Етапи зас Слобожанщини у др.. пол.. 17-18 1 страница

Наука

-історія - «Синопсис»- стислий підручник іст Укр, який приписують Інокентієві Гізелеві (1674); «Літописець» — Леонтія Боболинського (1699) - характер компілятивний, спиралися переважно на польські хроніки, цінне-встановлення тяглісті істУкр від Княжої доби.

50.Р-к освіти та науки XVIII ст

- початкова: 1)навчальні заклади Лів і Слобожанщини за загальнорос. реформою 1786: -головні 4-річні народні училища для дворянських дітей, -малі 4-річні народні училища для дітей купців та заможних міщан,2) школи при церквах і монастирях на зх-укр землях,3) братські школи

- середня: 1)колегіуми і семінарії,2)польські гімназії,3)католицькі та греко-кат навчальні заклади, 4)василіанські світські школи.

Київська Академія була зразком для інших шкіл України. Другим за значенням після КМА навчальним та науковим центром був Харківський колегіум(засн. 1722 єпископом Єпіфанієм Тихорським у Бєлгороді, 1726-заклад перевели до Харкова, де у 1731- статус колегіуму). Л. Баранович засн Колегіум у Новгород-Сіверську- 1689 перенесено до Чернігова. 1738 -в Переяславі

- Вища: Києво-Могилянська академія- статус ак 1701 +право володіти маєтками та призначено щорічну субсидію в сумі 1.000 золотих.Покровитель-Мазепа-збудував для неї новий будинок, новий Братський собор. Професори часів Мазепи: Стефан Яворський, Йоасаф Кроковський,Феофан Прокопович(1705- драма «Володимир» присвячена Мазепі, 1711-ректор КМА).

Початок наступу рос. царизму на укр культуру: к-сть студентів КМА на поч. XVIII-1000, після розпорядження рос. адміністрації про звільнення студентів-вихідців з Правобережної (1709) - 161. Протягом середини XVIIIст. (за Данила Апостола та митрополита Рафаїла Заборовського, за царювання Єлисавети та гетьманування Кирила Розумовського) академія поступово відновлювала свою славу,проте досягти рівня початку століття їй так і не вдалося. До того ж, на Зх. В цей час в освіті посилився науковий раціоналізм, а у КМА й надалі віддавали перевагу богослов’ю..

На зх-укр землях: 9 березня 1787(наказ Йосифа ІІ) – 1809 – при Львівськ. унів. діяла тимчасова навч. установа – “Studium Rutenum”

Наука. -історія: «козацькі літописи» - Граб’янки, Величка, Самовидця.З'являються праці, що виходять з рамок літописного оповідання й набирають форм прагматичної історії — «Хроніка» Теодосія Сафоновича (1762), «Синопсис» Інокентія Гізеля (1674); «Літописець» Леонтія Боболинського (1699). У 1730-ті «Краткое описаніе Малороссіи»; 1751 – Г. Показ «Описаніе о Малой Россіи»; 1765 - П. Симоновський — «Краткое описаніе о козацком малороссійском народе»; 1770 - С. Лукомський — «Собраніе историческое». Великою заслугою цих істориків України є те, що вони твердо поставили питання про тяглість історії України і єдність українського народу від Княжої доби до XVIII ст., єдність його держави.

-філософія–Г.Сковорода(1722-1794-твори за життя не видавались)-вчення про дві природи(видима і невидима) і три світи(Всесвіт, Біблія і людина).Праці— філ трактати й діалоги («Наркісс»,... «Узнай себе, «Асхань», збірка «Басни харьковские», - природничі та математичні науки -могутня мат школа в КМА- С. Кубеляка, Я. Маркович, С. Яворський, Ф.Прокопович, І. Фальковський(«Теоретична астрономія» «Скорочення змішаної математики»).

