КНИГА П'ЯТА 3 страница

Якщо ж "чинити несправедливо" значить взагалі шкодити будь-кому по своїй волі, (а "по своїй волі" - значить, знаючи, кому, чим і як, причому непоміркований шкодить сам собі по своїй волі), то вийде, що він [непоміркований] по своїй волі зазнає несправедливості і що можливо, щоб людина сама щодо себе чинила несправедливо (αυτός αυτόν αδίκεΐν). Це питання одне з тих питань, що 1136b викликають ускладнення: чи можливо щодо себе самого чинити несправедливо? Додамо також, що через непоміркованість людина може по своїй волі зазнавати шкоди від іншого, діючого по своїй волі, так що виявляється можливим зазнавати несправедливості по своїй волі.

Чи, можливо, визначення невірне, і до того, що шкоду заподіюють, знаючи, кому, чим і яким способом, треба додати: [5] "всупереч бажанню"? Дійсно, людина по своїй волі зазнає шкоди (βλάπτεται) і потерпає від несправедливого, але ніхто не зазнає несправедливості по своїй волі: ніхто ж бо [цього] не хоче, у тому числі й непоміркований, навпаки, його вчинки суперечать [його] бажанню, тому що ніхто не бажає того, про що він не думає, що це доброчесне, а непоміркований здійснює такі вчинки, які, він думає, здійснювати не треба. Але той, хто віддає своє власне (τ& αίηοΰ), подібно до того як Гомер говорить про Главка, [10] що дав Діомеду свій золотий за мідний обладунок, у сотню биків(32), той не зазнає несправедливості: від нього ж бо залежить давати [чи не давати], а ось зазнавати [чи не зазнавати] несправедливості від нього не залежить, але [для цього] повинен бути в наявності той, хто чинить несправедливо.

(32) Нот. II. VI. 236.

Отже, ясно, що "зазнавати несправедливості" не можна по своїй волі.

12. [15] 3 [питань], вибраних нами, належить обговорити ще два: хто чинить несправедливо, чи той, хто приділяє комусь всупереч достоїнству частку більшу, чи той, хто [таку частку] має; а також чи можна чинити несправедливо щодо самого себе?

Дійсно, якщо можливе сказане першим і несправедливо чинить розподіляючий, а не той, хто має більше, [чим слідує], тоді якщо будь-хто приділяє іншому більше, ніж собі, свідомо і по своїй волі, то він сам [20] щодо себе чинить несправедливо; прийнято вважати, що саме це й роблять помірковані люди (о'І μέτριοι), тому що добрий схильний [брати] менше. Чи, можливо, і це не так просто? Адже може трапитися, що він має свою користь в іншому благі, скажімо в славі або в безвідносно прекрасному. Крім того, [питання] вирішується посиланням на визначення [поняття] "чинити несправедливо", бо [той, що чинить так] нічого не терпить всупереч своєму бажанню і, значить, принаймні внаслідок цього, не зазнає несправедливості, [25] а якщо [йому щось] і [заподіюється], то всього лише шкода.

Очевидно також, що розподіляючий може поступити несправедливо, але не завжди [так чинить] той, хто має більше: адже не той чинить несправедливо, хто має несправедливу [частку], а той, хто бажає робити її такою [тобто свою частку несправедливою]. Це й є джерело вчинку, яке міститься в розподіляючому, а не в одержувачі.

Далі, оскільки "робити" має багато значень, [30] можна сказати, неначе вбивають і неживі предмети, і рука, і слуга за наказом [господаря], але вони не діють несправедливо, хоч і роблять несправедливі речі.

Далі, якщо в невіданні людина [когось] засудила, вона не чинить несправедливо з точки зору узаконеного справедливого (το νομικόν δίκαιον) і суд її не несправедливий, але в якомусь іншому значенні ця людина все ж несправедлива: адже узаконене справедливе і справедливе первинне (тб πρώτον δίκαιον) - то різні речі. Якщо ж людина судила 1137а несправедливо, знаючи [це], то й сама чинить своєкорисливо, чи то шукаючи вдячності, чи то домагаючись помсти. А тому той, хто, маючи таку мету, виніс присуд несправедливо, той своєкорисливий, подібно до того, хто взяв участь у несправедливій справі: адже й присудивши спірне поле він отримав не поле, а гроші.

13. Люди [5] вважають, що від них залежить чинити [або не чинити] несправедливо, а тому [думають], що легко бути справедливим. Але це не так, бо легко і в їх владі зійтися з дружиною сусіда, побити того, хто поблизу, і дати хабара, але робити [навіть] це, маючи відповідний склад [душі], і не легко, і не залежить від них.

Подібним же чином, і [10] в тому, щоб пізнати, що таке справедливі речі і що несправедливі, як вони думають, немає нічого мудрого, бо те, про що говорять закони, зрозуміти не важко (але це [ще] не справедливе, хіба що привхідним чином); [тільки] вчинки, що здійснюються певним чином, і [частки], що розділяються певним чином, [можуть бути] справедливими, а тому знати це-труд більший, ніж [знати, що корисно] для здоров'я, оскільки навіть у цьому випадку легко знати, [що корисні] і мед, і вино, і [15] морозник, і припікання, і розтин, але [знати], як треба застосувати [це] для здоров'я, для кого і коли, також великий труд, як і бути лікарем.

