Пі,і/ппін 97

І

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIV

< ішіття 96

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

лікування? Діагноз «хронічний алкоголізм» або «наркоманія» чи «токсикоманія» вста­новлюється тільки лікарем-наркологом. Медичним висновком про необхідність засто­сування до особи примусового лікування може бути акт судово-медичного освідування, судово-психіатричної або наркологічної експертизи.

Наркоманія - це хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксика­цією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН чи спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здо­ров'я, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.

Термін «наркоманія» має застосовуватись лише в тих випадках, коли йдеться про захворювання, що стало наслідком зловживання наркотиками. За наявності ж хвороб­ливої пристрасті, наприклад, до психотропних речовин, всіляких токсичних речовин промислового й побутового призначення має вживатись термін «токсикоманія».

3. За змістом ч. 2 ст. 96 примусове лікування здійснюється за місцем відбування по­
карання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи обмеження волі. Останній вид
покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей
віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців
строкової служби та інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61). Отже, застосуванню
примусового лікування до перелічених осіб має передувати їх засудження до позбав­
лення волі чи інших видів покарань (крім обмеження волі).

4. Закон (ч. 2 ст. 96) передбачає, що у разі призначення інших видів покарань, крім
позбавлення волі й обмеження волі, примусове лікування здійснюється у спеціальних
лікувальних закладах. На даний час в Україні не створено лікувальних закладів, які мали
б усі можливості для забезпечення спеціального лікування й відповідного трудового ре­
жиму щодо осіб, які засуджені до іншого покарання, ніж позбавлення волі та обмеження
волі, і за вироком суду підлягають примусовому лікуванню. Стосовно алкоголіків і нар­
команів слід мати на увазі, що на практиці ця категорія засуджених проходить антиалко­
гольне (протинаркотичне) лікування у спеціалізованих лікувальних закладах органів охо­
рони здоров'я (стаціонарних спеціалізованих наркологічних диспансерах, наркологічних
відділеннях при психіатричних лікарнях, а також поліклінічних, амбулаторних нарколо­
гічних кабінетах при наркологічних та психоневрологічних диспансерах).

З урахуванням підстав застосування примусового лікування в порядку ст. 96 до спеціальних лікувальних закладів не можуть бути віднесені спеціалізовані лікувальні (для дорослих) та лікувально-виховні (для неповнолітніх) заклади, призначені для при­мусового лікування від наркоманії. Не можна вважати такими і центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

5. Кримінальне законодавство, на відміну від адміністративного, традиційно не
встановлює строків примусового лікування алкоголіків і наркоманів. Видається, що ці
строки мають бути однаковими, тобто не можуть перевищувати дванадцяти місяців
(з урахуванням продовження строку примусового лікування).

6. Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених до
позбавлення волі осіб регламентується кримінально-виконавчим законодавством.
Якщо під час відбування покарання в місцях позбавлення волі буде встановлено, що
засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та він від­
мовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосу­
вання до такої особи примусового лікування (ч. 2 ст. 117 КВК).

7. Таким чином, примусове лікування, встановлене ст. 96,- це кримінально-правовий
захід державного примусу, який застосовується судом поряд з призначеним покаранням
до особи, яка вчинила злочин та має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я
інших осіб, з метою виліковування її від соціально небезпечного захворювання, профі­
лактики цієї хвороби, а також запобігання вчиненню нею злочинів.

8. Примусове лікування, що застосовується у зв'язку із вчиненням особою злочи­
ну та її засудженням, тобто яке пов'язане з кримінально-правовими відносинами,
необхідно відрізняти від примусового лікування алкоголіків і наркоманів як адмініст-

ративно-правового заходу. Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України «Про заходи про­тидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та повживанню ними» примусове лікування - це лікування на підставі судового рішен­ий хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продов-

вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права інших осіб. Гаке лікування застосовується тільки у випадках звернення близьких родичів чи ін­ших осіб до органів внутрішніх справ або прокуратури у зв'язку з небезпечною пове-пикою хворого на наркоманію. Раніше воно здійснювалось в лікувально-трудових і п кувально-виховних профілакторіях МВС, які в 1995 р. були ліквідовані. Тепер ці наркологічні хворі направляються на лікування до спеціалізованих лікувальних за- КЛадів органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного ві-до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Ці іаклади визначаються МОЗ. Порядок лікування таких хворих та функціонування спе­ціалізованих закладів встановлюється KM.

На підставі зазначеного Закону не підлягають направленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешко- іжає перебуванню в таких закладах, інваліди І та II груп, вагітні жінки і матері, що ма­ють немовлят, а також чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років. До іаких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному МОЗ.

