Стаття 84

Розділ XII

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або наявність у неї можливо­сті самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Належні умови для виховання дитини включають, зокрема, відповідні житлові умови, матеріальні можливості для забезпечення повноцінного життя та розвитку ди­тини, зростання дитини в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

2. Звільнення від відбування покарання визначається межами строку, на який згідно
з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами (про
ці строки див. коментар до ст. 79) і до досягнення дитиною трирічного віку. Макси­
мальним таким строком може бути три роки і 56 (а щодо окремих категорій жінок -
70 або 90) днів.

3. Частина 3 ст. 83 передбачає обов'язковість здійснення контролю за поведінкою
жінок, звільнених від відбування покарання. Його суб'єктами є органи кримінально-
виконавчої системи за місцем проживання засудженої. У разі неналежної поведінки
засудженої у межах вказаного вище строку цей орган вносить подання до суду про на­
правлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком суду

4. Частина 4 ст. 83 передбачає різні варіанти вирішення судом подальшої долі засу­
дженої залежно від її поведінки після досягнення дитиною трирічного віку або в разі
смерті дитини. Так: 1) вона може бути звільнена від покарання за умови, що своєю пове­
дінкою вона довела своє виправлення; 2) призначене їй покарання може бути замінене
більш м'яким за умови, що засуджена стала на шлях виправлення і його продовження
може відбуватись в умовах більш м'яких видів покарання; 3) вона може бути направлена
для відбування покарання, призначеного за вироком, якщо поведінка засудженої засвід­
чила її небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд може повністю або част­
ково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. У межах зазначеного вище строку, тобто до досягнення дитиною трирічного віку,
засуджена згідно з ч. 5 ст. 83 може бути направлена для відбування покарання, призна­
ченого за вироком, за умови, якщо вона: а) відмовляється від дитини; б) передала її у
дитячий будинок; в) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини і
догляду за нею; д) систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміні­
стративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (про поняття
таких правопорушень див. коментар до ст. 78).

6. Вчинення засудженою в період звільнення від відбування покарання нового зло­
чину відповідно до ч. 6 ст. 83 тягне за собою призначення їй покарання за правилами,
передбаченими статтями 71-72.

КПК (статті 407-1, 408-3).

КВК (глава 23).

КЗП(ст. 179).

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 p. (cm. ЗО).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 4, 8, 12).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003р.

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися приму­сові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла
на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути
звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні
цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворю­
вання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або
тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до
військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї стат­
ті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закін­
чилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або
відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протя­
гом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру,
зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині
п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює
одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досяг­
нення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин.
І іаття 84 передбачає три самостійних види звільнення особи від покарання за хворо-
вою, які визначаються характером захворювання та особливостями суб'єкта, до якого
їмстосовуються.

2. Частина 1 ст. 84 передбачає обов'язкове звільнення від покарання, умовами якого
■ 1) захворювання особи, яка відбуває покарання, на психічну хворобу; 2) позбавлення
її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Про поняття психічної хвороби, а також про можливість усвідомлювати свої дії (недіяльність) або керувати ними див. коментар до ст. 19.

Підставою для звільнення від покарання таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль- ність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер н-ржавного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод Особи. Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними

чину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та ін­ших обставин. Закон передбачає можливість застосування до них примусових заходів

пчного характеру відповідно до статей 92-95.

Відповідно до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, відповідними психіч­ними розладами вважаються: а) деякі форми шизофренічних і маніакально-депресив- ч\\к психозів; б) окремі психотичні порушення внаслідок органічного ураження голов­ні но мозку (усі форми синильної деменції; атеросклеротичне слабоумство; корсаковський ПСИХОЗ - алкогольний, внаслідок сифілісу мозку чи травми; органічне слабоумство -

слідок енцефаліту, менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного мозку;

іеякі форми затяжних реактивних психозів і хронічних психозів; г) паранояльна пі ихопатія тощо.

І. Частина 2 ст. 84 передбачає можливість звільнення від покарання або від подаль-

го його відбування за таких умов: 1) особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім

чічної; 2) це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку. При цьому

має враховувати тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засу-■ ного та інші обставини справи.

