Книга восьма 2 страница

(15) Негативність оцінки торгівлі базарної, риночної, тієї, що ведеться на базарній площі, агорі (t| Ьсуора); термін о'І ссуоросюі дуже близький, майже синонімічний, слову "чернь". Незважаючи на те. що еллінська цивілізація значною мірою вибудовується і розпоширюється завдяки тої - и:Іі (див. хоча б: Ставнюк. Підприємливість...), для поліса характерним є прагнення встановити контроль над товарно-грошовими відносинами і навіть звести їх до мінімуму, що найбільше виявило себе в практиці Спарти. Відомий вислів Геродота про ринок як місце, де елліни обманюють один одного, очевидно, є певним етичним осмисленням сучасної йому практики, хоча й приписується він Дарію.

(VII). Інший вид (είδος) дружби заснований на перевазі (το καθ' ύπεροχήν) [однієї сторони], наприклад батька над сином і взагалі старшого над молодшим, чоловіка над дружиною і всякого начальника над підлеглим. Ці [відносини] також відрізняються один від одного, [15] бо неоднакове [почуття] батьків до дітей і начальників до підлеглих, так само як різне [ставлення] батька до сина і сина до батька або чоловіка до дружини і дружини до чоловіка. І доброчесність, і призначення (το έργον) кожного з них різні, різне й те, через що відчувають дружбу. А це означає, що розрізняються і почуття дружби (α'ι φιλήσεις), і [самі] дружби (α'ΐ φιλίαι). [20] Жоден з них, звичайно, не отримує від іншого того ж, [що дає сам], і не слід цього шукати [в таких відносинах]; коли ж діти приділяють батькам те, що має приділятися тим, хто їх породили (τοις γεννήσασί), а батьки <синам> те, що належить дітям, то дружба поміж ними буде постійною і доброю.

У всіх цих дружбах, заснованих на перевазі, дружнє почуття має [25] бути пропорційним (ανάλογον), а саме: до кращого більше відчувають дружбу, ніж він відчуває дружбу до інших, і до того, хто більше надає допомогу, також і відповідно до всякого іншого з кращих, бо, коли дружнє почуття відповідає достоїнству, тоді з'являється певна рівність, що і вважається властивим дружбі.

9. Але не одне і те ж значення має рівне (το Ίσον) в тому, що стосується справедливості, і в тому, і що стосується [30] дружби (&V τε τοις δικα'ιοις και εν τη φιλίξχ): адже в тому, що стосується справедливості, рівне - це перш за все рівне по достоїнству (κατ' άξίαν), а вже в другу чергу по кількості (κατά ποσόν), у тому ж, що стосується дружби, навпаки, насамперед - [рівність] по кількості, а в другу чергу - по достоїнству. Це видно, коли люди значно відстоять [один від одного] по доброчесності, зіпсутості, достатку чи по чомусь ще. Адже [тоді] вони вже не друзі; [35] навпаки, вони не вважають [себе або іншого] гідними дружби (ούδ' αξιοΰσιν). Особливо очевидно це [на прикладі] богів, бо у них найбільша перевага з точки зору всіх благ. Ясно це 1159а і на [прикладі] царів: адже як ті, що значно нижчі від них (ο'ι πολύ καταδεέστεροι), не вважають себе гідними бути їм друзями, так і ті, що нічого не варті, [не вважають себе гідними дружби] з найкращими або наймудрішими. Звичайно, в таких речах неможливо визначити точну межу (Ь Ορισμός), до якої друзі [залишаються друзями]; адже, з одного боку, навіть якщо відняти багато, [дружба може] все ще [5] залишатися [дружбою], але, з іншого боку, при дуже великому відділенні одного від іншого, наприклад людини від бога, дружба вже неможлива.

Звідси й виникає ще одне складне питання: чи дійсно друзі бажають друзям найбільших благ, наприклад бути богами; адже тоді вони не будуть для них ні друзями, ні, отже, благами: друзі ж бо - блага (о'І ybp φίλοι αγαθά). Але якщо вдало було сказано (καλώς είρηται)(16), що друг бажає для друга властивого блага [10] задля нього самого, то, мабуть, останній повинен залишатися саме таким, яким він є, бо йому будуть бажати найбільших благ як людині. Але, можливо, не всіх [благ], бо кожний бажає властивого блага передовсім для себе самого.

(16) Див.: 1155b31.

