Характеристика Коломацьких статей

Характеристика Конотопських статей

Коното́пські статті́ (17 червня 1672) — договір між Військом Запорозьким і Московським царством, підписаний у Козачій Діброві поблизу Конотопа (тепер Сумська область, Україна). Договір визначав юридично-правовий статус козацької Гетьманщини у складі Московської держави.

Після обрання на загальній козацькій раді гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, між гетьманським урядом і царською адміністрацією було укладено Конотопські статті. Вони проголошували основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. При підписанні статей було присутнє московське посольство на чолі з Григорієм Ромодановським, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, генеральна і полкова сташина Війська Запорозького, 4 тисячі козацького війська і делегація ніжинських міщан.

Конотопські статті були укладені на основі Глухівських статей 1669 року. До нового договору додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького.

Умови договору:

- гетьману заборонялося без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і особливо підтримувати зв’язки з правобережним гетьманом П. Дорошенком;

- козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду у Москві в справах, які стосувалися війська Запорозького;

- лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу П. Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполитої;

- гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.

Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення впливів московського уряду на Гетьманщині.

Міждержавний договір 25 липня 1687 на р. Коломак (Харківська об) між Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та моск царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. 22 пунктів (статей). В основу було покладено попередні укр-моск договори затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Многогрішного та Самойловича. в основному, повторювали з деякими змінами, текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів.

- підтверджували козацькі права і привілеї;

- зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки.

- Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана.

- Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду.

- Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями.

- Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами.

- Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною.

38. Х-ка Решетилівських статей

Гетьманування Скоропадського (1708-1722) не розпочалося з підписаня статей. Петро І пояснив це воєнними обставинами.після Полтавської битви, 17 липня 1709, Ск перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя із 14 пунктами статей -просив підтвердити права і вольності Гетьманщини У відповідь Петро І надіслав іменний указ, котрий не нагадував міждержавні договірні статті. У ньому права та вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Щодо інших питань, то цар відповів, що під час походів переходити під командування рос генералів мусять не лише прості козаки, а й навіть гетьман. Воєводи повинні і надалі залишатися в укр.. містах. У справи українців вони не повинні втручатися, крім державних, таких як зрада. При гетьманові призначався царський резидент Ізмайлов -право здійснювати контроль над гетьманом і урядом України. Своєрідним додатком до указу були таємні статті Ізмайлову. Згідно цих статей:

- землі Війська Запорізького отримали назву – Малоросійський край, резидент спільно з гетьманом повинні утримувати населення;

- наказувалося викорінювати «своєвольців», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі;

- іноземних послів гетьман мав право приймати лише за присутності Ізмайлова, а той по завершенні переговорів, повинен зразу повідомити царя;

- резидент мусів стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Ген канцелярії та не призначав нових полковників, не відбирав і не надавав нікому маєтностей.

Гетьманською резиденцією було призначено Глухів, при гетьманові утримуватимуться 2 рос полки, які будуть у розпорядженні резидента.

Отож ні про яке підтвердження давніх прав і вольностей в указі Петра І не йшлося.

39. Характеристика Рішительних пунктів

Обрання Данила Апостола (1727-1734) гетьманом було одностайним рішенням. відбуває до Петербурга на коронацію Петра ІІ, де і представляє йому свій варіант статей. На поч березня 1728 р. веде переговори з президентом іноземної колегії графом Голвкіним, щодо поданих статей. Лише в серпні отримав як відповідь на свої пропозиції – «Рішительні пункти- форма указу царського уряду гетьманові. - гетьман позбавлявся права вести переговори з іншими державами; дозволялося лише розв’язувати прикордонні проблеми з Польщею і Кримом, але ід наглядом російського резидента; на військові уряди мали обиратися особи зі старшин, які затверджувалися імператором; нижчу старшину затверджував гетьман; вищою судовою інстанцією ставав генеральний суд; він складався з трьох росіян і трьох українців та очолювався гетьманом, але головним суддею вважався цар;

«Рішительні пункти» скасовували заборону росіянам купувати землі в Україні. Нові статті значно обмежували й без того урізані права і вольності України. Що ж до гетьмана Апостола, то права йому надавалися ще менші ніж Скоропадському.