-медицина -1707 в Лубнах –перша аптека, 1751- Іван Полетика- звання професора Мед ак в нім. м.Кілі, 1787 р. в Єлисаветграді відкрито першу в Укр мед школу

52. Р-к літератури у XVIII

XVIII –справедливо вважають періодом розквіту укр..літ. Підвищення зацікавлення до вітчизняної історії спонукало до створення багатьох історико- літературних творів. Велику популярність мала рукописна “Історія Русів” невідомого автора(деякі вчені –О.Лазаревський,В.Горленко, І. Борщак-приписують авторство Григорію Андійовичу(у 1767 обраний від Лубенського полку до комісіє для складання “Нового уложення”) та Василю Григорійовичу Полетикам).

Василь Капніст(1758-1823)-“Ода на рабство ”(написана після офіційного запровадження кріпосного права в Укр-1783, а видана-1806.) – яскравий вияв протесту проти царської сваволі, ліквідації в 1783 козацьких полків і запровадження кріпацтва. Однак більшість укр.еліти не підтримувала таких радикальних задумів і була лояльною до царської влади.

Пилип Орлик- “Алкід російський”,1695,присвяч. Мазепі;”Гіппомен Сарматський”,1698,присвяч. І.Обидовському;блискучі маніфести:”Вивід прав України”(1712),”Маніфест до європейських урядів”(1712), “Діаріуш”(“Щоденник подорожнього”,1720-1732).

Паломницька літ.-Василь Григорович-Барський “Подорож”

Семен Дівович(перекладач Ген військ канц.) “Разговор Великороссіи с Малороссіею”(1762),форма діалогу-відстояння ідей державної самостійності козацької держ.

Тріумф літ-ри – 1798-“Енеїда” Котляревського- перший твір народною мовою.

Популярні істор. пісні, думи, балади.

-Ф.Прокопович+ “Слово провладу й честь царську”(1718), “Правда волі монаршої”(1722)-ідеї освіченого абсолютизму, “Духовний регламент”(1721).+істор. драма«Володимир»(1705).

54.Архітектура,скульптура та живопис на укр.землях у XVIII ст

XVIII ст. –стиль бароко(пишність,багатство оздоблення)

І. Мазепа- Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братські церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін. За підрахунками В. Січинського, І. Мазепа за 1697— 1706 pp. збудував 12 храмів і не менше 20 храмів та інших споруд реставрував і розбудував як у Києві, так і в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, біля Лубен.

- 1731 —1745 - архітектор Йоганн Готфрід Шедель, який перед цим працював у Петербурзі й Москві, збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври; -1747—1753 за проектом Бартоломео. Растреллі(придворний архітектор Єлизавети) під керівництвом І. Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, 1752—1755. — царський(Маріїнський) палац.

Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були Степан Ковнір (1695—1786)- кріпак Києво-Печерської лаври- Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац та Іван Григорович-Барський (1713—1785)- Покровська церква і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.

У другій половині XVIII ст. козацька старшина, поміщики у своїх маєтках стали будувати розкішні палаци й інші будівлі. Так, у Батурині й Глухові були споруджені палаци гетьмана К. Розумовського, у с Ляличах — П. Завадовського, у с. Мерчику на Харківщині — ансамбль Шидловського та ін.

-дерев'яна архітектура- Троїцький собор у Новомосковську (тепер Дніпропетр.о.), споруджений Якимом Погребняком у 1773—1778.

-живопис-елементи реалізму- Дмитро. Левицький (1735—1822)-бл.160 портретів(Д.Дідро,С.Лещинського), В. Боровиковський (1757—1825) і А. Лосенко (1737—1773).

У сер. XVIII ст. шириться стиль пізнього бароко — рококо— Андріївська церква в Києві (1744-1787) — твір архітекта Растреллі, Покровська церква в Києві, церкви — в Козельці (архітект Квасов), славетний собор св. Юра у Львові, автор- Б. Меретіні-Мердерер

Із 60—70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить т. зв. рос. класицизм (рос. ампір)- строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель.