З тієї ж самої причини люди думають, що справедливому анітрохи не менш властиво чинити несправедливо, оскільки справедлива людина анітрохи не гірше, але навіть краще змогла би здійснювати будь-який з такого роду вчинків: і [20] зійтися з [чужої] дружиною, і побити [кого-небудь]; а мужній міг би кинути щита і, повернувшись спиною до ворога, бігти світ заочі. Тим часом "боятися" і "чинити несправедливо" не значить (якщо не вважати випадкових збігів) [просто] робити це, але робити це, маючи відповідний склад [душі], подібно до того як врачування або лікування полягає не в тому, щоб різати чи не різати, давати чи не [25] давати ліки, але в певній якості [цих дій].

Справедливе (τα δίκαια) існує для тих, хто причетні до безвідносних благ, але мають у них надлишок або недостачу, бо для інших неможливий надлишок цих благ, як, мабуть, і для богів, а для інших, невиліковно зіпсутих, немає навіть самої малої частки блага, щоб була їм на користь, але все [30] на шкоду; для третіх же [блага корисні] до певної міри; ось чому воно (справедливе) має справу з людьми.

14 (X). Наступне, про що треба сказати, - це про доброту (ή επιείκεια) та добро (τ.6 επιεικές), як доброта співвідноситься із справедливістю, а добро - із справедливим.

Якщо роздивитися, то виявиться, що [ці речі] не є цілком тотожними, але й не різні по роду. Причому іноді ми [35] хвалимо "добро" і "доброго мужа", так що при 1137b похвалі метафорично вживаємо ["добрий"] і для інших [чеснот, крім справедливості], замість [слова] "чеснотливий" (αγαθός), щоб показати, що бути добріше (το έπιεικέστερον)-краще; а іноді, якщо слідувати значенню слова, здається дивним, якщо добро похвальне, хоч це щось інше, а не справедливе. Дійсно, чи то справедливе не доброчесне, чи то добро не [5] справедливе, якщо вже це різні поняття, чи то, якщо і те і те доброчесне, то [справедливе і добре] тотожні. Через ці [міркування], мабуть, і виникає ускладнення (ή απορία) в зв'язку з [поняттям] добра, але всі вони в якомусь значенні правильні і самим собі анітрохи не суперечать. Річ у тім, що "добро", будучи краще якогось [виду] справедливого, є [все-таки] "справедливе", а не краще за справедливе як деякий інший рід. [10] Отже, право і добро тотожні, і при тому, що і те і інше доброчесне, добро вище.

Ускладнення створює те, що хоч добро є "справедливе", однак справедливе не по закону, а [в якості] виправлення законного справедливого. Причина цього в тому, що всякий закон [складений] для загального [випадку], але про деякі речі неможливо сказати вірно в загальних рисах. Тому в тих випадках, коли [15] необхідно сказати в загальному рисах, але не можна [зробити це] правильно, закон охоплює те, що [має місце] у більшості випадків, цілком усвідомлюючи [можливу] погрішність. І все ж закон правильний, бо погрішність [закладена] не в законі і не в законодавці, а в природі предмета, бо саме така матерія вчинків (ύλη των πρακτών).

Так що, [20] коли закон складений для загального випадку, а сталося [щось] підсудне йому, але поза загальним випадком, тоді чинити правильно значить: там, де у законодавця, що склав закон без обмовок, пропуск або погрішність, поправити упущення, яке визнав би навіть сам законодавець, виявися він тут, а якби знав заздалегідь, то вніс би [цю поправку] в законодавство.

Тому [добро] і є справедливе і краще якогось певного, [25] але не безвідносно справедливого, [а точніше], воно краще [справедливого] з погрішністю, причина якої - його безумовність. І сама природа доброго - це поправка до закону в тому, в чому через його загальність є упущення.

Тут причина того, що не все підкоряється закону, оскільки стосовно деяких речей не можна встановити закону, а, отже, потрібне особливе рішення голосуванням (το ψήφισμα).

Для невизначеного і правило (Ь κανών) [30] невизначене; подібно до того як у лесбоській архітектурі лекало (Ь κανών) із свинцю (адже воно згинається по контурах каменя і не залишається [незмінним] правилом(33)), так і особливе рішення голосуванням [міняється] в залежності від предмета. Отже, ясно, що є "добро", і чому воно справедливе, і якого [виду] справедливого воно краще. Зрозуміло з цього також, хто така добра [35] людина, бо, хто здатний свідомо обрати [добро] і здійснювати це у вчинках, хто 1138а не [вимагає] точного [дотримання свого] права на збиток [іншим], але, незважаючи на підтримку закону, схильний [брати] менше, той і добрий, і цей [душевний] склад (ή £ ζΐζ) - доброта, що являє собою вид справедливості (ή δικαιοσύνη) і що не є якимсь відмінним від неї [душевним] складом.