«Рішительні пункти» не були двостороннім договором. Вони являли собою розпорядження, нормативний акт верховної влади Рос імп Документ був покликаний регулювати внутрішнє життя Гетьманщини як складової частини єдиної держави.

40. Д-сть Другої Малоросійської колегії

К.Розумовський-політика спрямована на зміцнення гетьманської влади, зокрема хотів зробити гетьманство спадковим. Ці прагнення дійшли до Петербургу, Катерина ІІ сприйняла дуже вороже. Вона змусила Роз зректися гетьманської булави. Адже шукала вагомого приводу для того, щоб остаточно ліквідувати Гетьманщину. у жовтні 1764 Розумовський склав гетьманські повноваження.

Імператорським маніфестом від 10 листопада й сенаторським указом від 17 листопад 1764 р. Роз увільнили від гетьманства. для управління Лівоб Укр і Запоріжжям ств Малоросійську колегію на чолі з графом Петром Румянцевим.

У Колегії мали засідати 4 українців і 4 москалів. Резиденція-Глухів. Катерина ІІ надала графу інструкцію, за якою він мав усувати всякі окремішності укр. устрою, протидіяти автономістичним прагненням старшини, а народ приєднувати кращою організацією адміністрації та судівництва.

Румянцев почав свої реформи від статистичного опису -впродовж 1765-1767 р. Румянцев замінив натуральні повинності на утримання рос військ частин, розміщених на тер Гетьманщини грошовим податком. запровадив більший порядок у адміністрації і дбав за екон. інтерес краю. Не допускав безплатних реквізицій і старався полегшити тягарі, які спадали на Гетьманщину в часі рос-тур війни 1768-1774 рр. Завів регулярну пошту. У 1767 р. Катерина ІІ скликала Комісію для перевірки законів та укладення нового кодексу-свого роду парламент із законодавчими ф-ми. У зв’язку з скликанням Комісії виник рух автономічного напрямку в різних місцевостях Гетьманської України. Сама Комісія проіснувала недовго, адже через розбіжності між її представниками та назріванням рос-тур війни Комісію було розпущено. Після того Комісію вже не скликали. Війна, яка розпочалася у 1769 р. поклала на кілька років перерву в реформаційних заходах Румянцева, адже сам призначений головнокомандувачем рос армії. По закінченні війни (1774 р.) Румянцев повернувся в Укр і продовжив свої реформи. У 1781 р. Гетьманщину було поділено на три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, разом складали «Малоросійське генерал-губернаторство». Глухів перестав бути цн адмін пунктом, по намісництвах були введені загально-рос адміністрацій ні і судові установи. Кожне намісництво було поділене на повіти. 3 травня 1783 р. Катерина ІІ видала указ, який прикріпляв усіх селян до того місця, де вони були записані по останньому перепису, й забороняв переходити на нові місця. цим указом цариця ввела загальне кріпацтво. Також був скасований і козацький військовий устрій. 10 колишніх гетьманських полків і 3 компанійські були обернуті у 10 регулярних кінних полків російської армії. У 1785 р. опубліковано «грамоту про вільність дворняства», яка надавала укр.. шляхті самоуправління – губерніальні і повітові зібрання, з правом петиції до царя. Дворянство стало першою верствою у державі. Тобто укр.. шляхта була урівняна у правах з російським дворянством. У 1786 р. відбулася секуляризація монастирських маєтків. З давнього устрою Гетьманщини залишалися тільки старі закони – Литовський статут і магдебурзьке право. Колегія припинила свою діяльність на чолі з Румянцевим у 1789 р. народом, а заступив на його пост – М. Кречетніков.

45. Адмін-терит. устрій Правобережжя та приєднання його до Росії в кінці 18 ст.