60. Камянська та Олешківська Січі

Поразка українсько-шведського війська під час Полтавської битви 1709 спричниили тяжкі наслідки для січового товариства. Жорстоке зруйнування карльними загонами полковника Яковлева у травні 1709 Чортомлицької Січі, заставили січовиків податися на землі, порубіжні з володіннм кримського хана Давлет-Гірея – васала турецького султана. У верхній течії річки Камянки, правої притоки р. Дніпро, було засновано чергову Січ - Кам'янська Січ — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва у 1709—1711 роках та 1728—1734 роках. (херсонська обл.).

У 1711 на неї рушили війська Бутурліна та Скоропадського, і запорожці відійшли на південь, до Олешок – на території підвладні кримському хану. Там було засновано Олешківську Січ (1711—1728 роки). Камянська та Олешківська Січ відрізнялися від попередніх. Особливістю цих січей було те, що вони розташовувались у мало захищених природою місцях, серед пісків. З огляду на нетривалий час існування запорожці не встигали спорудити там належні укріплення. Боєздатність січей обмежувалася й рішеннями хана, який, зокрема, забороняв запорожцям тримати ам артилерію. Життя запорожців на території Кримського ханства ставало дедалі тяжчим. Козаків втягували в усобиці різін угруповання ханства. Хани вимгали у запорожців участи у своїх походах на Пн. Кавказ. Та найбільше дошкуляли переслідування православної віри. Зрештою це спричинило посилення поміж козаками проросійських настроїв. Давалася взнаки і російська активна дипломатична діяльність, уряд російський хотів залучити запорожців до війни з Швецією. У 1728 р. козаки залишили місце олешківської Січі і повернули на місце Камянської. Тому що виникло повстання. Козаки скинули кошового отамана Костя Гордієнка й рушили вверх по Дніпру. Зрештою, 10 квітня 1734 понад 30 тис. запорожців разом з отаманом Іваном Білицьким повернулися на Запоріжжя і неподалік від зруйнованої Чортомлицької Січі заснували на р.Підпільній Нову Січ.

61. Адмін-тер устрій Нової Січі та земель Війська Запорозького

запорозьке військо діл на 38 куренів. Ці курені склалися історично, і уявляли собою гуртування територіальному принципу. На це вказують назви деяких куренів, наприклад, переяславський, полтавський, канівський. Кожен курінь становив військову комуну, На чолі- виборний курінний отаман, який із кошовою старшиною становили керівну верству на Запоріжжі. Кожен курінь мав у Січі свій окремий будинок, так би мовити касарню, де жили всі члени куреня. Число козаків у курені досягало кількох сотень, але рідко коли вони перебували всі на Січі. значна частина козаків відбувала постійну сторожову службу на границях і там, де були фортеці, частина ж перебувала на риболовних і мисливських промислах. Уся територія Запорозьких волностей полілялася на 8 округів, т. зв. паланок: Самарську,Кодацьку, Інгульську,Бугогардову, Орельську, Протовчанську, Калміуську та Прогноїнську. Кожна паланка-свій військ і адмін. центр, т.зв. гард, де постіно перебував полковник, начальник гарду. Вся земля на Запорожжі належала Війську Запорозькому. Кожного року робився розподіл степу і річок між окремими куренями. Окремо розподілювано місця для рибальства, скотарства, місця для бджіьлництва, ліси для мисливства між старшиною і не козаками.

З козаків виділяються ті, що одружилися, то вони заводили господарство на окремих хуторах, або селилися по кілька родин в одній слободі. Ці хутори наз зимівники.

62. Соціально-правове становище Запоріжжя періоду Нової Січі

10 квітня 1734 понад 30 тис. запорожців з отаманом Іваном Білицьким повернулися на Запоріжжя і неподалік від зруйнованої Чортомлицької Січі заснували на р.Підпільній Нову Січ (до1775)

Військ-адмін та судова влада часів Нової Січі зосеред в руках старшини, що поділ на кошову, паланкову, курінну, а також військ служителів. Кошова старшина (кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, осавул) обиралися щороку на загальній військовій раді, яка відбувалася на Січі 1 січня. Після військ старшини за значенням йшли курінні отамани та т зв батьки або "сивоусі діди" (колишні військ запорізькі старшини), а також військ служителі - військ довбиш, військ пушкар, військ товмач, військ кантаржій, військ шафарі, канцеляристи та військ шкільний отаман, булавничий, бунчужний та хорунжий. Курінна старшина обиралася на курінних зборах (сходках), а паланкову старшину призначав Кіш Запорозької Січі. До паланкової старшини входили полковник, осавул, писар, підосавул, підписар. У часи військових дій виділялась також похідна старшина - полковник, осавул та писар, влада яких на Січ не поширювалась.