(33) Мається на увазі використання лекала із свинцю чи то при роботі з каменями з нерівними поверхнями (що не було специфічною рисою лесбоської архітектури), чи то при створенні лесбоського карниза, який мав подвійну криву.

15 (XI). Чи можливо чинити з самим собою несправедливо ясно із [5] сказаного вище. А саме: одна частина справедливого - це те, що встановлено законом згідно з усією доброчесністю; так, закон не наказує вбивати самого себе, а що він не наказує, [те] забороняє.

Далі, коли людина всупереч закону заподіює шкоду, до того ж не у відповідь на шкоду, [йому заподіяну], і по своїй волі, вона чинить несправедливо, а [самовбивця чинить] по своїй волі, тому що він знає, кому [шкодить] і чим. І ще: хто в гніві вражає себе [10] по своїй волі, здійснює це всупереч вірному судженню, закон же ж цього не дозволяє. Отже, [така людина] чинить несправедливо. Але з ким? Можливо, з державою, а не з самим собою? Дійсно, він страждає по своїй волі, а ніхто не зазнає несправедливості по своїй волі. Ось чому держава (η πόλις) навіть накладає стягнення на самовбивцю і своєрідне безчестя (τις ίχτίμία) переслідує його як людину, що несправедливо поступила по відношенню до держави(34).

Далі, у тій мірі (КСС0' 5), у якій той, що чинить несправедливо, лише несправедливий [15] і не поганий загалом (δλως φαύλος), йому неможливо чинити несправедливо з самим собою (це інший довід у порівнянні з попереднім: дійсно, несправедливий в якомусь певному відношенні підлий (πονηρός), як, скажімо, боягуз, а не як володар [всієї] підлоти в цілому, а значить, і чинить несправедливо він не сумірно з такою [підлотою]). Дійсно, інакше одного і того ж можна було б одночасно і обділити і наділити одним і тим же, а це неможливо; навпаки, несправедливе і несправедливе [20] необхідно існують між [двома або] декількома [особами].

Далі, [несправедливий вчинок] передбачає самохітність, свідомий вибір і перший крок, оскільки не вважається, що несправедливо чинять, роблячи у відповідь те ж саме, через що постраждали, тим часом як той, хто [чинить несправедливо] з самим собою, одночасно [одне і те ж] і терпить, і робить.

Крім того, вийде, що, [коли людина чинить несправедливо стосовно себе самої, то вона] зазнає несправедливості по своїй волі.

І, нарешті, ніхто не чинить несправедливо без того, щоб здійснити [25] приватну несправедливу справу, але ніхто не може перелюбствувати зі своєю [дружиною], вломитися у власний будинок, украсти своє [майно].

У цілому ж [питання щодо] несправедливого вчинку по відношенню до самого себе вирішується завдяки визначенню, [яке ми дали поняттю] "по своїй волі зазнавати несправедливості"(35).

(34) В Афінах руку самовбивці відрубували і хоронили окремо від тіла; див.: Aeschin. Ctes. 244; пор. до цього також оцінку самогубства у Платона (Plato. Legg. 873с).

(35) 1136аЗІ - Ь4.

Очевидно, що і те, і інше погано - і зазнавати несправедливості, і чинити несправедливо (адже одне означає мати менше, а [30] інше [мати] більше середини, а вона подібна здоров'ю у лікарському [мистецтві], загартуванню - у гімнастичному).

Чинити несправедливо, однак, гірше, бо якщо такі вчинки гідні осуду і причетні зіпсутості, причому або повній і безвідносній порочності, або близької до того (адже не все самохітне пов'язане з несправедливістю), то "зазнавати несправедливості" не причетне до зіпсутості і [35] несправедливості.

Отже, саме по собі (καθ' αυτό) зазнавати несправедливості менш погано, 1138b але за [певного] збігу обставин ніщо не заважає цьому бути великим злом. Але мистецтву [чи науці] до цього байдуже (ουδέν μέλει τη τέχνη). Так, запалення легких [врачування] називає хворобою більш [небезпечною], ніж удар, і все-таки за збігу обставин останній може виявитися інколи [небезпечнішим], якщо трапиться так, [5] що той, хто впав від удару і забився, захоплений ворогами або загинув.

У переносному розумінні, або користуючись порівнянням, [можна сказати], що справедливе може існувати не по відношенню до самого себе, але у відносинах частин [душі], причому не всяке справедливе, а "справедливе хазяїв" і "справедливе сімейне". Адже в цих розмірковуваннях(36) була проведена відмінність між частиною душі, що володіє розсудом, і частиною душі, його позбавленої (το λόγον έχον μέρος της ψυχής προς το αλογον); [10] маючи на увазі [обидві] ці частини, і думають, що існує несправедливість по відношенню до себе самого, бо між цими частинами може бути [так, що] вони терплять щось всупереч власним прагненням, і тому у цих [частин душі] свого роду справедливе у відносинах одна з одною як у начальника і підлеглого.

(36) Маються на увазі твори Платона (перш за все його "Держава") та його послідовників.

Отже, будемо вважати, що справедливість і інші, етичні доброчесності, ми, таким чином, розібрали.

Дата добавления: 2015-05-26