КНИГА П'ЯТА 1 страница

1129а 1 (І). У зв'язку із справедливістю (ή δικαιοσύνη) і несправедливістю (ή αδικία) треба розглянути [наступні питання]: до яких вчинків вони можуть мати відношення, а також яке дотримування середини є [5] справедливістю і в чому серединою є справедливе (το δί καιον)(1)?

(1) Термін ή δικαιοσύνη має надзвичайно багато відтінків і означає як справедливість взагалі, тобто властиво правильну поведінку стосовно інших з точки зору діючих норма права, звичаїв або суспільної думки взагалі, так і доброчесність правильної поведінки стосовно інших. У цьому вужчому сенсі ή δικαιοσύνη ε особливою етичною доброчесністю, розгляд якої і складає тему п'ятої книги НЕ. Однокореневі з ή δικαιοσύνη іменники, прикметники та дієслова мають різні додаткові значення, як наприклад: ή δίκη означає правду, справедливість, законність (див. про це серед іншого: Ставнюк В.В. "Кілонова смута" та закони Драконта (в контексті становлення афінського поліса) // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2000. - № 1. - С. 210) τα δίκαια означає справедливі вчинки і дії, усе, що стосується справедливості тощо. Намагання всі ці значення перекласти також однокореневими термінами, на мій погляд, залишають відчуття певної штучності та вимушеності перекладеного тексту. Див. особливо у цьому зв'язку намагання НВБ перекладати г| δικαιοσύνη як праеосудність, τα δίκαια - правосудні вчинки тощо (див. також аргументацію цієї позиції: НВБ. -С. 715 прим. 2).

Нехай наш розгляд іде тим же шляхом (την αυτήν μέθοδον), що й у попередньому викладі.

Ми бачимо, звичайно, що всі схильні називати справедливістю такий склад [душі], при якому люди схильні до справедливих вчинків (πρακτικοί των δικαίων ε'ισΐ), здійснюють справедливі справи (δι-καιοπραγοΰσι) і бажають справедливого (τα δίκαια). Подібним чином і [10] про справедливість [кажуть, що це такий склад], при якому чинять несправедливо (αδίκοΰσΐ) і бажають несправедливого (τα άδικα). Тому спершу нехай це і буде в нас як би в загальних рисах прийнято за основу.

Тим часом з науками й уміннями ситуація інша (θΐ)δέ γόρ τον αυτόν έχει τρόπον), ніж із складами [душі]. А саме: для протилежностей (των εναντίων) визнається існування одного і того ж уміння, або однієї і тієї ж науки, але склад як один з протилежних складів [15] не може бути тотожним для протилежностей; скажімо, від здоров'я не буває нічого йому протилежного, тільки здоров'я: адже ходу ми визначаємо як здорову, коли ходять так, як в здоровому стані.

Часто тому [душевний] склад пізнається [при зіставленні] з протилежним, і часто [пізнається] по тому, з чим він має справу; наприклад, коли очевидно, [у чому полягає] загартування (ή ευεξία), стає очевидним і те, у чому погане [20] загартування (ή καχεξία); і як по тому, що загартовує, [стає очевидним] воно саме, так по ньому - те, що загартовує: адже якщо загартування - це міцність м'язів, то відсутність її - їх млявість, а що загартовує, те й робить м'язи міцними.

Звідси, як правило (ως επί το πολύ), випливає, що коли одне з двох [протилежних понять складу] багатозначне (πλεοναχάς), [25] то багатозначне й інше, тобто якщо багатозначне "справедливе", то й "несправедливе".

2. Очевидно, у "справедливості" і "несправедливості" багато значень, але через їх [тобто значень] надзвичайну близькість те, що це омонімія (ή ομωνυμία), приховано і не так помітно, як при [значеннях] далеких (адже тоді великою є відмінність у зовнішньому вигляді); наприклад, коли омонічно називають [30] "ключем" [тобто ключицею] кістку нижче шиї у тварин і те, чим замикають двері.

Подивимось тепер, як часто кажуть "несправедливий" (άδικος). Отже, "несправедливим" вважається той, хто переступає закон (о παρά νομός), хто своєкорисливий (Ь πλεονέκτης) і нерівний (Ь άνισος), а звідси ясно, що справедливий - це законослухняний (Ь νόμιμος) і рівний (Ь ίσος(2)). Отже, справедливе (το δίκαιον) - це законне і рівне, 1129b а несправедливе - це протизаконне і нерівне.

