Стаття 87. Помилування

1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивіду­
ально визначеної особи.

2. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому при­
значеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлен­
ня волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

1. Помилування - це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення
особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. При цьому лише у виняткових випадках
може бути помилувано особу, яка раніше неодноразово (два і більше разів) засуджува­
лась за вчинення умисних злочинів або до якої було застосовано амністію, помилуван­
ня, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини
покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо
вона до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин. Клопотання
про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну час­
тину призначеного їм строку покарання, а також клопотань осіб, засуджених за особли­
во тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, які потребують
особливо гуманного ставлення. Але загалом надія на помилування - важливий стимул
для виправлення. Особливо це стосується засуджених до довічного позбавлення волі.
Клопотання про помилування таких осіб можуть бути подані після відбуття не менше
двадцяти років призначеного покарання.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб. На відміну від закону про амністію указ Президента України про помилування виступає як безпосередня підстава для звільнення особи від покарання або заміни пока­рання більш м'яким.

2. Як і амністія, помилування у КК розглядіається як підстава звільнення і від кри­
мінальної відповідальності (ст. 44), і від покарання (статті 85, 87). При цьому реально
правозастосовна практика згідно з нормативними актами Президента України (2000 p.,
2005 p.), які визначають порядок здійснення помилування, зорієнтована на непов'язанс
із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійс­
нюється у вигляді: 1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний
строк (згідно з ч. 2 ст. 87 - на строк не менше двадцяти п'яти років); 2) повного або

моткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів (X повного, а також додаткового покарання; 3) заміни інших, крім довічного позбавлен­ії і волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини

і.ш м'яким покаранням. Клопотання про помилування може бути подано після на-■ рання вироком законної сили, а у випадку розгляду кримінальної справи в касаційно­му порядку - після прийняття рішення ВС.

Зняття судимості здійснюється судом в порядку, встановленому ст. 91 КК і КПК, і не може передбачатись указом про помилування.

3. Помилування здійснюється Президентом України. Його укази про помилування
к.ілсилаються для обов'язкового виконання ДДПВП, МО, судам. Коло осіб, які мають
право клопотати про помилування, порядок підготовки матеріалів для розгляду цих
Клопотань, повноваження Служби забезпечення діяльності Комісії при Президентові
і країни у питаннях помилування Секретаріату Президента України визначаються По-
тженням про здійснення помилування.

4. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає за-
• риттю у зв'язку з помилуванням даної особи. Закриття кримінальної справи у
пГязку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього за­
перечує (у цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку).
Положення КПК, які допускають помилування і не засуджених осіб і які загалом

■ іджуються зч. 1 ст. 44 КК, на практиці не застосовуються, оскільки не знаходять || юбраження у Положенні про здійснення помилування.

Конституція України (п. 27 ч. 1 ст. 106).

КПК (ст. 6).

КВК (статті 151, 152, 154).

Положення про здійснення помилування. Затверджене указом Президента України v II18/2005 від 19липня 2005р.

Інструкція про порядок подання до Секретаріату Президента України матеріалів з питань ш'п'вання та виконання указів Президента України про помилування. Затверджена наказом І ШНП№ 93 від 16 травня 2006 р.

(ітііптя 88

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХНІ СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної си­
ли обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а та­
кож в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звіль­
нені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і ка­
раність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають суди­
мості.

1. Кримінальна відповідальність включає в себе осуд особи, яка вчинила злочин від
імені держави, а також, як правило, призначення покарання за вчинене і судимість
Судимість - це правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кри­
мінального покарання і за зазначених в законі умов характеризується настанням для неї
певних правових наслідків.

Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий ста­тус засудженого (має персональний характер і пов'язана лише з даною особою)- 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосову­ються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках; 5) умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК Загально-правові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами.

2. Судимість пов'язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього
Отже, не може набути судимості особа, яка: а) не вчинила злочину; б) не постала перед
судом і не була засуджена.

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за три­валістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом'якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним зако­ном. При повній декриміналізації вчиненого судимість скасовується. Це випливає з ч 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунен­ня караності діяння, та прямо передбачене в ч. З ст. 88. Якщо ж відповідно до ч 3 ст 74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижу­ється до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.

3. Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом
України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований,

якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила шочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом Іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо перед- бачені ч. 2 ст. 9.

4. Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирі­
шення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з

имим (ч. З ст. 29). Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх ін­ших громадян.

5. Судимість обмежена у часі. У частині 1 ст. 88 визначено, що її початковим мо­
ментом є день набрання чинності обвинувальним вироком. Закінчується судимість з
моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимості є сплив
останнього дня строку судимості, а моментом зняття судимості є момент набрання
'цінності постанови суду про дострокове зняття судимості чи застосування акта амністії,
відповідно до якого особа вважається несудимою. Погашення або зняття судимості
очначає припинення всіх її негативних правових наслідків.

6. Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК квалі­
фікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (напри­
клад, ч. З ст. 212). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон
передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повтор­
ність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4
СТ. 32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона
при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійо-
■ИМ каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на
поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків дав­
ності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку
іидбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень
щодо засуджених (ч. 2 ст. 58);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до
мі альних засад призначення покарання (п. З ч. 1 ст. 65), а також при звільненні від по-
Кврання через хворобу (ч. 2 ст. 84);

7) виступає як обставина, що обтяжує покарання за злочини, вчинені повторно та у
імшадку рецидиву злочинів (п. 1 ч. 1 ст. 67) - оскільки вона є умовою рецидиву та різ-
нонидом повторності злочинів. Судимість може не враховуватися як обставина, що об-
і и жує покарання, з підстав, вказаних у частинах 2 і 4 ст.67;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м'якого по-
і ірання, ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випро-
пунанням (ч. 1 ст. 75);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та
■і І ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку
їм (>ст. 80);

11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично по-
ІИННа бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2

І ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш М'яким (п. 2 ч. 4 ст. 82).

І аким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона

ічонується при вирішенні цілої низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчиненого, при шаченням покарання та його виконанням.

(шиття 88

Розділ XIII

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

7. Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Це, зокрема:

1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встанов­лена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших - береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особа, яка має суди­мість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом ВРЮ, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена ЦВК, працівника УДО, народного депутата України. Деякі посади можуть обіймати лише особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну з посадою, на яку вони претендують або яку обіймають, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив
займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом
здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий
злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті
до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за
вчинення тяжкого злочину);

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6) обмеження, пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за
вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чин­
ним законодавством;

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб,
які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за банди­
тизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які бу­
ли засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів).

8. Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсут­ність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необгрунтова­ного призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

Згідно з частинами 3 і 4 ст. 88 визнаються такими, що не мають судимості, особи, які:

1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а
саме: у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв'язку з передачею на
поруки (ст. 47); у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв'язку із закінченням строків
давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До цієї категорії також
належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону
про амністію (ч. 2 ст. 86);

2) звільнені від покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку по­
становляється про його остаточне і безумовне невиконання. Підставами для цього є,
зокрема, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80) і амніс­
тія (ст. 86).

Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, яким відбування покарання відкладене за певних умов. До них насамперед належать особи, звільнені від відбуван­ня покарання з випробуванням (ст. 75), у т. ч. вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими і КК встановлює щодо них окремі умови погашення судимості (пункти 1, 2 ст. 89).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

і Іитання про судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 через хворобу, і розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до час-

іим І або 2 ст. 84, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. кс у разі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими, по ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається з

моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження,

решту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними нійськової служби за станом здоров'я і звільнені у зв'язку з цим від покарання від-

ПОШІДНО до ч. З ст. 84, визнаються такими, що не мають судимості;

3) відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Від-
ПОІІДНО до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5, закон, який скасовує злочинність
ііяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто
іинпирюється на осіб, які відбули покарання, але мають судимість. Це означає, що пи-
і.шия про судимість має визначатися не відповідно до закону, який діяв на момент вчи-
ін пня злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом;

4) реабілітовані. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, від-
ИОілення її доброго імені, репутації, яка була заплямована незаконним засудженням.
Вона пов'язана із запереченням самого факту вчинення злочину, що тягне за собою ви­
ні.шия неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відпо-

иіьності, засудження і призначення покарання. Тому припинення щодо особи кри­мінальної справи в зв'язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, її недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має своїм наслідком визнання і ні о, що всі попередні рішення органів дізнання, попереднього розслідування і суду (м частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними і такими, що НС іягнуть негативних правових наслідків. Особа, яка була реабілітована, визнається

і по, що не має судимості, не з моменту реабілітації, а з часу її «виникнення». В період

І набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реа-ішуючих підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути

путі всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, які миішкли після вступу в силу згодом скасованого вироку.

9. При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не озна-
її реабілітації й автоматично не тягне за собою визнання засудженого таким, що

має судимості. На відміну від раніше чинного законодавства нині не передбачене помилування у виді зняття судимості.

10. У ст. 88 наведено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких визнаються та-
■ ими, що не мають судимості, особи, яким призначене покарання вироком, що набув
цінності. За загальним правилом, судимість є обов'язковим наслідком засудження,

п триває до її погашення або зняття з підстав, указаних у статтях 89-91.

11. Відповідно до п. 11 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р.
нила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 p., поширюються на
', які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків,

ні відповідно до його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих б, Тому при вирішенні відповідних питань щодо осіб, які вчинили злочини до 1 ве-пя 2001 р. слід керуватися ст. 55 КК 1960 р., а в тих випадках, коли їх діяння підля-■іь кваліфікації за статтями КК 2001 р. у зв'язку з наданням його нормам зворотної статтями 88-91, 108 КК 2001 р.

