КНИГА СЬОМА 2 страница

Ці склади є звіроподібними, [25] інші ж виникають внаслідок хвороб (причому у деяких від божевілля, як, наприклад, у людини, яка принесла в жертву і з'їла свою матір, або в раба, який з'їв печінку товариша по рабству (του συνδούλου), а ще інші є неначе хворобливими чи від (поганих) вдач, як, наприклад, звичка висмикувати волосся і гризти нігті, а також вугілля і землю, додамо до цього любовні насолоди з чоловіками: адже в одних це буває від природи, [30] у інших - від вдачі, як, наприклад, у тих, хто з дитинства зазнавав насильства(14). Тих, у кого причиною [певного складу] є природа, ніхто, мабуть, не назве непоміркованими, як, наприклад, жінок за те, що в статевому з'єднанні не вони володіють, а ними(15); так само й з тими, що знаходяться в хворобливому стані через вдачу. Отже, кожен із цих станів, як і звіроподібний, знаходиться за 1149а межами зіпсутості.

(12) Можливо, тут йдеться про Ламію, кохану Зевса. Після того, як Гера через ревнощі вбила дітей Ламії, та сховалася в печеру і перетворилася на кровожерливе чудовисько, яке серед ночі викрадало та пожирало чужих дітей.

(13) Фаларіс, тиран з Акраганта (580-554 pp. до Р.Х.), широковідомий завдяки своїй жорстокості. За переказами, він зазвичай наказував спалювати живцем своїх ворогів у бронзовому бикові, а дітей їхніх поїдав.

(14) Оцінка Арістотелем гомосексуалізму як протиприродного чи зумовленого суспільними причинами явища.

(15) За Арістотелем, жінка - то від природи знівечений мужчина, див: Aristot. Gen. an. 737а25-27, 775а15.

Якщо стан такий, то володіти або оволодіватися (κρατεΐυ ή κρα-τεΐσθαι) не означає цілковитої непоміркованості (ή απλή ακρασία), але непоміркованості тільки внаслідок [зовнішньої] схожості, подібно до того як і людину, чий стан у нападах шалу має вигляд цієї пристрасті, не треба називати непоміркованою.

Адже всяка [5] непомірність і в нерозсудливості, і в боягузтві, і в розбещеності, і в злісності або звіроподібна, або хвороблива. А саме, якщо людина за природою така, що всього боїться, навіть якщо миша зашелестить, то вона боязка звіроподібним боягузтвом, і якщо злякалася куниці, то від хворобливого [страху саме перед цим звіром]. Що ж до нерозсудливих, то одні з них, будучи від природи нездібними [10] розраховувати (αλόγιστοι) і живучи тільки почуттям, звіроподібні (як, наприклад, деякі племена далеких варварів), а інші через хвороби (наприклад, епілепсію і божевілля) мають хворобливий [склад душі].

Можна володіти одним із цих [складів, властивостей, якостей] тільки тимчасово, але не оволодіватися ним; я маю на увазі можливість того, що деякий Фаларіс утримається, відчуваючи потяг пожерти дитину або натішитися безглуздою [15] любов'ю. Але можна й оволодіватися ним, а не тільки відчувати [потяг до нього]. Отже, подібно до того, як ницість (ή μοχθηρία), коли вона відповідає [природі] людини, визначається як ницість взагалі (ή μοχθηρία απλώς), а коли вона з уточненнями "звіроподібна" або хвороблива, то як ницість взагалі не визначається; таким самим способом стає ясно, що одна непоміркованість може бути звіроподібною, інша - хворобливою, але непоміркованість взагалі [20] відповідає саме людській розбещеності.

7. Ясно, таким чином, що непоміркованість і поміркованість стосуються тільки того, чого стосуються розбещеність і розсудливість, і що різним видам цього відповідають різні види непоміркованості, називані так метафорично і не в загальному смислі (κατά μεταφορά^ каі οί>χ απλώς).

