Прогноз

Перше справжнє загострення відносин між Україною і Росією може настати у час останньої фази виборів до Верховної Ради (серед іншого, спекуляцій на теми нафти й газу, єдності слов'янських православних народів, російської мови тощо уникнути не вдасться). Але в тому разі, якщо на той час нове українське керівництво зможе підкріпити перші заяви аргументованою міцною самостійною позицією, спекуляції залишаться словами, а дві країни матимуть шанс дійсно перейти до цивілізованих відносин.

1. Об’єднання Німеччини та його наслідки.

Німеччини об'єднання 1989-90 — процес відновлення єдності нім. д-ви після завер­шення «Холодної війни» шляхом приєднання НДР до ФРН. Упродовж 1989 динамічний розвиток політ, подій у країнах Центр, та Схід. Європи почав змінювати модус вівенді нав­коло НДР. Заключна декларація Бухарестської зустрічі у верхах країн-членів ОВД (8.06.1989) визнавала права країн регіону на самовиз­начення та де-факто проголошувала відмову СРСР від втручання в їхні внутр. справи. Відкриття наприкінці червня 1989 угорсько-австр. кордону призвело до масового виїзду громадян НДР до ФРН через Угорщину й Австрію. Загострення політ, кризи в НДР ви­кликало відставку 18.10.1989 Е. Хонекера з усіх держ. та парт, посад. Було прийнято новий закон про виїзд із НДР. Ще до завершення законотворчої процедури увечері 9.11.1989 на офіц. рівні було зроблено заяву про наяв­ність у громадян НДР права виїзду в ФРН через усі прикордонні переходи, внаслідок чого фактично був ліквідований режим держ. кордону між двома країнами.

Питання про початок процесу Н. о. було поставлене у виступі Канцлера ФРН Г. Коля в бундестазі 28.11.1989 з т. зв. «планом з 10 пунк­тів», яким розпочалась активна фаза міжнар. врегулювання нім. проблеми. Оскільки пози­ція 4 держав-переможців (Великої Британії, США, СРСР, Франції), які за міжнар. угодами мали особливі права в Німеччині, не була достеменно відома, план Коля передбачав поступове Н. о. через певний період співісну­вання двох д-ав у рамках єдиної конфедера­тивної спільноти. Але вже в ході візиту Коля до Дрездена 19-20.12.1989 стратегія уряду ФРН кардинально змінилась і виходила із завдання об'єднання в максимально наближений термін. Усі зацікавлені д-ви, крім США, поставилися до перспективи Н. о. негативно. Демонстра­цією опозиції зах.-європ. д-ав став офіц. візит Президента Франції Ф. Міттерана 20-22.12.1989, перший за всю історію існування НДР, здійс­нений лідером зах. держави-переможиці. Серед країн Центр, та Схід. Європи основними опонен­тами Н. о. були Польща, для якої принципово важливим залишалось визнання ФРН існую­чих кордонів, та СРСР, який прагнув макси­мально зберегти статус-кво в Центр. Європі. 8-9.12.1989 на засіданні Європ. Ради в Страс­бурзі ФРН досягла важливого компромісу зі своїми зах.-європ. союзниками. Під тиском Франції та інших членів Європейського еконо­мічного співтовариства (ЄЕС) делегація ФРН погодилась розпочати третій етап створення Європ. валютного й екон. союзу та скликати у грудні 1990 міжурядову конференцію з метою змін положень Римських угод 1957. Крім того, заради підтвердження зах.-європ. вибору своєї зовн. політики, ФРН виступила з ініціативою розпочати паралельно другу конференцію, яка ставила б за мету створення Європ. політ, союзу. Досягнення згоди з принципових пи­тань поміж зах.-європ. д-вами дозволило роз­почати офіц. переговори держав-перемож-ниць. Першим етапом діалогу стала зустріч послів Великої Британії, США, СРСР, Франції

11.12.1989 в Берліні. Під час візиту канцлера Коля в Москву 10-12.02.1990 обговорювались умови, за яких СРСР був готовий дати прин­ципову згоду на Н. о. Ними були визнання остаточного характеру існуючих зовн. кордо­нів НДР та ФРН, надання фінанс. допомоги СРСР та позаблоковий статус об'єднаної Ні­меччини. Саме остання вимога виявилась най­більш суперечливою та нереальною в нових істор. умовах.

