Книга восьма 1 страница

А

1 (І). Услід за цим, очевидно, іде розбір дружби (ή φιλία), адже це різновид доброчесності (αρετή τις), або щось причетне доброчесності (μετ' αρετής), а крім того, це найнеобхідніше для [5] життя(1). Дійсно, ніхто не вибере життя без друзів, навіть маючи всі інші блага: вважають же ж, що навіть у багатіїв і в тих, хто має посади начальників (ή αρχή) і владарювання (ή δυναστεία), надзвичайно велика потреба в друзях: яка ж бо користь від такого достатку (εϋετηρία), коли відібрана можливість благодіяння (ή ευεργεσία), яке виявляється переважно щодо друзів, і це особливо похвально? А як оборонити [10] і врятувати [свій достаток] без друзів? - Адже чим воно більше, тим і вразливіше. Та й у бідності і в іншому нещасті тільки друзі здаються пристановищем (καταφυγή). Друзі потрібні молодим (οι νέοι), щоб уникати помилок, і старим (о'І πρεσβΰταΐ), щоб піклувалися про них і при нестатках через немічність (δι" ασθένεια ν) допомагали їм чинити [добре]; а в розквіті літ (εν ακμή) вони [15] потрібні для прекрасних вчинків "двом, котрі разом ідуть(2)", бо разом люди здібніші і до розуміння, і до дії.

Схоже на те, що в породжувачі (τω γεννήσαντι) дружба до породженого (το γεγεννημένον) присутня від природи, так само як у породженому - до породжувача, причому не тільки в людей, але й у птахів, і в більшості з тварин, і в істот одного походження - один до [20] одного, а особливо в людей, недаремно ми хвалимо людинолюбних (φιλάνθρωποι). Як близька і дружня (ως ο'ικέΐον και φίλον) людині всяка людина, можна побачити під час поневірянь (εν ταις πλάναις). Дружба, очевидно, скріпляє (συνέχειν) й держави (α'ι πόλεις(3)), і законодавці (о'І νομοθέταΐ) більше піклуються про дружбу, ніж про справедливість, бо згода (η ομόνοια(4)) - це, здається, щось подібне [25] до дружби, до згоди ж і прагнуть найбільше законодавці і від незгоди (ή στόπις(5)), як від ворожнечі, охороняють [державу]. І коли [громадяни] дружні, вони не мають потреби в справедливості, тоді як, будучи справедливими, вони все ж мають потребу ще й у дружбі; із справедливих же [взаємин] найбільш справедливим вважається дружнє (το φιλικού).

(1) У перекладах новими мовами зазвичай вказується на незводимість грецького ή φίλια до якогось певного поняття: це і дружба, і любов, і відчуття симпатії тощо, детально про все це див. особливо: НВБ. - С. 736 прим. 1.

(2) Слова Діомеда перед походом у нічну розвідку, які за часів Арістотеля стали вже, подібно до багатьох інших фраз Гомера, крилатим висловом, повністю звучать як: συν τε δύ' έρχομένω και τε προ δ του ενόησεν // δππως κέρδος εη (Нот. II. Χ. 224-225). Так, у Платана в "Бенкеті" (Plato. Symp. 174d) Сократ звертається до Арістодема: Σύν τε δύ' έρχομένω προ 6δοΰ, а в "Протагорі" той же Сократ уже буквально цитує вказане місце Гомера (Plato. Prot. 348d): συν τε δύ' έρχομένω και τε προ δ του ενόησεν.

(3) Можна також перекласти і як "дружба з'єднує (συνέχειν) держави", проте подальші слова Арістотєля дозволяють зробити висновок про те, що мова йде про внутрішню єдність полісів.

(4) Ομόνοια властиво означає однодумність, "єдиномисліє", але в даному випадку вона зорієнтована саме на політичну сферу, де вона означає саме мир, злагоду, порозуміння - згоду. Особливо це яскраво проступає в кризові моменти історії полісів, коли пошуки громадянської згоди стають наріжним каменем усієї діяльності номотетів, діаллактів та айсюмнетів, діяльність яких розглядається Арістотелем окремо в "Політиці".

