Соціальна утопія Томаса Мора

Томас Мор (1477/78–1535). Народився в Лондоні в буржуазній родині. Вивчав вільні науки (artes) і теологію в Оксфордському університеті, а також право в юридичній школі. Займався адвокатською діяльністю, представляв інтереси великих купецьких гільдій. У 1504 р. обраний членом парламенту – депутатом Палати громад; 1510 р. призначений на посаду молодшого шерифа Лондона (представником бургомістра у справах юстиції). З 1517 р. перебував на державній королівській службі, займаючи різні посади: члена королівської ради, королівського секретаря, головного розпорядника Оксфордського і Кембріджського університетів та ін.; у 1529 р. став лорд-канцлером, тобто очолив королівську раду). Поряд з цим займався літературною, лекторською та перекладацькою діяльністю. У 1532 р. виступив проти відокремлення англійської церкви від Риму та підкорення її англійській короні, у зв’язку з чим склав із себе повноваження канцлера. У 1534 р. за відмову присягнути королеві Генріхові VIII та за звинуваченням у державній зраді Мора було ув’язнено в Тауері та позбавлено майна, а наступного року страчено шляхом усікновення голови. У 1935 р. католицька церква визнала Мора святим.

Одну зі своїх найкращих праць, що ввійшла в історію світової соціально-політичної думки Томас Мор назвав “Про найкращий устрій республіки, або Новий острів “Утопія” (De optimo reipublicae statu deque nova insŭla Utopia). (З грецької слово “утопія” перекладається як “місце, яке не існує”, або “найкраще місце”). Ця книга (“золота книжечка”, як зазначив у назві автор) побачила світ 1516 р. Вона містила опис “ідеального” державного ладу в уявній країні, розташованій десь у південній півкулі Землі.

Головний принцип суспільного життя в Утопії – колективізм, що передбачає відсутність приватної та значної особистої власності громадян. Майно і засоби виробництва спільні, споживання – з урахуванням потреб громадян, але пріоритетним є зрівняльний принцип. Праця (6 годин на добу) є загальним обов’язком. У містах існує ремісничий поділ праці між так званими “сім’ями” (це фактично цехова організація), проте кожен міський житель зобов’язаний також не менше двох років відпрацювати в сільському господарстві (“сільських сім’ях”). Ринкові відносини замінені розподілом продукції, тому немає потреби в грошах.

Праця в Утопії є не лише громадянським обов’язком, а й засобом виховання та перевиховання. Громадські роботи (як правило, дуже неприємні, брудні) слугують покараннями за злочини. Проте, їх застосовують нечасто, оскільки за відсутності приватної власності суперечки та непорозуміння між громадянами виникають рідко. Крім правопорушників (Мор називає їх “рабами”; такими можуть бути і військовополонені та куплені в інших країнах злочинці, засуджені до страти), подібні роботи можуть добровільно виконувати також і доброчесні громадяни. Корисні для суспільства справи всіляко заохочуються. Існують спеціальні установи для координації виробництва та споживання.

Жителі острова вірують у християнського Бога, але терпимо ставляться до інших релігійних течій. Будь-кому заборонено насаджувати релігійний фанатизм. У книзі Мора докладно описано дозвілля утопійців, їхні ігри, харчування, подорожі, мода, будинки, садова культура та устрій міст, виховання дітей, мораль і життєва філософія, мистецтво, різноманітні науки тощо. Жінки мають слухатися чоловіків, діти – шанувати батьків, молодші – поважати старших.

Утопія – це своєрідна федерація 54 міст. У містах проживає приблизно по 6 тис. “сімей”; у кожній сім’ї – по 10–16 дорослих (у сільській окрузі – до 40). Усі посадові особи в державі виборні. Щорічно кожні 30 сімей обирають філархів, а ті – протофілархів, котрі утворюють міський сенат на чолі з князем (принцепсом); його сенат обирає з кандидатів, запропонованих народом. Принцепс править довічно, але якщо перетвориться на тирана, то його слід скинути. Найважливіші справи міста вирішують народні збори, що мають право контролю за посадовими особами та заслуховують їхні звіти. На державні посади обираються, як правило, люди старшого віку із числа високоосвічених громадян і вчених. Така структура інститутів влади, описана Мором, свідчила, що він (згідно з античними традиціями) підтримував змішану (республікансько-монархічну) форму правління.

