Загальна частина 1 страница. Трібним встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведін­ки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків

трібним встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведін­ки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І навпаки, покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може (і по­винно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів, пов'язаних із тривалим

виховним впливом.

Видається, що неповнолітньому в усіх випадках має проголошуватися застережен­ня, зокрема й тоді, коли суд визнає за необхідне застосувати також і більш суворі при­мусові заходи виховного характеру. Поряд із застосуванням одного чи кількох при­мусових заходів виховного характеру суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя.

Можливість одночасного застосування кількох заходів випливає насамперед зі зміс­ту ст. 97. В її назві і диспозиції йдеться про ці заходи у множині. Крім того, при при­значенні таких самих заходів при звільненні від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч. З ст. 105) може бути застосовано кілька з них.

9. Відповідно до ч. 1 ст. 97 примусові заходи виховного характеру призначаються неповнолітнім, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто 16, а в деяких випадках - 14-річного віку.

Ці самі заходи, відповідно до ч. 2 ст. 97, можуть бути застосовані і щодо неповноліт­нього, який не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Засто­сування примусових заходів виховного характеру до такої особи не пов'язане з її звіль­ненням від кримінальної відповідальності, оскільки вона, не будучи суб'єктом злочину, не підлягає такій відповідальності.

10. Примусові заходи виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюються з дотриманням таких умов: 1) неповнолітньому виповнилося 11 років; 2) ця особа вчинила діяння, що підпа­дає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Закон не встановлює якихось додаткових вимог для призначення примусових захо­дів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати криміналь­на відповідальність, зокрема тих, які стосуються тяжкості вчиненого посягання та його вчинення вперше. Однак потрібно встановити, що такий неповнолітній дійсно вчини в суспільно небезпечне діяння, що він за станом свого розумового розвитку здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо ж у силу відставання у роз­витку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначені примусові заходи виховного характеру.

11. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього,
який не досяг 16, а в деяких випадках 14-річного віку, є єдиним і остаточним заходом.
Незалежно від його поведінки в період виконання таких заходів вони не можуть бути
скасовані і замінені на інші, більш суворі заходи впливу. Закон не передбачає також
заміни одного примусового заходу виховного характеру на інший, більш суворий, у
зв'язку з невиконанням покладених судом обмежень, вимог, обов'язків.

12. Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відповідаль­
ності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не є остаточним. Мож
ливі два наслідки застосування ст. 97 - позитивний і негативний.

Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, виконує покладені обмеження, вимоги, обов'язки. У такому випадку після реалізації виховного заходу разового характеру (проголошення застереження відшкодування заподіяних майнових збитків) або ж спливу строку, на який були при значені триваючі виховні заходи (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимої до поведінки, завершення перебування у спеціальній навчально-виховній установі) звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є остаточним і безпово ротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відлові дальності за раніше вчинений злочин.

Негативний для неповнолітнього наслідок передбачений ч. З ст. 97 і полягає у ска-супанні раніше призначених примусових заходів виховного характеру і притягненні пою до кримінальної відповідальності.

13. Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру КК
називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Йдеться
про ухилення від реалізації призначених судом заходів, яке може полягати, зокрема, у:
течі неповнолітнього з дому; невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового
колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні
покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших об­
межень чи особливих вимог до його поведінки; втечі зі спеціальної навчально-виховної
\ станови чи порушенні правил поведінки в них. Ухилення від виконання застереження
може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його
винесення.

14. Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної
відповідальності у зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного
чпрактеру, визначається з урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому
іаходів. При цьому треба враховувати такі положення: а) ухилення від примусових за-
КОДІв виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися,
ЯКЩО воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід; б) невико­
нання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для їх
вчинення судом; в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності
неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідаль­
ності, встановлений КК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 у даному випадку він становить
івл роки.

15. Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюєть-
I ч провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до криміна-

и.пої відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК і,і ичинений злочин. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності -і піших передбачених КК підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не забо­їн.пене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільно небез­печним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.

16. Якщо неповнолітній у період відбування примусових заходів виховного харак-
Г#ру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед

пинесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притяга-і до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто має місце сукупність чинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними в ст. 70 та ст. 103.

Іакон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для

юлітніх» від 24 січня 1995 р. іакон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»

червня 2005 р.

Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Положення про професійне цще соціальної реабілітації. Затверджені постаіювою KM № 859 від 13 жовтня 1993 р. Па/іоження про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Затверджене поста- ■' Кабінету Міністрів України № 1072 від б вересня 1996 р. Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав-

v справах про злочини неповнолітніх» (п. 19). Постанова ПВС № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України

• н)авства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» (пункти 2, 9). Постанова ПВС № 2 від 15 травня 2006 р «Про практику розгляду судами справ про засто-■ііііі примусових заходів виховного характеру» (пункти 1-4).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

' шиття 100

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 98. Види покарань

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть
бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді
штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю.

1. З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані
лише ті, які прямо вказані в ст. 98. Вони переважно не пов'язані з позбавленням волі. Пе­
релік видів покарань, які можуть бути застосовані щодо неповнолітніх, є вичерпним. Інші
основні та додаткові покарання щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття,
не застосуються, навіть якщо ці особи на час розгляду справи судом досягли повноліття.

2. Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфі­
скація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, а щодо осіб, які на час поста­
новления вироку не досягли 16-річного віку,- також громадські і виправні роботи,
арешт. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як по­
збавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу,
службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйо­
ні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої час­
тини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд
обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.

Не можуть бути призначені неповнолітньому покарання, не вказані у ст. 98, і в по­рядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст. 69).

3. Основні види покарання у ст. 98 вказані у відповідному порядку - від менш тяж­
кого до більш тяжкого. З цього слід виходити, зокрема, при вирішенні питань, що ви­
пливають зі ст. 69.

4. Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і як додаткове пока­
рання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю -
лише як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише
в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне
покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного пока­
рання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

5. Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у
статтях 53, 55-57, 60, 63 з урахуванням особливостей, вказаних у статтях 99-102.

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 11).

Стаття 99. Штраф

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний
дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого
злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до
п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів дохо­
дів громадян.

1. Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні
«ходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього
п.иьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується

інше щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

2. Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виника-
ЮТЬу зв'язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

3. Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить трид­
цять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53). Максимальний же роз­
мір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але
НЄ може перевищувати п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53, може заміни-
ш засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на
покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за
ОДИН встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян,
■ ич> виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири вста­
новлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак
іривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може переви­
щувати одного року.

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 12).

Стаття 100. Громадські та виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від
16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у ви­
конанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.
Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох
годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від
16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійсню­
ється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду,
в межах від п'яти до десяти відсотків.

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням об­
межень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається
таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для
неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент при-
шачення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю при­
йнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк,
який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися
іаке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог
і рудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором
чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

3. Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

4. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповноліт­
ніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний
строк до одного року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засуджено­
го в дохід держави.

5. Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримі-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

(Шиття 103

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

нально-виконавчим законодавством України. При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому, який на момент постанов­ления вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

КЗП (глава XXIП). КВК (глави 8, 9).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (пункти 13-14).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлен­ия вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосо­ваних установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

1. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови
відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодав­
ством.

2. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істот­
но скорочена - удвічі мінімальний термін і в чотири рази - максимальний.

3. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановления вироку досяг-
ли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і
до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування арешту не є
підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101.

4. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навчаль­
них закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60).

5. Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

КВК (глава 12).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 15).

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинен­
ня злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк
більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини тре­
тьої цієї статті,- більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до пока­
рання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних
установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який впер­
ше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому.

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше
двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на сурок не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя
людини,- на строк до п'ятнадцяти років.

1. Позбавлення волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі по­
карань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, ко­
ли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дають змоги досягти мети
кримінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах. їхні
види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-вико-
павчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у
виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені ін­
ші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 -
пі граф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до підпункту «а» п. 2
розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до пока­
рання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років,
підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням по-
іожень статей 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний

сірок позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить один рік. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особ­ливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що признача­
ється за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку.
При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керу­
ватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі
і на більш тривалий строк - до 15 років.

КВК (глава 21).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 16).

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, перед­
бачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та вихо­
вання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповно­
літнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів
або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищу­
вати п'ятнадцяти років.

1. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке
коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досяг­
нення повноліття. Серед них: 1) загальні засади призначення покарання, вказані у
іт. 65, обставини, які пом'якшують та які обтяжують покарання (статті 66-67); 2) особ-
нішості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені стаття­
ми 98-102; 3) обставини, які названі у ч. 1 ст. 103,- умови життя та виховання, вплив
юрослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

2. Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути
ІК сприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини - це ті,
ІКІ дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду
тшьнення від покарання чи його відбування; призначення більш м'якого покарання, ніж

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

і шиття 104

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від по­карання чи його відбування, не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покаран­ня максимально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно - вони повинні сто­суватися або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його життя до і після вчинен­ня злочину.

3. При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати, зокрема, такі
умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього: а) сімейні
обставини - наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх тур­
боти про дитину та позитивний або негативний (із суспільної точки зору) вплив на не­
повнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього; в) відвідуван­
ня школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки,
ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах,
членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітні­
ми, становище серед найближчого оточення; д) спілкування з дорослими, їх авторитет­
ність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи
іншої залежності від дорослих; є) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здат­
ність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення вчиненого та покарання.
яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його
реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від
кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчи­
нення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслі­
дування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального
обов'язку піклуватися про інших членів сім'ї та його ставлення до цього обов'язку;
и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його
ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

4. Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні
враховуватися в сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла
18-річного віку, ще не є підставою для обов'язкового пом'якшення становища такої
особи. Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов'язаний обговорити
і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових
пільг, на які він може претендувати.

5. Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю
вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями статей 70 та 71. При цьому
слід враховувати особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання,;і
також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не
може перевищувати 15 років.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується
до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням
положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути
застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбав­
лення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випро­
буванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її' прохай
ня, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної
роботи.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосо-
і і.ся у цілому на тих же засадах, що й стосовно дорослих. При цьому враховуються

■ливості, передбачені ст. 104.

2. КК передбачає такі умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання
і мппробуванням: 1) неповнолітній засуджений до покарання у виді позбавлення волі
її.і сірок не більше п'яти років; 2) суд дійде висновку про можливість виправлення не-
пишюлітнього без реального відбування визначеного йому покарання. Такий висновок
повинен робитися на основі об'єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого

піну, особи винного, інших обставин справи. Фактори, які обумовлюють можли- ІІСТЬ звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, у цілому к, які перелічені у коментарі до ст. 103.

І. Застосування до неповнолітнього звільнення від відбування покарання з випробу-

пям не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

Ноно є можливим у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до

і п років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак

ІЧИНення кількох злочинів, наявність кількох вироків мають враховуватися при визна-

и іш можливості виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

4. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому
чіовлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим,- від
юго до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах з ураху-
ііям тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засудже-

чарактеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

5. На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, мо-
і. бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний
і (ст. 76).

I Іокладення відповідно до ч. 4 ст. 104 на окрему особу за її згодою або на її прохан-
обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи
ічає, що на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний

I1 н, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Члкон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під на-

Дата добавления: 2015-05-31