Відповіді на екзаменаційні питання з ЕТИКИ

1. Етимологія термінів „етика” та мораль

Термін “етика” походить від давньогрецького слова “ethos” (“етос”), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Взявши за основу слово “ethos” у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384—322 до н. є.) утворив прикметник “ethikos” (“етичний”) для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Предметом етики є сфера моральності – це проблеми обов’язку, свободи, відповідальності, це глибокий світ суб’єктивних переживань, ідеалів та прагнень. Справа в тому, що в латині здавна існувало слово mos, яке, подібно до етосу, означало характер, вдачу, звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106—43 до н. е.) утворює від іменника mos прикметник moralis — «той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв». Услід за Цицероном цей неологізм використовує Сенека стар­ший, інші римські письменники й філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає термін moralitas — мораль. З часом поняття етика й мораль стали загальнопоширеними і їх значення в основному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвитку науки і суспільної свідомості, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро і зло, справедливість тощо), а термін етика зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає головним чином науку. Втім, у повсякденному слововжитку даної відмінності дотримуються не завжди.

2. Предмет етики: еволюція поглядів на предмет етики

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.
Предметом етики є сфера моральності – це проблеми обов’язку, свободи, відповідальності, це глибокий світ суб’єктивних переживань, ідеалів та прагнень. Це питання добра і зла, сенсу життя і ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові і співчуття. До предмету етики належить також цілий комплекс проблем людської діяльності та між людських стосунків. Обидва терміни (“етика” і “мораль”) увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку ці терміни часто ототожнюють. Але етика здебільшого зберігає значення науки, а мораль — реального явища, предмета дослідження цієї науки. Завдання етики, по-перше, полягає в дослідженні зако­номірностей становлення моральної свідомості в онтогенезі та філогенезі, тобто окремої особи та роду людського. Завдяки цьо­му відкривається розуміння сутнісної єдності людського роду та окремого індивіда, що важливо, зокрема, для практики мо­рального виховання.По-друге, вивчення етичної теорії дозволяє пізнати "ме­ханізм" формування моралі у стосунках, у діяльності творення суспільності життя, тобто його людяності. Причому, етична теорія відкриває, що домінування духовного начала визначає увесь процес здійснен­ня життєвості саме як розумної, творчої. А носій енергії розум­ного добра утверджує себе як прекрасна людина.По-третє, етична теорія, обґрунтовуючи діалектичний зв´я­зок між намірами, засобами та наслідками людських дій, фор­мує свідомого суб´єкта моральності. Вона допомагає усувати відчуття фатальної безпорадності перед життям та страх існу­вання, що є результатом невиважених намірів, легковажних дій та їх небажаних наслідків. Отже, етична теорія бере безпо­середню участь у становленні особистості як суб´єкта свободи.По-четверте, етика безпосередньо причетна до роз­в´язання питання про кінцеву мету людського існування. 3. Етика як сфера філософського знання Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності. Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу. Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з'ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя. Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинках індивідів і діяльності соціальних груп) та філософському світогляді. Світогляд не може бути нейтральним, він завжди ціннісно орієнтований. Тому можна стверджувати, що скільки історичних типів світогляду, філософських напрямів, стільки й етичних шкіл, систем. Перша систематизована робота з етики, яка одночасно була і першим навчальним курсом з цієї дисципліни, була „Нікомахова етика” Аристотеля. Ця праця виявилася першою не тільки в часі, але й за значенням. Будучи написаною ще в IV ст. до н.е., вона і сьогодні залишається однією з найкращих систематизацій етики. Етика - нормативна наука, до того ще найзагальніша нормативна наука. Її ще називають практичною філософією. Етику вивчають не тільки для того, щоб знати що таке доброчинність, а перш за все для того, щоб бути доброчинним. Мета етики – не знання, а вчинки. 4. Етика і психологія Термін “етика” походить від давньогрецького “ethos”. Предметом етики є сфера моральності – це проблеми обов’язку, свободи, відповідальності, це глибокий світ суб’єктивних переживань, ідеалів та прагнень. Це питання добра і зла, сенсу життя і ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові і співчуття. До предмету етики належить також цілий комплекс проблем людської діяльності та між людських стосунків. Етика вивчає проблемні ситуації в конкретних галузях сучасної медицини, права, національних відносин тощо. Психологія (від грецького психе – душа, логос – вчення) – це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої формижиттєдіяльності людини. Психологія проявляється у відносинах людини з іншими людьми, з собою, з оточуючим світом. Зародження психології як науки проходило на основі філософії. При аналізі взаємозв'язків моралі з економікою, політикою, правом, релігією, мистецтвом, у визначенні соціальних функцій моралі, в осмисленні моральних аспектів глобальних проблем сучасності етика взаємодіє як з філософією, так і з соціологією. Коли мова йде про аналіз моральних почуттів і їхню роль у духовних пошуках людей, механізмів моральної оцінки і моральної регуляції, етика спирається на психологічне знання і взаємодіє з психологією.

5. ???

6. ???

7. ???

