Мораль та релігія

Проблема співвідношення моралі і релігії, цих двох форм суспільної свідомості, має важливе значення в етиці, оскільки вона безпосередньо зв'язана з питанням про критерій моральності. Релігійний погляд на мораль виходить з того, що віра в бога дає єдино можливе обґрунтування «високих» моральних принципів, які нібито протилежні «низьким» якостям людини і громадського життя, що потонули у гріху. З цієї точки зору єдиним джерелом морального початку в людині є бог, котрий створив людину «за своїм образом і подобою» і дав їй моральні заповіді. На користь релігійного обґрунтування моральності звичайно висуваються наступні доводи: по-перше, людина по своїй природі прагне до задоволення егоїстичних інтересів і тому не здатна сама виробити моральні поняття; по-друге, тому що в суспільному житті чеснота не завжди винагороджується, а вада часто не наказується і тріумфує, тому виконання людьми вимог моральності може забезпечити тільки їхня віра в існування загробного життя, у пекло і рай, де здійснюється справедлива відплата за чесноти і вади, лише страх перед «страшним судом»; по-третє, усі найбільш відомі вимоги моральності вперше були сформульовані в рамках релігійного вчення, і тому, навіть якщо не вірити в бога, то мовляв визнати ту позитивну роль, котру зіграла релігія у розвитку моральної свідомості людства.

14. Мораль і право

У суспільстві право і мораль тісно пов'язані. їх співвідношен­ня проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Спільні риси права і моралі:1)виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабіль­ності і рівноваги в суспільстві;2)мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;3)є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;4)сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Відмінні риси:

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми -, повторю­вальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на віднос­но вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.

За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних за­повідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях; право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми на­бувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, — законах, указах, постановах, нака­зах, інструкціях.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, де­талізованих правил поведінки, вони виступають як принципи про­голошення безособової повинності формування бажаної по­ведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену по­ведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.

За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій: додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, чинністю громадської думки, суспільним впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гаран­тується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосо­вуються в певному порядку державним апаратом. При цьому пе­релік санкцій має чітко фіксований характер.

15. Соціальні функції моралі

Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо. Функція моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) передбачає, перш за все, олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спря­мовану. У цій функції відбивається моральна детермінація людського розвитку, що стає чинником, засадою свободи мо­рального вибору й відповідальності людини, єдності мораль­них цілей і засобів. У цьому вбачається гуманістична роль моралі. Мораль створює орієнтир людяності, повертає люди­ні цілісність, повнокровність існування. Регулятивна - дозволяє їй виступа­ти як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життє­діяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вона ста­вить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами макси­мальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спіль­нот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігій­ні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює само­регулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралі визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, су­спільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує у собі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводить людину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, що орієнтують на втілення цих цінностей у лі­нії поведінки, діяльності людини. Для цього моральна філосо­фія має з'ясувати і картину світу, і місце людини у ньому, і ставлення людини до світу і до себе. Оцінювальна функція моралі реалізується через мораль­ну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переко­нання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: доб­ро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне, суще зіставляється із належ­ним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальний ха­рактер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб'єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїх критеріїв. Пізнавальна функція. Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов'язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномірності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозуміти мо­ральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття і власного. Так, за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя, свій внутрішній світ, внутрішній світ ін­ших людей, власні та людські моральні якості. Виховна функція (простежується свідоме, цілеспрямоване виховання людини на загальнолюдських та конкретно-історичних моральних цінностях) здійснюється через формування особистості, розвитку її самосвідомості, механізмів соціальної, зокрема, моральної саморегуляції, самовдосконалення. Без виховного процесу не­можливо передати моральні цінності, досвід одного покоління іншому, вистраждані народами світу загальнолюдські ціннос­ті, надбання сучасників. Неможливі й становлення та розви­ток моральної особистості. У центрі виховного процесу — моральне виховання, зусиллями якого й формується духовний стрижень особистості, механізми її саморозвитку, морального самовдосконалення. Мораль привчає людину дотримуватись правил поведінки, виховує здатність керуватися ідеалами доб­ра, істини, прекрасного, вічного, обирати відповідну лінію по­ведінки, самовдосконалюватися, тобто формує певний тип особистості з її загальною й моральною культурою.

16. Структура моралі

Осмислення сутності моралі передбачає з'ясування її основних компонентів і характеру їх взаємозв'язків. Структурно мораль утворюють дві сфери — моральна свідомість і моральна практика (моральність), кожна з яких має свою будову.
Моральна свідомість. Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки, акти міжособистісної комунікації не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх із власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням. Проте моральна свідомість сама по собі ще не є повноцінним, самодостатнім моральним феноменом.

