Книга четверта 3 страница

Ми скажемо про кожного з них, але спершу про правдивого. Мова йде (λέγομεν), звичайно, про правдивого не в договорах і не в тому, що стосується несправедливості чи справедливості (адже 1127b це належатиме до іншої доброчесності), а про правдивого в тому, для чого ніщо з цього не важливе, про правдивого в словах і в поведінці, тому що він такий за [своїм] складом. Такого, очевидно, будуть вважати доброю (Ь επιεικής) людиною. Адже правдолюб (Ь φιλαλήθης) і той, хто правдивий [5] навіть коли це не важливо, буде ще більше правдивим

тоді, коли це важливо, адже обману він буде [явно] остерігатися як ганьби, якщо вже він остерігається його як такого (καθ' αυτό); а така людина заслуговує на похвалу. Вона відхиляється від правди радше у бік зменшення, тому що через ненависність перебільшення [зменшення] здається більш пристойним.

Хто приписує собі більше, ніж у нього є, [10] без усякої мети (μηδενός ένεκα), схожий на погану людину (інакше він не радів би обману), але він здається більш легковажним (μάταιος), ніж зіпсутим (κακός). Якщо ж це роблять задля якоїсь мети (ένεκα τίνος), то, чия мета - слава або шана, той як хвалько заслуговує на осуд, але не дуже [суворий], а чия мета - гроші або те, що веде до грошей, той більш непривабливий (ασχημονέστερος).

(Хвальком людину робить не можливість [хвалитися], а свідомий вибір, [15] бо хвальком він є по складу і тому, що він такий).

Відповідно і серед обманщиків один радий самому обману, а інший прагне слави чи наживи. Отже, ті, що хваляться задля слави, приписують собі таке, за що їх вихваляють і шанують щасливцями; а хто робить це задля наживи, приписує собі те, чим можна догодити навколишнім і відсутність чого можна [20] приховати, - скажімо, [знання] віщуна, мудреця, лікаря. Тому в більшості випадків собі приписують такого роду речі і похваляються [ними]: адже вони мають названі [властивості].

Удавальники, які говорять про себе принижено, здаються людьми радше вихованими (χαριέστεροι τα ήθη); вважається, що вони говорять так не задля наживи, але уникаючи бундючності (τ6 ογκηρόν), [25] і передовсім вони відмовляють собі в славному, як робив, наприклад, Сократ. Ті, що (приписують собі щось) з нікчемних мотивів, коли очевидне [зворотне], називаються лицемірами (βαυκοπανοΰργοι) і цілком заслуговують на презирство; іноді ж це виявляється хвастощами, наприклад одяг лаконців, бо і надлишок, і надмірна недостача [можуть бути] хвалькуватими(25). А ті, [30] що помірно вдаються до удавання і прикидаються не в тому, що дуже кидається у вічі, - ті здаються вихованими (χαρίεντες). Правдивому, мабуть, протилежний хвалько, бо він гірше удавальника.

(25) Арістотель розглядає загальновідомий аскетизм спартанців чи, принаймні, лаконізуючих громадян в Афінах, як показовий.

14 (VIII). Оскільки в житті буває відпочинок і тоді час проводять в розвагах, то і тут, здається, існує певна пристойність 1128а у спілкуванні (ομιλία τις εμμελής): що і як потрібно говорити і так само вислуховувати. При цьому буде важливо розрізняти (διοίσεί): чи говорить людина в таких випадках, а чи слухає. Ясно, однак, що і в цьому буває надлишок і недостача в порівнянні з серединою. А значить, ті, хто в смішному переходять межі, вважаються блазнями і [5] грубими людьми, бо вони домагаються смішного будь-якою ціною і, радше, стараються викликати сміх, ніж сказати [щось] витончене, не примусивши страждати того, над ким насміхаються.

А ті, хто, не сказавши самі нічого смішного, відкидають тих, хто таке говорить, вважаються неотесаними (αγροΐκοί) і скучними (σκληροί). Ті ж, хто розважаються пристойно [10], прозиваються дотепними (ευτράπελοι), тобто якимись моторними (εύτροποι), тому що така мінливість, здається, належить вдачі, і, як про тіла судять по руху, так і про вдачі. Але оскільки смішне зустрічається всюди і більшість людей раді розвагам і насмішкам більше, ніж належить, то і прозивають блазнів [15] дотепними, неначе вони виховані; однак із сказаного вище ясно, що вони відрізняються від дотепних, і притому значно.

