Конкуренція в ринковій системі 1 страница

Банки як складова частина ринкової інфраструктури.

Банки- фінансово-кредитні установи які обслуговують рух капіталів та грошей.Виникненні і функціонування банків пов’язані з явищем кредит. Банки здійснюють 3 обов*язкові операції: 1.Активні(кредит надають на умовах платності терміновості забезпечення під відсоток) 2.Пасивні(депозит, залучення коштів від населення під відсоток) 3.Комісійно-посередницьке – це посередницька діяльність з обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов*язаннями (векселями, чеками) за доручення своїх клієнтів, розпорядниками цінних паперів своїх клієнтів, різниця між відсотком за кредит і відсотком за кредит і відсотком за вкладами становить банківський прибуток.

Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишаєтьмя продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція – в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Функції конкуренції:

- регулююча;

- аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);

- інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

- розподільна (розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

- контролююча.

№ 43. монополія у ринковій системі. Монополія ( від грецького «моно»-один, «поле»-продаю) – окремі наймогутнішіп-ва або обєднання декількох підприємств, які виготовляють переважну к-ть певної продукції в наслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі прибутки. Позитивні наслідки монополії: у великих підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво.;Фінансувати крупні науково – дослідні лабораторії;Отримувати нові наукові результати;Впроваджувати новітню технологію і техніку;Здійснювати перекваліфікацію працівників.; Негативні наслідки: встановлення монопольних цін;створення штучного дефіциту;гальмування науково – технічного прогресу;придушення конкуренції.

№ 44. форми монополії та наслідки монопольної економіки. Картель – найпростіша форма монопольного об’єднання. Учасники картелю, зберігаючи фін. і виробничу самостійність, визначають загальну політику ціноутворень, обмін патентами і розширенням сфери впливу на споживання ринку. Ціль картелю – одержання прибутку шляхом усунення або регламентації конкуренції між учасниками картелю, а також шляхом придушення зовнішньоїконкуренції. Концерн – один з вищих форм моно – об’єднань в умовах ринкової економіки;діє на основі централізації функцій науково – технічного і виробничого розвитку, інвестування, фінансування, природо охорони і зовнішньо – економічні дійсності, а також обслуговування підприємств, що входять у нього. Концерну властиві – принципи комбінування виробництва, прагнення до випускуконкурентоспроможної продукції, впровадження нових технологій і техніки, концентрація наукового потенціалу, сил і засобів. Особливість концерну – випуск і реалізація продукції (кінцевої) або надання послугз охопленням усіх сторін дійсності, пов’язаних з рішенням цієї задачі. Синдикат – об’єднання фірм, що випускає однорідну продукцію; створення колективного збуту продукції через єдину торгову мережу; діе на основі договорів про продаж з кожним із членів у фірмі ТОВ або АТ. Трест – одна з форм об’єднань фірм, у якій учасники втрачають свою вироб. і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центра. На суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку. Конгломерат – монополістичне об’єднання утворене внаслідок прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої і технічної спільності.

№ 45. Антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. До їх компетенції входять: визначення монопольного становища на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняття рішення і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.

№ 46. поняття п-ва (фірми) Підприємство – організаційно виокремлена та економ. Основа(первинна) ланка вироб. сфери народного господарства, що виготовляє

продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). П-во (фірма) як визначальна ланка нац.. економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у балансу, печатку з назвою п-ва, товарний зміст.

№ 47. умови функціонування п-ва. Реальні суб’єкти ринкових відносин п-ва незалежно від їхніх масштабів, форми організації, структури власності та сфери діяльності можуть бути за таких умов: якщо вони є економ. самостійними – товаровиробниками.;Стимулом їхньої діяльності є прибуток, у процесі кругообігу капіталу;Економ. відповідальність за результати господарської діяльності,як поточними доходами, так і капіталом.Ряд законів («Про власність», «Про п-ва в Україні») які є законодавчою базою,що визначає правові, економ. та соц. засади здійснення підприємницької діяльності для фіз.. і юр. осіб на території України.