Коли вже своєкорисливий несправедливий, то користь його полягатиме в благах як таких (περί ταγαθα), але не в усіх, а в тих, з якими пов'язаний успіх чи невдача [в житті] і які, якщо взяти їх безвідносно, є благами завжди, але стосовно певної людини - не завжди. [Проте] люди благають про такі блага і шукають їх; [5] [робити ж цього] не слід, але треба, з одного боку, благати, щоб блага безвідносні (τα απλώς αγαθά) були б [благами] і для них самих, а з іншого - обирати те, що для них є благами.

(2) Власне кажучи - "нерівний, неоднаковий", тобто такий, що по-різному діє в різних ситуаціях і щодо різних людей, "упереджений". Перекладати цей термін як "справедливий" загрожує втратою цих відтінків.

Несправедливий не завжди обирає більше, але [іноді] й менше, якщо мова йде про безумовне зло (επί των απλώς κακών). Α оскільки менше зло вважається деяким благом, своєкорисливість же прагне блага, то тим самим [несправедливий] вважається [10] своєкорисливим. Він і нерівний: адже це [поняття] охоплює і спільне (KOIVOV) [з своєкорисливістю](3).

3. Коли вже, як ми бачили, той, хто переступає закон несправедливий, а законослухняний справедливий (δίκαιος), ясно, що все законне (τα νόμιμα) у певному значенні справедливе. Адже те, що визначено законодавчим [мистецтвом] (ί>πότής νομοθετικής)-законно, а кожне з цих [визначень] ми визнаємо справедливим.

Закони ж бо говорять про все [15] разом, причому мають на увазі або користь усіх, або найкращих, або тих, що мають владу (по доброчесності) або якось ще інакше, так що в одному із значень, [а саме в широкому], ми називаємо справедливим те, що для взаємовідносин у державі (τη πολιτική κοίνων'ια) створює і зберігає щастя, і все, що його складає.

Закон, отже, встановлює справи як для [20] мужнього (τα του οα>-δρε'ιου έργα ποιειν) (наприклад, не покидати рядів, не тікати і не кидати зброї), так і для розсудливого (наприклад, не перелюбствувати, не чинити свавілля) та стриманого (наприклад, не бити і не лаяти); так само і з іншим доброчесностями і вадами (α'ΐ μοχθηρίαΐ): в одному він наставляє, а інше забороняє, причому якщо правильно [25] складений, то правильно, і гірше, якщо складений недбало.

Отже, справедливість ця є повна доброчесність (τελεία αρετή), але не сама по собі, а у відношенні до іншого. Тому справедливість часто вважають найбільшою з доброчесностей, і їй дивуються більше, ніж світлу вечірньої і вранішньої зорі(4).1 навіть прислів'я говорить: "У справедливості [30] ж бо // уся доброчесність сукупна"(5).

(3) Важке для розуміння місце. Можлива реконструкція Брагінської: "адже це [поняття] включає [привласнення "чужого" блага і відмову від "свого" зла] і [е, отже, ] загальним [поняттям]".

(4) За схоліастом, ці слова є цитатою, хоча дещо й зміненою, утраченої трагедії Евріпіда "Меланіппа", пор.: δικαιοσύνας ІЬ χρύσεον πρόσωπον - "справедливості золоте обличчя" (Eur. Fr. 486 (Nauck)).

(5) Пор.: Theogn. Eleg. 147: εν δε δικαιοσύνηι συλλήβδην πάσ' όρετή 'στι, πάς δε τ ίχνήρ ίχχαθός, Κύρνε, δίκαιος εών.

А повна доброчесність найбільша, оскільки користування нею - це повна доброчесність. Повна ж вона тому, що, володіючи доброчесністю, можна користуватися нею і щодо іншого, а не тільки для себе самого: адже багато є здатних використовувати доброчесність на свої власні справи (εν τοις ο'ικεΊοίς), але не на справи інших (εν τοις προς έτερον). 1130а Тому-то влучним вважають вислів Біанта:

"Мужа покаже влада", бо як начальник (5 άρχων) [він виявляє себе] у взаєминах з іншими (προς έτερον) і в суспільстві (εν κοινωνία). Тому також і "чужим благом(6)" вважають справедливість - єдину з доброчесностей, бо вона існує у взаєминах з іншими: адже він [справедливий] приносить користь [5] іншому, будь то начальник чи співгромадянин (Ь κοινωνός).