чотири воєводства: Київське без Києва, Волинське, Подільське, Брацлавське. Західноукраїнські землі загарбані Польщею поділялися на два воєводства: Руське в складі п’яти земель – Львівської, Перемишльської, Галицької, Сяноцької і Холмської та Белзьке – Белзький, Бузький, Любачівський, Грабовецьий і Городельський повіти. Ця система адміністративного поділу без змін залишалася майже до кінця 18 ст. У воєводствах найвищим за рангом польсько-шляхетськими урядовцями були воєводи. Проте вони втратили частину своїх прав, за винятком головувати на сеймиках і командувати полковими рушеннями. Важливі справи розв’язували повітові сеймики, на яких розглядалися питання про податки, забезпечення військ провіантом, обиралися депутати до сейму. Продовжували існувати староства – королівські (державні) землі. Однак у пер.пол. 18 ст. адміністративна і судова влада староств була значно обмежена.відповідно до адміністративного поділу існувала станова судова система. Шляхетські суди поділялися на гродські, земські та підкоморськ і. В гродських судах розглядалися лише справи шляхти і міщан королівських міст. Справи шляхти розглядали і земські суди, що засідали у повітових центрах кілька разів на рік. Земельні та межові позови магнатів і шляхти вирішували підкоморські суди в складі підкоморія, коморника-землеміра та інших чиновників. Апеляційними інстанціями були коронний трибунал і коронна ассесорія. В окремих випадках судові справи передавалися на розгляд сейму. Інші стани мали свої суди. В містах з магдебурзьким правом (Львів, Камянець-Подільський, Луцьк) діяли міщанські суди. В пер.пол. 18 ст. припинили існувати копні суди (для селян), яких остаточно замінили поміщицькі суди.

У другій половині XVIII ст. Польська держава переживала глибоку політичну та економічну кризу, пов’язану з наростаючою феодальною анархією в державному управлінні, феодальними міжусобними війнами, які спустошували країну. Усе це створювало сприятливі умови для втручання сусідніх держав – Австрії, Пруссії, Росії. У 1772 р. відбувається перший поділ Польщі. Росія хотіла забезпечитися підтримкою Австрії у війні з Туреччиною і поступилася Галичиною. Сама ж вона отримала Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частину Мінського воєводства. В 1774 р. Австрія відібрала у Молдавського князівства Буковину. В 1793 р. Польщу ділять вдруге. До Росії відійшла Правобережна Україна – Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля, Мінське воєводство. Пруссія отримала м. Гданськ і території по річках Варта і Вісла. За третім поділом (1795 р.) до Росії відійшли Західна Волинь, східна частина Холмщини, частина Білорусі, Литви. Південна Польща з Любліном і Краковом відійшла до Австрії. Пруссія здобула Центральну Польщу з Варшавою.

Таким чином, з приєднанням до Росії Причорномор’я, Криму і Правобережної України, а до Австро-Угорщини – Галичини і Буковини етнічні українські землі опинилися у складі двох держав – Російської та Австрійської імперій.

41.Органи управління та самоврядування Гетьманщини.

гетьман –обирала Ген Рада, голова Держави, її репрезентант у всіх зовн стосунках, головний вождь армії, адміністратор, законодавець (універсали), вищий суддя, до якого йшли апеляції на суди;часто сам призначав ген старшину та полковників, з фонду «вільних військових маєтностей» роздавав землі манастирям та окремим особам за службу та за різні послуги.