Серединному душевному складу властива люб'язність (ή έπίδεξι-ότης), а хто уміє бути люб'язним, тому властиво висловлювати і вислуховувати [лише] те, що личить добрій і вільній (τω επιεικεΐ και έλευθερίω) людині. Дійсно, є щось таке, що подібній людині у [20] розвагах пристойно і говорити, і вислуховувати, а розваги вільно-народженого відрізняються від розваг ницих (του άνδραποδώδους) так само, як розваги вихованого і нечеми. [Різницю цю] можна побачити [на прикладі] старих і нових комедій: у перших смішною була безсоромність у словах, а в останніх - швидше, натяки. З точки зору витонченості [25] ця відмінність істотна. По чому ж тоді треба визначати умілого насмішника? чи по словах не непристойних для вільно-народженого, чи по тому, що він не примушує страждати того, що слухає [насмішки], а чи по тому, що навіть веселить його? чи, може, це все-таки невизначено? Адже як ненависть, так і задоволення в одного викликаються одним, у іншого - іншим. Так само будуть і слухати, адже вважається, що, які насмішки не соромляться вислуховувати, такі й самі висловлюють. Але не всякі насмішки, [30] бо насмішка - це свого роду паплюження, а [якщо] деякі паплюження забороняються законодавцями, то слід би, очевидно, заборонити також [деякі] насмішки. Людина ж ввічлива і вільнонароджена буде поводитися так, немовби вона сама собі закон. Таким же є той, хто тримається середини, люб'язним називати його, чи дотепним. А блазень підлеглий смішного, і, якщо вийде потіха, він не пощадить ні себе, [35] ні інших, кажучи таке, 1128b з чого ввічлива людина жодного слова не скаже, а іншого не зможе й вислухати.

Що до неотесаного, то для такого спілкування він непридатний, бо, ні в чому йому не сприяючи, він усім незадоволений.

Прийнято вважати, що відпочинок і розвага необхідні в житті. А значить, у житті можливі три [5] названих [вище види] дотримування середини, і всі вони пов'язані із взаємовідносинами за допомогою слів і вчинків. Відмінність же в тому, що один [вид] пов'язаний з правдою, а [два] інших- із задоволенням. Що ж до пов'язаних із задоволенням, то один [вид] співвідноситься з розвагами, інший - із спілкуванням у [всьому] іншому житті.

15 (IX). [10] Про сором (ή α'ιδώς) не личить (ου προσήκει) говорити як про певну доброчесність, тому що він більше нагадує пристрасть, ніж склад [душі]. Принаймні, його визначають як свого роду страх неслави (φόβος τις ίχδοξ'ιας), і він доходить майже до такої сили, як страх перед жахливим; від сорому червоніють, а від страху смерті бліднуть. Значить, і те і інше в певному значенні -явища тілесні [15], а це вважається властивим, радше, пристрасті, ніж [душевному] складу.

Ця пристрасть, [тобто переживання], личить не всякому віку, але [тільки] молодому. Ми вважаємо, що в певному віці потрібно бути сором'язливими, тому що, живучи по пристрасті, молоді здійснюють багато проступків, а соромливість перешкоджає їм. І ми хвалимо сором'язливих серед молоді, але людину більш дорослу [20] ніхто, мабуть, не похвалить за соромливість. Адже ми впевнені, що вона не повинна здійснювати вчинки, яких соромляться. Соромливість, оскільки вона виникла у зв'язку з поганими вчинками, чужа порядній людині (адже [їй] не треба їх здійснювати), причому байдуже, справді ганебні ці діяння чи мають славу таких, тому що ні тих, ні інших здійснювати не треба, [25] щоб не довелося соромитися. Властивість же поганої людини - це якраз бути здатним здійснити щось ганебне. Безглуздо поводиться той, хто, здійснивши один з ганебних вчинків, соромиться і думає, що тим самим він порядна людина. Адже сором буває за самохітні вчинки, а добра людина (Ь επιεικής) по своїй волі ніколи не зробить поганого. Сором міг би бути [30] чимось порядним умовно: адже якщо [порядна] людина здійснила [ганебний] вчинок, вона буде цього соромитися, але до доброчесності це не має відношення. І хоч безсоромність (ή ίχναισχυντία), тобто відсутність сорому (το μη αΐδεΐσθαΐ) за ганебні [вчинки], - це щось погане, проте соромитися, здійснюючи такі вчинки, зовсім не є чимось порядним. Адже і стриманість також не доброчесність, а щось змішаної природи (τις μικτή); на неї у зв'язку [35] з цим ми вкажемо пізніше. А зараз же поговоримо про справедливість.

Дата добавления: 2015-05-26