Кітституція України (статті 76, 127). КПК(ст. 154-1).

Uikoh України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Uikoh України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

Uikoh України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.

Uikoh України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992р.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХНІ

Стаття 89

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Закон України «Про нотаріат» від 2 березня /993 р.

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про порядок виїзду з України та в "їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р.

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.

Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.

Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

Закон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р.

Закон України «Про загальнообов 'язкове державне соціальне страхування на випадок безро­біття» від 2 березня 2000 р.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.

Закон України «Про громадянство» в редакції від 18 січня 2001 р.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р.

Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р.

Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004р.

Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р.

Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від ЗО червня 2004 р.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 7 липня 2005 р.

Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р.

Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» в ре­дакції від 3 березня 2005 р.

Положення про здійснення помилування. Затверджене Указом Президента України № 1118/2005 від 19 липня 2005 р.

Постанова ПВС № 16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 1-3).

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначе­ного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуван­ням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа ви­знається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового пока­рання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом
іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення
цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування по­
карання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від
додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку,
то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додат­
кового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для війсь­
ковослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­
бовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбов­
ці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або
арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та до­
даткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин не­
великої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років
з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового
злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості,
якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та до­
даткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони про­
тягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не
вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо
вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додатко­
вого) не вчинять нового злочину.

1. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня на-
ііня законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення.

І лкими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття су- іимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпі-іи негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

2. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові на-
іідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята,

и правовому сенсі вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не від-ала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину її призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків пшньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-IX питань, у т. ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припи­нення судимості і є неприпустимим.

3. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення.
При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без
прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне

ішення судимості випливає безпосередньо із КК.

I Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання вста-
.... шсних в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого

піну, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування пока- ІНЯ з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чин-

I1 обвинувальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов
ний строк.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

(тчття 90

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (стат­ті 75, 79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку: 1) особою не вчинено нового злочину; 2) рішення про звіль­нення від відбування покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, перед­бачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79).

Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк пере­вищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового по­карання.

Щодо ряду категорій засуджених судимість погашається одразу ж після відбування покарання, причому незалежно від тривалості такого покарання. До них належать осо­би, які відбули покарання у виді: а) позбавлення права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю; б) службового обмеження для військовослужбовців; в) три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; г) тримання на гауптвахті замість арешту (для військовослужбовців).

У всіх інших випадках (пункти 5-9 ст. 89) умовами погашення судимості є: 1) від­бування особою основного і додаткового покарання; 2) сплив строку погашення суди­мості, визначеного ст. 89. Такий строк становить від одного до восьми років і залежить від виду покарання, його тривалості, ступеня тяжкості злочину, за який засуджено осо­бу; 3) невчинення особою протягом цього строку нового злочину.

КПК (ст. 414).

Постанова ПВС №16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 4-6).

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і
додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого ви­
рок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не перери­
валася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні
строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то
строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її
від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким пока­
ранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш
м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення су­
димості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості перери­
вається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості
обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покаран­
ня (основного та додаткового) за останній злочин.

1. У строк судимості, як правило, включаються такі періоди: 1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з яки­хось причин взагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з момен­ту набуття чинності вироком і до спливу строку давності виконання обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість подовжу­ється на час такої затримки; 2) термін основного покарання; 3) термін додаткового по­карання, якщо воно виконується після відбування основного покарання; 4) проміжок

Часу від закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ні проміжки, вказані в ст. 89, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за іяжкістю злочинів і строків покарання.

2. Строк погашення судимості починає текти з наступного дня після закінчення від-
гя покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний

після сплати його повної суми. Якщо особі було призначене додаткове покарання у ви-п позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу останнього дня відбування цього по­карання.

Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку. Напри-ід, вирок, яким особу засуджено за злочин середньої тяжкості до основного покаран­ий на 4 роки позбавлення волі і додаткового у виді позбавлення права керувати транс­портними засобами протягом 3 років, вступив у силу 15 липня 2002 р., під варту осуджений взятий 25 липня 2002 р. Покарання у виді позбавлення волі буде відбуте ним 24 липня 2006 p., додаткове покарання триватиме з 25 липня 2006 р. до 24 липня '009 р. Строк погашення судимості розпочнеться з 25 липня 2009 р. і спливе 24 липня '012 р. Починаючи з 25 липня 2012 р. судимість вважається погашеною, а вказана осо-".і такою, що не має судимості.