№ 48. види п-ва Види підприємств: одноосібне володіння; товариство: повне, з обмеженою відповідальністю, командне товариство, корпорація; держ. п-во: казенне; малі, середні, великі. Одноосібне володіння – п-во, майно якого належить одному суб’єкту, який самостійно веде справу, одержує весь дохід і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Переваги одноосібного володіння – економ. самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного виробництва; низькі організаційні витрати. Недоліки – власні фін. ресурси п-ва недостатні для швидкого розширення вироб., а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити. Товариство – закрита компанія, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості членів. Воно складається з відносно невеликої к-ті членів, які беруть участь у його роботі. Корпорація – юр. особа, що утворюється внаслідок об’єднання на пайових засадах засобів свої членів і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов’язання лише власним капіталом. Держ. п-ва – п-ва, що ґрунтуються на держ. власності, яка має два рівні:Загальнодержавний; Комунальний; відповідно до яких існують два види підприємств. Малі п-ва – надають економіці гнучкості, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями (50-100 чоловік). Середні п-ва – здійснюють виробництво невеликої, проте сталої номенклатури

виробів у значних обсягів (100-200 чоловік). Великі п-ва – виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача (більше 200 чоловік).

№ 49. фонди підприємств Вироб. фонди – сукупність засобів і предметів праці, необхіднихдля ведення виробництва у грошовій формі. Основні вироб. фонди (основний капітал) – частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі вироб., але переносить свою вартість нановостворений продукт частинами, в міру їх зношування. Оборотні вироб. фонди (оборотний капітал) – частина продуктивного капіталу,яка повністю бере участь у процесі вироб., витрачається за один вироб цикл івартість якої при цьому повністю переноситься на новостворений продукт іпісля реалізації повертається до підприємця у грошовій формі. Фонди обігу – частина п-ва, яка перебуває у грошовій і товарній формі. Оборотні засоби – оборотні фонди та фонди обігу. Фізичне ( або матеріальне) зношування – поступова втрата основнимивироб. фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка

переноситься на вартість створювального продукту. Моральне зношування – втрата основними фондами частини своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного продукту. Амортизація – процес перенесення вартості основних вироб. фондів на готовий продукт в міру фіз.. та морального зношування. Щоб своєчасно замінити зношені основні вироб. фонди на п-ві створюють амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти. Норма амортизації – частка річних врахувань п-ва щодо величини початкової вартості об’єкта.

№ 50. домогосподарства, як суб’єкт регулювання ринкових відносин. Домогосподарство – економічно відокремлена група населення, яка самостійно,власними зусиллями отримує дохід і самостійно здійснює витрати. Економіка працює завдяки домогосподарствам і заради домогосподарств. Останні – основні споживачі кінцевої продукції, саме для них виготовляютьпредмети споживання, які задовольняють потреби ринку. Отже, домогосподарство – основні покупці ринку. Домашнє господарство – первинний елемент економіки, що складається з однієї чи більше осіб, які ведуть спільне господарство, виконують такі ФУНКЦІЇ: забезпечення економічними факторами вироб.; використання зароблених при цьому коштів для поточного споживаннятоварів, послуг і заощаджень з метою задоволення свої потреб.

№ 51. доходи та витрати домогосподарства. Доходи домогосподарства – певна сума грошових коштів, та матеріальних благ. і послуг, отриманих у процесі виконання економ. Функцій домогосподарствами. Види доходів домогосподарств: 1) заробітня плата. 2) дохід від власності (%, дивіденд, орендні платежі, рента) 3) держ. трансферні платежі (пенсії; стипендії; допомога безробітним, багатодітним сім’ям; послуги у сфері освіти; охорони здоров’я; витрати держави на забезпечення довкілля, покращення еколог. середовища.)

4) підприємницький дохід, який, здебільшого, отримують сім’ї капіталістів.5) доходи з інших джерел, передусім, доходи від індивід. трудової діяльності. Витрати домогосподарств – сукупність грошових коштів та матеріальних благ, які витрачаються у процесі виконання ними економ. функцій. Основні статті витрат домогосподарств: 1) податки 2) витрати на харчування. 3) витрати на одяг і взуття. 4) на оплату квартири. 5) транспорті витрати 6) на оплату комунальних послуг (електроенергія, вода, газ, телефон) 7)на отримання освіти. 8) на відпочинок, подорожі та розваг.9) внески у фонди соц.. страхування.10) нагромадження.11) добровільні пожертвування та внески на громадські організації.12) придбання цінних паперів.13) сплата заборгованості за кредит.14) інші витрати.

№ 52. поняття підприємництва. Підприємництво – особливий вид економ. активності, під якою ми розуміємо цілеспрямування. Діяльність, що спрямована на отримання прибутку. Ця діяльність основана на самостійній ініціативі відповідальності. Поняття «підприємництво» вперше ввів у науковий обіг англ.. вчений Річард Кантільйон (1680-1734рр). він розглядав його як особливу економ. функцію. Французький економіст Р.Катільйон уперше висунув положення про ризик в якості основної функції характеристики підприємства. Згідно Р.Катільйону, підприємець – будь-який має передбачення і бачення прийняти на себе ризик, що націлений на майбутнє. Ці дії характеризуються надією отримати прибуток та готовністю до втрат.