Головними завданнями запорожців Нової Січі Були охорона південних кордонів Запоріжжя від грабіжницьких нападів турків та кримських татар - у мирні часи, а під час російсько-турецьких воєн 1735-1739 рр., 1768-1774 рр. -запорізька піхота, кіннота та військова флотилія брали участь у боях проти грецько-татарських військ. Запорізьке козацтво поповнювалося переважно за рахунок селян-кріпаків, які втікали на землі Нової Січі з Лівобережної, Правобережної, Слобідської України. Кожний козак обов'язково приписувався до одного із 38 куренів. старшина Нової Січі не повертала селян-втікачів.

63. Політика рос уряду щодо Зап Січі (1734-1775)--Нова Січ.

Царський уряд проводив політику, спрямовану на обмеження автономного устрою Нової Січі. У 1734 р. Січ було підпорядковано київському генерал-губернатору. За метою посилення контролю за діяльністю запорожців у 1735 р. за 2 км. від Січі було збудовано Новосіченський ретраншемєнт, а у 1740 - 1750-х рр. цілий ряд фортець (Сокольська, Микитинська та ін.), в яких були розміщенні російські військові гарнізони. У 1752 р. на землях Бугогардівської та Кодацької паланок утворено Нову Сербію. Постійно проводилась ізоляція земель Запоріжжя за допомогою розміщення російських полків, відчуження частини земель та ін. У 1764 р. до новостворенної Новоросійської губернії було приєднано запорізькі землі по р. Інгул, а у 1770 на півдні володінь нової Січі розпочалося будівництво Дніпровської лінії.

Остаточне рішення про ліквідацію Нової Січі було прийняте після завершення російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Катерина ІІ видала указ, в якому безпідставно звинувачувала запоріжців у державній зраді, наказала заарештувати козацьку старшину, розпустити Запорізьке військо, зруйнувати Січ. Наприкінці травня - початку червня 1775 р. царське військо під командуванням генерала П. Текелі втупило у запорізькі володіння. 5 червня 1775 р. урядові війська захопили і зруйнували Нову Січ. Заарештовану старшину, було звинувачено у зраді та заслано у Сибір і Соловецькі острови. Січову скарбницю та майно було конфісковано, а землі Запоріжжя включено до складу Новоросійської та Азовської губерній. Незадоволені діями російського уряду козаки покинули Запоріжжя. Частина запоріжців переселилася у турецькі володіння, в Добруджу, де вони заснували Задунайську Січ

80. Вклад суч укр.. історіографії у вивч Слобідської України (др..пол.17-18)

Історичні дослідження минулого Слобожанщини почалися ще в кінці 18 ст. Іллі Квітці належить перша систематична праця про слобідські полки, опублікована у 1812. Григорій Квітка є автором кількох історичних розвідок. В 30-х рр.. 19 ст. опублікував історію цивільного устрою Слобідської України Ізмаїл Срезневський. Ученому єпископові Філаретові Гумілевському належить історія це рковного устрою Харківської єпархії, з року 1859. згодом зявилися монографії про окермі слобідські полки різних авторів. Дуже гарні нариси колонізації Слобідської України знаходимо в працях професорів Грушевського і Василенка, в їх загальних курсах. Про організацію господарства й адміністрації маємо монографію професора Миклашевського. Але справжнім історіографом Слобожанщини є академік Дмитро Багалій, відколи він у 1882 зайняв кафедру в Харківському університеті. Йому належит ьнайгрунтовніше розроблення архівних матеріалів до історії Слобожанщини, монографічне дослідження окремих її сторін і нарешті синтетичний курс опублікований у 1918. Його учні також продовжили розпочату ним справу. Так, Дмитро Міллер, розробив наукове розроблення історії Слобожанщини. В. Юркевич видав монографію про заселення Слобожанщини в добу Б.Х.