. б) Генеральна Рада -загальна козацька раду –спочатку тільки зібрання козаків і мала військове знач, пізніше до неї входило іноді вище духовенство та міщани. Ген ради не могли стати органами влади: на перешкоді стояли — випадковість їх складу, велике число учасників, можливість сторонніх впливів тощо. Тому поволі генеральні ради заступають ради старшин. в) Рада старшин - трьох типів: а) рада гетьмана з колегією ген старшини; б) збори ген старшини з участю полковників, а іноді іншої полкової старшини -проміжний характер між старшинською радою і з'їздом старшин; в) з'їзди старшин, в яких брали участь всі козаки, крім рядових, а також вище духовенство, бурмістри і війти: вищою палатою були збори генеральної старшини, а нижчою — з'їзди старшин. Розглядали питання міжнародньої політики, фінансів, грошових зборів на утримання найманого війська, судові справи, злочини проти держави, правління державою у відсутності гетьмана. г) Ген старшина. Як вища палата старшинської ради - постійна радою при гетьмані, її обирали збори ген або старш ради, або призначали гетьман. вища ген старшина: ген обозний – заступник гетьмана під час його відсутності, обов'язки наказного гетьмана, завідував артилерією, послами до чужих держав. ген судді: XVII -1, з кін XVII -2. ген підскарбій -фінанси. ген писар — ген канцелярія, архів, різні дипломатич доручення.. нижча ген старшина: 2 ген осавули(доручення гетьмана, суд. розслідування, справи дипл х-ру), хорунжий та бунчужний.

МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ

а) Полки — одиниці, військове, адміністративне та судове знач, поділ. на сотні (10-15). На чолі полку- полковник- обирала рада старшин, або призначав гетьман, або обирали збори полкових рад-воєначальник на війні, на території полку найвищий адміністратором; йому підлягали всі урядовці. полкова старшина- полк обозний, полк суддя, полк писар, полк осаул та полк хорунжий.До компетенції полк козацьких рад- питання адміністрації, фінансів, обрання старшини, іноді — питання суду. Сотник - у маштабі сотні мав такі ж функції, як полковник в полку, крім роздачі землі.У XVII ст. були сотенні козацькі ради-обрання сотників та сотенної старшини. б ) Міста та міщани..міста, які мали Магдебурзьке право, мали магістрати з війтами та лавниками, бурмістрами та «райцями». Менші міста мали не магістрати, а ратуші, виборний персонал яких залежав від городового отамана. ХVІІ-ХVШ ст. Магдебурзьке право:Київ Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Новгород-Сіверський, Погар, Почеп, Глухів.. В менших містах управління значною мірою підпадало під вплив центральної й полкової адміністрації. В них часто обирали на війтів представників знатного військового товариства.

42.Укр.військ. доби Гетьманщини. Основа - козацькі полки(за Хмельниччини на Лів та Прав Укр- 17 полків,. Після відділення Прав.-10). Полки→сотні→ десятки, які звали куренями. Козацьке військо-кінне та піше. До кожного полку входили кінні та піші козаки, і відношення між ними ввесь час змінялося. У походи, здебільшого йшли кінні, а піші козаки залишалися для сторожевої служби. До війська козак повинен був з'являтися з рушницею, шаблею, списом, порохом, кулями, а також з провіянтом і на доброму коні З XVI ст.-артилерія — генеральна, полкова та сотенна. Артилерією відав генеральний обозний, командував нею «гарматний осаул», а обслуговував її великий штат гармашів. На утримання артилерії були призначені села. Комплектування: 4 структурних частин: 1)лівобереж. козац. війська (городові козаки); 2)слобідські полки;3)Запорізьке в.;4)наймани –«охотницькі полки, т зв компанійці(кінота)і сердюки (піхота), котрі були складовою лівобережного козацького війська..Облік кількісного складу городових козаків проводився у полках та сотнях,де ств. Компути:«Новоуписні» козаки мали бути у повній бойовій готовності,але через невеликий досвід у похід зразу не відправлялися. «Виборні»- «найбагатші» + ті,хто мав землю чи займався скотарством,але міг себе забезпечити нести військову службу. «Підпомічники»- - малоземельні або безземельні козаки; постачали виборним провіант,зброю,коней,одяг і навіть обробляли їх землі-головне джерело комплектування армії погоничів для козацького обозу та регулярних військ. «Піші неозброєні»козаки – в результаті екон.занепаду не могли купити зброю; нерідко-ф-ї підпомічників. «Куріньчики»- звільнялися від служби, бо виконув. доручення старшини, полковників чи гетьмана(догляд за господарством,пошта). «Підсусідки»- зубожілі козаки,що не мали землеволодінь. Козацтво мобілізувалось за територіальною ознакою, не посилати старих чи неповнолітніх (20 років)