Головне значення книги Томаса Мора полягає не в спробі докладно описати “найкращий” спосіб життя на казковому острові з метою викликати мрійливі фантазії у читача. Важливість твору визначають закладені в ньому ідеї. Про утопічні порядки йдеться у другій частині книги, тоді як перша (вона була дописана після створення першої) містить різку критику тогочасних соціально-політичних відносин в Англії та Європі в цілому. Розвиток капіталістичної економіки, зокрема масове розведення овець для потреб текстильної промисловості, змінив традиційні форми життя та господарювання англійського селянства. Воно почало втрачати землю, перетворювалося на жебраків, відтак, стала зростати злочинність, а у відповідь на неї більш суворим і безглуздо жорстоким ставало законодавство.

Мор був переконаний, що основним джерелом усіх негараздів є приватна власність, жадоба наживи, яка суперечить інтересам людини і суспільства. Складні й незрозумілі для простої людини закони лише обтяжують це становище, оскільки відповідають насамперед інтересам багатіїв та шкодять трудящому люду. Саме тому Мор протиставляє феодально-капіталістичним засадам сучасного йому суспільства основні цінності Утопії – розум, рівність, сумлінну працю всіх, доброзичливість, терпимість, щастя й культуру. Важливим є висновок, що для ствердження цих чеснот недостатньо часткових реформ, а необхідно змінити увесь суспільний – економічний і політичний – порядок.

Утопічна концепція Томаса Мора проникнута гуманізмом. З погляду церкви, на такий її характер вплинуло перш за все християнське сумління філософа. Проте очевидно, що Мор розширює межі християнського гуманізму як суто релігійної і духовної субстанції. Так, добрі люди здатні творити добро, але для його гарантування потрібно створити систему нових соціальних інституцій (крім самої церкви), які б у принципі не давали можливості людям бути неправильними і недобрими. Призначенням суспільства, як його уявляв Мор, мало бути: виховання добрих громадян та людей, інтелектуально вільних і духовно збагачених; викорінення неробства; задоволення фізичних потреб кожного, не зобов’язуючи нікого до надмірної праці; унеможливлення зажерливості, здирництва й марнотратства; заборона розкоші та недопущення злиднів. Отже, особа та державна повинні немовби “конструювати” одна одну. Власне, Мор так і залишається на посередницькій, двоїстій позиції між персоналізмом та інституціоналізмом, не вважаючи, що вони суперечать один одному: він ні захищає утопічну державу як абсолютно бажаний ідеал або реальну можливість, ні заперечує її як язичницьку фантазію, ні намагається уникнути тлумачення Утопії як чистої сатири на дійсність або морального заклику до її зміни.

Фактично, книга Томаса Мора – це експеримент з думкою – власне авторською і суспільною. Подібна методологія відображена безпосередньо в тексті твору у формі діалогу між мандрівником-мореплавцем, який начебто “на власні очі” бачив Утопію, та його слухачем, котрий висловлює особисті міркування з приводу почутого.

“Утопія” Томаса Мора – це не програма негайних перетворень. Скоріше вона являє собою звернення-запрошення до гуманістичної громадськості взяти участь у дискусії з конкретної теми: щодо принципової можливості покращення соціально-політичних інституцій, котрі покликані змінити на краще все суспільне життя і найголовніше – саму людину. Останнє дає підстави для тлумачення утопічної теорії Мора як такої, що містить елементи тоталітарного мислення, паростки якого виявили себе ще в теорії “ідеальної держави” Платона. Доречність подібного твердження не зникає, але гострота його притупляється, якщо враховувати, що вся влада в Утопії виборна та перебуває під постійним і загальним контролем громадян, а головне – на острові немає політичних партій. Отже, окрема політична сила не може ні узурпувати владу, ні встановити свою ідеологічну монополію. На острові панує не політична, а культурно-освітня, наукова еліта.

З Аристотелем Томаса Мора поєднує ідея природного (раціонального) шляху творення держави, що виростає з найменшої соціальної спільноти – сім’ї; з Томою Аквінським – спроба поєднати античний (язичницький) гуманізм та християнство; з Нікколо Макіавеллі – аналітична рефлексія на безпосередній політичний досвід суспільства.

Роблячи ставку на інтелект, культуру, працьовитість, Мор маніфестував проти феодальних станових порядків, але водночас критикував і риси буржуазного способу життя – індивідуалізм, поклоніння капіталу, бездуховність, жорсткий прагматизм (“купувати скрізь і завжди якнайдешевше, а продавати якнайдорожче”). Погляди Томаса Мора у подальшому отримали назву “утопічний соціалізм”.

Дата добавления: 2015-05-26