[Дружба - це] не тільки щось необхідне, але і щось етично прекрасне, адже ми вихваляємо [30] дружелюбних (φίλοφίλοί), а мати багато друзів (πολυφιλία) ми схвалюємо, і вважається це (ή πολυφιλία) однією з етично прекрасних якостей. До того ж [деякі] думають, що чеснотливі мужі і дружні - це одне й те ж.

2. Про дружбу сперечаються немало. Одні вважають її якоюсь схожістю (το ομοιότης) і схожих людей (όμοιοι) - друзями, і звідси приказки: "Подібне до подібного..." і "Ворон [35] до ворона..." і тому подібні. Інші ж стверджують протилежне: "Усі гончарі - 1155b суперники один одному"(6). Для цього ж самого підшукують [пояснення] вище (ανώτερον) і природно- науковіше (φυσικάπερον), так Еврипід говорить: "Прагне дощу висохла земля, а повне дощу небо величне, прагне впасти на землю"(7); і Геракліт: "[5] Протилежне сходиться", "З відмінностей найпрекрасніша гармонія" і "Все з розбрату народжується"(8); але цим [думкам] протистоять інші, серед них і Емпедоклова, а саме: "Подібне прагне до подібного"(9).

(5) Подібним же чином і t| στάσις - незгода і розбрат стає синонімом під час кризи в полісному суспільстві розподілу його на окремі і ворожі один до одного угрупування та навіть громадянської війни. Особливо яскраво описується така стасіс Арістотелем в "Афінській політії", у контексті боротьби, яка охопила афінське суспільство після реформ Солона і яка, зрештою, завершується встановленням тиранії Пейсістрата.

(6) Наведені приказки широко відомі і з інших джерел, остання, наприклад, є алюзією до Hes. Ergg. 25.

(7) £urFr. 897, 7-10(Nauck).

(8) DK 22 В 8. Пор. до цього переклад відповідних фрагментів: Тихолаз. Геракліт. -С. 47^t8, 101-102; там же див. аналіз можливостей об'єднання вказаних фрагментів; див. також: Фрагменти ранних греческих философов. - Ч. 1. - С. 200; пор. до цього: НВБ. - С. 737 прим. 7.

(9) DK 31 В 22, 4-5. Див. до цього: Якубанис Г. Змпедокл: философ, врач й чародей. Данньїе для его понимания й оценки. - К., 1994. - С. 74, 98-99, 136. Фрагменти ранних греческих философов. Ч. І.С. 362.

Таким чином, ми облишимо ті спірні питання (то απόρημα), що належать до природознавства (адже це не властиво справжньому дослідженню), а все те, що стосується людини і [10] зачіпає вдачі та пристрасті, це ми уважно дослідимо, наприклад: чи в усіх буває дружба, а чи ницим неможливо бути друзями, а також чи один існує вид дружби, чи більше. Ті, хто думають, що один [вид], оскільки [дружба] дозволяє більше й менше, повірили в це без достатніх на те доказів, бо [15] більше й менше має і різне на вигляд (τα έτερα τω είδει) також. Але про це було сказано раніше.

(II). Коли ми будемо знати предмет дружньої приязні (то φίλητόν), то, можливо, проясняться й ці [питання]. Адже вважається, що не все викликає дружбу (φίλεΐσθαΐ), але тільки предмет дружньої приязні, а це благо, чи те, що приносить задоволення, чи [20] корисне (αγαθόν f| ηδύ ή χρήσίμον). Щоправда, можна подумати, наче б то корисним є те, завдяки чому виникає певне благо або задоволення, так що предметами дружньої приязні (τα φίλητά) виявляться лише властиве благо (τάγαθόν) і задоволення-як цілі (ως τέλη). А в такому випадку, до чого відчувають дружбу (φίλοΰσιν): до блага властивого, чи до блага для самих себе (то αύτοΐς αγαθόν)? Адже іноді ці речі не узгоджуються. Так само й із задоволенням. Вважається ж бо, що всякий відчуває дружбу до блага для самого себе, і, хоч благо є предметом дружньої приязні в безвідносному значенні, для кожного благом є [25] благо для нього, а дружбу кожний відчуває не до сущого для нього благом (то 5ν αΰτω αγαθόν), але до уявного (то φαινόμενον). Різниці тут ніякої немає: предметом дружньої приязні буде те, що здається приємним.