Проте принципова згода, яку надав СРСР щодо відновлення єдності нім. д-ви, відкрила можливість для офіц. переговорів про міжнар. аспекти об'єднання у форматі «2+4» (обидві нім. д-ви та держави-переможниці). Відп. рі­шення було прийнято під час зустрічі міністрів закорд. справ країн НАТО та ОВД з нагоди обговорення проекту дог-ру про «відкрите небо», яка відбулась 12-14.02.1990 в Оттаві. Вирішальними для формування єдиної позиції зах. країн у ході подальших переговорів були візит Коля до Парижа 15.02.1990, за резуль­татами якого Франція остаточно зняла всі свої застереження, та зустріч Канцлера ФРН

24.02.1990 з Президентом США Дж.Г.В. Бушем у Кемп-Девіді, яка остаточно з'ясувала межу можливих компромісів із СРСР з приводу членства майбутньої об'єднаної Німеччини в НАТО. Динаміка переговорного процесу за форматом «2+4», що офіційно розпочався 5.05.1990 на рівні міністрів закорд. справ, визначалась подіями всередині Німеччини. 18.03.1990 в НДР відбулись перші демокр. вибори. Сформований за їхніми результатами коаліційний уряд на чолі з Л. де Мез'єром проголосив про намір здійснити об'єднання на

підставі ст. 23 Основного закону ФРН та роз­почати негайно переговори про створення валютного, екон. й соц. союзу двох країн. Відп. міжурядові угоди були підписані 18.05.1990 та набули чинності 1.07.1990. Створювалась си­туація дефіциту часу для учасників перего­ворного процесу, насамперед для делегації СРСР, яка продовжувала обстоювати принцип нейтралізації майбутньої нім. д-ви.

Декларація, що була прийнята на саміті НАТО 5-6.07.1990 в Лондоні, про незастосу-вання сили першими та пропозиція країнам ОВД зробити спільну заяву про відмову роз­глядати іншу сторону як потенційного про­тивника та про незастосування сили й погрози застосування сили проти територ. цілісності та політ, суверенітету будь-якої д-ви світу ство­рила позитивний контекст для вирішального етапу переговорів Коля з М. Горбачовим (відбу­вались 15-16.07.1990 в ході перебування канц­лера на Півн. Кавказі). В обмін на визнання за об'єднаною Німеччиною права самостійно вирішувати питання про членство у військ, союзах, ФРН зобов'язалась зберегти всі існу­ючі обмеження у військ, сфері, у т. ч. відмову від вир-ва, володіння та розпорядження зброєю масового знищення, підтвердження участі в режимі нерозповсюдження ядерної зброї, а також одно­стороннє зменшення чисельності збройних сил до 370 тис. Крім того, ФРН зобов'язалась підписати окремі угоди про умови виведення рад. військ з нім. території після об'єднання.

Третій раунд переговорів у форматі «2+4» за участю мін. зак. справ Польщі К. Скубішевсь-кого, що відбувся в Парижі 17.07.1990, під­твердив результати рад.-нім. домовленостей та узгодив деталі майбутнього дог-ру. Підписання Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини 1990 відбулось 12.09.1990 в Москві. 1.10.1990 чотири держави-переможниці пере­дали урядові ФРН декларацію про припи­нення їхніх прав та обов'язків щодо Берліна та Німеччини в цілому з моменту набуття чинності Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини, що означало остаточне вре­гулювання «німецького питання» та віднов­лення в повній мірі суверенітету Німеччини. Офіційне Н. о. відбулось на урочистій цере­монії в Берліні 3.10.1990 на першому пленар­ному засіданні новообраного парламенту ФРН.

Билет №36

1. Завершення “холодної війни ” та блокового протистояння.