Залежно від її носія моральну свідомість поділяють на суспільну (моральні погляди й оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди й оцінки індивідів), які перебувають в органічному, хоча й суперечливому, взаємозв'язку. Основними елементами суспільної моральної свідомості є моральні вимоги та моральні цінності. Іноді до них додають ще ідеал, проте в ідеалі виражається не лише моральна довершеність людини, а й інтелектуальна, політична, професійна тощо.Складовими індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості) вважають інтеріоризовані моральні вимоги (моральний обов'язок) і моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління, честі і гідності тощо.
Моральна практика (моральність). Моральна практика в певному розумінні історично передує виникненню моральної свідомості. У первісному суспільстві, особливо на перших порах, мораль вичерпувалась реальною практикою взаємин між людьми. Однак у зв'язку з рефлексивним характером людської діяльності, що породжує її усвідомлення й одночасно все більше визначається усвідомленням, з поглибленням диференціації суспільства і відповідним ускладненням стосунків між людьми мораль віддаляється від реальної практики, поведінки людей, переміщуючись в ідеальну сферу (у сферу належного). Внаслідок цього моральне життя людини і суспільства набуває складної структури, основним елементом якої є моральна практика.

Моральну практику утворюють моральна діяльність і моральні відносини. Моральна діяльність — особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої. Вона становить собою значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги. Моральна діяльність охоплює вчинки, які мають власну структуру, синтезують у собі зовнішні, матеріально-речові, і внутрішні, духовно-особистісні, компоненти. Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із суспільством. Тим самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв'язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами — ціннісними смисловими аспектами всіх суспільних відносин.
Якими б різноманітними не були моральні відносини за змістом, тобто які б обов'язки вони не накладали на людину, в яких би вчинках не реалізовувались, — їх внутрішнім вістрям є ставлення особистості до суспільства. Отже, моральна діяльність і моральні відносини є об'єктивованим, вираженим у поведінці й соціальних зв'язках, аспектом моралі. Вони реалізуються у відносно тривких, типових і масових формах поведінки і стосунків людей.

17. Моральна свідомість

Моральна свідомість. Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки, акти міжособистісної комунікації не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх із власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням. Проте моральна свідомість сама по собі ще не є повноцінним, самодостатнім моральним феноменом.

Моральна свідомість — вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Залежно від її носія моральну свідомість поділяють на суспільну (моральні погляди й оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди й оцінки індивідів), які перебувають в органічному, хоча й суперечливому, взаємозв'язку.
Основними елементами суспільної моральної свідомості є моральні вимоги та моральні цінності. Іноді до них додають ще ідеал, проте в ідеалі виражається не лише моральна довершеність людини, а й інтелектуальна, політична, професійна тощо.
Складовими індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості) вважають інтеріоризовані моральні вимоги (моральний обов'язок) і моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління, честі і гідності тощо.
Іноді невиправдано намагаються виокремити два рівні функціонування моральної свідомості: емоційно-чуттєвий (буденна свідомість) і раціонально-теоретичний (етика). Проте включення етики у сферу моралі безпідставне, оскільки знання норм, правил поведінки ще не свідчать про високу мораль. Лише будучи інтеріоризованими у відповідні переконання, знання моралі стають моральним феноменом. Однак при цьому вони збагачуються життєвим досвідом людини, почуттями, емоціями, перестаючи бути суто раціонально-теоретичними утвореннями.
Сама моральна свідомість містить у собі не лише почуття й уявлення, а й поняття, що дає підставу твердити про чуттєве і раціональне начала моралі. До речі, про істотну роль розуму в моральному житті людини вели мову ще античні філософи. Йдеться про те, що нерідко людину засліплюють пристрасті, які повинен і здатний за певних обставин приборкати розум. Очевидно, саме тому вона мусить все виносити на суд розуму. Проте розум має тенденцію до раціоналізації стосунків між людьми (і їх ставлення до природи), що нерідко проявляється в абсолютизації критерію користі й недооцінці чи й ігноруванні критерію добра і моральних мотивів поведінки.

18. Моральна діяльність

Моральна діяльність — особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої. Вона становить собою значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги.
Будь-які моральні дії включають у себе роботу свідомості — мислені, почуттєві, вольові компоненти, але не вичерпуються ними, оскільки передбачають своє опредметнення, об'єктивацію в реальній дійсності як певний результат. Моральна діяльність і моральна свідомість взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки іншій. Проте в науковому аналізі мораль можна розглядати або як сферу реально-практичних відносин, які регулюють індивідуально-масову поведінку і втілюються в них, або як особливу сферу духу, свідомості і волевиявлення.
Моральна діяльність охоплює вчинки, які мають власну структуру, синтезують у собі зовнішні, матеріально-речові, і внутрішні, духовно-особистісні, компоненти. Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із суспільством. Тим самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв'язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами — ціннісними смисловими аспектами всіх суспільних відносин.