За постановою суду особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, може бути до-і іроково звільнена від нього або виписана з лікувального закладу в разі тяжкого захво­рювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала необхідність у лікуванні її від наркоманії. Строк примусового лікування від наркоманії може бути продовжено (але його загальний термін не може перевищувати 12 місяців) у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувально­му закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого не вдалося досяг-ім позитивних результатів медичного впливу.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього тягне иідповідальність за ст. 394.

КПК (статті 324, 411-1). КВК(ст. 117).

Основи законодавства України про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 p. (cm. 53). Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від '■І лютого 1994р.

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для Неповнолітніх» від 24 січня 1995 p. (cm. 9).

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних рвНОвин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.

іакон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНЩ) ппі соціальний захист населення» в редакції від 3 березня 1998 р.

іакон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» в редакції від 8 липня 1999 р.

іакон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000р. іакон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р. Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають Наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом МОЗ, МВС, ГП, МЮ >П7/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997р.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають на-пшчними засобами або психотропними речовинами. Затверджений наказом МОЗ та МВС \Н/417від 16 червня 1998 р.

Постанова ПВС № 7 від 3 червня 2005 р. «Про практику застосування судами примусових и /и н)ів медичного характеру та примусового лікування» (пункти 1, 24, 25).

Стаття 97

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Загальні положення до розділу

1. Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед не­
повнолітніх в КК виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті,
які не досягли 14-річного віку, новонароджені діти, діти, які не досягли 16-річного
віку, тощо.

Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримі­нальна відповідальність. У такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з початку наступної доби. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, а у разі їх відсутності і неможливості одержання - експертизою. Відставання у психічному розвитку неповнолітнього, встановлене судовою психолого-психіатричною або педаго-гіко-психолого-психіатричною експертизою, повинно, зокрема враховуватися при ви­рішенні питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керувати ними. Якщо внаслідок відставання у психічному розвитку неповнолітній не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, то він повинен визнаватися обмежено осудним, що враховується при визначенні правових наслідків вчиненого посягання відповідно до ч. 2 ст. 20.

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, при­значення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої за­значається, що неповнолітні, у зв'язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребу­ють спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.

2. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвит­
ку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До них належать ті, які:
регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22); пе­
редбачають, що обставиною, яка пом'якшує покарання, є вчинення злочину неповноліт­
нім (п. З ч. 1 ст. 66), а обставинами, які обтяжують покарання,- вчинення злочину щодо
малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67).

3. В Особливій частині КК є значна кількість статей, що передбачають злочини, по­
терпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі їх категорії), або ж
караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий (про по­
няття потерпілого див. коментар до ст. 46), який характеризується відповідними риса­
ми, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки
злочинів.

Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань, спрямованих проти: 1) малолітніх (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, ч. З ст. 149, ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 299, ч. З ст. 307); 2) новонароджених дітей (ст. 117, ч. 2 ст. 135, ст. 148); 3) неповнолітніх, які не досягли віку, з якого чинним за­конодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150); 4) осіб, які не досягли 16-річ­ного віку (ч. 1 ст. 156); 5) осіб, які не досягли 15-річного віку (ст. 167); 6) неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків (ст. 164); 7) дітей, які не досягли статевої зрілості (ч. 1 ст. 155); 8) просто дітей, а також будь-яких неповноліт­ніх чи малолітніх (ч. З ст. 120, ч. З ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 149, ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 181, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і 3 ст. 301, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ч.4 ст. 303, ст. 304, ч. 2 ст. 307, ч. З ст. 309, ч. Зет. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324, ч. 1 ст. 442).

4. Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх КК передба­
чає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені са­
мими неповнолітніми. Такі норми об'єднані у розділі XV Загальної частини КК.

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії криміналь­ної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до спри­йняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спіл­кування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбу­вання покарання, а з другого,- дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Су­спільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педаго­гічного, а не карального характеру.

5. Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які
діють стосовно повнолітніх осіб. У розділі XV Загальної частини КК зосереджені лише
норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності і покарання непов­
нолітніх: 1) встановлюють більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від
кримінальної відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховно­
го характеру; 2) містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань та інших
«ходів кримінально-правового характеру; 3) передбачають більш м'які вимоги (умови)
для звільнення від кримінального покарання; 4) регламентують вимоги щодо погашен­
ня і зняття судимості.