Є три підстави для дружньої приязні, але про дружнє почуття (ή φίλησίς) до неживих предметів не говорять як про "дружбу", тому що тут неможливе ні дружнє почуття у відповідь (άντίφίλησίς), ні бажання іншому блага (напевно, смішно бажати [30] блага винові, але якщо й так, то це побажання йому збереження, щоб мати його самому); тим часом кажуть: другові треба бажати властивих благ задля нього самого. Тих, що бажають властивих благ саме таким чином називають доброзичливими (εΰνον), якщо те ж саме бажання не виникає і в іншої сторони, тому що при взаємній доброзичливості (ή εύνοια) виникає дружба. Можливо, потрібно уточнити: "при не прихованій [доброзичливості]"? Багато ж бо [35] бувають доброзичливими до тих, кого не бачили, вважаючи їх добрими людьми 1156а або корисними; і те ж саме може почувати один із таких людей до даної людини. Тоді ці люди виявляються доброзичливими один до одного, але як назвати їх друзями, якщо для них таємниця, як ставляться до ним самих? Отже [щоб бути друзями], треба мати доброзичливість один до одного і бажати один одному благ властивих, причому так, щоб це не залишалося в таємниці, [5] і по якійсь одній із названих вище [підстав].

З (ПІ). Ці [підстави для виникнення дружби] відмінні один від одного по виду, а значить, розрізняються і дружні почуття (α'ΐ φιλήσεις) і вияви дружби (α'ι φιλίαι).

Існують, таким чином, три види дружби - по числу предметів дружньої приязні; у кожному випадку є дружнє почуття у відповідь (αυτιφ'ιλησις), не таємне; а люди, які відчувають один до одного дружбу, бажають один одному благ властивих остільки, оскільки [10] відчувають дружбу. Тому ті, що відчувають один до одного дружбу за корисність, відчувають її не до самих по собі друзів, а остільки, оскільки отримують один від одного певне благо. Так і ті, що відчувають дружбу через задоволення (δι' ήδονήν); наприклад, вони захоплюються (αγαπώσΐ) дотепними не як такими, а тому, що вони приносять їм задоволення.

Отже, хто відчуває дружбу за корисність (δια το χρήσιμου), той любить за [15] блага для них самих (δια το αύτοΐς αγαθόν), і хто за задоволення - за задоволення для них самих (δια το αΰτοΐς ηδύ), але не за те, чим є людина, до якої відчувають дружбу, а за те, що вона корисна або приносить задоволення. Таким чином, це вияви дружби тільки привхідним чином (κατά συμβεβηκός), бо не тим, що він саме такий, який є, викликає дружбу до себе той, до кого він її відчуває, але в одному випадку тим, що він приносить яке-небудь благо, а в іншому - через задоволення.

Звичайно, така дружба легко [20] розривається, оскільки сторони не постійні в приязні один до одного. Дійсно, коли вони більше не знаходять один в одному ні задоволення, ні користі, вони перестають і відчувати дружбу. Тим часом корисність не є постійною, але щоразу полягає в іншому. Таким чином, із знищенням підстави для дружби розривається і сама дружба як така, що існує з огляду на задоволення і користь.

Вважається, що така дружба буває в основному [25] між літніми (люди такого віку домагаються, звичайно, не задоволень, а допомоги); а серед людей у розквіті літ і серед молоді - у тих, хто домагається

вигоди. Такі друзі, до речі сказати, зовсім не обов'язково ведуть життя спільно, адже іноді вони навіть приносять один одному незадоволення (οΌδ' ε'ισίν ηδείς); і, зрозуміло, вони не потребують відповідного спілкування (ή ομιλία), крім тих випадків, коли надають підтримку: ці ж бо друзі [30] приносять задоволення настільки, скільки мають надій на отримання блага [один від одного]. До цієї дружби прираховують і гостинність (ξενική).

А поміж молодих дружба, як прийнято вважати, існує задля задоволення, бо молоді живуть по пристрасті (κατά πάθος), і найбільше домагаються задоволень для себе і в дану мить. Із зміною віку і задоволення стають іншими. Ось чому молоді і стають швидко друзями, і [35] швидко перестають ними бути: адже дружба змінюється разом з тим, що приносить задоволення, 1156b а в такого задоволення зміна наступає швидко. Та й влюбливі (ερωτικοί) молоді, адже любовна дружба головним чином підвладна пристрасті і [рухома] задоволенням. Недаремно [молоді легко починають] відчувати дружбу і швидко перестають, змінюючись часто впродовж одного дня. Але вони бажають провести дні разом і [5] жити спільно, бо так вони отримують те, що для них і відповідає дружбі.