3. Призначене судом покарання може виявитися невідбутим у належний строк.
І Іричинами цього можуть бути:

1) поведінка самого засудженого - його ухилення від відбування покарання. Напри-
і іад, втеча з місць позбавлення волі. В такому випадку терміном, після якого починає
іскти строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбу-
ііііиня покарання;

2) дострокове звільнення від відбування покарання: а) умовно-дострокове звільнен­
им від відбування покарання на підставі ст. 81; б) на підставі акта про амністію; в) у
іи'язку з помилуванням. При цьому строк погашення покарання починається з моменту
інільнення від покарання - з наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку
погашення судимості визначається, виходячи з тяжкості злочину та виду покарання,
ніиначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний
строк, протягом якого тече невідбута частина покарання, тече одночасно зі строком
погашення судимості;

3) заміна покарання більш м'яким. Це також може бути проведене з підстав, перед-
п.ічених КК (ст. 82), а також у зв'язку з амністією чи помилуванням. У такому випадку
і і рок погашення судимості починає текти з моменту відбуття більш м'якого покаран­
ня. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого по-
Карання, яке спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засу-
ькена за умисний тяжкий злочин до покарання у виді 8 років позбавлення волі. Після
мідбуття 5 років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на ви­
правні роботи, їх тривалість відповідно до ч. 1 ст. 82 визначено у 2 роки. Строк пога­
шення судимості в такому разі становить 6 років (відповідно до ч. 8 ст. 89), а перебіг
цього строку почнеться після відбуття виправних робіт, тобто через 7 років після почат-

підбування призначеного покарання.

4. Єдина вимога, яку пред'являє КК до поведінки особи в період судимості,- це не-
и'іинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину
І аідчить, що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно,
щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звіль-
іііпа від кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її пога­шення. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулю-I і і.ся і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі. Оскільки шмість - це самостійний наслідок покарання за кожний злочин, то строки пога-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХШ

Стаття 91

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

шення судимості обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого, і нового (того, який перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення суди­мості після повного відбування покарання (основного і додаткового) за останній зло­чин. Наприклад, 10 лютого 2002 р. розпочався перебіг строку погашення судимості в особи, засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин. Тривалість такого строку згідно з п. 8 ст. 89 - шість років, закінчитися він мав 9 лютого 2008 p., і з 10 лютого 2008 р. особа вважалася б несудимою. Однак 15 липня 2005 р. ця ж особа вчинила злочин середньої тяжкості, за який вона засуджена до позбавлення волі на чотири роки та до позбавлення права займатися певною діяльністю строком три роки, вирок набув чинності 23 липня 2005 р. і тоді ж почав виконуватися. У зв'язку із вчиненням злочину в період погашення судимості її строк перервався. Після повного відбування основного і додаткового покарання за останній злочин з 23 липня 2012 р. почнуть текти водночас два строки судимості - за перший і за другий злочин. Спливуть вони відпо­відно 23 липня 2018 р. та 23 липня 2015 р. (за умови, що знову не будуть перервані вчиненням нового злочину).

Постанова ПВС від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 6—8).

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбав­
лення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела
своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків,
зазначених у статті 89 цього Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як поло­
вини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуаль­
ним кодексом України.

1. Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на за­
судженого в ході виконання покарання, дати змогу переконатися, що відбулося його
виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які
стоять перед судимістю, досягнуті і до погашення її строку, встановленого в ст. 89.
З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не
лише виявом гуманізму та індивідуального підходу до реалізації кримінальної відпо­
відальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попере­
дженню рецидиву.

2. Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його
процесуальний порядок регламентований ст. 414 КПК. Відповідно до положень, сфор­
мульованих у частинах 1 і 2 ст. 91, судимість може бути знята лише за таких умов:
1) особа відбула покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) спливло не
менше половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89; 3) зразковою пове­
дінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення.

3. Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у
виді позбавлення волі або обмеження волі. Не вважаються такими, що відбували пока­
рання у виді позбавлення волі або обмеження волі, засуджені, яким відповідно до зако­
ну ці покарання замінювалися на інші або щодо яких застосовувалося звільнення від
покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням чи заміна цих пока­
рань більш м'якими. Дострокове зняття судимості не застосовується до:

1) військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

2) звільнених від відбування покарання з випробуванням: а) на підставі ст. 75
(за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися для відбування
призначеного покарання); б) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи
років, на підставі ст. 79 (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно
t вироком суду);

3) звільнених від покарання: а) у виді позбавлення волі або обмеження волі у зв'язку
11 шкінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); б) внаслідок
бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду спра­
ви в суді не можна вважати суспільно небезпечними (ч. 4 ст. 74);

4) осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження
полі замінена відповідно до ст. 82 або ж на підставі акта амністії чи помилування на
оільш м'яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замі­
нено на обмеження волі - судимість з них може бути знята достроково;

5) звільнених від відбування покарання: а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей
піком до трьох років (ст. 83); б) за хворобою (ст. 84).

Такими чином, ст. 91 застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було при-шачене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених

Дата добавления: 2015-05-31