(VIII). Багато хто вважає, що через честолюбство (δια φιλοτιμ'ι αυ) більшість (о'І πολλοί) радше бажає, щоб до них відчували дружбу (φιλεΐσθαι), аніж самим її відчувати до когось (φιλεΐν), і тому більшість - друзі підлабузників (01 φιλοκόλακες), оскільки [15] підлабузник - це друг, над яким мають перевагу, або людина, яка прикидається, що вона така і що вона відчуває дружбу більше, ніж відчувають до неї. Вважається тим часом, що приймати дружбу (το φιλεΐσθαι), - це майже те ж саме, що приймати почесті (το τιμάσθαι), а до цього більшість людей, звичайно, прагне. Однак більшість, схоже, надає перевагу (α'ίρείσθαΐ) пошані не задля неї самої, а задля того, що з нею зв'язано. Дійсно, більшість радіють пошані у людей, наділених могутністю, [20] через надії (адже вони думають отримати те, що їм знадобиться, так що радіють пошані як знакові, який провіщує благодіяння (ή εί>παθεία)). Ті ж, що прагнуть до пошани у добрих і знаючих, мають на меті ствердитися у власній про себе думці, а значить, і радіють, довіряючи суду тих, хто говорить, що вони чеснотливі.

[25] Але коли до людини відчувають дружбу, це приносить їй насолоду саме по собі; тому-то, мабуть, вважається, що приймати дружбу краще, ніж приймати почесті, і дружба сама по собі гідна обрання (α'ιρετή είναι). З іншого ж боку здається, що дружба більше полягає в тому, щоб відчувати її самому (εν τω φιλεΐν), а не в тому, щоб її відчували до тебе (εν τω φιλεΐσθαι). Це підтверджується чим, що для матерів відчувати дружбу [до дітей] - насолода. Дійсно, деякі віддають власних [дітей] на виховання і відчувають до них дружбу, знаючи, [що це їх діти], [30] але не шукають дружби у відповідь (коли [ще] неможлива взаємність), і схоже, їм досить бачити, що [з дітьми] все гаразд, і вони відчувають дружню приязнь, навіть якщо по невіданню [діти] не приділяють матері нічого з того, що їй належить.

10. Отже, оскільки дружба полягає, радше, в тому, щоб відчувати її, а тих, хто любить друзів, хвалять, то, схоже, [35] доброчесність друзів у тому, щоб відчувати дружбу; 1159b отже, ті, що відчувають дружбу по достоїнству, - друзі постійні і дружба їх [постійна].

Друзями в цьому значенні бувають насамперед нерівні (о'І άνισοι), адже їх можна прирівнювати. Рівність же і схожість - це і є дружність (ή φιλότης), і особливо - схожість по доброчесності: будучи ж бо постійними самі по собі, чеснотливі постійні й у ставленні до [5] інших; і вони не потребують поганого і не роблять поганого в послугу, навпаки, вони, так би мовити, перешкоджають поганому, бо така властивість чеснотливих - самим не погрішати і не дозволяти [погрішати] друзям.

У ницих же немає нічого надійного (το βέβαιον), бо вони не залишаються подібними самим собі; однак, отримуючи насолоду від ницості один одного, [10] і вони ненадовго стають друзями.

А ось ті, що приносять користь і задоволення (о'І χρήσιμοι δε και ηδείς), довше залишаються друзями, а саме: допоки надають один одному допомогу і приносять задоволення. Дружба задля користі виникає, здається, передусім із протилежностей, наприклад у бідного з багатим, у неука з ученим, бо, маючи в чомусь потребу, людина тягнеться до цього, а натомість [15] дарує інше. Сюди можна, мабуть, з натяжкою віднести закоханого з коханим і красеня з бридким. І закохані недаремно іноді здаються смішними, вимагаючи такої ж дружби, яку самі відчувають до іншого. Звичайно, якщо вони однаково здатні викликати дружню приязнь (Ομοίως δη φιλητο'ι), їм, може, й треба цього вимагати, але, якщо нічого такого вони не викликають, це смішно. А можливо, протилежне тягнеться до [20] протилежного не саме по собі, але опосередковано (κατά συμβεβηκός), оскільки прагнуть середини: середина ж бо благо, наприклад для сухого-не стати вологим, а сягнути середини, і для гарячого також, і так само для іншого. Однак полишімо все це, бо [для справжньою дослідження] воно стороннє (αλλοτρίώτερα ταΰτα).