Слобідська Україна – історична область, до якої входила територія сучасної Харківської, східна частина Сумської, північ Донецької та Луганської областей України; пд..-сх. Частина Воронезької, пд.-зх. частина Білгородської, південь Курської областей Росії.

Починаючи з др..пол. 16 ст., а особливо з 30-х рр.. 17 ст, Слобожанщину почали поступово заселяти українські селяни і козаки з Лівобережної і Правобережної України, які втікали від гніту польських феодалів. Одним із перших колонізаторів був гетьман Ясько Острянин, що в 1638 з полком і з 900 людей оселився коло Чугуєва. Нові хвилі еміграції пішли після Берестецької невдачі 1651, а далі за Руїни. Так, 1652 1 тис. козаків під проводом полковника Івана Дзиковського з жінками й дітьми прийшли з-під Острога на Волині. Недалеко від Дону, на річках Тихій Сосні й Острогощі, вони заснували місто Острогозьк. Полковник Дзиковський привів із собою всю полкову старшину: обозного, писаря, осавулів, а також двох священників. Переселенці прибули з усім господарством, що полегшило життя на новому місці. Інший великий гурт переселенців із м. Ставища Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим 1652 заснували місто Суми. У 1654 на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Подібну історію заснування мали такі міста як Охтирка, Ізюм та ін. одночасно з містами закладалися села. У них оселялися невеликі групи переселенців з різних земель України. Оскільки поселеня, що винкали, були звільнені від податків, то й називалися вони – «слободами». Залишали обжиті місця й вирушали в небезпечну подорож здебільшого заможні козацькі родини. Заохочувані царським урядом, вони отримували певні привілеї.до головних з-поміж них належало право займанщини: кожний переселенець мав право привласнювати собі стільки землі, лісу, сіножатей, скільки міг обробити. Зайнята земля не обкладалася податком. Так само не бралися податки із господарських промислів. Замість сплати податків укр.. переселенці зобов’язувалися відбувати військову службу. Численних переселенців приваблювало також право на козацьке самоврядування, що його царський уоя спочатку колонізації зберігав за українцями. Визнання переселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Права укр.. переселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами.

Паралельно з масовою народною колонізацією йшла також монастирська колонізаці я. На Слобожанщині колонізація монастирська хронологічно випередила навіть народну колонізацію: в 1624 відома перша згадка про Святогорський монастир. В 1652 засновується монастир у Острогозьку, там же поруч чоловічого монастиря постає жіночий. Монастирі заводять своє господарство, осаджують на своїх землях селян. Рівночасно зводятьс школи і служать таким чином культурними осередками.

65. Адмін.-терит. устрій на Слобожанщині: формування полків, їх устрій та функціонування

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України був подібним до устрою Гетьманщини, хоч існували і певні відміності. На території Слобожанщини сформувалося 5 козацьких полків – Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський та Ізюмський. Полки підлягали московському воєводі в Білгороді, який подавав полковникі до затвердження царем. Ці полки, як і в Гетьманщині, були не тільки військовими, а й адмін.-терит. одиницями. Полки поділялися на сотні. Поком керував полковник з полковою старшиною. Полкова страшина складалася з полкового обозного, який завідував артилерією і фортецями, судді, осавула і хорунжого – помічників полковника у військовій справі та двох писарів. Посада полковника була виборною. Він очолював адміністрацію полку, затверджував судові поставнови, роздавав поселенцям вільні землі, а також командував полком під час походів. Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобожанщині нерідко траплялося успадкування посади полковника. Це зумовлювалося особливостями заселення нових земель: полковники були звичайно втажками переселенських груп, вони мали надзвичайний авторитет, бо фактично були засновниками полків, на відміну від Гетьманщини. Полковник мав знаки своєї влади: пернач (шестигранна булава), прапор і печатку.він писав від свого імені грамоти, які складом і формою нагадували гетьманські універсали.