77. Ук історіографія про добу Руїни

Низка раць укр.. істориків стосувалася висвітлення доби Руїни. Тут не можна не згадати праці російського історика Тетяни Яковлевої про причини і початок Руїни – «Гетьманщина в др.. пол.. 50-х рр.. 17 ст. Причини і початок Руїни» (1998). У її книзі об’єктивно змальовано соціально-політичне становище козацької держави у 50-х рр.. 17 ст., вдало відокремлено і охарактеризовано дії старшинських угруповань перед Руїною, а також проаналізовано зовнішню політику України в останні роки життя Б.Х., особливо в період правління І. Виговського. Книга Т. Яковленої до певної мри послужила взірцем наукового аналізу даної епохи. Діяльність І. Виговського досліджується також у книзі Неллі Герасименко «Історичні події на Україні 1657-1659». Боротьба укр.. козацтва з турецько-таатрською агресією в останні чверті 17 ст. стала предметом дослідження Віктора Заруби. Перебіг політичних подій др.. пол.. 17 – початку 18 ст. подано у працях Віктора Горобця і Леоніда Мельника. Аналіз становища козацтва на Правобережній Україні в останні чверті 17 ст. та його взаємовідносини мі жсобою і урядами Речі Посполитої та Туреччини зроблено у розвідці Тараса Чухліба. Ширші узагальнення з періоду др..пол. 17 – 18 ст. подані у працях В.Степнкова і В. Смолія. В 90-х рр.. ХХ ст. М. Крикун опублікував серію статей присвячених добі Руїни.

46.Православна церква на правобережжі та зх.земляху др.пол.17 напоч.18ст.

Б Х 1648 -писав кор Владиславові IV про утиски, яких зазнаює Прав Ц. Зборівський трактаті 1649- православні нарівні з римо-католиками. Прав митрополит-місце в Сенаті.Біло-Церківському дог 1651-права православних підтверджені. Але на практиці не виконано. Б Х - монастирям багато маєтків. Ц і гетьманом - характер незалежності: г не втручався у внутр. справи Ц, залишаючи за собою матеріяльну підтримку Ц. Митр Сильвестер Косів -зв'язки з пол королем, в 1648 звертався до панів-ради, в 1651 році, після Берестечка, вітав у Києві переможців — литовців 1654- митр вирядив посольство до Смоленська, де перебував цар, з проханням підтвердити старі права Ц. Переяслаські ст 1654-не згад про Ц. Патріярх Никон не втручався в справи Укр Ц. На собор, що відбувся вже після смерті Б. Х, за Виговського, на митр обрано Діонісія Балабана (1 657-1663). 1663 року, після смерти Діонисія, відбувся в Корсуні Елекційний Собор, на якому обрано двох кандидатів на митрополита Київського: Антонія Вінницького (1663-1679) та Йосифа Нелюбович-Тукальського (1663-1675). Король затвердив обох кандидатів.: на підставі доносу гетьмана Тетері, пол уряд заслав Иосифа до Марієнбурзької фортеці(1664-1666) У «Гадяцькому дог» 1658-за прав релігіє- всі її права, рівні з римо-католицькою. Київський митр з 5 єписк (Луцьким, Київським, Перемиським, Холмським та Мстиславським) мали засідати в Сенаті, але прав митр-місце нижче від архієпископа Львівського. 1668(Лів –Дорошенко), становище Київської митрополії змінилося: митр став Йосиф Нелюбович-Тукальський -заборонив поминати царя Олексія і наказав поминати гет Дорошенка. Моск уряд 1685 наказав гетьманові обрати, спільно з духовенством, митр і вислати до Москви на висвяту. 8 липня 1685 Елекційний Собор у Києві обрав на митр єпископа Луцького Ґедеона( князя Святополка-Четвертинського). Гетьман вирядив до Москви делегацію, щоб підтвердити обрання Гедеона. Митр Ґедеон поїхав до Москви і там був висвячений (патріарх Йоахим) Новий патріярх Царгородський, Діонісій, погодився на передачу Київс митрополії Моск патріярхові. умови: 1. Київс митроп непідсудна Моск патріярхові; 2. Київс митр-а вільно обирають за старими звичаями,; 3. Йому підвладні всі єпископії, ігуменства, манастирі, церкви; 4. Залиш Братська;5. Залиш права друкування; 6. Залиш церковні маєтки, в тому числі й за Дніпром; 7. Київс митрополія вважається вищою, ніж інші; 8. В справах управління єпархіями, що залишилися, під Польщею, митрополит мусить радитися з гетьманом

