Битва під Берестечком

Іван Богун

(?-1664) Походив з родини українських шляхтичів. Замолоду втік на Запорізьку Січ. Був учасником визвольних, повстань у 1637—1638 pp., брав умасть у всіх битвах Національно-визвольної війни 1648-1657 pp. У березні 1651 року разом із С. Височаном керував обороною Вінниці; особливо відзначився в Берестецькій битві 1651 року, під час якої зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. 1655 р. керував героїчною обороною Умані. У 1658 р. брав активну участь у придушенні заколоту М. Пушкаря та Я. Барабаша.

І. Богун — людина, яка непохитно стояла на позиціях української державності, була противником як промосковської, так і пропольської орієнтації українських гетьманів. У січні 1654 року разом з деякими іншими полковниками відмовився присягнути на вірність московському царю, а пізніше, 1659 року, висловлював претензії Ю. Хмельницькому за укладення Переяславських статей.

1662 року І. Богуна ув'язнили поляки у фортеці Мальборк (Марієнбург). Та на початку 1663 року король Ян II Казимир звільнив його й доручив командування правобережними козацькими полками. У 1663—1664 pp. видатний полководець брав участь у поході гетьмана П. Тетері на території Лівобережної України.

У лютому 1664 року І. Богуна схопили поляки. 27 лютого 1664 року він був розстріляний біля Новгорода-Сіверського.

(За «Довідником з історії України»)

Після цього повстання війна між Україною та Польщею розгорілася з новою силою. У середині червня 1651 року два війська зустрілися на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Військо Речі Посполитої налічувало 80 тис. поляків, а також 20 тис. німецьких найманців. Крім цього, польська армія мала велику кількість слуг і челяді, тому історики доводять її загальну кількість до 150 тис. осіб. Українсько-татарське військо складалося зі 100 тис. козаків та 20 тис. татар.

Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Протягом перших двох днів битви відчувалася значна перевага козаків. На третій день сталося несподіване: поляки почали обстріл татарського табору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська. Щоб заспокоїти татар, Б. Хмельницький разом з генеральним писарем Іваном Виговським поїхав до хана. Проте скоїлася нечувана річ — хан захопив гетьмана й усіх, хто прибув з ним, у полон і відступив разом з військом з-під Берестечка. Козаки залишилися без головнокомандувача. Серед них зчинилася така метушня, що старшина ледве змогла заспокоїти їх. Наказним гетьманом був обраний Ф. Джалалій, за декілька днів на його місце обрали І. Богуна.

Повстанські війська опинилися в оточенні. Тоді повстанці поставили вози в чотирикутник, з трьох боків викопали шанці, один фланг прикривало болото. Десять днів тривали запеклі бої. Уночі 10 липня Іван Богун, який узяв на себе командування, почав виводити армію з оточення.

Під шаленим вогнем польських гармат козаки возами, наметами, власним одягом вимостили шлях через болото. Існує переказ, що прикривати відступ залишилося 300 козаків. Маленький загін переправився на один з островів і там цілий день стримував наступ поляків. Усі козаки полягли, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування.

Узагалі з цим невеликим загоном сміливців пов'язано дуже багато легенд.

Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком. Унаслідок Берестецької битви:

• козаки втратили понад 30 тис. осіб;

• до рук поляків потрапила канцелярія гетьмана, 28 гармат та багато різної зброї;

• Тугай-Бей захопив українського гетьмана в полон.

Однак знищити козацьку армію не вдалося, більша її частина під командуванням І. Богуна відступила на Київщину. Визволившись із татарського полону, Б. Хмельницький мобілізував нові сили й з великою армією виступив проти ворога. Це послужило сигналом до розгортання партизанської боротьби. Міщани й селяни палили свої оселі, нищили запас харчів. Ворогам доводилося здобувати в бою кожне місто й кожне село.

Б. Хмельницький почав організовувати оборону на лінії Білої Церкви, і 13 серпня 1651 року під Таборівкою козацькі війська спинили прохід поляків на Київщину.

Тим часом у наступ перейшло литовське військо, якому вдалося захопити Київ. Щоб славне місто не дісталося ворогові, кияни, жертвуючи собою та своїм майном, підпалили його з усіх боків. Очевидці розповідали, що ця пожежа не була заздалегідь спланованою, це був акт відчаю. Першим підпалив свою домівку якийсь ремісник, а потім і сам кинувся в полум'я. Його прикладом скористалися й інші ремісники, і незабаром горіло вже більше 50 будинків.

Дуже швидко місто перетворилося на суцільне багаття. Залишившись без харчів, кияни з гордістю заявляли, що тепер полякам вже не буде чого грабувати і вони страждатимуть не менше від самих мешканців міста.

За таких обставин литовські війська, очолювані Янушем Радзивіллом, повели наступ на козаків з півночі.

Така складна ситуація примусила обидві сторони піти на переговори. Б. Хмельницький змуше

ний був підписати з ворогами Білоцерківський мир.

Дата добавления: 2015-05-26