4. Довершена ж дружба (τελεία φιλία) буває поміж людей чеснотливих і по доброчесності один одному подібних: адже вони однаково бажають один одному властивого блага остільки, оскільки чеснотливі, а чеснотливі вони самі по собі. А ті, що бажають друзям блага [10] задля них самих, друзі найбільше (μάλιστα φίλοι). Дійсно, вони ставляться так один до одного завдяки їм самим а не внаслідок привхідних обставин, тому й дружба їх залишається постійною, доки вони чеснотливі, доброчесність же - це щось постійне. І кожний з друзів чеснотливий як безвідносно, так і по відношенню до свого друга: адже чеснотливі є і безвідносно чеснотливими, і помічниками один для одного. Подібним же чином вони приносять [15] задоволення, бо чеснотливі приносять його і безвідносно, і один одному: адже кожному в задоволення вчинки, внутрішньо йому властиві (αϊ ο'ΐκεΐαΐ πράξεις) і їм подібні, а в чеснотливих і вчинки однакові або схожі. Цілком зрозуміло, що така дружба постійна (φιλία μόνιμος), адже в ній поєднано все, що має бути у друзів. Дійсно, всяка дружба існує чи то задля блага, [20] чи то задля задоволення, чи то в безвідносному значенні, чи то по відношенню до того, хто відчуває дружбу, тобто завдяки певній схожості.

А в довершеній дружбі (ταύτη) є все, про що було сказано, завдяки самим по собі [друзям]: адже в ній подібне один одному і все інше (τα λοιπά) - благо і задоволення в безвідносному значенні, - а це головним чином і є предметом дружньої приязні; так що "відчувати дружбу" і "дружба" властиві, передусім, таким людям, і дружба у них найкраща.

Здається, що така дружба трапляється рідко, [25] тому що й людей таких мало. А крім того, потрібні ще час і близьке знайомство (ή συνήθεια), бо, як гласить прислів'я, не можна узнати один одного, перш ніж з'їси разом той "знаменитий [пуд] солі" (τους λεγόμενους άλας)(10); і тому людям не визнати один одного і не бути друзями, перш ніж кожний з'явиться перед іншим як гідний дружби і довір'я. А ті, [30] що у взаєминах своїх раптом починають поводитися дружньо (ταχέως тсх φιλικά ποιοΰντες), бажають бути друзями, але не є ними, хіба що вони [взаємно] гідні дружньої приязні і знають про це; і дійсно, бажання дружби виникає швидко, дружба ж - ні.

5 (IV). Отже, ця [дружба] довершена як з точки зору тривалості, так і з інших точок зору, і в усьому кожний отримує від [35] іншого [щось] тотожне або схоже (ταυτόι και δμοια), як те й має бути поміж друзів. 1157а Дружба задля задоволення має схожість з цією дружбою, адже і чеснотливі приносять один одному задоволення. Так само і з дружбою задля користі, бо чеснотливі також корисні один одному. І навіть поміж таких [друзів задля користі або задоволення] дружня приязнь (α'ΐ φΐ-λίαΐ) особливо постійна, коли вони отримують один від одного однакове, [5] наприклад задоволення, і не просто [задоволення], а ще й від того ж самого, як, наприклад, буває у дотепних, а не як у закоханого і коханого (μη ως εραστή και έρωμένω). Дійсно, ці останні отримують задоволення не від одного і того ж, але один, бачачи другого, а другий від залицянь закоханого. Коли ж підходить до кінця пора [юності], іноді до кінця підходить і [така] дружба: адже перший не отримує задоволення [10] від споглядання другого, а другий не отримує залицянь від першого. Багато, однак, постійних у дружбі (δίαμένουσιν), якщо завдяки близькому знайомству (εκ της συνήθειας), як люди схожих вдач (όμοήθεις όντες), вони полюбили вдачі [один одного].

(10) В Aristot. Eud. Eth. 1238а2 йдеться проліеошк (= 52,5 л) солі: διό εις παροΐμ'ιαν ελήλυθεν b μέδιμνος τώυ 'όλων.