8. Історія становлення етики як науки

Історія етики є своєрідною історією моралі. Сформувавшись як результат її осмислення, етика поступово набувала відносної самостійності, почала розвиватися за своїми внутрішніми, іманентними (притаманними їй) законами. "У наш час етичні концепції нерідко виходять за межі проблем моралі, в лоні якої вони виникли. Це виявляється, зокрема, в наступності етичних концепцій, яка не завжди відображає наступність розвитку моралі.

Історія етики — наука, яка досліджує концепції моралі, етичні погляди, ідеї, вчення на різних етапах розвитку людства.

У своїх студіях вона послуговується історичним і логічним методами, які забезпечують адекватне сприйняття й послідовний розгляд різноманітних феноменів, що є предметом її пізнання.
Ігнорування історичного методу призводить до спотворених уявлень про розвиток етики, оскільки з етичних учень минулого до уваги беруть переважно те, що відображено в сучасній етиці як теорії моралі. Наприклад, марксистсько-ленінська етика ігнорувала або піддавала різкій критиці не тільки буржуазні концепції сутності моралі, а й соціалістичні, якщо вони не збігалися з компартійним тлумаченням соціалізму і комунізму. Не позбавлені упередженості й багато сучасних етичних концепцій.
Наслідком недооцінювання, ігнорування логічного методу є фрагментарність, непослідовність дослідження етичних учень минулого, ототожнення етапів їх розвитку із загальноісторичним процесом, невиправдані повторення положень, сформульованих мислителями різних епох і народів. За цього підходу в трактуваннях таких категорій етики, як “добро”, “зло”, “справедливість”, “совість”, “честь”, “гідність” та інші, нерідко важко віднайти істинні, перевірені часом думки або положення, прогрес у становленні наукової теорії моралі.
Загалом для історії етики чи не найгострішою є проблема послідовності, чіткого дотримання єдиних принципів аналізу етичних концепцій, неупередженого, об'єктивного їх розгляду і розкриття змісту; крім того, недопустимими є неконструктивна критика і відсторонена оцінка таких концепцій. Неупереджений дослідник має розглядати етичні вчення, концепції, позиції віруючого, вільнодумця й атеїста, ідеаліста і матеріаліста тощо без нав'язування їм неприйнятних для них поглядів, оскільки філософське мислення є плюралістичним, толерантним, діалогічним.
Пізнання історії етики не обмежується вивченням певної сукупності істин, встановлених теоріями моралі. Ця праця спонукає людину заглянути в себе, розвивати моральну рефлексію (роздуми, сповнені сумнівів, суперечностей), задумуватися над смислом буття людини і власного життя. Для історії етики важливо з'ясувати залежність кожної етичної концепції від домінуючої моралі певного етносу, соціальних проблем, типових конфліктних ситуацій, які покликали до життя, актуалізували роздуми над відповідними моральними нормами, осмислення яких і явилось у формі етичних учень.
Створення етичних теорій не є самоціллю. їх автори часто мріють про реалізацію сповідуваних ними ідеалів, принципів у реальному бутті людей. Однак далеко не всі моралісти (ті, хто моралізує), навчаючи людство жити, самі дотримуються проголошуваних ними моральних заповідей, норм, правил, приписів, як і те, що спосіб життя релігійних учителів людства (Будди, Мойсея, Ісуса Христа, Мухаммеда), а також таких світських мислителів, як Сократ, Діоген Синопський, Григорій Сковорода, Лев Толстой, Махатма Ганді, Альберт Швейцер узгоджувався з їхніми моральними принципами.
Загалом етичні концепції давнього світу сприяли формуванню основ етики як науки. Вивчаючи вплив етичних теорій, концепцій та ідей на мораль і моральність, історія етики з однаковою увагою розглядає їх усі.

9. Структура етики

Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків.

1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує вдачу, звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.

2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.

3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика, яка покликана описати й обґрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.

6. Історія етичної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.

10. Основні поняття та категорії етики

До категорій етики зараховують основні Ті поняття, які узагальнено відображають зміст, специфіку, найістотніші сутнісні сторони моралі, закономірності моральних відносин, нормативність моральних уявлень. Будучи пов'язаними між собою, вони утворюють цілісну систему, яка перебуває у постійному розвитку, збагаченні, як і категорії, що до неї належать. Категорії – основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності й актуальними формами дійсності свідомості, що має справу з даним аспектом дійсності. Адекватно осягнути мораль як цілісний феномен можна лише з допомогою системи категорій етики. Ігнорування вимог системного підходу при їх дослідженні породжує численні суперечності, логічні помилки (зокрема, “зачароване коло”). Наприклад, добро часто розглядають як моральний феномен, а мораль — як добро. Наслідком цього є наявність багатьох недостатньо осмислених категорій етики.
Створюючи систему категорій етики, слід виводити їх, як зазначав німецький філософ Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770—1831), починаючи з найпростіших. При цьому потрібно продемонструвати, як вони продукуються. Щоб краще збагнути цей процес, необхідно абстрагуватися від того, що майже кожна категорія, яку треба вивести, давно вже створена. Дотримуючись цього принципу, етика здатна стати об'єктивною доказовою наукою. Категоріальний устрій моральної свідомості:

Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.
Зло позуміють як „анти благо”, щось морально-негативне.

Дата добавления: 2015-05-26