Київська Русь та Галицько-волинська держава 49

Всі оповідання і записи XIII ст, в Іпатіївському літопису стосуються виключно історії Галицько-волинського князівства. Ці зведені літописні оповідання від перших років ХІІЇст. до 1292р. давно прийнято в ііашій історіографії називати Галицько-Волинським літописом, який є не що інше, як особливе літописне зведення історичних повістей, які належали різним авторам і зредаговані рядом їх складачів.

Над складанням Галицько-ЕЗолинського літопису між 1201 і 1292 рр, працювало в певній послідовності не менше п'яти редакторів. При аналізі мови літопису можна встановити такі редакції: від 1201 до. 1234р. включно; редакція 1265 або 1266рр. включно: редакція включно до І2ІІ5 р.; редакція до 12й9 р. включно і остання редакція 1292 р.

На початку 60-х років XIII ст. літопис являє собою панегірик спочатку Роману Мстиславичу, а далі старшому поколінню його нащадків - Данилові Романовичу і його синам. Отже, ця частина літопису належить освіченим ідеологам великокнязівської влади землі Галицької. Від середини 60-х років XIII ст., особливо після смерті Данила Романовича, описання подій розгортається на користь молодшої гілки Романовичів - князів волинських: Василька та його сина Володимира Васильковича. Тут яскраво помітне прагнення автора висунути на перше місце замість Гіїличии й, Волинь-і а звеличити політичну лінію її князів. Автор,.ібо скоріше складач і редактор цієї частини літопису, був без сумніву представником і ідеологом волинської феодальне-князівської орієнтації; він проводить і ідейно обґрунтовує ворожу пінію, спрямовану проги князів галицьких. Така тенденція в.иііоиису тривік до 1289 р-Оповідаиня цього періоду про події в Галичині посідають другорядне, іноді зовсім непомітне місце, а ставлення до політики князів Галича вороже. Остаточна редакція була зроблена іі 1292 р. ідеологом об'єднавчих тенденцій, прихильником перемігшої знову галицької династії князів старшого покоління Романовичів, в особі Льва Даниловича, до якого складач літопису у 80-х роках ставився вороже, а в останній редакції його схарактеризовано як хороброго, звитяжного і мудрого князя. Літопис закінчується випадковою датою - короткою згадкою про смерть удільних князів-Юрія Володимировича Пінського і Івана Глібовича Степанського.

За своїм змі стоми Галицько-Волинський літопис відобразив події ХПІ ст., які стосуються земель Галицької і Волинської з містами - Галич,

50 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Теребовль. Перемишль, Холм, Володимир-Волинський. Луцьк. Пінськ, Берестя, Дорогочин •і а ін. Редактори і складачі використали і опрацювали записи, зроблені в цих містах при князівських дворах, єпископських кафедрах!'а монастирях. У числі джерел, що послужили іакож матеріалом для літопису, були свідчення самовидців. Особливе це відчувається в оповіданні свідка про поїздку Данила Галицького в орду, після завоювання Батия, в повідомленні про число померлих від голоду в Уюрищні тощо. Самовидець виступає також у поііісгях про так звані «многн мн гсжи й великий бсщисленьїя рати», про великі походи галицько-волинських дружин на половців - «Данилови же гоняшунаполовцехдонелсжеконьего застреленбьістьгнедьій»,Такі деталі про княжого кони міг свідчи'] и лише самовидець, живий свідок цих подій.

Літопис починається з огляду полій від перших років об'єднання Галицькою і Волинською кня'явсів, від смерп Романа Мсіиславовича (1205 р.) і доведений до 1292 р.

Ідейною основою Галицько-Волинського літопису є прагнення об гру 11 ту в аті і права галицького князя розпоряджатися долею всієї Південної Русі, зокрема право володіти стародавньою столицею землі Руської— Києвом, який до XIII с'г. в'їтіаіив колишні свії^ значення Ідея збереженення величі Києва, обгрунтування його пріоритету над іншими містами Русі не покидає південноруських літописців протягом усіх наступних століть часів татарської о панування і після пього-

Нсвідомі автори Галицько-Волинського літопису с ідейними виразниками інтересів князівської влади, виразниками об'єднавчих тенденцій служилого елементу в особі князівських слуг, жителів міст та інших іірсдегавниківіїснтралтгореьких тенденцій, особливо живучих в народі, в середовищі сил, зацікавлених у мої у і тії кннлвській владі, яка в епоху середньовіччя була представницею «порядку» в феодальному беііюрялкопі..Пі'іонисець скрізь і в усіх випадках засуджує боярську аристократичну знать, яка в Іалицько-Волинській землі вела запеклу боротьбу з князівською владою. Літописець виправдовує тверду політику князів Романа Ме'гиславчча та його сина Данила щодо боярства і засуджує анархію предсіавників великого ссньйоріального землеволо­діння. Історичними вмотивуваннями він виправдовує великокнязівську політику зміцнення централізованої влади в часи зовнішньої небезпеки,

Дата добавления: 2015-05-26