Якщо спочатку козацьку старшину обирали на козацьких радах, то у 18 ст. царський уряд призначав старшину з верхівки козацтва. Судові справи вирішувалися у т.зв. полковій ратуші. В сотні були ті самі старшини. Сотника вибирала полкова страшина, а він сам добирав собі сотенних старшин.

Справи слобідських полків підлягали в Москві т.зв. „ Розрядному Приказу”, де «приказ» - рід міністерства. З кінця 17 ст. слобідські полки передано в завідування т.зв. «Великоросійського Приказа». Основою конституції полків були царські «жаловані» грамоти. Першу таку грамоту отримав Острогозький полк у 1652, в 1669 отримали Харківський, Сумський, Охтирський, у 1670 – Ізюмський. Ці гармоти надавали: право власного козацького устрою, свободу від податків на землю, право вільної торгівлі й вільного викурювання горілки.

74. Буковина у другій половині 17-18 ст.

Північна Буковина перебувала під владою васального Молдовського князівства, зазнавала тяжкого гніту Туреччини. Але в адміністративно-політичному устрої цього краю збереглися традиції стародавнього руського права. Північна Буковина поділялася на староства (волості): Хотинську і Чернівецьку, де переважало українське населення. Чимало українців мешкало в інших буковинських волостях, зокрема Ясській і Сучавській – Південна Буковина. Волостями управляли урядовці, що називалися старостами. У 1711 р. м. Хотин перейшло під безпосереднє управління Туреччини і стало центром адміністративного району – Хотинської райї, яким відав паша, призначений султаном. Паша з гарнізоном розміщувався у Хотинській фортеці. Українське населення опинилося під подвійним гнітом турецьких та місцевих феодалів.

66. соціальний устрій та побут населення Слобожанщини

Після національно-визвольної війни укр.. суспільство зазнало великих змін. Насамперед зростала чисельність козацтва, яке перетворилося на привілейований стан. Козацтво зберегло свою провідну роль у суспільному дитті й у Слобожанщині. Козаки тут були землевласниками, працювали на землі у власних господарствах, мали право вільно торгувати, не сплачували податків. Так само як і в Гетьманщині їхньою головною повинністю була військова служба. Тут козаки поділялися на 2 категорії: на козаків «виборних» та «підпомішників». Виборні, це ті козаки, що самі відбували службу, поставляючи певний контингент озброєних вояків, щоб заповнити установлений «компут». Підпомішники – це були бідніші козаки, які самі звичайно не служили, а допомагали виборним грішми чи продуктами. Селяни як окремий стан, появилися на Слобожанщині одночасно з козаками. Вони оселилися як вільні хлібороби, зберігаючи свою назву «посполиті», яку й мали на Гетьманщині. Вони платили до царського скарбу податок, але зберігали довший час право вільного переходу з місця на місце. Проте більша частиа посполитих селилася на землях козацької старшини та заможніших козаків, не бажаючи отримувати землю з фонду т.зв. вільних військових земель, бо володіння такою землею було зв’язане з військовою службою: треба було записати в козакиі відбувати воєнну службу. Також серед переселенців Слобожанщини було багато міщан. Вони як і селяни, білше жили з хліборобства, проте й не цуралися ремесла, запровадили цеховий устрій.

75. Закарпаття у другій половині 17-18 ст.

Закарпатська Україна перебувала під гнітом феодалів Угорщини. З середини 16 ст. Угорщина разом з Закарпаттям опинилася під владою австрійських Габсбургів. Східні райони Закарпаття входили до Трансільванського князівства, яке перебувало у васальній залежності від Туреччини, а згодом також ввійшли до складу Габсбурзької монархії. Адміністративно-політичний устрій Закарпаття мав свої особливості. Як і в Угорщині, там основною адміністративною та господарською одиницею стала жупа (комітат), яка в свою чергу поділялася на 3-5 округів. На Закарпатті існувало 4 жупи:

1) Ужанська (Ужгород);

2) Березка (Берегове);

3) Угочанська (Севмош);

4) Марамороська (Мара-Морош-Сігет).