11 (IX). [25] Очевидно, як було сказано і на початку, дружба стосується тих же речей і буває поміж тих ж людей, що й справедливе (το δίκαιον): адже вважають, що дещо справедливе міститься в усякому взагалі співтоваристві (εν απασΤ| κοινωνία), і дружба теж. Звичайно, до супутників у плаванні і до соратників по війську звертаються як до друзів, але ж так буває і в інших співтовариствах (fev ταΐς αλλαις ΚΟίνωνίαις). [30] Наскільки (καθ' δσον) люди відчувають спільноту (κοινωνοΰσιν), настільки поміж них є дружба: адже [поміж них є тоді] й справедливе. І прислів'я "У друзів все спільне"(17) - правильне, бо дружба - у спільноті. У братів і товаришів спільне все, а в інших - [тільки цілком] певні речі, і в одних більше, а в інших менше, бо й дружби бувають і міцнішими, [35] і тіснішими. Розрізнюється й справедливе (τα δίκαια), тому що воно ІІбОа не одне й те ж ні в батьків стосовно дітей і в братів один до одного, ні в товаришів і в співгромадян, як і в інших [видах] дружби. Різним буде й несправедливе (τα άδικα) в кожному з названих випадків, і воно зростатиме тим більше, чим ближчими будуть друзі; так, позбавити майна друга жахливіше, ніж співгромадянина, а брату не [5] допомогти жахливіше, ніж чужому, і побити батька жахливіше, ніж будь-кого іншого. Справедливому також властиво зростати по мірі [зростання] дружби, коли вже воно стосується одних і тих же людей і розповсюджуються на одне й те ж (έπ' Ίσον).

Тим часом всі співтовариства здаються частинами співтовариства державного (της πολιτικής): вони [10] допомагають отримати потрібне, здобуваючи що-небудь з необхідного для життя. Адже державна спільнота (ή πολιτική κοινωνία) з самого початку склалася, очевидно, задля взаємної вигоди (του συμφέροντος χάριν) і постійно їй служить(18); і законодавці намагаються досягти її і стверджують: що всім на користь, те й справедливе. А це означає, що інші співтовариства мають на меті часткову (κατά μέρη) корисність; [15] так, моряки мають на меті користь від заробляння грошей за плавання чи що-небудь таке; соратники по війську шукають користі від війни: в одних випадках - [захопити] майно, в інших - [здобути] перемогу, в третіх - [взяти] місто; так само й у членів філи (φυλέται) і дема (δημόται)". <А деякі співтовариства, як гадають, виникають задля задоволення, наприклад тіаси [20] і [співтовариства] ераністів; їх мета - жертовні бенкети і перебування разом(20)> Усі ці [спільноти], очевидно, підкоряються спільноті державній, бо державна спільнота має на меті не одномоментну користь, а користь для всього життя; вони здійснюють урочисті жертвоприносини і збираються для цього разом, воздаючи почесті богам і надаючи самим собі відпочинок, [25] що супроводжується задоволенням. Як можна помітити, древні урочисті жертвоприносини і збори бували після збору плодів, немов первини (άι απαρχαί) в честь богів; дійсно, саме в цей час мали найбільше дозвілля (έσχόλαζον(21)).

(17) Знову-таки, за Діогеном Лаертським (Diog. Laert. VIII. 10), першим цю формулу виголосив Піфагор, але її часто виголошує і Платон (див., напр.: Plato. Gorg. 507e).

(18) За Арістотелем, поліс утворюється в результаті природно зросту суспільства і усвідомлення ним взаємної користі від спільноти - точка зору, яка знаходиться в основі теорії "суспільного договору".

(19) Філи - політико-релігійні, а згодом (в Афінах - після реформ Клісфена 508 р. до Р.Х.) територіально-адміністративні підрозділи грецьких полісів. Дайм - після реформ Клісфена в Афінах найменші адміністративні осередки, до яких приписувалися всі громадяни.

(20) Тіаси - першопочатково урочисті процесії на честь якогось бога, головним чином Діоніса, в яких брали участь сатири, вакханки та менади; пізніше - різноманітні культові союзи, які часто набували характеру певних релігійних сект; ще пізніше вони набувають політичного чи навіть комерційного забарвлення. Ераністи - члени своєрідних товариств взаємодопомоги, які сплачували спеціальні внески, еранос; ераністи, як і члени тіасів, часто влаштовували спільні жертвоприношення, бенкети тощо.

(21) Дозвілля як необхідна умова всієї античної цивілізації зростає поступово і грунтується на древній, освяченій релігією практиці.