(VI). Давайте уяснимо собі (θεωρήσωμεν), що непоміркованість під впливами [25] шалу менш ганебна, ніж непоміркованість під впливами потягів. Адже здається, що шал якоюсь мірою прислухається до розуму (Ь λόγος), але недочуває, як поквапна прислуга, що вибігає геть, не дослухавши, що кажуть, а потім, виконуючи доручення, погрішає, і як собаки, що починають гавкати, ледь почується шурхіт, не роздивившись, чи не свій. Ось так і [30] шал через гарячковість і поквапливість його природи кидається мстити, почувши щось, але не розчувши наказу. Справді, розум або уява (f] φαντασία) відкрили йому образу (t] ύβρις) чи нехтування (ή ολιγωρία), і він, немов би дійшовши висновку (συλλογισάμενος), що в такому випадку треба наступати, тут же починає злитися. А потяг, ледь [35] тільки розум (О λόγος) або почуття (ή αίσθησις) скажуть, що [щось] приносить задоволення, кидається до 1149b насолод. Так що шал у якомусь смислі слідує за думкою, а потяг-ні. А значить, він ганебніший, адже хто непоміркова-ний у нападі шалу, якось підкоряється розуму, а той інший - потягу, а не розуму.

Крім того, слідування природним прагненням викликає більше співчуття, [5] коли вже більше його викликає слідування навіть потягам, якщо вони спільні для всіх (ΚΟίναί πάσΐ), і в тій мірі, в якій вони спільні. Шал і злість більш природні, ніж потяги до надмірностей і речей, що не є необхідними. [Пригадаємо], наприклад, [сина], який, захищаючись [у справі] про побої, нанесені батькові, сказав: "Адже і він [бив] свого [батька], і [10] той - свого", - і, вказавши на [власну] дитину: "І цей [поб'є] мене, коли змужніє, - так уже в нас у роду"; і [батька], якого син волок [за собою] і який наказав йому зупинитися в дверях, тому що й він сам, бачте, доволік [свого] батька до цього місця(16).

Крім того, чим більше злого наміру, тим більше несправедливості. А тим часом ні охоплений шалом (о θυμώδης), ні шал (о θυμός) не здатні зловмислити - [15] вони діють відкрито. Зате потяг - немов Афродіта, про яку кажуть: "на Кіпрові народжена підступниця", і [її] "вишитий пояс(17)", який, за словами Гомера:

Умовляння, що часто потьмарює розум розумних(18).

(16) Цей анекдот був одним із "бродячих" сюжетів у фольклорі багатьох народів, а в новий час розроблявся Робертом Браунінгом.

(17) Вишитий пояс є однією з емблатичних ознак Афродіти: у ньому містяться кохання, бажання, слова зваби - "у ньому міститься все"; див.: Нот. II. XIV. 214-217: ГН, ml 'сто στήθεσφιν έλύσατο κεσ-tbv Ιμάντα ποίκιλαν, ένθα δε ο'ν θελκτήρια πάντα τέτυκτο-ένθ' ενι μεν φιλότης, εν δ' "ίμερος, εν δ' c-αριστΰς πάρφασις, ή τ έκλεψε νόον πύκα περ φρονεόντων.

(18) Нот. II. XIV. 217.

Так що коли ця непоміркованість [потягу] дійсно більш несправедлива і ганебна, аніж та, що позначається в нападі шалу, то саме вона є властивою непоміркованістю і [20] деякою зіпсутістю.

Далі, ніхто, страждаючи (λυπούμενος), не поводиться нахабно (υβρίζει); а діючи в гніві - усякий страждає, тоді як нахаба (6 •υβρίζων), навпаки, діє із задоволенням.

Отже, якщо більш несправедливе те, на що гніватися найбільш справедливо, то і в непоміркованості через потяг [більше несправедливості, ніж у непоміркованості через шал], бо в шалу немає нахабства (ή ύβρις).

Ясно тому, в якому значенні непоміркованість, пов'язана з потягом, більш ганебна, ніж непоміркованість, пов'язана з [25] шалом, а також що поміркованість і непоміркованість належать до тілесних потягів і задоволень. Залишилося зрозуміти, яка між ними [задоволенням і потягом] різниця.

Дійсно, як вже було сказано на початку(19), одні з [потягів] людські і природні як по роду, так і по мірі, інші - звіроподібні, треті ж [зумовлені] каліцтвом і [30] хворобами. З них, із першими пов'язані тільки розсудливість та розбещеність. Ось чому ми не називаємо звірів ані розсудливими, ані розбещеними інакше, як у переносному розумінні (у них же немає ані свідомого вибору, ані розрахунку), а ще у випадку, коли один якийсь рід тварин загалом відрізняється від інших нахабством, буйством і ненажерливістю, [35] але це відступи від природи, так само як серед людей - 1150а божевільні(20).

(19)Пор.: 1148b15-31.

(20) 3 приводу приписуваних тваринам рис див.: НВБ. - С. 783 прим. 38.

