Загальна частина 2 страница. І чи для проведення з ним виховної роботи

і чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня

6а, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійс-

іня відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному

і і і, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті

ікУон'язки за станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не ви-

і почисться покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на

• иі.ків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки рані-

що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого та-

і иагькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

б Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням непов-і нього в цілому визначені у ст. 78.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з ви-

лііанням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладено обов'язок

нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього

ізку. Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього -

нанням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо, то це свід-

про невиконання засудженим покладених судом обов'язків і те, що випробування

не витримав.

/ У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому

ічається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71-72. При цьому

п. дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103, тобто остаточне пока-

> у будь-якому разі не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

І, Якщо виявиться, що санкція статті КК, за якою кваліфіковано діяння неповноліт-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

(Шиття 105

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

нього, передбачає лише такі види покарань, які не можуть бути до нього застосовані, то суд може прийняти щодо цього неповнолітнього одне із таких рішень: 1) звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного харак­теру; 2) відповідно до ст. 7 КПК закрити справу і звільнити його від кримінальної від­повідальності. Видається, що в такому випадку суд не вправі постановити обвинуваль­ний вирок і звільнити засудженого від покарання, оскільки жодне передбачене КК для неповнолітніх покарання не може бути призначене.

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (пункти 17, 18).

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості,
може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок
щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент поста­
новления вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи
виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки не­
повнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють,
чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також
окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і
має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майно­
вих збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної уста­
нови для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не переви­
щує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та поря­
док їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів
виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість
заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої
цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому ви­
хователя в порядку, передбаченому законом.

1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак­
теру є специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолітніх. Він передбачає
більш вузькі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від
відбування покарання з випробуванням (ст. 104). Захід, передбачений ст. 105, повинен
застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути виправлений беї
реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування при­
мусових заходів виховного характеру.

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак­
теру допускається за наявності сукупності низки умов:

1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути неповнолітньою
на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст. 97);

2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості. Про поняття таких
злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105 випливає, що звільнення від

і римінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру впускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Вчинення інох чи більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає звіль­нення від покарання на підставі ст. 105. Водночас не вимагається, щоб такий злочин було ичинено вперше: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів вихов­ного характеру може бути застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка, на які можуть зокрема вказу- іати: допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від пою продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття і пшучасників; правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду і прави; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в і ромадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають бути не вимушеними чи епізодич­ними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення ючину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

3. На підставі таких об'єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на мо­
мент постановления вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід
ме госовувати примусові заходи виховного характеру. У такому разі суд визначає пока-
рання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на під-
. ґаві ст. 105. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру,

їй має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак-
Геру - це право суду. Водночас суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та

пінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування

ю неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів

іиховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше

їм неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то

чому вони виявилися неефективними.

5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів виховного харак-
Гсру, які застосовуються до неповнолітніх. Ці ж заходи застосовуються і при звільненні
неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових захо­
пи виховного характеру на підставі ст. 97.

1 Іримусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних покарань, не пляються на основні та додаткові. У ч. 2 ст. 105 примусові заходи вказані у певному порядку - в міру посилення їх суворості. їх перелік - вичерпний.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попере-

пні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яс­ніться наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповноліт­ нього означає, зокрема: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; за­мшу відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним на-

і, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу і юіокити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного

вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під

пк) педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих ІНшадяи на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов'язку зазнати

и іеного виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи

ісктиву (детальніше про зміст цього заходу див. у коментарі до ст. 104). При засто-

пі цього заходу слід звертати увагу на спроможність осіб чи колективів, яким пе-

іі гься неповнолітній, забезпечити належний виховний вплив на таку особу.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

(пниптя 106

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Покладення на неповнолітнього, який досяг п 'ятнадцятирічного віку і має май­но, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків

може бути застосоване лише за наявності певних умов: 1) злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі; 2) неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію); 3) він погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності відшкодування, примус же виявляється у тому, що відшкодування здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання ви­мог суду.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і повинно застосовувати­ся тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших за­ходів такого роду. До такої установи повинні направлятися неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. У таку установу не можуть направлятися особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування у ній протипоказане за станом здоров'я.

Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами. Вказаними установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років). При звіль­ненні від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру неповноліт­ній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Термін перебування у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років. Вка­заний строк має бути дотриманий і тоді, коли учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, перево­дяться за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи до професійного училища соціальної реабілітації. У таких випадках загальний строк перебування у спе­ціальних навчально-виховних установах також не може перевищувати трьох років.

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових захо­
дів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один одного. На­
приклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи унеможливлює
встановлення обмежень дозвілля чи особливих вимог до поведінки неповнолітнього,
його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Водночас доцільним є по­
єднання таких заходів, як застереження, покладення обов'язку відшкодування заподія­
них майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.

7. Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного характе­
ру, вказаних у ч. 2 ст. 105, суд може призначити неповнолітньому вихователя.

8. Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів
виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосовно звільнення від кримі­
нальної відповідальності із застосуванням таких заходів (див. коментар до ст. 97). При
вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів вихов­
ного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі правил,
встановлених ст. 71, ч. 2 ст. 103.

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р.

Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» ни) 2 червня 2005 р.

Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Положення про професійне училище соціальної реабілітації. Затверджені постановою KM № 859 від 13 жовтня 1993 р.

Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Затверджене поста­ новою Кабінету Міністрів України № 1072 від 6 вересня 1996 р.