Ті, хто в любовних справах обмінюються не задоволенням, а користю, і гірші друзі, і менш постійні. А ті, хто друзями бувають задля користі (δια το χρήσιμον), розривають [дружбу] одночасно з (ξεχωρισμένοι τοις τόποις), хоч і не виявляють [дружби] в дії (ουκ ένεργοΰσι), але за своїм складом такі (ούτω δ' έχουσιν), що здатні [10] виявляти себе дружньо (ένεργεΐν φιλικώς), бо відстані розривають не взагалі дружбу, а її діяльний вияв (ενέργεια). Але якщо відсутність друга тривала, то вона, здається, примушує забути (λήθην ποιεί ν) навіть дружбу; тому і говориться:

Багато ж бо дружб розірвала нестача розмови".

Мабуть, ні старі (ο'ι πρεσβΰται), ні скучні люди (οι στρυφνοί(12)) не годяться для дружби (ot) φιλικοί είναι): мало ж бо [15] від них задоволення, а ніхто не здатний провести дні з тим, хто приносить смуток замість задоволення; дійсно, природа, очевидно, особливо уникає того, що приносить смуток (το λυπηρόν φεύγειν), а прагне до того, що приносить задоволення.

Ті, що хвалять (αποδεχόμενοι) один одного, але не живуть спільно, схожі більше на доброзичливих, ніж на друзів. Адже ніщо так не властиве друзям, як вести життя спільно [20] (підтримки ж бо прагнуть і потерпаючі від нужди (ο'ι ενδεείς), а провести свої дні разом [з кимсь] прагнуть навіть блаженні (ο'ι μακάριοι), бо їм найменше личить бути самотніми). Але провести час один з одним неможливо, якщо не приносити один одному задоволення і не отримувати насолоду від однакових речей; саме це й властиве, здається, товариській дружбі (ή εταιρική)(13).

(11) Цитата з невідомого поета.

(12) Букв.: кислі.

(13) Гетерії в Афінах були товариствами людей одного віку та соціального стану. У V ст. до Р.Х. вони часто набували політичного характеру, виступаючи осередками політичної агітації та пропаганди (див. щодо цього: СтавнюкВ.В. Особенностиполитической борьбьі в Афинах в начале V в. до н.з. / Античность й раннєє средневековье. - Н. Новгород, 1991. - С. 26-37). За часів Арістотеля вони перетворюються на своєрідні суспільні клуби, члени яких об'єднуються на підставі взаємної симпатії та взаємодопомоги.

7. [25] Отже, як вже було сказано багато разів, дружба-це передусім дружба чеснотливих, тому що предметом дружньої приязні і вибору (φιλητόν μεν καί α'ιρετόν) вважається безвідносне благо (το απλώς αγαθόν) або задоволення, а для кожного - [благо і задоволення] для нього самого; для чеснотливого ж чеснотливий вважається таким через усі ці ознаки.

Дружнє почуття (ή φίλησις) є схожим на пристрасть, а дружба (ή φιλία) - на певний склад душі: адже дружнє почуття з таким же успіхом (ούχ ήττον) [30] може бути звернене на неживі предмети, але дружнє почуття у відповідь відчувають (άντιφιλοΰσι) при свідомому виборі, а свідомий вибір (ή προαίρεσίς) зумовлений душевним складом. Крім того, вони [чеснотливі] бажають властивого блага тим, до кому відчувають дружбу, задля самих цих людей, причому не по пристрасті (κατά πάθος), але по складу душі (καθ' έξΐν). І, відчуваючи дружбу до друга, відчувають її до блага для самих себе, бо, якщо чеснотливий стає другом, він стає благом для того, кому друг. Тому і той, і інший відчувають [35] дружбу до блага для самого себе і віддають один одному рівне (το Ίσον) в побажаннях і в задоволеннях, бо, як мовиться, "дружність (φιλότης) - це рівність" (ή Ίσότης)(14); 1158а а це дано насамперед дружбі чеснотливих.