Звіроподібність менш [погана], ніж зіпсутість, але більш жахлива, оскільки краща частина душі (тб βέλτίον) [у звірів] не зіпсована (ot> διέφθαρται), як у [зіпсутої] людини, а відсутня (оіж έχει). Це схоже на порівняння ненаділеного душею (δίψυχον) і наділеного нею (έμψυ-χον), яке з них зіпсутіше (KOCKIOV). Адже нешкідливішою завжди буває [5] погана якість (ή φαυλότης) того, що не має в собі джерела [дії], а розум - [таке] джерело. Так що це дуже схоже на порівняння несправедливості з несправедливою людиною: більшим злом в одному смислі буде одне, в іншому - інше, адже зіпсута (άνθρωπος κακός) людина накоїть, напевно, в тисячу разів більше зла (КОСКО), ніж звір.

8 (VII). У поводженні із задоволеннями і стражданнями, а також [10] з потягами і униканнями, зумовленими дотиком і смаком, [і] по відношенню до яких раніше були дані визначення розбещеності і розсудливості, можна бути таким, що піддається навіть тим [потягам і задоволенням], над якими більшість підноситься, а можна підноситися навіть над тими, яким більшість їм піддається: адже в речах, пов'язаних із задоволеннями, один -непоміркований, а інший - поміркований, у речах же, пов'язаних із стражданнями, один -зніжений, а інший - [15] витриманий. [Душевний] склад переважної більшості людей займає проміжне становище, хоч би вони були більш схильними до гірших [складів душі].

Оскільки деякі із задоволень необхідні, а інші ні або ж необхідні до певної міри, тоді як ні надмірності, ні недостачі не необхідні, і оскільки з потягами і стражданнями ситуація схожа, то людина, яка домагається надмірностей у задоволеннях, або ж (домагається їх) надмірно [20] чи по свідомому вибору, задля них самих, але аж ніяк не задля чогось іншого, що з цього виходить, - така людина і є розбещеною: адже вона з необхідністю не схильна до розкаяння, а отже невиліковна (όα/ιατος), бо саме не здатний каятися - невиліковний.

Хто недостатньо [домагається задоволень] - протилежний розбещеному, а хто тримається середини (Ь μέσος) - розсудливий. Відповідним чином, розбещений той, хто уникає (Ь φεύγων) тілесних страждань не тому, що піддається [сильному потягові до задоволення], а по свідомому [25] вибору. З тих, у кім свідомого вибору немає, одного веде задоволення, а іншого - те, що він уникає страждання від потягу, а значить, вони один від одного відрізняються.

Будь-кому, мабуть, той видасться гіршим, хто здійснює який-небудь ганебний вчинок, не відчуваючи потягу або відчуваючи потяг помірний (ήρεμα), а не той, хто відчуває сильний потяг, так само як і той, що б'є, не будучи в гніві, гірший, ніж той, хто [30] б'є у гніві: що ж би він робив тоді у пристрасті?! Саме тому розбещений гірше непоміркованого.

З названого вище одне, радше, вид зніженості, а інше-розбещений. Поміркований (Ь εγκρατής) - протилежний непоміркованому (6 ακρατής), а зніженому (Ь μαλακός) - стриманий (Ь καρτερικός), бо стримуватися (το καρτερεί ν) полягає в тому, щоб витримувати (το άντέχειν), а поміркованість (ή εγκράτεια)-[35] у тому, щоб володіти собою (το κρατεί ν), а тим часом "витримувати" і "володіти собою" - різні речі, так само як "не піддаватися" (το μη ήττασθαι) і "перемагати" (το νικάν); ось чому поміркованість - це щось таке, що більш гідне обрання, 1150b ніж стриманість.

Хто недостатньо [має сил противитися] тому, чому більшість противиться і з чим справляються (δύνανται), він зніжений і розпещений (τρυφών), бо розпещеність (ή τρυφή) - це також різновид зніженості. Така людина волочить плащ (το ϊμάτιον), щоб не постраждати від зусилля його підтягнути, і, вдаючи [5] недужу, не думає, що жалюгідна, хоч на жалюгідну схожа.