Таким чином, усі спільноти є частинами спільноти державної. А цим частинам [30] відповідають [різновиди] дружби.

12 (X). Є три види державного устрою (α'ΐ πολίτείαΐ) і стільки ж перекручень (α'ι παρεκβάσεις)(22), які є немовби псуванням (α'ι φθοραί) перших. Ці види державного устрою - царська влада (ή βασιλεία), аристократія (ή αριστοκρατία) і третій, заснований на майновому цензі (από τιμημάτων), якому, здається, підходить назва "тимократичний", але більшість звикла [35] називати його [просто) "державний устрій" (ή πολιτεία)(23). Кращий з них - царська влада, гірший - тимократія (ή τιμοκρατία). Перекручення ІІбОЬ царської влади - тиранія (ή τυραννίς): будучи обидві єдиноначальне стями (ή μοναρχία), вони вельми різні, оскільки тиран (Ь τύραννος) має на увазі свою власну користь, а цар (Ь βασιλεύς) - користь підданих (των αρχομένων)(24). Адже не цар той, хто не самодостатній (Ь μη αυτάρκης) і не переважає всіма благами; а будучи [5] таким, він ні в чому не має потреби і, отже, буде пильнувати вигоду не для себе самого, а для підданих, тому що в іншому випадку він був би свого роду "царем по жеребу" (Ь κληρωτός βασιλεύς)(25). Тиранія в цьому відношенні протилежна царській владі, оскільки тиран переслідує власне благо. І по тиранії помітніше, що це найгірше [з перекручень], оскільки найзіпсутіше протилежне найкращому.

(22) Детальніше про види державного устрою Арістотель говорить у "Політиці".

(23) Властиво, полісний у стрій', політейєю Арістотель називав устрій афінського поліса, який існував до початку Пелопоннеської війни.

(24) Тиранія, таким чином, це ірраціональне прагнення окремої особистості до необмеженої влади задля власної користі, тоді як влада царя базується на етичній досконалості басилевса. Детальніше про форми державного устрою в Арістотеля див., знову ж таки, в "Політиці".

(25) Тобто виступав би в якості виборної посадової особи в полісі, якою був в Афінах після ліквідації архаїчної царської влади архонт-цар, чи то архонт-басилевс.

[10] Царська влада переходить у тиранію, бо тиранія - це погана якість (ή φαυλότης) єдиноначальності, і ниций цар (Ь μοχθηρός βασιλεύς) стає тираном. Аристократія [переходить] в олігархію (ολιγαρχία) через зіпсутість начальників (κακία των αρχόντων), які ділять усе в державі всупереч достоїнству, причому все або більшу частину благ [беруть] собі, а посади (τάς αρχάς) [15] завжди [розподіляють] серед одних і тих же людей, найвище поціновуючи багатство. Тому начальствують (αρχουσι) нечисленні (ολίγοι) і ниці (μοχθηροί), замість того, щоб начальствували найкращі (αντί των επιεικέστατων). Тимократія [переходить] у демократію, бо ці види державного устрою мають спільну рису: тимократія також бажає бути [владою] більшості (το πλήθος), і при ній всі ті, що належать до одного майнового розряду (οι εν τω τιμήματι), рівні. Демократія - найменш [20] ница [серед перекручень], бо вона не дуже (επί μικρόν) перекручує ідею державного устрою (το της πολιτείας είδος).

Отже, в основному так і змінюються державні устрої, тому що такі переходи найкоротші і найлегші.

Подібності і як би зразки даних [державних устроїв] можна розгледіти і в сім'ях. Адже спільнота (η κοινωνία) батька з синами має вигляд (το σχήμα) царської [25] влади: батько ж бо піклується про дітей. Недаремно і Гомер називає Зевса батьком; дійсно, царська влада бажає бути владою батьківською (πατρική αρχή). А в персів [влада] батька тиранічна, тому що вони поводяться з синами як з рабами (δούλοι). Тиранічна й [влада] хазяїна (δεσπότης) над рабами, бо при цій владі робиться потрібне [30] хазяїну. Але вона здається правильною, тоді як [тиранія батьків] у персів - хибною, бо різна влада над різними [по роду]. [Спільнота] чоловіка й дружини здається аристократією, бо чоловік має владу по достоїнству і в тому, в чому личить чоловіку, а що личить дружині, він їй і надає. Але якщо чоловік [35] розпоряджається [в будинку] всім, він перетворює [їх спільноту] в олігархію, бо робить це всупереч достоїнству і не як 1161а кращий. Трапляється інколи, що дружини, будучи багатими спадкоємицями (επίκλήροι οΰσαι), мають владу над чоловіками; тим самим ця влада не по доброчесності, але завдяки багатству і впливу (ή δύναμίς), як і при олігархіях. А на тимократію схожі [взаємини] братів: вони ж бо рівні, за винятком різниці [5] у віці; саме тому, якщо вони набагато відрізняються за віком, поміж ними вже неможлива братерська дружба. Демократія ж буває в будинках без хазяїна (адже там усі рівні), і там, де начальник (Ь αρχών) немічний і кожному можна [робити, що йому надумається].