№ 53. функції підприємництва. Функції підприємства: новаторська – сприяння процесу продуктування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських), здійснення дослід на конструкторських розробок, створення нових товарів, надання нових послуг. Організаційна – впровадження нових форм і методів організації виробництва. Соціальна – в иготовлення товарів та послуг, необхідних суспільству відповіднодо головної мети, вимог дії основного економ. закону. Особиста – самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.

№ 54. суб’єкти, об’єкти і види підприємництва. Основним об’єктом підприємницької діяльності виступає – підприємець – єдиний суб’єкт;в будь-якому випадку він неповинен взаємодіяти зі споживачем як основним його конкурентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати в якості помічника або противника.

Суб’єкти підприємницької діяльності:

Держава

↨

Партнер ↔ Підприємець ↔ ↔ споживач

↨

Найменший працівник (працівники)

Об’єкт підприємницької активності – товар, продукт,послуга, тобто це те, що може задовольнити потребу, та що саме проголошується на ринку для придбання,

використання та споживання. Метою підприємницької активності є – виробництво та пропозиція на рахунку такого товару який є кошт., та який приносить підприємцю прибуток.

№ 55. підприємництво в аграрній сфері. Аграрний сектор економіки відіграє вирішальну роль у забезпеченні населення продуктами харчування, а промисловість сільськогосподарською сировиною.Нині в Україні 60% промислових підприємств працюють на сількогосподарській сировині. Суб’єкти економічних відносин в аграрному секторі:

Суспільство загалом в особі держави. Виробничі колективи (в Україні представлені сількогосподарських кооперативами, селянськими спілками, колгоспам й держ-госпам, де вони ще збереглися, підрядними й орендами формуваннями) Індивідуальній виробники сількогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні та кооперативні господарства, робітники держгоспів, службовців і т.ін) Місце й особливості аграрних відносин в економ. систем Аграрні відносини є складовою загальної системи економ. відносин суспільства.

Найчіткіше цей зв'язок виявляється у процесах агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується господарська структура – агропромисловий комплекс.

Організаційною формою агропромислового комплексу є агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові п-ва, які охоплюють повний комплекс діяльності з вирощування, переробки й реалізації с/г продукції.Відтворення в аграрній сфері зумовлене специфікою с/г вироб., що здійснюється в єдності з природними процесами розвитку живих організмів.

Природні процеси тут діють стихійно і часто не піддаються свідомій дії людини. Отже, тільки у разі підвищення економ. родючості, посилення інтенсифікації можна

досягти приросту с/г продукції. Однією з найважливіших особливостей відтворення в с/г є те, що технічні засоби праці для цієї галузі створюються в промисловості. Тому збільшення вироб. с/г продуктів завжди потребує розвитку тих галузей промисловості, які виробляють техніку для села.Оскільки в с/г результати вироб. коливаються за роками залежно від погодних умов, для забезпечення ритмічності відтворення набагато більшого значення, ніж в інших галузях, має створення резервів. В аграрному секторі потрібні страхові фонди достатніх розмірі на випадок непередбачених природних умов. Специфічним є формуванням структури основних вироб. фондів, до складу яких включають не тільки засоби праці, а й землю, худобу, багаторічні насадження. До оборотних фондів належать корми, насіння, молодняк на відгодівлі.

№ 56. форми господарювання у суспільному господарстві. Натуральне виробництво – така форма господарювання, за якоїпродукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Товарне виробництво – форма організації суспільності господарства, за якої продукту виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі – продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.Товарне вироб. склалося протягом тривалого часу та існує вже більше 7 тис. років. Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По – перше, товарне вироб. поділяється на просте і підприємницьке. Просте вироб засноване на особистій праці власника засобів вироб., дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами вироб, відсутність купівлі – продажу роб. сили як товару. Просте товар. вироб.,як правило ґрунтується на ручній праці та нескладній техніці. Підприємницьке вироб передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Підприємницьке вироб.ґрунтується на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо. Виділяють ще 2 типи товарного вироб.: перший – із стабільною (охоплює період до другої половини ХХст.), другий – з безперервно поновлюваною номенклатурою товарі (розпочався у другій половині ХХ ст).