Усередині 80-х рр. СРСР вразила глибока політична, соціально-економічна, культурна криза. Результатом посиленої конфронтації першої половини 80-х стало ек виснаження, технологічне відставання, падіння авторитету. Початок змін було покладено обранням на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС М.С.Ґорбачова.

Нове політичне мислення:

- пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Необхідність відвернення ядерної катастрофи та забезпечення виживання людства.

- зміна філософії міжнародних реалій – світ взаємозалежний і єдиний

- деідеологізація та гуманізація МВ

- принцип мирного співіснування як універсальний принцип міжнародних відносин

- модифіковано принцип соціалістичного інтервенціоналізму – відмова від доктрини Брежнєва та проголошення свободи розвитку кожної держави. Реформовано відносини з Східноєвропейськими державами на основі принципу невтручання + максимальне виведення ресурсів СРСР із конфліктних зон у третьому світі.

- декларативна програма безядерного світу до 2000. Фр та ВБ. Критикують, бо для них це статусна річ.

- концепція спільного європейського дому 1987 – неподільність безпеки та прагнення до налагодження дружніх відносин. Визнання цивілізаційної єдності Європи від атлантики до уралу, визнання приналежності США та Канади до європейського безпекового простору, формування у Європі спільних просторів.

Радянсько-американські зустрічі:

Лист 1985 – Женева Горбачов-Рейган: у ядерній війні не може бути переможців тому немає сенсу здобувати військово-стратегічну перевагу один над одним. Попередити гонку озброєнь у космосі і припинити її на землі. Сторони прагнуть до 50% скорочення стратегічних наступальних озброєнь.

Жовт 1986 – Рейкявік Горбачов-Рейган. Ідея знищити РСД у Європі + 50% скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Провал через СОІ.

Груд 1987 – Вашингтон. Підписання РСМД. Повна ліквідація двох класів ракет (сер 1000-5,5тис) + інспекції на місцях як форма контролю.

Черв 1988 – Москва. Сторони обмінялися ратифікаційними по РСМД. На території посольства США Рейган провів зустріч з дисидентами

Груд 1988 – Нью –Йорк. Підтверджено готовність сторін до діалогу. Через землетрус Горбачов мав терміново повернутися.

Груд 1989 р – зустріч Буша та Горбачова на Мальті. Сторони узгодили свої позиції стосовно обʼєднання Німеччини та ситуації що склалася у світі. Також висловилися, що перестають розглядати одна одну військовими супротивниками.Завершення ХВ. Горбачов зустрівся з партнерами по блоку та засудив інтервенцію до Чехословаччини.

Тр-черв 1990 Вашингтон. Проблема членства обєднаної Німеччини у НАТО

Вер 1990 Гельсінки– обидві країни виступили протии іракської агресії протии Кувейту.

Лип 1991 Москва – підписано СНО1- 1600/6000. США зобовязались надати статус найбільшого сприяння у торгівлі.

Жовт 1991 – Мадрид – конференція по близькому Сходу.

Паризька Нарада НБСЄ (18 по 21 листопада 1990 р.)

Паризька Хартія для нової Європи:

- «ера конфронтації та розколу Європи завершилася. Ми заявляємо, що віднині наші відносини будуватимуться на взаємній повазі та співробіт­ництві»

- «Безпека є неподільною, і безпека кожної країни-учасниці нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших».

- спільна мета – розвиток ринкової економіки, забезпечення стійкого економічного зростання, соц. справедливості

- інституціалізація НБСЄ- триступеневий механізм регулярних політичних консультацій, секретаріат

Спільна декларація 22 держав засвідчила подолання блокового менталітету:

- НАТО та ОВД більше не є супротивниками та простягають один одному руку дружби

- Утримання від застосування сили та спроб змінити кордони збройним шляхом. Своєрідний багатосторонній пакт про ненапад

- Право будь-якої країни бути чи не бути учасницею союзних договорів.

Формально – стратегічне партнерство. Фактично – асиметрична природа. Україна дотримується оборонної асиметричної стратегії.

Дата добавления: 2015-05-26