Київська Русь та Галдцько-Волинська держав^ 41

продовжив його на підставі и.'іаспихепосіережеиь 1 даних живих свідків історичних но;[]й. Свідченням цього є повісті про міжусобиці синів Ярослава, напади половців на руські міста, зокрема на Київ, спустошення цими Печорського монастиря (1096 р - Лавр. ліг.), про з'їзд князів у Любечі, осліплення Василька, з'їзди у Ві гичеві га біля Долобського озера.

В оповіданні про договір князів на з'їзді Долобського озера літописець навів патріотичну промову Володимира Всеволодовича Мономаха дружині Святополка Ізяславовича: «Дивно мені дружно, що ви коней шкодуєте тих, якими орете. Чому ж ви гого не добачаєте - як тільки смерд почне орати, половчанин, приїхавши, вдарить смерда стрілою, а кобилу його забере, а в село в'їхавши, забере жінку його і дітей, і все майно візьме, то ви коней і.икодуєте, а чому ж ви не жалієте смерда-1 ніхто йому заперечити був не в силі». В «Повістях», починаючи •і 90-х років XI ет. подається ціла героїчна епопея боротьби Русі з половнями. Душею цих подій, захисником руської землі у літописця виступає Володимир Мономах. Літописець, автор і складач «Повісті минулих літ» Сільвестр. ігумен Гїидубеїіького монастиря, патронованого переяславськими князями Мономаховичами, виявився яскравим прихильником та ідейною опорою цих князів. Він доклав усіх зусиль щоб показа ги з усією тенденційною догідливістю свого улюбленця князя Володимира Всеволодовича.Уоиомаха.

У 1116р., на догоду київському князю, Сільвестр піддав літопис новій переробці й редагуванню. Він вмістив у літопису наведену вище промову Володимира Мономаха на Долобському з'їзді князі в у 1103р. і справедливо зробив йою нагхненником об'єднавчих генденцій, які найбільше проявлялися в Києві. Володимир Мономах показаний у літопису пової дороокн як нашіндптніший державний і культурні їй діяч. Ймовірно, що саме у Видубецькому монасі нрі, іі одну -і редакції'! «Повісті минулих літ» було внесено відоме «І Іовчання» Володимира Мономаха. Після редакції Сільвестра ('Повість минулих літ» набула вигляду Щ.'іісноіо закінченою твору даниьої Русі. Пона нвляг собою визначну пам'ятку староруського письменства га взагалі одну з важливих і цікавих пам'яток нашої давньої вітчизняної культури, в тому числі староруської іс'юріоірафії і а літератури.

Майже вся лііера-іура Київської держави в період її розквіту, особливо в часи Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, пронизана

42 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

ідеєю показу величі руської землі. Особливо це торкається літописного зводу «Повість минулих літ» і такого пам'ятника літератури та ораторського мистецгва, як «Слово про закон і благодать» їларіона написаного між 1037-1050 рр. та ін,

їларіон був одним з 'піх освічених руських культурних діячів, яких так старанно готував Володимир та його син Ярослав замість запрошених на Русь візантійців, Раніше пін був священником княжої церкви в с.Берестові, поблизу заснованого в 1051 р. печорського монастиря-Прагнучи позбутися впливу її\ іантії в усіх сферах жип'я, в тому числі в ідеологічній сфері, Ярослав поставив на чолі руської церкви замість грецьких ієрархів, як водилося до цього, митрополитом їларіона з руських. Під 1051 р. літописець вмістив замітку «П лсго 6559 постави Ярослав Ларіона митрополитом Руси святой Софьи собрав епископьі». Була утворена руська митрополича кафедра. «Слово» закінчується, як властиво було і оді для всіх промов, молитвою на честь будівника всього, чого досягла Русь і Київ - князя Володимира- В «Слові» прославляється велич землі руської.

Багатогранна література, мистецтво і освіта часів тимчасо­вого зміцнення зверхності Києва над іншими землями в першій третині XII ст, характеризують другий після часів Ярослава важливий етап розвитку старо­давньої куль і урн Русі.

Серед пам'яток письмен­ства початку XII ст., в яких виявлялася історична думка, важливе місце займає «Повчання» Володимира Мономаха, що збереглося в Лаіірснтіївському літопису, вміщене в ньому під 1096р.. хоч було написане, мабуть, наприкінці життя Мономаха.

В «Повчанні» поєднано два твори. Один з них - «Грамотиця»

Київська Русь та Галнцько-Волинська держава 43

князя Мономаха своїм дітям • складає, власне, основу того, що прийнято називати «Повчання дітям або інкому. хто буде слухати або читати цю грамотицю». Другий твір - послання Мономаха князеві чернігівському Олегу Святославичу з приводу убитого в 1096 р- в міжусобиці під Муромом Мономахового меншого сина Ізяслава. Ці два послання, присвячені двом різним питанням, становлять цілісний твір, причому друга частина являг собою епістолярій, якому наслідувало ряд пізніших авторів середньовічної Русі.

