Лаврентіївський літопис. Перша сторінка. І377 р

апостолом Андрієм Первозванним серед населення Криму і по нсій течії Дніпра аж до І Іовгорода. Києву, як центру і вогнищу в справі поширення християнства і осві'ііі. літописець відводиі; особливе місце як киянин і, разом з тим, як ідеолог і представник християнського ічроіічення. Ісюрія Києва з землею полян поставлена в літопису на найчільніше місце в житті нсігї решти східних, чахідних і південних слон'ян, починаючи від оповідання без дати про грьох браіів - Кия. Щека, Хорива і сестру їх Либідь. Старшому з братів - Кию літописець надав княжого походження. Цим він, по-перніе. виявин свою ідеологію як представник київської великокнязівської влади. По- друге, від цьоі-о місця він почав ро'ін'язувати поставлену в заголовку «Повісті» проблему - «Хто исрвее почал княжити» на Русі. оскільки ці події були далекими від пори життя І Діяльності літописця, то дана проблема, не маючи під собою історичного Джерела, не знайшла свої о розв'язання. В міру труднощів, перед якими опинився літописець, він шукає шляхів до розв'язання пртання про

38 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

походження Русі від князів Рюриковичів. Слід підкреслити, що для давніх руських літописців, взагалі було властиво шукати назви міст, земель і походження держав і і під імен і их чи ішиих осіб. Так, на іва Київ виведена від Кия, племен радимичів від імені Радима, вяч нчів - від Вятка і т. ін-

Історію слов'янських племен і Русі в цілому літописець подає як внутрішній процес, у зв'язку з сусідніми племенами і народами неслов'янського походження. Для нього слов'яни і Русь суть сднне поняття -«а всяк словенок н'іьік сить Русь». Під Я52р, він вміщу і.' коротке оповідання про початок царювання імператора Михайла у Візантії й тут підкреслює, то з цього часу і роками і ючала прозиватися земля Руська «Яко при сем царе ііриходиша Русь на Царьград». ІІроте пізніший складач або редактор літопису, шукаючи відповіді на питання, «хто первее почеіл княжити» на Русі.рОін'язує це питання за допомогою легенди про 'закликання варягів, незважаючи на те, щ" нина суперечить всьому попередньому і наступному літописному викладу історії Русі,

За літописною поііістю варяги раніш приходили із-за моря «на Чудь, Словене. на Меря. й на всех Кривичах, на козаре имахуть на поляне, й на Северах. й на Вятичих и.маху по беле й вевернцс от дьіма», тобто збирали данину від слов'янських племен і деяких інших сусідів, аж поки не були вигнані за море.

Під 862 р. літописець сформулював легенду про закликання варягів так: «Вся земля наша велика й обильна, а наряда в ней нет, да пойдетс княжити й вололе іьщіми. Ин ібрціїїсятріїебраіаеродьіі.'ііїнімії ИиояшавекіРусьннридиш.і м.ловсичм нервее... иог іс\ варяг прозвася русская земля». Цією повістю про закликання варягів у літопису відкривається ніби нова його частина - історія утворення й дальшого рочвиїку древньоруської держави. Складач літопису ввів у дію неі снувавше плем'я варягів-русів, вивівши його з Скандинавії на землю східних слов'ян. -Лігописець змальовує також поєдинок юнака Кожум'яки з печенігом-велетнем, мудрість і хитрість жигелів міста Єілгорода (тепер с. Білгородка біля Києва), які, обманувші] печенігів, зуміли витримати тяжку облогу, осліплення і прозріння Володимира в час його хрещення та ін,

Оповідання про Кожум'яку вміщене під 993 р. (Іпат. літ.). Зміст його зв'язаний з походом Володимира Святоспавовича на печенігів, що наступали із-за Сули, і нібито тут князь зустрівся з кочівниками над

Київська Русь та Галицько-Волинська держава 39

бродим біля Трубсжу, де нині Переяслав. Руські воїни стояли з одного боку броду, а печеніги - з другого. Ні перші, ні другі не наважилися перейти брід. Прибув печенізький князь, викликай Володимира і скачав йому:,'іай ти свого воїна, а я дам мого, хай змагаються на поєдинку, котрий з них переможе, на боці 'юго табору й буде перемога. Послав Володимир шукати серед русів відважного воїна. ГІриіініладо нкп о лп ня людина простого роду й каже князеві: з чотирма синами я вийшов на війну, а ще один найменший сидить дома Його з дитішстка ніхто не подужав наби ги, а одного разу він розпивався на мене і перервав руками шкуру, яку м'яв. Князь зрадів і послав за юнаком. Прибувши, юнак попросився випробувати його силу. Привели збудженої о. роз'яренного гарячим за.ті'іом вола, в якого на швидкому бігу юниі'і Кожум'яка вирвав шматок боку з шкірою і м'ясом «елико ему рука я», І наказав іїому Володимир гдиноборс гвувати ч печенігом-велетнем.

Печенізький богатир насміхався над непоказним назріструсином. Але юнак схопив велетня, підняв у повітря, задавив на смерть і вдарив об землю. 1 Іеченізький табор з криком кинувся врозтіч, а «Русь погнаша поннхсекуіце их... й заложи Володимир город на броду гом й нарече й Переяслава занс Переяславу отрок». Отже,цялеген/іа зв'яіу є побудову міста Переяслава біля ріки Трубайла з перемогою руського юнака над печенізьким велетнем. Лігописні.'ні байдуже, що Переяслав на півдні Русі згадується в його ж лі-іоііису щеїт початку Хет. Ного приваблювала героїчна повість, яка була нічим іншим, як народною легендою, як спогад народу про безіменних героїв, що вкрили славою свою вітчизну в бороіьбі з кочіїіниками,

Повість про руського юнака, що «переяв славу» у печенізького велетня-богатиря, носить суто народний характер. Народність її полягає в тому, що головним героєм тут виступає ремісник-шкіряник. представник працюючих людей, що перевагу надано простій, незнатній людині перед князівською військовою знаттю. Юнак, один із багатьох синів міського ремісника, не лише подолав силу печенігів, а й осоромив усю військову дружину князя, серед якої не знайшлося гідного воїна Для єдиноборства з печенігом-велетнем.

Друга легенда вміщена в лп опису і іід 997 р. про облогу печенігами Білгорода і «бе бо голод велик н граде». Па віче дехто пропонував здати ворогові місто, бо, мовляв, однак люди помруть з голоду- Лише одного з

Дата добавления: 2015-05-26