Якщо ж ті чи інші питання не регламентовано статтями розділу XV Загальної час-ГИНИ, то при розгляді справ неповнолітніх слід керуватися положеннями, викладеними і» інших розділах Загальної та Особливої частин КК.

Конституція України (статті 51-52).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.

Постанова ПВС № 15 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав- ■ іти/у справах про злочини неповнолітніх».

Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосу­ванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до не­повнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою
статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з
якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно не­
безпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою
частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування
до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і
він притягується до кримінальної відповідальності.

1. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою, до
якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом,
будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і
бути піддана покаранню. Разом із тим. Верховний Суд України орієнтує на те, щоб су­
ди обговорювали питання про можливість застосування примусових заходів виховного
характеру замість кримінального покарання у кожному випадку вирішення питання про
відповідальність неповнолітнього за злочин відповідного ступеня тяжкості.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли зав­
дання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих

кримінально-правових заходів.

3. До неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримі­
нальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відпові­
дальності неповнолітніх - звільнення від кримінальної відповідальності із застосуван­
ням примусових заходів виховного характеру. При наявності одночасно кількох підстав
для звільнення, перевагу слід віддавати тій із них, яка за правовими наслідками най­
більш сприятлива для забезпечення інтересів неповнолітнього.

Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності не­повнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47), у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48) до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до пов­нолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строкіи давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49) щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 передбачає скорочені строки давності.

У ст. 97 передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звіль нення від кримінальної відповідальності - із застосуванням примусових заходів вихон-ного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбаи леннями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру < заходом державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного. їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, я к и і і вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.

4. Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в поряд ку звільнення таких осіб від кримінального покарання, а також щодо особи, яка в пері од від 11 років до досягнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальнісп. вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченої" Особливою частиною КК. Види цих заходів однакові, вони передбачені ч. 2 ст. 105 Умови ж їх застосування відрізняються щодо кожного із цих кримінально-правоии\ інститутів. У ст. 97 встановлено умови звільнення від кримінальної відповідальності 1і

і.істосуванням примусових заходів виховного характеру та підстави їх скасування, а в ■і І ст. 105 - умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових захо­
пи виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються

особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки. Відповід­но до ч. 1 ст. 97 умовами такого звільнення є:

1) неповноліття особи. Видається, що застосування примусових заходів виховно-
іо характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, є недоцільним, оскільки ці захо-
іп не в змозі справити на неї очікуваний вплив. Тому звільнення від кримінальної від-

іишідальності з застосуванням вказаних заходів має застосовуватися лише щодо осіб, ЯКІ є неповнолітніми під час розгляду справи;

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що не-
поинолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше,
більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12). Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив
і.ікий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь-який злочин. Не може застосо-

іатися ст. 97 щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, І it' раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин. Водночас неповнолітній, судимість

го за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що ичинив злочин вперше;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, яка
Повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення зло­
чину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення зло­
чину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна
іичіедінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно
і.... нвало на неповнолітнього.

6. Застосування розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності
І правом суду, а не його обов'язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення,

пине встановивши наявність умов, зазначених у ч. 1 ст. 97. Позиція самого неповноліт­ні.ні о, його законних представників не має вирішального значення для суду. Однак за-к ування такого заходу, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які лміняють (п. З ч. 2 ст. 105), як випливає з самого його характеру, можливе лише за и осіб, що здійснюватимуть такий нагляд.

7. Вид примусових заходів виховного характеру, тривалість застосування тих із
що мають строковий характер, та зміст обмежень обираються судом з урахуванням

І принципі тих же обставин, які виступають загальними засадами призначення пока-ня.

І аким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має врахо-

іін характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, об-

і пиши, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді

почалося. При цьому суд не зв'язаний санкцією статті Особливої частини КК, якою

іоачений злочин, від відповідальності за який звільняється неповнолітній. Водно-

примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень,

мдених у ч. 2 ст. 105: а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вка-

іі цій статті КК (їх перелік вичерпний); б) тривалість виховного заходу, передбаче-

і 5 ч. 2 ст. 105,- направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної

іинови,- не може перевищувати встановленого КК терміну, тобто не більше трьох

ні, и) виховні заходи, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 2 ст. 105, можуть призначатися

ірок не більше ніж до досягнення повноліття.

к До неповнолітнього може одночасно бути застосовано кілька примусових захо-

ічічовного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105, якщо застосування одного із них

іючає можливості застосування іншого. Наприклад, направлення неповноліт-

ю спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків робить непо-

Стаття 97

Дата добавления: 2015-05-31