(VI). Поміж людьми скучними і старими тим менше буває дружби, чим важчої вони вдачі (δυσκολώτεροί) і чим менш вони насолоджуються взаємним спілкуванням (η ομιλία), адже саме воно, здається, є головною ознакою дружби (μάλιστ' φιλικοί) і створює її насамперед. Тому-то [5] молоді швидко стають друзями, а старі люди - ні: не стають же ж друзями тим, від кого не отримують насолоди. Те ж саме справедливе і для скучних. Однак такі люди можуть бути один до одного доброзичливими (εΰνοι), бо бажають один одному властивих благ і в скруті (εις τός χρείας) йдуть один одному назустріч; але навряд чи (ου πάνυ) вони друзі, тому що не проводять дні разом (διόί το μη συνημερεύειν) і не отримують один від одного насолоди - [10] а саме це вважається головними ознаками дружби.

Бути другом багатьом при довершеній дружбі неможливо, так само як бути закоханим у багатьох одночасно (адже закоханість схожа на надмірну дружбу і є чимось таким, що за природою звернене на одного) - багатьом одночасно не легко подобатися (αρέσκείν) одній і тій же людині, так само як і бути чеснотливими. Треба ж бо набути [15] досвіду і зблизитися (εν συνήθεια γενέσθαι), що вкрай важко (παγ-χαλεπον). А ось через користь або задоволення багатьом подобатися можна, бо таких - багато, а послуги не вимагають багато часу.

З цих видів дружби більш схожа на дружбу та, що задля задоволення, коли обидві сторони отримують одне і те ж і насолоджуються один одним або [20] однаковими речами; така дружба молодих: тут безкорисливого (то έλευθέριον) більше. А дружба задля користі [властивіша] торгашам (ο'ι αγοραίοι(15)).

(14) За Діогеном Лаертським (Diog. Laert. VIII. 10), першим цю формулу виголосив Піфагор, за Платоном же (Plato. Legg. 757a) - це давня приказка; пор. до цього: шєі τ6ν όμοΐον беуєі θεός ως tbv Ьцоїоп - завжди подібного бог зводить з подібним (Нот.Оа. XVII. 218).

Навіть блаженні (o'l μακάριοι), не потребуючи нічого з користі (ουδέν χρησίμων), потребують задоволень: адже вони бажають провести життя з кимсь разом, а страждання зносять недовго, та й ніхто не витримав би безперервно, хоч би це було [25] саме благо, - ось чому блаженні шукають друзів, що приносять задоволення (οι φίλοι ηδείς). Можливо, треба, щоб ці друзі були і чеснотливими, причому для них самих: адже тільки в цьому випадку у них буде все, що має бути поміж друзями.

Люди, наділені могутністю (οι εν ταΐς έξουσ'ιαι), використовують друзів, як ми це бачимо (φαίνονται), з розбором (διηρημένοις χρήσθαι τοις φ'ΐλοίς): одні приносять їм користь, інші - задоволення, але навряд чи [30] одні і ті ж - і те і інше; адже вони не прагнуть, щоб ті, що приносять їм задоволення були наділені доброчесністю, а корисні були б [корисні] для прекрасних вчинків (εις τα καλά), але, прагнучи задоволень, вони шукають приємних, а для виконання наказів - здібних, а одні і ті ж люди рідко бувають і тими й тими [одночасно]. Сказано вже, що й задоволення, і користь водночас приносить доброчесна людина, але така людина не стає другом того, хто перевершує його [становищем], якщо тільки останній не перевершує [35] його також і доброчесністю; в іншому ж випадку перевершений не вважатиме себе рівним пропорційно [заслугам перевершуючого]. Але такі [могутні люди], що мають перевагу ще й у доброчесності (εΐώθασί), трапляються нечасто.]

8. 1158b Описані вище [різновиди] дружби засновані на рівності (ε'ίσι εν Ίσότητί). Дійсно, обидві сторони або отримують і бажають один одному одного й того ж, або обмінюють одне на інше, наприклад задоволення на допомогу; сказано вже, що ці види дружби гірші і менш [5] постійні. Вважається, що [ці різновиди] і є, і не є дружбами через, відповідно, <і> схожість і відмінність з одним і тим же; адже по схожості з дружбою по доброчесності вони здаються дружбами (одна ж бо містить у собі задоволення, друга - користь, а в цій ось [дружбі по доброчесності] присутнє і те, і те), оскільки ж [дружба по доброчесності] непідвладна наклепу і постійна, а ці [види дружби] скороминущі [10], та й багато в чому іншому від неї відмінні, то через відмінність [з дружбою по доброчесності] здається, що це - не дружба.

Дата добавления: 2015-05-26