Доба Нового часу в історії європейської етики та культури. 3 страница

65. Реформація та контрреформація в історії європейської етики

???

66. Протистанська етика і дух капіталізму

Буржуазна мораль з часів свого виникнення зазнала знач­них змін, які відображають саму суть буржуазного способу іс­нування. Зростання темпу життя перетворює час на гроші. Епоха Відродження змінила оцінку людини та її можливос­тей. Людина багато чого може, вона має право на розвиток своїх здібностей, і це не суперечить підвалинам християнства: успіхи людської діяльності, плоди її зусиль — доказ прихиль­ності до неї Господа. Висновки з нової версії християнства XVI ст. — протестантизму коротко такі:

— автономна особистість наділена правом приймати рі­шення і нести за нього відповідальність;

— свобода стає основоположним принципом тодішньої моралі, тому що зовнішня соціальна регуляція все більше пе­ретворюється на саморегуляцію;

— внутрішній світ людини збагачується, ускладнюється, вона стає здатною до рефлексивності і безпристрасності (роз­важливості);

— людина, що приймає рішення без примусу, відповідає за свої вчинки перед людьми і законом, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших пере­конань, національного чи соціального походження, майново­го, верствового чи іншого становища, відповідно до визначен­ня Загальної декларації прав людини (1948 p.);

— церква розглядається як вільне зібрання рівних;

— людина здатна до самоконтролю і має право на свободу віросповідання.

Протестантизм народився після виступу Мартіна Лютера (1483-1546) 1517 року. Він намагався реформувати тогочасну Церкву, але в його вченні знайшлися деякі догматичні хиби. 1517 року Лютер склав і опублікував 95 тез свого вчення, в яких під виглядом реформи спотворив вчення Католицької Церкви. 1520 року публічно спалив папську буллу, в якій засуджувався 41 пункт його вчення як єретичний. Цим фактом Лютер зі своїми прибічниками формально відділився від Католицької Церкви. 1530 року складено і оголошено “Аугсбурзьке визнання віри” – офіційний текст вчення Лютера.

Протестантизм розпадається на багато різних церков і вчень. Головне джерело такого роздрібнення – довільне і суб’єктивне пояснення Св. Письма.

Культура Нового часу (XVII—XIX ст.) і, відповідно, новоєвропейська етична думка формуються за умов розвитку буржуазного засобу виробництва і раціоналістичного типу свідомості. Етичні системи Західної Європи XVII ст., епохи зародження раціоналізму, характеризуються складною і суперечливою взаємодією християнського вчення про розумність створеного Богом світу і думкою гуманістичною, яка життєстверджує домінанти свідомості, перейняті вірою у можливість розумної перебудови світу та його удосконалення; розумово-прагматичним характером самої раціональності з орієнтацією на підприємницький успіх, ділову ініціативу і «здоровий глузд». Мислителями того часу, Томасом Гоббсом (1588—1682 pp.), Кокком (16Ъ2—1704 pp.), Бенедиктом Спінозою (1632—1677 рр.) та іншими, створювалася одна з найзначні-ших побудов суспільної думки Нового часу — теорія природного права, відповідно до якої право зумовлюється силою, що визначає суверенітет як особистості, так і держави. Стан держави у світовому співтоваристві подібний до стану громадянина у самій державі: і там, і тут діє не висока мораль, не воля Бога, а тверезий і холодний егоїстичний розрахунок. Як окремі індивіди, так і народи у своїх взаємовідносинах повинні покладатися лише на здорове, природне почуття самозбереження.та іншими. Концепція створення моральності, що виходила виключно із земних інтересів людей, одержала назву теорії «розумного егоїзму». Суть її полягає в наступному, якщо людина у своїх вчинках може віддавати перевагу тільки власним інтересам, то варто вчити її не відмови від егоїзму, а тому, щоб вона розуміла свої інтереси «розумно», відповідаючи вимогам своєї справжньої «природи»; якщо суспільство організоване так само «розумно», то інтереси окремих особистостей не призведуть до конфлікту з інтересами оточуючих і суспільства в цілому, а, навпаки, будуть слугувати їм. У філософсько-етичній рефлексії XVIII ст., що успадковує та змінює одночасно ідеї морального розвитку XVII ст., однією з центральних стала тема осмислення людської природи, її сталості та мінливості, залежності й незалежності від зовнішніх умов або середовища. Серцевиною даної проблематики є теорія виховання, що розроблялася філософами-просві-тителями Жан-Жаком Руссо, Дені Дідро, Клодом Адріаном Гельвецієм.

Дата добавления: 2015-05-26