(6) Ці слова належать софісту Фрасімаху в: Plato. Rp. 343с.

Найгірший (κάκιστος), звичайно, той, чия ницість використовується проти нього самого і близьких, проте найкращий не той, чия доброчесність використовується на нього самого, але на іншого: це ж бо справа важка.

Таким чином, дана справедливість - не частина доброчесності, але доброчесність у цілому (όλη αρετή), а [10] протилежне - не частина зіпсутості, але зіпсутість у цілому (όλη κακία). У чому ж різниця між доброчесністю і даною справедливістю, ясно із сказаного вище: адже, з одного боку, вони тотожні, а з іншого - це різні поняття, а саме: оскільки йдеться про відношення до іншого, остільки [перед нами] справедливість, а оскільки про відповідний [душевний] склад, взятий безвідносно, остільки [перед нами] доброчесність.

4 (II). Все ж, ми досліджуємо справедливість як частину доброчесності: адже є й [15] така, як ми стверджуємо. Так само й щодо несправедливості як частини [зіпсутості]. Що така існує, показує [наступне]: той, чиї дії відповідають іншим вадам, звичайно, чинить несправедливо, однак він зовсім не своєкорисливий: наприклад, кинувши по боягузтву щит, чи насварившись із злості, чи не допомігши по скупості грішми. Коли ж людина поводиться [20] своєкорисливо, [її вчинки] часто не відповідають жодній із цих [вад], ні тим паче всім [вадам], і все ж їм притаманна якась підлота (адже цю людину ми засуджуємо!) і несправедливість. А значить, існує особлива "несправедливість", як би частина від несправедливості в цілому, і існує щось "несправедливе" як частина від несправедливого [і] протизаконного в цілому.

Далі, якщо один перелюбствує задля наживи і [25] за плату (προσλαμβάνων), а інший - з потягу, платячи за бажання, то цього [останнього] радше вважатимуть розбещеним, ніж своєкорисливим, а першого - несправедливим, але не розбещеним. Ясно, що це через наживу.

Далі, усі інші несправедливі справи (αδικήματα) завжди можна співвіднести з якою-небудь вадою, наприклад: якщо перелюбствував - [30] з ницістю, якщо залишив соратника [в бою] - з боягузтвом, якщо ударив - з гнівом, але якщо нажився, то ні з чим, окрім як з несправедливістю.

Таким чином очевидно, що поряд з несправедливістю в цілому існує й якась інша, окрема (εν μέρει), однойменна їй тому, що по визначенню вони належать до 1130b одного й того ж роду: адже обидві вони виявляють себе щодо іншого, тільки одна з них звернена на почесті, чи на гроші, чи на благополуччя (ή σωτηρία), чи на те, що (якби ми мали якесь одне слово) охоплює це все і що [виникає] при задоволенні від наживи; а інша [несправедливість] звернена на все, з чим має справу [5] доброчесний (Ь σπουδαίος).

5. Ясно, таким чином, що існує декілька [видів] справедливості і що нарівні [з тією, яка співпадає] з доброчесністю в цілому, існує якась інша; залишилося з'ясувати, що це і яке воно.

Отже, несправедливе (το αδίκον) визначено і як протизаконне (το παράνομον), і як нерівне (τ6 ανισον), а справедливе (τ6 δίκαιον) - як законне (το νόμιμον) і рівне (το Ίσον). Несправедливість, про яку було [10] сказано раніше, відповідає протизаконності. Оскільки ж нерівне і протизаконне не тотожні, але розрізняються як частина по відношенню до цілого (адже все нерівне - протизаконне, але не все протизаконне - нерівне), то несправедливе (το αδίκον) і несправедливість (ή αδικία) також не одне й те ж, але одне різниться від іншого, як частина від цілого; дійсно, ця несправедливість є частиною несправедливості [15] в цілому, так само як справедливість - справедливості [в цілому]. Отже, нам належить сказати про окрему справедливість (εν μέρει δικαιοσύνη) і окрему несправедливість (εν μέρει αδικία), а також про таке саме справедливе і несправедливе.