13 (XI). [10] У кожному з державних устроїв дружба виявляє себе в тій же мірі, що й справедливе. Дружня приязнь царя до тих, над ким він цар, [виявляє себе] в надлишковості його благодіяння; дійсно, підданим (τους βασιλευομένους) він робить добро, якщо тільки, як чеснотливий цар, він, наче пастух про овець, піклується про них, щоб у них все було добре. Недаремно й Гомер назвав [15] Агамемнона "пастирем народів(26)". Така й батьківська [влада], але вона відрізняється величиною благодіяння, бо [батько] - причина самого існування, яке вже саме вважається найбільшим благом, а крім того, ще й вигодування (t| τροφή), і виховання (ή παιδεία). Навіть предкам за це воздається, і відносини поміж батьком і синами, предками і нащадками, царем і [20] підданими є за природою [відношенням] влади [і підкорення] (τ6 όρχικον). Ці дружби засновані на перевазі, саме тому й шанують батьків. Та й справедливе в них усіх не однакове, а відповідає достоїнству: так же ж бо і в дружбі.

(26) Звичайний епітет Агамемнона у Гомера, див, напр.: Нот. II. II. 243.

Дружба чоловіка з дружиною така ж, як і в аристократії: вона відповідає доброчесності, і кращому належить більше благо, і [25] кожному, що йому пасує; так і з справедливим.

Дружба братів нагадує дружбу товаришів, тому що вони рівні і [приблизно] одного віку, а такі люди, як правило (ως επί το πολύ), мають схожі пристрасті і схожі вдачі. Схожа на цю дружбу і дружба при тимократії, тому що громадяни тяжіють до того, щоб бути рівними і добрими [громадянами], і ось вони начальствують по черзі і на рівних підставах, [30] і такою ж у них є й дружба.

При перекрученнях [державних устроїв] як справедливе, так і дружба можливі в дуже малій мірі, і в найменшій мірі - при найгіршому перекрученні: адже при тиранії дружба неможлива зовсім або можлива мало. І дійсно, якщо в начальника і підлеглого немає нічого спільного, то немає й дружби, тому що й справедливого немає, як, наприклад, у майстра з його знаряддям, [35] душі з тілом, хазяїна з рабом. Справді, про всі ці речі 1161b той піклується, хто їх використовує, але ні дружби, ні справедливості не може бути по відношенню до неживих предметів. Неможлива дружба і з конем чи биком, або ж з рабом саме як з рабом. Адже [тут] нічого спільного бути не може, тому що раб - живе знаряддя (έμψυχον όργανον), а знаряддя - неживий [5] раб (άψυχος δούλος). Таким чином, як з рабом дружба з ним неможлива, але як з людиною можлива. Адже здається, що існує деяке справедливе (τι δίκαιον) у всякої людини по відношенню до всякої людини, здатної вступати у взаємини на основі закону і договору (κοινωνήσαι νόμου καΐ συνθήκης), а значить, і дружба можлива в тій мірі, в який раб - людина.

Незначною мірою, таким, образом, дружба і справедливість можливі навіть при тиранії, а в демократіях [10] - у більшій мірі, бо у рівних багато спільного.

14 (XII). Як було вже сказано, всяка дружба існує у спільнотах, а дружбу родичів і товаришів можна виділити особливо. [Дружні взаємини] співгромадян, членів філи, супутників у плаванні і такі інші, очевидно, більше схожі на [взаємини] поміж членами певних співтовариств, бо вони явно засновані на якійсь угоді [15] (καθ' ομολο-γίαν). У цей ряд, мабуть, можна поставити і [взаємини] поміж гостем і гостинником.

