна діяльність проти України. Згідно з законо­давством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що негативно впливають на стан національної безпеки, ускладнюють реалізацію національних інтересів України у зовнішньополітичній і внутрішньополітич­ній сферах, у сфері державної безпеки, в економічній, соціальній та гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та воєнній сферах.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітни­ми. Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої діяльності. Вона може на­даватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до держав­ної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній органі­зації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України інших злочинів, наприклад, дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конс­титуційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації масових заворушень, створення не передбачених законодавством воєнізова­них формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов'язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом вчинення інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомо­гою цього встановити зв'язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституцій­ного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної ор­ганізації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насиль­ницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 111.

Іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи ви­знана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання, орган іншої країни, у т. ч. політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а та­кож міждержавну чи міжнародну організацію, у т. ч. неофіційну, нелегітимну чи зло­чинну («тіньовий» уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є гакож військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації - це особа, яка уповно­важена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у т. ч. таємним (неофі­ційним). До представників іноземних держав слід відносити, зокрема: глав та членів шпломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, наше), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консуль-I ьких агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних іержав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними врученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною.

Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєст­рована в Україні, а представником іноземної організації не обов'язково є іноземець чи особа без громадянства.

3. Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин
України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України див. коментар
m ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується L-ржавній зраді, має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід вихо-ип и із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її з числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111,- за відповідними іншими статтями • к обливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 114, діяння може бути квалі­фіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, і >\ дучи громадянином України, а протягом іншого періоду - будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в пішій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що І і лновлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за статтями 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іно-

іної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних спра-М.1 х судам України у зв'язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами і пін. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи служ- бове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених стаття­ми 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

4. Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямо-
ГО умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід
пі бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпи-
і міські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допо-

V в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього. Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обо­роноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають ективну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 1

• таття 112

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112).

^ Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при держав­ній зраді. При вчиненні цього злочину у першій та другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад, такі дії, передбачені статтями 427,429, 431, 430, як здача ворогові началь­ником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, са­мовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчи­нені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводжен­ня з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спря­мовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна зда­ча в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога - як готування до злочину, пе­редбаченого ст. 111. Розголошення громадянином України державної таємниці (ст. 328) з метою у такий спосіб передати її іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам треба кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

5. Частина 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності: 1) суб'єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх зло­чинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добро­вільно заявив органам влади України про свій зв'язок з іноземною державою, інозем­ною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосу­вання на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організа­
цією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому
умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу - лише
виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв'язок і
отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовив­
ся від продовження реалізації свого наміру, то - незалежно від того, заявив він органам
державної влади про вказаний зв'язок або не зробив цього,- підстав для притягнення
його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має
бути закрита за п. 2 ст. 6 КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповід­
ного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має при­
тягатися до відповідальності за ст. 111. Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не
поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відпові­
дальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим зло­
чином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організа­
цією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з
моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої ар­
мії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх на­
ступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив'язувати момент закінчення

і мну до моменту встановлення вказаного зв'язку, то відповідні діяння, вчинені гро-

ннином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочи-

за відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть

і гнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме

і іад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин

іїни, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх

представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та

про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмо-

нммея остаточно від його виконання.

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної за-

органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті

пльства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний

кливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв'язку з іноземною

кавою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і

и. и, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у т. ч. й тих, які є

представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця,

и що особа зізналась про зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх

представниками після пред'явлення їй доказів такого зв'язку після початку проведення

- дового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розумі-ш передусім органи Служби безпеки України чи прокуратури. Під час перебування і римадянина України за кордоном такими органами влади для громадянина України \ть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

Конституція України (п. 9 ч. 1 ст. 85, п. 19 ч. 1 ст. 106).

Ніденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (пункти 1 і 2 ст. 32). іакон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 17). іакон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р. (статті 1, 5). іакон України «Про громадянство України» в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 1). іакон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. 'іакон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від І / травня 2005 р.

іакон України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації» від •того 2006 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав раїиі. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти ІЗ, 25).

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахун­кової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної пар­тії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

І. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є національна щека у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її Нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей •'inn має й обов'язковий додатковий об'єкт - життя особи.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

і пшття 112

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна й та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Керівником політичної партії є особа, яка одноосібно очолює партію або є чле­ном створюваного нею виконавчого органу і виконує у ній організаційно-розпорядчі функції. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Від­повідно до Конституції і законів України державними (громадськими) діячами як потер­пілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Президент України - глава держави - з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або достроко­вого припинення повноважень Президента України;

Голова Верховної Ради України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови ВР про його обрання Головою ВР і до моменту прийнят­тя постанови ВР про його відкликання;

народний депутат України - обраний відповідно до закону представник Україн­ського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами Украї­ни - з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень ВР, або прийняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається ВР або судом - залежно від підстав такого припинення повно­важень);

Прем'єр-міністр України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) рішення ВР про його призначення (за поданням Президента України) і до моменту прийняття ВР рішення про його відставку, або до складення повноважень пе­ред новообраною ВР;

член Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України, членами KM є Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри України: аграрної політики; будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства; внутрішніх справ; вугільної промисловості України; економіки; закордонних справ; культури і ту­ризму; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; оборони; освіти і науки; охорони здоров'я; охорони навколишнього природного середовища; палива та енергетики; праці і соціальної полі­тики; промислової політики; транспорту і зв'язку; у справах сім'ї, молоді та спорту; фінансів; юстиції; по зв'язках з ВР та іншими органами державної влади України, а та­кож Міністр Кабінету Міністрів України) - з моменту прийняття рішення ВР про при­значення і до моменту прийняття рішення ВР про відставку, або з моменту відставки Прем'єр-міністра України (оскільки він має наслідком відставку всього складу KM), a при продовженні виконання KM своїх повноважень після складання повноважень перед новообраною ВР або при прийнятті нею відставки,- до початку роботи новосформова-ного KM;

Голова Конституційного Суду України - з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні КС і до моменту обрання нового Голови КС або прийняття рі­шення про дострокове звільнення з цієї посади, а суддя Конституційного Суду Украї­ни - з моменту складення присяги судді КС після його призначення і до моменту при­йняття рішення про припинення його повноважень КС чи ВР - залежно від підстав припинення повноважень;

Дата добавления: 2015-05-31