Тому облишмо питання про підпорядковану доброчесності в цілому справедливість, яка є [20] зверненням доброчесності в цілому на іншого, і про таку ж несправедливість. Очевидно, відповідно до цього належить визначити й справедливе та несправедливе. Адже ледь не більшість законних [вчинків] здійснюється від доброчесності в цілому, оскільки закон наказує жити по всій доброчесності і забороняє - по будь-якій зіпсутості. [25] Доброчесність же в цілому створюється вчинками, які є узаконеннями, встановленими законодавцем для виховання на загальне [благо]. З приводу виховання кожного в окремості, завдяки якому муж узагалі буває добрим, відноситься це до державної чи до іншої науки, треба [буде] визначити згодом; адже бути добрим мужем і [добрим] громадянином не в усіх відношеннях одне й те ж.

[30] Один вид окремої справедливості та узгодженого з нею справедливого пов'язаний з розподілом (εν ταΐς διανομαΐς) почестей, багатства і всього іншого, що може бути поділено між співгромадянами певного державного устрою (τοις κοινωνοΰσι της πολιτείας) (саме серед них один у порівнянні з іншим може мати як нерівну, так і рівну (άνισον καΐ Ίσον(7)) [частку]). Інший [вид] 1131 а - направний (διορθωτικόν) при взаємному обміні (τα συναλλάγματα). Частин же в ньому дві - обмін бо буває самохітний і несамохітний, а саме: самохітний - це такий, як продаж, купівля, позичка (δανεισμός), застава, позика (χρήσις), завдаток, платіж (самохітними вони називаються тому, [5] що початок цих обмінів самохітний), а несамохітний обмін здійснюється потай (скажімо, крадіжка, перелюбство, обпоювання приворотним зіллям (φαρμακεία προαγωγεία), звідництво, переманювання рабів, вбивство нишком, лжесвідчення) або підневільне (скажімо, посоромлення, полонення, умертвіння, пограбування, калічення, лайка, приниження).

(7) У даному випадку δαΊσον КСХІ "ίσον краще перекласти саме в цьому значенні. "Пор.: 1106а25-30.

6 (III). [10] Оскільки несправедливий - нерівний і несправедливе - нерівне, то ясно, що в нерівному є деяка середина. Це і є рівність (το 'ί σον(8)), бо в якій дії можливе "більше" і "менше", в тому можлива і рівність. Отже, якщо несправедливе-нерівне, то справедливе-рівне; саме так всі й думають навіть без розмірковування. Оскільки ж рівність - це середина, то справедливе - це [також], очевидно, якась [15] середина. Рівність же передбачає щонайменше дві [частини]. Тому й справедливе з необхідністю є серединою і рівністю по відношенню до чогось і для когось; як середина - це [середина] між чимось (а саме між "більше" і "менше"), як рівність - це [рівність] двох [частин] а як справедливе - це [справедливе] для когось.

Справедливе (το δίκαιον(9)), таким чином, з необхідністю передбачає щонайменш чотири [речі]: адже і тих, для кого існує справедливе, двоє, і того, до чого [20] воно застосовується, двоє. При цьому для осіб і для речей буде мати місце одне і те ж рівність (η Ίσότης), бо як між собою співвідносяться ті, тобто речі (τα εν οίς), так між собою співвідносяться і ці [тобто особи]: адже якщо люди не рівні, вони не володітимуть рівними [частками], ось чому боротьба і скарги [в суд] бувають усякий раз, коли не рівні [частки] мають і отримують рівні [люди] або, [навпаки], не рівні [люди] - рівні [частки](10). Це додатково [25] проясняється [поняттям] "по достоїнству" (κατ' αξ'ιαν). Річ у тім, що справедливе при розподілі (το δίκαιον εν ταΐς νομαΐς), з чим усі згодні, має враховувати певне достоїнство, щоправда, "достоїнством" не всі називають одне і те ж, але прихильники демократії - свободу (ή ελευθερία), прихильники олігархії (Ь πλούτος) - багатство, інші - благородне походження (ή ευγένεια), а прихильники аристократії - доброчесність(11) (ή αρετή).