Положення про судових вихователів. Затверджене наказом Голови ВС, МЮ, Міністерства освіти № 478/63/7/5 від 15 листопада 1996 р.

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав- і тки у справах про злочини неповнолітніх» (п. 19).

Постанова ПВС № 2 від 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про засто-іня примусових заходів виховного характеру» (пункти 5-12).

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбуван­ня покарання у зв'язку із закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання
у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до
вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Коде­
ксу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі
строки давності:

1) два роки -у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі
строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавлен­
ням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за
злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за
злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді по­
збавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на
строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
за особливо тяжкий злочин.

І. Па неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притяг­нім до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку ванням особливостей, встановлених у ст. 106. Ці особливості полягають у ско-існні строків давності та їхній меншій диференціації. Звільнення від кримінальної

..... і.чіідальності у зв'язку з давністю, на відміну від звільнення за іншими підставами,

• і її не незалежно від того чи погоджується особа на закриття справи з цієї підстави.

' корочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до до-

ння повноліття. Тобто положення ст. 106 можуть застосовуватися і щодо осіб, які

и ні повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної

ні цільності чи направлення для відбування покарання.

¹ >соба, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від криміналь-

"і шовідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком за-

сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106. Ці строки диференційовані з ураху-

м лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

('шиття 107

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 49.

4. Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від відбу­
вання покарання, якщо обвинувальний вирок не було виконано в строки, вказані в ч. З
ст. 106.

5. Перебіг давності зупиняється у випадку ухилення особи, яка вчинила злочин у
віці до вісімнадцяти років, від слідства чи суду або ж від відбування покарання. При
цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент такого ухилення.

Правило про подвоєння тривалості строку давності виконання обвинувального ви­року при його зупиненні, встановлене в ч. З ст. 80, поширюється і на неповнолітніх.

6. При перериванні строків давності внаслідок вчинення нового злочину середньої
тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину строки давності за злочин, вчинений у
віці до вісімнадцяти років, обчислюються відповідно до ч. 2 ст. 106.

7. Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106, але вже після досягнення
повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної
відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49.

8. Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути
призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене в
ч. 4 ст. 49. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відпо­
відальності не може перевищувати десять років.

9. Положення про незастосування давності у разі вчинення злочинів проти миру і
безпеки людства, передбачених статтями 437^39, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них
(ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили їх у віці від 16 до 18 років.

Постанова ПВС №12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» (пункти 2, 10).

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин,
вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-
дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості
вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­
стосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці
та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­
стосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років,
після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення во­
лі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призна­
ченого судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий
злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення
волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у
віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до
позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, при­
значеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особ;і
раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достро­
ково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої
частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинили
умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким по­
каранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звіль­
нення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання
нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими
у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцяти­
річного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково звільнена від
покарання під час його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється
Я умови невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбутій частині пока-
р.шня (така сама умова висувається і щодо дорослих осіб), а достроковим - тому, що
ноно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом. Щодо осіб, які
іічинили злочин до досягнення повноліття, ці строки є більш сприятливими.

2. Положення ст. 107 застосовуються щодо осіб, які відбувають покарання за зло-
ЧИН, вчинений у віці до вісімнадцяти років. На момент звільнення за правилами, вста-
ііітленими цією статтею КК, особа може бути і повнолітньою.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 107 за-
■ тсовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів
покарань, як основних, так і додаткових, особа, яка вчинила злочин до досягнення пов­
ноліття, звільненню не підлягає.

4. КК передбачає дві умови застосування умовно-дострокового звільнення від від-
чунання покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років: 1) виправ-

іення засудженого; 2) відбуття обов'язкової частини призначеного судом покарання.

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, перелік яких щодо неповнолітнього ширший - доведене І \лілійною поведінкою та ставленням до праці та навчання.

Сумлінне ставлення до навчання і праці - це: дотримання виробничої і навчаль­ної дисципліни, зокрема тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; вико­нання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення під-ииіцити свої показники в роботі та оцінки тощо. Про поняття сумлінної поведінки ши. коментар до ст. 81. Засуджений повинен довести своє виправлення- належно Поводитись протягом усього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо Перед розглядом питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбу-н.шия покарання.

Фактичне відбуття обов'язкової частини покарання необхідне для того, щоб: 1) за-иечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілю- про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, и неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, и до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання);!) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання пока- іня мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповноліт­ні іегше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повин­ні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

5. Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи
пністю вироків, то при визначенні обов'язкової частки покарання слід виходити з

І и і ки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

6. До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 положення про заміну не-
гої частини покарання більш м'яким покаранням.

7. Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої
піни покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю

•пала умову звільнення,- воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини пока­рання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими статтями 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Постанова ПВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким» (пункти 2, 4-5, 14, 21).

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досяг­
нення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-
91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після ви­
конання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяж­
кості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять
нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом
трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони
протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка від­
була покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий зло­
чин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в
частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини
строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

1. Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширюються
і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку (див. коментар до ст. 88).

2. Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку, погашається
відповідно до положень, визначених у ст. 108. Для таких осіб встановлено значно корот­
ші строки погашення судимості, ніж для дорослих.

3. Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення 18-річного віку вчини­
ли злочин невеликої або середньої тяжкості, законом не передбачене, оскільки її трива­
лість і так невелика.

Дострокове зняття судимості з особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий зло­чин у віці до вісімнадцяти років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, допускається за наявності двох умов: 1) така особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення (див. коментар до ст. 91); 2) спливло ні-менше половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 і 4 ч. 2 ст. 108.

Дата добавления: 2015-05-31