Стаття 80

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Контроль за поведінкою засуджених припиняється - за наявності відповідної по­станови (ухвали) суду - у зв'язку з: а) закінченням іспитового строку; б) відміною звіль­нення від відбування покарання та направленням для відбування покарання, призна­ченого вироком суду; в) скасуванням вироку; г) звільненням засудженої жінки, яка має дитину віком до семи років, від подальшого відбування покарання або заміною його більш м'яким; д) амністією, а також є) засудженням за вчинення нового злочину - за наявності вироку, що набрав законної сили; є) смертю засудженого (засудженої) - за наявності довідки відділу реєстрації актів громадянського стану.

5. Випробування буде вважатися успішним (частини 1, 2, 5 і 6 ст. 79) за умови, як­що засуджена: 1) не вчинила нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконала протягом цього ж строку покладені на неї судом обов'язки; 3) не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопору­шень див. коментар до ст. 78); 4) не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст. 79, а саме: а) не відмовилася від дитини; б) не передала дитину в дитячий будинок; в) не зникла з місця проживання; г) не ухилялася від виховання дитини і догляду за нею.

Дотримання зазначених умов протягом усього іспитового строку свідчить про те, що засуджена цілком довела своє виправлення і підлягає звільненню від покарання (ч. 4 ст. 79), що також тягне за собою визнання її такою, що не має судимості (п. 1 ст. 89).

Недотримання хоча б однієї із вказаних умов зобов'язує суд направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79).

7. У разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків за правилами, визначеними у статтях 71 і 72 (ч. 6 ст. 79). Детальніше про це див. коментар до ст. 78.

КЗП (ст. 179).

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 p. (cm. ЗО).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання
чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обме­
ження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за
злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на
строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до по­
збавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення
волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним
покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбу­
вання покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня
з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання.
У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї
статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених
у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої
тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому
випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного
позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе засто­
сувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру
та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою
статті 442 цього Кодексу.

1. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановле­
них у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає
виконання призначеного судом покарання, якщо обвинувальний вирок не було викона­
но у зазначені строки і засуджений не ухилявся від відбування покарання, і не вчинив
нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Існування в КК
цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю вико­
нання обвинувального вироку після спливу вказаних строків його виконання через
втрату належного карального і превентивного впливу. Адже, якщо засуджений не ухи­
лявся від відбування покарання і не вчинив протягом встановленого законом строку
нового злочину, то це, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені статтями 437-439 і ч. 1 ст. 442, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звіль­няється від відбування покарання відповідно до ст. 80, є: 1) закінчення зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80 строків; 2) невчинення протягом цих строків нового середньої тяж­кості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбуван­ня покарання.

Особа, засуджена за один із злочинів, передбачених статтями 437—439, ч. 1 ст. 442, не підлягає звільненню від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків дав­ності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80).

Що стосується особи, засудженої до довічного позбавлення волі, то сплив п'ятнад­цятирічного строку давності не передбачає обов'язкового звільнення її від відбування покарання. Суд має право застосувати давність, але, якщо з урахуванням характеру зло­чину, особи засудженого та інших обставин суд не визнає за можливе її застосувати, то пін зобов'язаний довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на певний строк (ч. 5 ст. 80).

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним виро­ком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством. Тривалість строків давності, передбачених пунктами 1-5 ч. 1 ст. 80, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у і. ч. остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (стат-іі 70-72).

При цьому засудження до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяж­кий злочин або не більше десяти років за особливо тяжкий злочин (пункти 3 і 4 ч. 1 ОТ. 80) є можливим у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном (ст. 69).

2. Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків дав­
ності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80, стосуються як основного,

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Дата добавления: 2015-05-31