Нідбування покарання такими особами може бути визнане недоцільним через не- іивість їх виправлення в умовах відбування покарання і застосування заходів ви-но-трудового впливу.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

('таття 85

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

До тяжких слід віднести хвороби, включені до Переліку захворювань, які є під­ставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого від­бування покарання. До них, зокрема, віднесені: а) найбільш тяжкі форми туберкульозу; б) інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД); в) лепра; г) злоякісні та деякі інші новоутворення; д) деякі хвороби ендокринної системи (цукровий діабет тощо); д) окремі хвороби нервової системи та органів чуття (наприклад, менінгіти вторинні гнійні, абсцеси головного мозку, розсіяний склероз, паркінсонова хвороба, епілепсія, повна сліпота); є) деякі хвороби органів кровообігу (наприклад, ішемічна хвороба серця, міокардитичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 111 стадії, облітеруючий ендартеріїт, облітеруючий атеросклероз); є) деякі хвороби органів дихання (бронхіаль­на астма, абсцес легені тощо); ж) деякі хвороби органів травлення (наприклад, окремі форми цирозу печінки); з) хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в тер­мінальній стадії; и) деякі хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини (ре­вматоїдний артрит, системна склеродермія тощо); і) хвороби обміну (подагра в термі­нальній стадії); й) деякі види променевої хвороби.

Виявлення таких осіб покладається на лікарсько-трудові комісії, які створюються при лікарнях для засуджених. У разі виникнення таких захворювань, як СНІД, проме­нева хвороба, лепра та інші, що потребують спеціальних і складних засобів обстеження, діагнози установлюються комісією з обов'язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров'я.

Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування лише у випадку, якщо ця хвороба не лише за своєю тяжкістю, а й за характером перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує її життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Згідно з вказаними Правилами, анатомічні дефек­ти внаслідок захворювання чи травми (як от висока ампутація верхніх або нижніх кін­цівок, а також поєднання високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок) можуть бути визнані тяжкою хворобою, яка створює підстави для звільнення від пока­рання, лише в останній період відбування покарання.

Тяжкість вчиненого злочину визначається згідно зі ст. 12. Особу засудженого ха­рактеризують поведінка під час відбування покарання, дисциплінованість, ставлення до праці, ступінь виправлення, ухилення від призначеного лікування тощо.

До інших обставин, які суд може врахувати при вирішенні цього питання, можна віднести: тривалість відбутого покарання; обставини, які при звільненні від покарання або від подальшого його відбування можуть поставити засудженого у безвихідне ста­новище (наприклад, відсутність постійного місця проживання, рідних чи близьких то­що), а також той факт, що засуджений захворів на тяжку хворобу в результаті навмис­ного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання.

4. Частина 3 ст. 84 передбачає обов'язкове звільнення від покарання, яке застосову­ється за таких умов: 1) суб'єктом звільнення від покарання є військовослужбовець, засуджений до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному ба­тальйоні; 2) він визнаний непридатним до військової служби за станом здоров'я.

Захворювання засудженого військовослужбовця може і не бути тяжким. Важливим є те, що воно робить його непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатним до військової служби на мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Така непридатність, наприклад, для військовослужбовців ЗС визначається на підставі Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України (Додаток 1 до Положення про війсь­ково-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України).

Військовослужбовці можуть бути визнані ВЛК непридатними до військової служби тільки після стаціонарного обстеження і лікування. Амбулаторний огляд у цих випад­ках допускається тільки щодо військовослужбовців строкової служби і за наявності очевидних фізичних вад (відсутність ока, пальців, дефекти кісток черепа, великі рубці

після поранень, опіків, викривлення, вкорочення кінцівок і т. п.). Звільнення військово­службовців без огляду ВЛК забороняється.

5. Звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на пси-чічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, а також звільнення від покарання або від подальшого його відбування особи, яка після вчинення злочину або постановления вироку захворіла на іншу тяж­ку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, мають умовний характер. Від­повідно до ч. 4 ст. 84 ці особи, у разі їх одужання, повинні бути направлені для відбу­вання покарання. Проте ці особи не направляються для відбування покарання, якщо нони: 1) повинні бути звільнені від покарання: а) у зв'язку із закінченням строків дав­ності (ст. 49); б) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); в) у зв'язку із засудженням особи за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); г) на підставі закону про амністію або акта про помилування (СТ. 85); 2) можуть бути звільнені на підставах, передбачених ч. 4 ст. 74, статтями 75, ''.81,83.

КПК (статті 408, 411).

КВК (глава 23).

Закон Украиіи «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 p. (cm. 17).

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах Украї­ни. Затверджене наказом МО № 2 від 4 січня 1994 р.

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України. Затверджене наказом Держкомкордону № 277 від 25 червня 1996р.

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засу­вних від подальшого відбування покарання. Перелік показань та протипоказань для направ­ниця хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення). Положення про лікарсько-трудову і емісію. Затверджений наказом ДДПВП та МОЗ№ З/б від 18 січня 2000р.

Постанова ПВС № 8 від 18 вересня 1973 р. «Про практику застосування судами законодав- і тип про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».

Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування

На підставі закону України про амністію або акта про помилування засу­джений може бути повністю або частково звільнений від основного і додат­кового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням.

Амністія і помилування - це складові частини міжгалузевого правового інституту

іачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння з повним або частковим анулю-

піям правових наслідків вчиненого злочину, яке здійснюється у судовому або поза-

ювому порядку. Існуванням даного інституту слід завдячувати принципам гуманізму

п економії кримінально-правової репресії.