19. Моральні відносини

Моральні відносини — ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин.
Якими б різноманітними не були моральні відносини за змістом, тобто які б обов'язки вони не накладали на людину, в яких би вчинках не реалізовувались, — їх внутрішнім вістрям є ставлення особистості до суспільства. Істотною ознакою морального ставлення особистості до суспільства є її ставлення до суспільного блага як вищої, пріоритетної цілі, найважливішої для неї цінності. Адже навіть інтимні душевні стосунки між близькими людьми передбачають орієнтацію на суспільно корисні цінності — вірність, відданість, безкорисливе бажання добра один одному. Однак ставлення особистості до суспільного блага як вищої цінності, на якому виростають інші моральні відносини, обов'язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до особистості як мети свого існування і розвитку. Не людина є засобом усіх суспільних перетворень, знаряддям суспільних законів та історичної необхідності, а суспільство є продуктом взаємодії людей, умовою саморозвитку і самореалізації людини. Ставлення до людини як до мети суспільного розвитку визначає гуманістичний характер суспільного блага і всіх відносин, які вибудовуються на його основі. Йдеться про ідеал відносин у системі “особистість — суспільство”.
Отже, моральні відносини є об'єктивованим, вираженим у поведінці й соціальних зв'язках, аспектом моралі. Вони реалізуються у відносно тривких, типових і масових формах поведінки і стосунків людей.

20. Моральний ідеал

Ідеалом вважається щось винятково досконале, таке, що є вищою метою прагнень людей. Ідеал є багатозначним поняттям. Ідеальними вважають довершені, позбавлені вад, недоліків предмети, явища, процеси тощо (ідеальний слух, ідеальна форма, ідеальний вихід із конфліктної ситуації). Інколи вони можуть тільки здаватися такими.
Філософське поняття “ідеал” охоплює естетичний ідеал, моральний, релігійний та ін. Поняттям моральної свідомості, категорією етики є “моральний ідеал”.

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea — ідея) — найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Моральний ідеал ґрунтується на всьому кращому, Що акумульовано в моралі на конкретному етапі її розвитку і поєднано в образі ідеальної особистості, на який потрібно рівнятися.
Моральний ідеал вважають незалежним від реальності, даним людині безпосередньо в її життєвому досвіді як вияв божественного одкровення, інтуїтивного прозріння чи голосу совісті. Тобто моральний ідеал як належне протиставляють реальності. Проте ці намагання недостатньо аргументовані.
Моральний ідеал є орієнтиром для самовдосконалення особистості, завдяки йому людина оцінює поведінку інших людей. Прагнучи самовдосконалюватись, особистість не може обійтися без морального ідеалу, який допомагає їй орієнтуватись у світі моральних цінностей, обирати оптимальну лінію поведінки, життєву позицію. Ідеал підносить людину, сприяє зміцненню її духовно-емоційних сил, необхідних для самореалізації.
Особливо ефективно він виконує функцію взірця, втілюючись у життєдіяльності історичних осіб (Сократ, Григорій Сковорода, Махатма Ганді, мати Тереза), або постаючи як художній образ. При цьому домінує ідеалізований погляд на історичних осіб, який здебільшого унеможливлює реалістичне бачення їх характерів і дій. Художні образи як втілення морального ідеалу мають певні переваги перед їх прототипами, оскільки концентрують численні моральні чесноти в одній постаті. Правда, принцип художньої правди змушує митця наділяти позитивних героїв деякими негативними рисами, що віддаляє їх від морального ідеалу, але робить психологічно достовірними, правдоподібними.
Отже, моральний ідеал є нескінченним процесом пошуку досконалості, його не можна ототожнювати з жодною історичною особою, з жодним художнім героєм.

21. Моральні принципи

Моральні принципи мотивують людське поводження, тобто виступають як причини і спонукання, що викликають в особистості бажання щось зробити (або, навпаки, не зробити). У результаті виховання і самовиховання в людей виробляються установки, що змушують них – інколи навіть як би проти волі – робити ті вчинки, які має людина робити відповідно до норм моралі, і не йти ні на які дії, які не повинна робити, оскільки вони суперечать цим нормам. Поряд із моральними нормами важливе місце в людській сві­домості посідають принципи моралі Якщо норми, не­залежно від ступеня їхньої загальності, в будь-якому разі стосуються певних конкретних аспектів людської поведінки, діяльності та стосунків, то принципи вже характеризують певну цілісну лінію поведінки людини, постають складовими її морального характеру. Наяв­ність подібних принципів — як-от справедливості, пра­целюбності, гуманізму, патріотизму тощо — надає поведінці особи завбачуваності, суто моральної раціо­нальності. Наскільки важливо мати позитивні моральні прин­ципи, настільки ж важливо й те, щоб вони не перетво­рювалися на знаряддя морального тиску на інших людей. На відміну від норм, принципам моралі не властива категорична обов'язковість, і прищеплювати їх іншим можна тільки силою власного прикладу, проте аж ніяк не шляхом спонукання чи примусу. Зміст моралі розкривають моральні принципи, норми, ідеали. Моральні принципи: колективізму, індивідуалізму, гуманізму, альтруїзму, толерантності.

22. Моральний характер

Дата добавления: 2015-05-26