З 27 січня 1688 київ.митр. забор вжив титул “митр Київськ, Галицький і всієї Русі” – “митр. Киїівс, Галицьк і Малої Росії”. Києво-Печерському мон (1687) та Києво-Печерській Лаврі (1688)- права ставропігії – вихід з-під влади митрополита, підпорядкування моск. патріархові. Варлаам Ясинський (1690-1707) та Йоасаф Кроковський (1708-1718)

1721- велика реформа Ц: утв Святіший Синод — колеґіяльну установу, яка заступала патріярхат українця — Варлаама Вонятовича (1722-1730)- сан архиепископа, а не митр. Рафаїл Заборовський (1731-1747), якому 1742 повернено титул митр.

49. Р-к освіти та науки на укр..землях у др.пол.XVII ст

Сучасники відзначали високий рівень письменності і культурності українського населення в XVII ст. Павло Алепський, що в 1654 подорожував Укр- «по всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів”.

-початкова: Після визвольної війни 1648—1654 pp. на Україні у багатьох селах існували початкові (дяківські), школи, в яких навчалися діти козаків, селян, духівництва. Учителями здебільшого були дяки. Діти шляхти навчалися в єзуїтських і василіанських школах. У містах продовжували існувати школи, утримувані братствами. В них учні вивчали мови — слов'яно-руську, латинську, грецьку, польську, діалектику (мистецтво вести полеміку), граматику, риторику, піїтику, а у вищих класах — математику, астрономію і музику.

-середня: 1)колегіуми і семінарії,2)польські гімназії,3)католицькі та греко-кат навчальні заклади, 4)василіанські світські школи.

-вища: Києво-Могилянська академія (засн.. 1632). У Гадяцькому дог в 1658 році Виговський вимагав зрівняти Київську Колегію в правах з Краківською Акад і надати їй титул Академії. Моск уряд в 1666 році, після пожежі, коли припинено навчання в Київській Колегії, спробував зліквідувати її, як «латинську», але сам воєвода Київський П. Шереметев рішуче висловився за збереження Колегії (в ній вчився син його, Б. П. Шереметев). Проте, ввесь час, поки царем був Олексій, московський уряд ставився до Колегії вороже. Лише за царя Федора надано Колегії право викладати богослов'я. 1701 -статус академії.навчалися- Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Інокентій Гізель та ін. Слов'яно-греко-латинську академію в Москві в 1687 р. заснував білорус Симеон Полоцький.

Під польською владою - у Східній Галичині й на Правобережжі — продовжували існувати єзуїтські, протестантські та уніатські школи. 1661 - Львівський ун.; в 1676 митрополит Кипріян II звернувся до Апостольської Столиці з проханням допомогти в справі заснування семінарії для підготови духовенства→ засн. семінарія у Вільні (лише 20 місць для українців).

-друкарні – 9 укр.,3 полськ.,1 єврейська,наприкл. Львівська, Почаївська,Унівська,найбільша - Києво-Печерської лаври, що протягом др пол XVII ст. випустила в світ 117 видань, книги переважно релігійно-церковного змісту.

Дата добавления: 2015-05-26