Само «Повчання» - «Грамотиця» являє собою жанр послання батьків до дітей, поїшіре'тй на той час у літературі Візантії та ряду інших держав. У староруській лігсратурі він нагадує звернення князя Ярослава Мудрого в передсмертний час до своїх синів. «Ось я відходжу від світу цього, - говорить Ярослав, - а ви, діти мої, майте між собою любов, бо ви є брати одного отця й одної матері. Якщо будете в любові між собою і бог буде з вами й підкори-іь нам противників ваших і ви будете жити спокійно. Якщо будете жити в ненависті і роздорах, то самі загинете й загубите землю отців і дідів своїх, придбану Їхнего великою працею». Далі йде оповідання про надання синам уділів: старшому Ізяславу- Київ, Святославу - Чернігів, Всеволоду - Переяслав, Вячеславу - Смоленськ. Ігореві Володимир-Волинський. Ярослав заповідав їм «не переступати предела братня», тобто не посягати брату на наділ братній.

«Повчання» Мономаха охоплює ширше, ніж заповіт Ярослава, коло політичних питань. Воно в сукупності з літописним зводом -«Повістю минулих літ», до складання якого не був стороннім сам князь, разом з його Уставом про рези, доповненням та розширенням «Руської Правди» й іншими нам 'яткамицігї доби спіновпло політичну програму Володимира Мономаха, викликану бурхливими подіями - новсганням У Києві 1113р.

Політична лінія київського кня-ія була спрямована на деяке послаблення ексі шуа і ації народу феодальними верхами, на пом'якшення загострених соціальних суперечностей, а також на зміцнення великокнязінської іілади і оборони Русі від кочівників. Ці найголовніші напрямки політики київського князя, здодагком до них автобіографічного елементу, знайшли своє відображення в «Повчанні» Володимира Мономаха.

44 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Пам'яткою південноруського літописання, в якій знайшли відображення події XI - XIII століть на території сучасної України, є Загальне давньоруське літописне зведення південної редакції, що здобуло назву Іпатіївськот літопису.

Іпатіївськнй літописний звід поєднує в собі три головні джерела. Першим джерелом був Київський літопис 1200 р. Другим джерелом послужило літописне •іГіС/іення Галинько-Волинеької землі, так званий Галицько-ііолинський літопис, який майсіерно і майже непоміїно влитий у цілий Іпатіївський список. Упорядник Іпатіївського зводу використай також у своп'г редакції гре'іт джерело, іавдяки чому -'[ітопис було поповнено ононіданнями з історії 1 Іівнічно-Східної Русі. Тексі цих оповідань запозичений з Північно-Східного літописного зводу XIII ст., подібного до Лаврен ііївського літопису.

Київський лігочис 1200 р, являє собою зведення, впорядковане з різного роду південно-руських лі і описів і усних переказів, що існували на території твденних4)еодальних князівств XII ст., а головне -літопис князя Ігоря Святославича. героя «Слова о полку Ігоревім», який почав князювати у Чернігові в 1 і 98 р. та, нарешті, літопис переяславського князя Володимира Глібовича, що закінчується оповіданням про його тяжке захворювання підчас походу на нсловців і смерть у 1187р.

В оповіданні про смеріь Володимира Глібовича літописець проголошує похвалу переяславському князеві на зразок панегіриків, які зустрічаються в «Повісті минулих літ» (ХІ-ХІІ ст,). Він розповідає, як за князем Володимиром Ілібовичем всі нсреяславці плакали: «О нем же Украйна много постона». У цьому літописному оповіданні, внесеному в Київський звід під 1187 р., вжито назву «Україна» у відношенні до иіндеиіюруських земель та їх населення, головним чином у відношенні до землі Переяславської і Київської. Термін «Україна» - народний. Можна припустити, що у народному вжитку він існував раніше, ніж потрапив на сторінки літопису. Цим терміном уХІЇст. визначалися нівденноруські ісмлі, що межували і іюлонцнми або кіпчаками. Це стародавня земля колишніх племен середнього Придніпров'я, або руська земля у вузькому розумінні цього слова, що була розташована по обидва боки середньої течії Дніпра по ріках Трубіж, Ворскла, Сула, та ін. - на лівій стороні, по Ірпеню, Стугні, Росі та їх притоках—на правій стороні Дніпра. З дальшим поширенням

Дата добавления: 2015-05-26