Що стосується дружби родичів, то й вона, очевидно, має багато різновидів, але будь-яка зумовлена батьківською, бо, з одного боку, батьки люблять дітей як частину самих себе, а, з іншого-діти люблять батьків, будучи часткою їх. Знання [20] батьків, що діти від них, глибше, ніж знання народжених, що вони від батьків, і "той-від-кого" міцніше прив'язаний до ним народженого, ніж народжений до свого творця. Дійсно, те, що виходить з чогось, - рідне для того, звідки виходить (наприклад, зуб, волос чи що б то не було - для їх володаря), але для того, що виходить, "те-з-чого" воно виходить нічого не значить або, принаймні, значить менше, [є різниця] і з точки зору часу, а саме: батьки [25] люблять народжене ними відразу ж, а діти батьків - через певний час, коли вони почнуть думати чи відчувати. Звідси ясно й те, чому матері сильніше відчувають дружбу до дітей, ніж батьки.

Отже, якщо батьки до дітей відчувають дружбу як до самих себе (адже відділені від них їхні породження - це наче інші вони самі), то діти відчувають дружбу до батьків як їх природні [30] породження, а брати люблять один одного тому, що вони за природою від одних і тих же батьків, оскільки подібність з точки зору [походження] створює подібність у їх взаєминах; звідси й вислів: "одна кров" і "[один] корінь" і такі інші. Брати, таким чином, суть одне і те ж, навіть будучи окремими [істотами].

Для їхньої дружби багато означає і спільне виховання (το σύν-τροφον), і близькість за віком (тЬ κοχθ' ήλίκ'ΐα,ν): адже "одноліток з однолітком"(27), [35] і близькі знайомі (ο'ι συνήθεις) бувають товаришами. Саме тому дружба братів подібна 1162а до дружби товаришів. Двоюрідні брати та інші родичі тісно зв'язані один з одним також через це: вони ж бо походять від одних [предків]. При цьому одні з них більш, а інші менш рідні, в залежності від близькості чи дальності спорідненості з прародителем (Ь Ο(ρχηγ6ς).

(27) Розхожий вислів, відомий з ряду античних джерел, у т.ч. з Платона: ήλικα γόρ δη και b παλαιός λόγος τέρπειν τον ήλικα (Plato. Phaedr. 240с) див. про це: НВБ. -С. 741 прим. 45.

Дружба дітей до батьків [5] і людей до богів існує як дружба до блага і переваги. Адже вони для них найбільші благодійники (ευ γόρ πεποιήκασι τα μέγιστα), бо вони - причини існування та вигодування, а потім уже й виховання. Така дружба містить в собі настільки більше і задоволення, і користі, ніж дружба з чужими, настільки в житті рідних більше спільного. У [10] братерській дружбі присутнє саме те, що й у товариській, причому поміж добрими братами і взагалі в дружбі схожих цього більше настільки, наскільки [брати] ближчі [ніж товариші] і можливість любити один одного мають від народження, і настільки, наскільки більш схожі вдачами ті, що походять від одних батьків, і ті, що вигодовувалися та виховувалися разом; та й перевірка часом (ή κατ& τον χρόνον δοκιμασία) у них найтриваліше і [15] найнадійніша. Аналогічними є й вияви дружби у інших родичів.

У чоловіка та дружини дружба, здається, існує від природи, бо від природи людина схильна утворювати радше пари, ніж держави (συνδυαστικον μάλλον ή πολιτικόν)- настільки ж, наскільки сім'я первинніша і необхідніша держави, а народження дітей (t| τεκνοποιία) -загальніше для живих істот. Але [20] якщо серед інших [живих істот] спільноти існують лише задля цього (επί τοσούτον ή κοινωνία εστίν), то люди живуть разом не тільки задля народження дітей, але й задля іншого в житті (των ε'ΐς τον β'ιον). Дійсно, роботи (τα έργα) з самого початку розподілені, і в чоловіка одні діла, а в дружини - інші; таким чином чоловік і дружина підтримують один одного, вносячи свій вклад (ταΐδια) у спільну [справу] (ε'ΐς το κοινόν). Цим, очевидно, і пояснюється те, що в такій дружбі присутня як користь, так [25] і задоволення. Вона буде і [дружбою] по доброчесності, якщо і чоловік, і дружина - добрі люди, адже тоді у кожного з них [своя] доброчесність і обоє будуть такому радіти. А діти, як вважатиметься, тісно зв'язують [сім'ї], тому-то бездітні швидше розлучаються: діти - це спільне для обох благо, а спільне [благо] об'єднує.

Дата добавления: 2015-05-26