Політичними справами в них відали жупани, а господарськими – під жупани. Протягом тривалого часу кордони жуп та цісарських земель постійно мінялися. Вся політична влада в Закарпатті знаходилась в руках місцевих та угорських феодалів.

67.Основні етапи діяльності Слобідсько-Української губернії та Харківського намісництва.

Слобідсько-Українська губернія— адміністративно-територіальна одиниця, що охоплювала територію Слобідської України. Заснована 18 січня 1765 року. Губернським містом був Харків. У її склад були ввійшли: Охтирський полк, Ізюмський полк, Харківський полк, Сумський полк. Губернія мала поділ на Охтирську, Ізюмську, Харківську і Сумську провінції. У 1780 році ліквідована, на її місці було створене Харківське намісництво за виключенням Острогозького полку. Відновлена в 1796 році у попередніх кордонах.

У 1835 році перейменована на Харківську губернію, яка проіснувала до 1917 р.

1765 р. на території п'яти слобідських полків утворено Слобідсько-Українську губернію. У складі новоорганізованої губернії створено п'ять провінцій — Ізюмську, Охтирську, Острогозьку, Сумську і Харківську. Губернським центром став Харків. Губернська канцелярія стала головним органом управління. Кожна провінція поділялася на шість комісарств. Слобідські козацькі полки розформовувались. Замість них створювались регулярні Харківський Уланський, Сумський, Острогозький, Охтирський та Ізюмський гусарські полки. Козаки і підпомічники одержали офіційну назву “військових обивателів”. Частина слобідської старшини, яка дістала офіцерські чини, зрівнювалась у правах з російським дворянством.

В грудні 1780 р. Слобідсько-Українська губернія була ліквідована, а замість неї створено Харківське намісництво, складалося з 15 повітів (округів). Місцеве управління реорганізоване на основі загальноросійського “Уч-реждения для управлення губерниями” (1775). В губернських містах створювалися намісницькі правління, судові палати кримінальних і цивільних справ, верхній земський суд, нижня і верхня розправи, губернський магістрат тощо.

Подібна система і в повітових містах. До неї належали: повітовий суд, нижня розправа, городовий магістрат, правління городничого, повітове казначейство та ін. У кожному намісництві й повіті дворянські збори обирали предводителів — намісницьких і повітових. Усі новостворені органи місцевого управління діяли на основі загальноросійського законодавства. Царський уряд в окремих випадках допускав можливість керуватися й звичаєвим правом. Наприкінці 1796 р. Харківське намісництво знову перетворено в Слобідсько-Українську губернію.

68.Р-к с/ г та еволюція аграрних відн у др пол. ХVII–ХVIIІ

c/г-головна галузь госп Укр. Ліквідація магнатського та шляхетського землеволодіння, засн. великого фонду держ земель «Війська Запорозького»; зростання дрібного землеволодіння — козацького та селянського і знову наростання великого старшинського землеволодіння — поволі поглинало і фонд держ земель, і дрібне землеволодіння козаків та посполитих. Ця еволюція, стосувалась тільки юридичної форми землеволодіння, і майже не відбивалася на його характері, майже не вносила різниці ні в сільськогосподарську техніку, ні в асортимент культурних рослин.

В Універсалах Б Х змальовано картину старшинського господарства, де була не тільки орна земля, але й сіножаті, млини, рибні стави, мед. Це свідчить про те, що вже тоді с/г перестало бути тільки рільничим.

УXVII в Укрсіяли пшеницю, жито, овес, ячмінь, гречку, просо, льон, але поруч з тим були плянтації тютюну, а в пн полках — коноплі.

Дата добавления: 2015-05-26