(9) Довільне тлумачення το δίκαιον як права і правосуддя є надто вже довільним і надає текстові надмірної політизації.

(10) Принцип геометричної рівності. За Арістотелем, проста арифметична рівність у полісі між громадянами ε річчю небажаною, сума прав має дорівнювати сумі обов'язків.

(11) Прихильники аристократії за Арістотелем - це не аристократи походження, не представники знатних родів, а кращі люди, морально досконалі, ΟΙ δριστοι, ті, хто можуть бути громадянами поліса з найкращим політичним устроєм, тобто політейєю.

Отже, справедливе є щось пропорційне (ανάλογόν τι). [30] Адже пропорційність (το ανάλογόν) властива не тільки числу самому по собі, але взагалі обчислювано му. Пропорція (ή αναλογία) є рівність (Ίσότης) відношень (6 λόγος) і складається щонайменше з чотирьох членів. Ясно, таким чином, що з чотирьох членів складається перервна пропорція. Але й безперервна також. Адже в ній одним членом користуються як двома 1131b і повторюють його двічі, наприклад α відноситься до β, як β відноситься до γ. Таким чином, β повторюються двічі, а отже, якщо β двічі і поставити, членів пропорції буде чотири.

Так і справедливе передбачає щонайменше чотири [члени] і відношення тут те ж саме, [5] адже вони розділені відповідно на особи і речі. А значить, як член α буде відноситися до β, так γ - до δ, і відповідно в іншому порядку: як α до γ, так β до δ. Отже, [точно так відноситься] і ціле до цілого, [α+γ: β+δ], і розподіл об'єднує в пари саме ці [доданки цілого]; а якщо саме так склали [одне й інше ціле], то пари об'єднані справедливо.

7. Отже, об'єднання в пари α з γ і β з 6 - справедливе [10] в розподілі, і справедливе це являє собою середину, <а несправедливе> - порушення пропорційності, бо пропорційність - це середина і справедливе полягає в пропорційності.

Цю пропорцію математики називають геометричною, оскільки в геометричній пропорції суми членів співвідносяться саме так, як кожний член пропорції [15] до відповідного члена. Але ця пропорція не безперервна, тому що в ній не може бути члена, який, будучи одним, означав би і того, кому [дещо виділяється], і те, що [виділяється].

Таким чином, справедливе-це пропорційність, а несправедливе - непропорційність. Значить, [в останньому випадку] одне відношення більше, а інше менше; саме так і відбувається у справах (επί των έργων). Дійсно, діючи несправедливо, мають блага більше, а зазнаючи несправедливості - [20] менше. А із злом навпаки: при порівнянні з більшим менше зло підпадає під визначення блага, бо менше зло краще обирати (μάλλον αϊρετόν) ніж більше, а що обирається, те і благо, і, чим більше [щось обирається], тим більше [це благо]. Такий, отже, один вид справедливого(12).

(IV). [25] Залишилося розглянути ще один вид справедливого - справедливе направне (το διορθωτικού), яке виникає при самохітному і несамохітному обміні(13). Цей вид справедливого інший у порівнянні з попереднім. Річ у тім, що справедливе в розподілі суспільного завжди узгоджується з названою, [тобто геометричною], пропорцією (бо й тоді, коли розподіляють [30] спільне майно, розподіл буде відповідати тому ж самому відношенню, у якому знаходяться один до одного внески [учасників]), а несправедливе, протилежне цьому справедливому, полягає в непропорційності(14).

Що ж до справедливого при обміні, то воно хоч [і є] певною рівністю (а несправедливе - 1132а нерівністю), проте відповідає не цій пропорції(15), але арифметичній. Адже байдуже, хто у кого украв - добрий (επιεικής) у поганого (φαΰλος) чи поганий у доброго - і хто вчинив перелюбство - добрий чи поганий; але якщо один чинить несправедливо, а інший зазнає несправедливості і один заподіяв шкоду, а іншому вона заподіяна, то закон враховує різницю тільки з точки зору [5] шкоди, людей же він розглядає як рівних. Так що оскільки дане порушення справедливості є порушенням рівності, то судця прагне відновити її; адже й тоді, коли один наніс удар, а інший його отримав або [коли один] убив, а інший загинув від його руки, страждання і діяння розрізнюють як нерівні [частки]; [а суддя], віднімаючи наживу, прагне відновити рівність [10] за допомогою "збитку" [тобто покарання]. У подібних випадках, звичайно, висловлюються узагальнено (ως απλώς ειπείν), навіть якщо назва іноді не підходить, скажімо "нажива" для того, що побив, і "збиток" для потерпілого; однак, коли страждання виміряне, одне зветься "збитком" (ή ζημία), а інше "наживою" (το κέρδος).