Так само і з поміркованістю та непоміркованістю. Дійсно, не дивно, якщо людина піддається сильним і надмірним задоволенням або стражданням; навпаки, вона викликає співчуття, якщо противиться їм так, як укушений змією Філоктет у Теодекта(21), або як [10] Керкіон в "Алопі" Каркіна(22), або як ті, що, намагаючись стримати сміх, вибухають реготом, як трапилося з Ксенофонтом(23); а [дивно і не викликає співчуття], якщо людина піддається і не може противитися таким речам, яким більшість здатна протистояти, причому це не зумовлено ні його природою, що передається у спадок, ні хворобою, як, наприклад, спадкова (δια το γένος) зніженість (ή μαλακία) царів [15] скіфів(24), ні, [нарешті], такими [причинами], з яких жіноча стать поступається чоловічій.

(21) Теодект - поет-трагік і ритор, належав до кола Арістотеля. Філоклет, герой однойменної трагедії Теодекта, вигукує: κόψατε την εμήν χείρα - "відрубайте мені руку!" (Anon. 436, 33).

(22) Каркін - трагік при дворі Діонісія Молодшого. Герой його трагедії "Алопа" Керкіон кінчає життя самогубством, не в силах знести ганьби дочки, яка завагітніла від Посейдона (Апоп. 437, 1-7).

(23) Сенека (Sen. De ira. 2, 2) згадує про якогось музиканта при дворі Александра по імені Ксенофонт. Войовнича музика Ксенофонта заставляла Александра хапатися за зброю. Можливо, музика Александра справляла на Ксенофонта враження протилежне, чим і був викликаний його анекдотичний регіт.

(24) Геродот (ЯЛ. І. 105) розповідає про скіфів, які пограбували храм Афродіти Уранії в сирітському місті Аскалоні. Помщаючись, богиня наслала на грабіжників та їхніх нащадків "жіночу хворобу", θήλεαν νοΰσον. Гіппократ же (Hipp. Aer. 22) описує жінкоподібні риси серед багатих і знатних скіфів, пояснюючи їх надмірністю верхової їзди.

Дитинячий (6 παΐδιώδης) також вважається розбещеним, але насправді він зніжений. Адже дитячість (ή παίδια) - це розслаблення (ή ανεσίς), коли вже це відпочинок, а дитинячий належить до тих, хто перебирає міри у ньому.

З одного боку, непоміркованість - це необачність (το προπέτεια), а з іншого - безсилля (το ασθένεια). Дійсно, [20] одні, ухваливши рішення (01 βουλευσάμενοί), через пристрасть [безсилі] його дотримуватися, а інших пристрасть веде за собою, тому що вони не ухвалили [жодних] рішень: адже деякі, завдяки передчуттю і передбаченню і привівши себе і свій розум (О λογισμός) в бадьору готовність - подібно до того як, полоскотавши себе, не відчувають лоскоту - не піддаються ні пристрасті [25] від задоволення, ні пристрасті від страждання. Необачною непоміркованістю передусім [страждають] поривчасті (ο'ι οξείς) і збудливі (ο'ι μελαγχολικοί): одні через поспіх, інші в гарячковості не дочекалися розсуду (Ь λόγος), тому що уява (ή φαντασία) легко веде їх за собою.

9 (VIII). Розбещений, як було сказано, не здатний [30] каятися, тому що він дотримується свого власного вибору, але всякий непоміркований здатний каятися. Тому-то становище не таке, як [уявлялося] при постановці питання, але один - невиліковний, а інший - виліковний; і справді, ницість схожа на такі хвороби, як, скажімо, водянка або сухоти, а непоміркованість - на епілептичні напади: перша являє собою безперервну (συνεχής), а друга-перервну [35] підлоту. Так і загальна непоміркованість належить до іншого роду, ніж зіпсутість, бо зіпсутість - прихована, а непоміркованість - не прихована.

1151а 3 цих усіх несамовиті (ο'ι εκστατικοί) кращі, ніж ті, що, володіючи судженням (ο'ι τον λόγον έχοντες), не дотримуються його, адже останні менше піддаються пристрасті і на відміну від перших [діють] не без попереднього рішення. Дійсно, непоміркований схожий на того, хто п'яніє швидко і від малої кількості [5] вина, тобто від меншого, ніж більшість людей.

Отже, очевидно, що непоміркованість - це не зіпсутість (хоч в якомусь значенні, ймовірно, [все ж зіпсутість]). Справді, перша діє всупереч, а друга - згідно із свідомим вибором. Проте схожість є, принаймні у вчинках; як сказав Демодок про мілетян: "... мілетяни, справді, не дурні, але роблять все як [10] дурні"(25), так і помірковані, не будучи несправедливими, діють все ж несправедливо.

