Семінарське заняття № 7

План

1. Українська культура в світовому контексті (друга половина ХІХ – перше двадцятиріччя ХХ ст.).

2. Розвиток освіти та науки в Україні.

3. Українська література, професійний театр, музика, архітектура та живопис.

4. Розвиток культури за часів Української національно-демократичної революції (1917-1921).

Основні поняття: реалістична література, критичний реалізм, художники-передвижники, балет, опера, ампір, еклектика, Валуєвський циркуляр (1863), Емський акт (1876), мовознавство, імпресіонізм, неоромантизм, професійний театр, віденський ренесанс, псевдо візантійський стиль, модерн.

Література: [1]; [2]; [4]; [6]; [8]; [10]; [15]; [25].

Методичні рекомендації

Відповідь на перше питання доцільно розпочати з висвітлення стану української культури серед світових культур. Варто звернути увагу на провідні жанри літератури – романи і повісті (Л.Толстой, І.Тургенєв, Ф.Достоєвський, М.Салтиков-Щедрін, О. де Бальзак, Стендаль, Ч.Діккенс, Г.Флобер, У.Теккерей, А.Франс, Гі де Мопассан). Слід розкрити особливості реалізму в живописі (художники-передвижники: І.Крамський – «Невідома»; І.Суріков – «Бояриня Морозова»; Г.Мясоєдов – «Земство обідає»; В.Пєров – «Приїзд гувернантки до купецького дому», «Тройка»; І.Рєпін – «Не чекали»; пейзажний живопис: І.Левітан – «Над вічним спокоєм»; О.Саврасов – «Граки прилетіли»; І.Шишкін – «Ранок у лісі»). Важливо звернути увагу на реалістичні тенденції розвитку музики (П.Чайковський – опери «Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», балет «Лебедине озеро»; Г.Берліоз – «Реквієм»; А.Адан – «Жізель»; Ж.Оффенбах – оперета «Прекрасна Єлена»); творчість композиторів «Могутньої кучки» – М.Балакірєва, Ц.Кюї, М.Мусоргського, О.Бородіна, М.Римського-Корсакова; театральне мистецтво: драми Ф.Шіллера, В.Гюго, Б.Шоу, Г.Ібсена, А.Чехова, М.Гоголя; архітектурні стилі ампір, еклектика.

Відповідь на друге питання доцільно розпочати з характеристики розвитку освіти та наукових знань в Україні. Провідне місце в цьому посідає заснування університетів у Києві та Одесі. Це створило передумови зародженню системи вищих спеціальних навчальних закладів. Важиве місце у вивченні цього питання мають наукові дослідження О. Ляпунова, М. Ващенка-Захарченка, М. Авенаріуса, М. Пальчикова, М. Бекетова, І. Мечнікова, М. Гамалії, І. Полюя, М. Делоне. Необхідно зауважити щодо тиску цензури та обмежень національно-культурного руху – Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876). Великого культурного значення набуло заснування в Петербурзі журналу “Основа” (1861–1862). Значного розвитку здобула як культурно-просвітницька діяльність громад, так і культурний поступ таких постатей, як В.Антонович, П. Житецький, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Драгоманов. Студент має знати про Південно-Західний відділ Російського географічного товариства – перший науковий українознавчий осередок в Наддніпрянській Україні. При цьому варто відзначити, що західноукраїнські землі становили собою форпост національно-культурного відродження. Свідченням цього є створення Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (1873) та плідна громадсько-культурна діяльність М. Грушевського.

Закінчуючи розгляд питання, необхідно наголосити на трансформації культурницького руху, формуванні інфраструктури української культури. Передусім це репрезентують етнографічні дослідження та фольклористика: Ф. Вовк, В. Хвойко, М. Сумцов, П. Чубинський. Студент має звернути увагу на розвиток мовознавства, його найяскравіших представників, таких як П. Житецький, О. Потебня, А. Кримський, Б. Грінченко.

У третьому питанні висвітлюються різноманітні явища в українській літературі, зокрема, напрям критичного реалізму: М. Вовчок, Л. Глібов, А. Свидницький; поетичні збірки: П. Грабовський, С. Руданський; історичний роман: “Чорна рада” (П.Куліш); соціально-побутовий та соціально-психологічний напрям в українській літературі: І. Нечуй-Левицький, О. Кобилянська, П.Мирний; імпресіонізм та неоромантизм: М. Коцюбинський, Л. Українка, І. Франко як найвизначніша постать української класичної літератури. Особливо варто звернути увагу на напрями неоромантизму (Л. Українка) та модернізму (М. Коцюбинський, М. Вороний. В. Винниченко, О.Олесь) в українській літературі. Студент має знати про виникнення “Молодого театру” (Л. Курбас, М. Куліш) та формування українського модерного театру: В. Винниченко, О. Олесь.

Важливе значення мають дослідження українського професійного театру та його найвизначніших представників: М. Кропивницького, М. Садовського, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського. Слід проаналізувати й театральне життя Західної України.

При підготовці до вивчення музичних надбань необхідно звернути увагу на діяльність С. Гулака-Артемовського, П. Сокальського, М. Аркаса. М. Лисенко – засновник української класичної музики.

В даному контексті треба також розкрити особливості в архітектурі: еклектика, віденський ренесанс, псевдовізантійський стиль, модерн; українське пластичне мистецтво та живопис. Створення художніх навчальних закладів: художніх студій (О. Мурашко, С. Новаківський) та художніх училищ. Чільне місце в підготовці до цього питання посідає аналіз розгортання музейної справи та дослідження діяльності меценатів української культури.

На завершення розгляду цього питання студенту варто розглянути таке явище, як імпресіонізм в українському живописі: І. Труш, О. Новаківський, О. Мурашко. Певну увагу доцільно надати вивченню ролі братів Кричевських, О. Богомазова, В. Татліна, О. Архипенка, Г.Нарбута як видатного графіка, а також ознайомлення з українським авангардом.

При розкритті четвертого питання слід зазначити, що йдеться про часовий проміжок розвитку культури від Першої світової війни (1914 – 1918) до Української національно-демократичної революції (1917–1921). Необхідно зазначити про закладення засад національної середньої та вищої освіти: відкриття першої української гімназії ім. Т.Г. Шевченка, Українських державних університетів у Києві та Кам’янці-Подільському, Педагогічної академії, Академії мистецтв, заснування Державного українського архіву, Національної галереї мистецтв, Українського історичного музею, Української національної бібліотеки, Українського театру драми та опери, Української Державної капели, Державного симфонічного оркестру, реорганізацію вищих навчальних закладів. Важливо відмітити створення Української академії наук, ініціатива заснування якої вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві (квітень 1917 р.), і була реалізована за Української Держави (1918): на пропозицію міністра освіти та мистецтва М.Василенка було створено спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П.Скоропадським 14 листопада 1918 р.

Закінчуючи розгляд питання, варто дослідити культурний внесок першого президента УАН Володимира Вернадського. Слід наголосити на тому, що ця видатна постать належала до тих патріотів України, які передбачали щасливе майбутнє свого народу, який обов'язково посяде гідне місце і в Європі, і в світі.

Українська культура у міжвоєнний період, роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн (1920–1945)

Дата добавления: 2015-05-26