(12) Тобто справедливе - це пропорційне, за законами геометричної рівності. Щодо пропорцій у полісному світі див. Ж.-П. Вернан. Происхождение древнегреческой мисли. -М.,1988.-С. 118-120.

(13) Див. вище, 1131а1-5.

(14) Знову апологія геометричної рівності в суспільній сфері.

(15) Тобто не пропорції геометричній.

Таким чином, рівність - це середина [15] між "більшим" і "меншим", а нажива і збиток - це "більше" і "менше" в протилежних смислах (έναντίως), тобто більше блага і менше зла -нажива, а навпаки - збиток. Серединою між ними є рівність, яку ми визначаємо як справедливе; отже, виправне справедливе (το έπανορθωτικόν δ'ι καΐον) полягатиме в середині між збитком і наживою.

Ось чому при тяжбах вдаються до посередництва [20] судді (Ь δικαστής), адже йти до судді значить іти до справедливого, оскільки суддя хоче бути як би уособленим справедливим (δίκαιον εμψυχον). І шукають суддю, який стоїть посередині [між сторонами]; деякі навіть називають суддів "посередниками", вважаючи, що, знайшовши посередника, знайдуть і справедливе. Виходить, справедливе - це якась середина, коли вже і суддя [це посередник].

Суддя [25] ж урівнює, причому так, як нерівні відрізки поділеної лінії: наскільки більший відрізок виходить за половину, стільки він відняв і додав до меншого відрізка. Якщо ціле розділене надвоє, то визнають, що мають свою [частку] тоді, коли отримали рівні [частки]. А рівне - це середнє між великим і [30] меншим за арифметичною пропорцією. Тому й називають справедливе "дікайон - δίκαιον", що це [ділення] навпіл - "діха - δ'ίχα", мов би кажучи "діхайон - δ'ίχαΐotf", і замість "дікастес - δικαστής" - "діхастес - διχαστής"(16). Дійсно, якщо відняти частину від однієї з двох рівних [величин] і додати до іншої, остання на дві ці частини буде більше першої; якщо ж відняти, а не додати, то друга величина більше першої тільки на одну частину. Отже, [те, до чого додали], на одну частину більше середньої [величини], а середня [величина] на одну частину більше 1132b того, від чого відняли. По цій частині, таким чином, ми дізнаємося і що треба відняти у того, хто має забагато, і що додати тому, хто має замало: адже, наскільки середня [величина] перевершує [меншу], стільки треба додати тому, хто має меншу частину, а наскільки середня [величина] перевищена, [5] стільки треба відняти від найбільшої частини.

[Візьмемо, наприклад, три] рівних між собою [відрізки]: αα, β β і γγ; віднімемо від αα [відрізок] αε і додамо його до γγ, позначивши як γδ, так що весь [відрізок] δγγ більше εα на γδ+γζ, а отже, більше ββ науб.

[Це стосується й інших мистецтв: [10] вони були б знищені, якби, виробляючи, не виробляли б чогось, певної кількості і певної якості, а отримуючи це, не отримували б саме це, такої кількості і якості](17).

(16) Немає необхідності тут під δίκαιον розуміти виключно правосуддя. З попередніх розмірковувань адже випливає, що справедливе (δίκαιον) - це деяка середина і рівність, і навіть суддя - це "посередник", оскільки завжди займає серединну позицію, ділячи все навпіл. Отже в основі етимологічного ряду не правосуддя чи там правосудність тощо, але саме справедливе і справедливість, яка передбачає дотримування принципів серединності і рівності (геометричної чи арифметичної).

Дата добавления: 2015-05-26