(25) Демодок Лероський - ліричний поет VI ст. до Р.Х.

Оскільки один, [а саме непоміркований], такий, що не по переконанню (δια το πεπεΐσθαι) домагається тілесних задоволень і понадміру і всупереч правильному судженню, а інший [тобто розбещений], - по переконанню, тому що він така людина, якій властиво їх домагатися, остільки першого легко переконати, а іншого - ні. [15] Річ у тім, що доброчесність дотримується принципу, а ницість [вдачі] знищує, для вчинків же принцип - цільова причина (το ου ένεκα), подібно до того як припущення (α'ι υποθέσεις) [є цільовими причинами] в математиці, Звичайно, як у ній роздум (Ь λόγος) не навчає началам, так і в випадку зі вчинками, зате доброчесність, - від природи вона, а чи від звички,- [навчає] складати правильну думку про начало [як принцип]. Таким чином, цей самий [наділений цією доброчесністю] - [20] розсудливий, а протилежний йому - розбещений.

Може існувати хтось, від пристрасті несамовитий всупереч правильному судженню, який охоплений пристрастю настільки, щоб не діяти згідно з правильним судженням, але не настільки, щоб бути переконаним у тім, що деяких задоволень треба безсоромно домагатися. Саме він і є непоміркованим <як> кращий, [25] ніж розбещений, і не властиво поганий (φαΰλος 6<πλώς), тому що найкраще, а саме принцип, у ньому зберігається. Інший, протилежний цьому, дотримується [правильного судження] і не стає несамовитим, принаймні від пристрасті. Звідси, нарешті, ясно, що цей останній склад [душі] доброчесний, а перший - поганий.

10 (IX). Чи є, таким чином, поміркованим той, хто дотримується якого б то не було судження і якого б то не було [30] свідомого вибору, або той, хто дотримується правильного вибору; а також чи є непоміркованім тільки той, хто не дотримується якого б то не було свідомого вибору і якого б то не було судження, або тільки той, хто не дотримується непомилкового судження і правильного вибору, як і було поставлено питання раніше(26)?

(26) Див.: 1146а16-31.

Чи, можливо, тільки привхідним чином людина дотримується якого б то не було вибору, а по суті (КОС0' осЬтб) [35] один дотримується, інший не дотримується тільки істинного судження і правильного вибору? Адже коли дехто обирає щось 1151b певне або домагається задля чогось визначеного, то, по суті, саме те переслідує і обирає, а перше - привхідним чином. Поняття "по суті" означає для нас "властиво" (απλώς). Отже, виходить: хоч у якомусь значенні людина дотримується якої б то не було думки (δόξη), так само як і відступає від неї, але у властивому значенні один дотримується, а інший відступає від істинної думки.

Є люди, [5] які залишаються вірними (έμμενετικοί) своїм переконанням (τη δόξη), їх називають упертими (ο'ι Ίσχυρογνώμονες), їх важко переконати (o't δύσπειστοι) і нелегко примусити змінити переконання (ουκ εϋμετάπειστοι). У них є якась схожість з поміркованим, так само як у марнотратника зі щедрим і в сміливця з відважним, але багато в чому вони різні. Адже поміркованим буде той, що не змінився під впливом пристрасті і потягу, [10] хоч при відомих обставинах і він піддається переконанню. А ті, інші, не переконуються розміркуванням (υπό λόγου), оскільки все-таки сприйнятливі до потягів і більшість ведена задоволеннями.

Уперті самовпевнені (ο'ι Ίδιογνώμονες), неуки (ο'ι αμαθείς) і неотесані (ОЇ αγροΐκοί), причому самовпевнені уперті через задоволення і страждання; дійсно, вони радіють перемозі, коли не [15] дадуть себе переконати, і страждають, коли їхні [думки] відводяться, на зразок поставленого на голосування (ώσπερ ψηφίσματα). Цим вони більше схожі на непоміркованих, ніж на поміркованих.

Є, однак, і такі, що не дотримуються [своїх власних] переконань (τοις δόξασιν оіж έμμένουσιν), але не через непоміркованість; такий, наприклад, у Софокловому "Філоктеті" Неоптолем: нехай він через задоволення і не став дотримуватися [свого], але це задоволення прекрасне (καλή), бо [20] для Неоптолема прекрасно було говорити правду, а Одіссей переконав його обманювати(27). Дійсно, не всякий, хто здійснює якийсь вчинок задля задоволення, є розбещеним, поганим або непоміркованим, але тільки той, хто робить це задля чогось ганебного [задоволення].