Амністію і помилування слід відрізняти від реабілітації - проголошення невинува-11 осіб, несправедливо репресованих у судовому або позасудовому порядку, із поно-чням їх прав. Більш докладно про амністію і помилування див. коментар до статей 86 і 87.

КПК (глава 32).

ItiKoii України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Постанова Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію

те політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 86

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 86. Амністія

1. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

2. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю
або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

3. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому по­
карання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

І. Амністія - це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не являє собою декриміналізації і не ставить під сумнів законність і обгрунтованість постанов­лених обвинувальних вироків.

Законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) част­кове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія); 3) заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амніс­тія. У цих випадках порушені кримінальні справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства та справи, що передані до судів, але не розгля­нуті ними, підлягають закриттю. Особи, підозрювані або обвинувачені у вчиненні злочинів, звільняються від кримінальної відповідальності судом за поданням органів дізнання та досудового слідства. Якщо необхідність застосування закону про амніс­тію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання. Питан­ня про застосування амністії вирішується також на стадіях попереднього розгляду справи суддею, при розгляді справи в апеляційній і касаційній інстанціях та під час виконання вироку, ухвали і постанови суду. Якщо кримінальну справу порушено всу­переч акта амністії, що звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності, обвинувальний вирок, хоча б із звільненням засудженого від відбування покарання, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціати­вою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи вико­нання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвину­вальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного ви­правдання у судовому порядку. Особа, щодо якої вирішується питання про застосуван­ня амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначен­ням цього у протоколі судового засідання. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереа-білітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Закон про амністію - це позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого ор­гану державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозасто-совним органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримі­нальної відповідальності або покарання, про заміну покарання або невідбутої його час­тини більш м'яким покаранням.

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як правило,

не частіше одного разу протягом календарного року. Закон про амністію підлягає обов'язковій публікації в офіційних виданнях ВР та KM. Особи, які відповідно до зако­ну про амністію підлягають звільненню від відбування покарання або подальшого від­бування покарання, повинні бути звільнені не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію. Однак якщо питання про застосування акта амніс­тії не було розглянуто протягом трьох місяців після його опублікування, закінчення цього строку не є підставою для відмови в застосуванні амністії надалі щодо осіб, які підпадають під її дію.

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з метою припинення су­спільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діян­ня, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконан­ня до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).

Якщо має місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини, які зазначені у ньому. На осіб, які вчинили кілька злочинів, передбачених різними стат­тями або різними частинами однієї статті КК, або засуджених за сукупністю злочинів, дія закону про амністію поширюється, якщо жоден із цих злочинів не виключає можли­вості його застосування.

Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких мо­же бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, чи визнано той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на зло­чини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності відповідним законом.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням тільки певної категорії осіб, ви­значених у цьому законі.

2. Законом України «Про застосування амністії» визначено коло осіб, щодо яких не допускається застосування амністії. Це особи: 1) яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та (або) особливо тяжких злочинів; 3) яких засуджено за злочини проти основ націо­нальної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) яких засуджено за вчинення іншого умисного тяжкого або особливо тяжкого зло­чину, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання та не переведені до дільниці соціальної реабілітації. Конкретним законом про амніс­тію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

Дія законів про амністію не поширюється на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності. Застосування амністії передбачає звільнення від криміналь­ної відповідальності чи від покарання осіб, які вчинили злочини, а неосудні до таких осіб не належать. Водночас обмежено осудна особа може бути звільнена від криміналь­ної відповідальності чи від покарання або від його подальшого відбування у випадках, передбачених законом, у тому числі на підставі акта амністії.

Особи, вирок суду щодо яких не набрав законної сили у зв'язку з поданням апеляції або перевіряється в касаційному порядку, мають право на те, щоб стосовно них засто­совувалась амністія.

3. У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило, при цьо­му не враховується поведінка засудженого в період відбування покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть потрапляти особи, які не стали на шлях виправлення. Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого під час відбування покарання.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як ос­новного, так і додаткового покарання. Амністія, будучи повним або частковим анулю-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 87

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ванням кримінально-правових наслідків вчиненого злочину, не може порушувати вре­гульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.

4. Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано ам­ністію, вирішується відповідно до положень статей 88-91, виходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Конституція України (cm. 92).

КПК (ст. 6).

КВК (глава 23).

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.

Закон України «Про амністію» від 31 травня 2005 р.

Постанова ПВС № 8 від 12 жовтня 1989 р. «Про практику розгляду судами України кримі­нальних справ у касаційному порядку» (п. 6).

Постанова ПВС № 7 від 3 червня 2005 р. «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» (пункти 6, 16, 22).

Дата добавления: 2015-05-31