КоцурВ.П., Коцур А.П,Історіографія історії України

Київська Русь та Г^лицько-Волинська держава 51

що висіла над Руссю, з боку монголо-татареького панування на сході та півдні і завойовницьких нраї нень німецьких рицарів, Литви, Польщі та Угорщини - на півночі та заході. Ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів пронизує основний текст літопису.

Автори літопису є яскравими виразниками інтересів тих соціальних сил Галицько-Волинської землі, на які спиралися князівська влада не лише в боротьбі з бунтівливим феодально-сепьйоріальним боярством, а й з пригнобленим народом- Під 1241 р. (хронологія, як ми вже згадували, є умовною) в літопису вміщене оповідання про те, як Данило Галицький жорстоко розправлявся з жителями міст, які часом проявляли непокірність князеві, дружина князя займалася грабежами. страчувала непокірних, а славетного співця Мигуеа було розідрано за «гордість, що не захотів служити князю Данилу». Цю страту вільно-любивого митця літописець виправдовує посиланням на притчу з святого писання.

Разом з тим у Галицько-волинському літопису багато оповідань пронизані духом патріотизму, відданості своїй Вітчизні. У військових повіс гях звучить сила і бадьорість, з якою воїни йду-іь у бій з половцями. монтоло-татарами, німецькими рицарями, литовськими і польськими загарбниками,

Особливо цікавим є оповідання про євшан-зілля, яким почина­ється літопис, В ньому розповідається про смерть і-а.'і ицько-волинського князя Романа Мстиславича, внука Володимира Мономаха, який в усьому наслідував дідові. І [с оповідання безпосередньо своїми мотивами пере­гукується з відомим «Словом о полку Ігоревім». Вило.'шмир Мономах заі-нав половців за «Обези», тобто за Кавказькі гори, за «Железная врата», і пив воду золотим шоломом з Дону, звільнивши всю землю Руську. Зл «Обсзи» був вигнаний і половецький юнак Орев. Половецький хан Сирчан посилає свого «гудця», щоб співав цьому втікачеві пісні своєї иатьківщинн і ними повернув полоненого до своєї вітчизни. Якщо не вплинуть пісні, які він чуіі ще з вусг своєї матері, наказує Снрчан, -«Дай йому понюхати зілля, що зветься євшан». Орев, що забув мову, звичаї і пісні свої о народу, понюхавши євшан-зілля, яке всіх,'ю рідного краю привертає, з плачем вигукнув: «краще на своїй землі кісгкамн полягти, аніж на чужій славному бути, і повернувся до своєї землі». Це зворушливе патріотичне оповідання без сумніву запозичено з народних

переказів. Воно є свідченням любові народу до своєї Вітчшни. Незважаючи нате, що в літописі вміщено баї ато оповідань, пронизаних народністю, він носить соціальний характер, відображає велико­князівську ідеологію.

З особливою симпатією автор літопису ставиться до Данила Романовича. В усіх подіях, особливо у військових, починаючи з юних років і до кінця життя, Данило Романович Галицький поганий у літопису як найбільш героїчна постать. Він «бе бо дсрз й храбор. От голоньї й до ноі у его не бе на нем порока». завжди користувався підтримкою народу В боротьбі з зовнішніми ворогами і «безбожньїми боярами, воздвига-ющими крамолу». До нього і орожани линуть кяко дети ко отчю, яко пчсльї к матце, яко жажючи водьі ко источнику». V багатьох випадках літописні оповідання, на зразок ранніх київських, не позбавлені художньої образності. Особливо зворушують читача повіс-і і про боротьбу змонтоло- гаї арами, вміщені під окремою назвою - «Побоїще Ьатиєво», оповідання про безперервні спустошення Південної Русі татарами в 50- 60 — х роках XIII ст.

Починаючи від 1264 р., після смерті Данила Романович а. літописні оповідання являють собою уривки переважно з історії Волинської землі та про відносини Південної Русі з Литвою і Польщею. В них відображено боротьбу Русі з литовсько-нольською агресією па Берестейську землю і Волинь. Цю частину поніс і і ми можемонаіва-іи Волинським лі гописом. Автор цієї частини твору був близьким до двору володимиро-волинських князів - нащадків І'омана Мстислав 11 ча. Ідеолої ін літописця лишається й далі велике князівською. Це особливо ніжгверджує одне з осівших оповідань літопису, що назичається «Преставлення князя Володимира». Йде мова про тяжку хворобу і смерть волинського князя Володимира Васильковича.

Описуючи тяжку хворобу, смерть і поховання князя Володимира Васильковича, літописець обрав форму для свого оповідання, властиву «Повісті минулих літ". Це жанр сумного причитания над покіііітком з риторичним зверненням до нього на зразок того, як цс робив їларіон у своєму «Слове», звертаючись до праху покійного князя Володимира Святославича. автор волинського літопису просто наслідує їларіонові Це говори іь про тс, що зразки сіароруськоїлітсраіури Київською періоду XI ст- були в повному розпорядженні галицько-волинських книжникив

Дата добавления: 2015-05-26