(27) Див.: 1146а18-21 з прим.

11. Оскільки бувають і такі люди, яким властиво насолоджуватися тілесними [благами] менше, ніж належить, причому не дотримуючись [правильного] судження, то хто [25] знаходиться посередині між такою людиною і непоміркованим - поміркований, бо якщо непоміркований не дотримується [правильного] судження через певне перевищення (δια το μάλλον τι) [міри в задоволеннях], то другий - через певне заниження (δια το ήττον τι); що ж до поміркованого, то він дотримується [правильного] судження і не відвертається [від нього] ні по одній, ні по іншій причині.

Якщо ж поміркованість дійсно є щось доброчесне, то обидві її протилежності повинні бути поганими складами [душі], як воно й [30] видно; але через те, що одна з протилежностей помітна тільки у небагатьох людей і тільки зрідка (όλιγάκις), здається, неначе розсудливість протистоїть тільки розбещеності, так само як поміркованість - тільки непоміркованості.

Подібно до того, як багато що поіменується внаслідок схожості (καθ' ομοιότητα), по схожості і розсудливому приписують поміркованість; дійсно, [35] як поміркований, так і розсудливий здатний не робити нічого всупереч судженню задля тілесних задоволень 1152а, але перший має погані потяги, а другий ні, і він здатний не шукати задоволень (μη ήδεσθαι), якщо вони суперечать судженню, а перший [у цьому випадку] здатний їх шукати, але не піддаватися їм (μη αγεσθαι).

Подібні один одному і непоміркований з розбещеним, хоч вони й різні, [5] бо тілесних задоволень домагаються обидва, але при цьому один думає, що так і треба, а інший так не думає.

(X). Неможливо одному й тому ж бути одночасно розсудливим і непоміркованим, бо, як було показано(28), бути розсудливим - значить бути доброчесним по вдачі (σπουδαίος то ήθος). Крім того, бути розсудливим - це не тільки "знати", але й бути здатним чинити [у відповідності зі знанням]. Тим часом непоміркований так чинити не здатний.

[10] Ніщо не заважає, однак, щоб винахідливий був непоміркованим; саме тому іноді і вважають (δοκοΰσΐν) людей розсудливих непомірко-ваними: бо винахідливість відрізняється від розсудливості таким чином, як було сказано в попередніх міркуваннях, і ці речі близькі в тому, що стосується думки (κατά τον λόγον), і різні в тому, що стосується свідомого вибору (κατά την προα'ιρεσιν).

Непоміркований не схожий також на того, що знає (Ь είδος) і того, що застосовує [15] знання (Ь θεωρών), а схожий він на сплячого або п'яного. І хоч він [чинить] по своїй волі (бо в якомусь значенні він знає, що й задля чого він робить), він не підлий, адже свідомо він обирає добре, так що він "напів-підлий" (ήμιπόνηρος). І несправедливим він не є, оскільки не зловмисник (ου επίβουλος); адже один непоміркований не здатний дотримуватися того, що вирішив, а інший через свою збудливість взагалі не здатний [20] приймати рішення. І дійсно, непоміркованій схожий на державу, де голосують за все, за що слід, і де є доброчесні закони, але ніщо з цього не застосовується [на ділі], як поглузував Анаксандрід:

І воля держави закон не непокоїть(29)

(28) Див.: 1144а11-32.

(29) Анаксандрід - комедіограф IV ст. до Р.Х.

Що ж до підлого, то він схожий на державу, яка застосовує закони, але підлі.

[25] Непоміркованість і поміркованість можливі в тому, що перевищує міру щодо складу більшості людей (περί το υπερβάλλον της των πολλών έξεως), бо поміркований тримається більше, а непоміркованій менше, ніж здатна переважна більшість.

Серед непоміркованостей та, від якої непоміркованими є збудливі (ο'ι μελαγχολικοί), зціляється легше, ніж та, що в людей, які приймають рішення, але його не дотримуються, і легше зцілити тих, що привчилися до непоміркованості, ніж непоміркованих за природою,

[30] тому що вдачу легше змінити, ніж природу. Дійсно, навіть вдачу важко змінити саме в тій мірі, в якій вона є схожою на природу, як говорить Евен:

Стане заняття, я скажу, друже, природою для людей,

Якщо за довгий час воно досконалості досягне(30).

Дата добавления: 2015-05-26