№ 57. земельна рента. Земельна рента – дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об’єкт господарювання. Земельна рента – нетрудовий тип приватної власності на засоби вироб. Форми земельної ренти: Диференційна рента І-го роду – диференціація земель за їх якістю.; Диференційна рента ІІ-го роду – виникає при послідовних вкладень капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі.;Абсолютна рента – утримується власником землі з орендарів

незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження.;Монопольна рента – виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістюколи даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції продукції й за рахунок цього встановлюють на них монополістичні високі ціни. Абсолютна земельна рента — форма земельної плати, яку сплачують власникові за ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Економічна

форма реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело — надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сількогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Сплачується земельним орендарем за рахунок

його прибутку (якщо інше не передбачено законодавством) земельному власнику за будь-яку землю. Дохід фактора виробництва може бути розділений на два складових

елементи: трансферний дохід і економічну ренту. Трансфертний дохід (перерахування заробітної плати) — це дохід, який повинен отримувати даний фактор виробництва, щоб запобігти

переходу його в іншу сферу зайнятості. Економічна рента — це перевищення оплати фактора виробництва над трансфертним доходом. Вона дорівнює площі між кривою пропозиції фактора і ціною фактора. Дохід, який привертає переміщення (трансферт) нових працівників в галузь, і є трансферний дохід. Але працівники, які вже знаходяться в галузі, отримуютьекономічну ренту: тепер вони отримують більше, ніж мінімум, необхідний для простого утримання їх у галузі. Квазірента — тимчасова економічна рента, що виникає зпричини короткострокової нееластичності пропозиції фактора виробництва. У довгостроковому періоді економічна рента може зникнути, якщо на ринку праці з'являються нові працівники відповідної кваліфікації. Таким чином, дана якість робочої сили перестає бути унікальною, і нееластичність пропозиції праці в короткостроковому періоді стає набагато еластичнішою в довгостроковому періоді.

№ 58. суть і види витрат виробництва. Явні витрати виробництва – це ті, що набувають форми грошовихплатежів, постачальникам чинників, виробів, незавершених виробів (напівфабрикати) Витрати бувають: 1) змінні – це ті розмір, яких змінюється залежно від обсягу виробництва, а тому можна легко встановити зв'язок між витратами та виробництвом до яких належать – витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітню плату. 2) постійні – ті витрати виробництва, розмір яких залишаться незмінним, яка б к-ть продукції не вироблялась навіть тоді коли вироб. зовсім зупинилося, а витрати є. До цих витрат відносять: виплата % за позиками, орендна плата, рентні платежі, амортизаційні відрахування.

№ 59.собівартість продукції. Собівартість продукції (витрати на одиницю продукцію) – складається з витрат пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції

(від послуг, робіт) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на вироб. тареалізацію. Витрати можна згрупувати за такими елементами: 1) матеріальні (сировина «основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія) 2) витрати на оплату праці.3) відрахування на соц.. заходи.4) амортизація основних фондів.5) інші витрати (платежі на обов’язкове страхування майна підприємств,

сплата % за оренду окремих об’єктів основних вироб. фондів, платежів за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище).

№ 60. прибуток: сутність, види, розподіл, рентабельність. Прибуток – надлишок над витратами виробництва або загальний дохід (виручка) п-ва чи фірми за вирахування витрат вироб.

Прибуток виконує такі ФУНКЦІЇ: 1) прибуток є показником оцінки діяльності підприємця. 2) регулювання розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами вироб.

3) саме прибуток, його очікування змушує підприємця здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат в-ва, поліпшення якості продукції. Прибуток буває :1. балансовий – той прибуток, який тільки що нарахований. 2. чистий – той прибуток, який залишається на підприємстві

після сплати заробітної плати та податків.

№ 61. теорії прибутку. Різні теорії по різному трактують джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку 1) меркантилістів – згідно з якої прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни, за вищими цінами ніж ті, за якими товар куплено. 2) класична політ. економія – в собі Сміта Рікардо джерело прибутку вбачали у вироб. Сміт прибуток трактував, як вирахування підприємця з продукту праці найманого працівника. Рікардо розкрив залежність між прибутком і зарплатою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим було обґрунтовано економ. засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників. 3) сучасна немарксиська теорія – найчастіше пов’язує прибуток з капіталом, трактуючи його, як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з такими чинниками виробництва:

підприємницький талант і здібності

№ 62. капітал як політ економічна категорія. Капітал містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Складові капіталістичної власності: відчуження безпосередніх виробників від засобів вироб.;утворення двох особливих економ. суб’єктів виробничих відносин – найманих працівників і капіталістів.;Перетворення робочої сили найманих працівників на товар;Перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне.;Перетворення грошей на капітал.. Підходи до визначення сутності капіталу: 1)предметно – функціональний підхід – капіталототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Д.Рікардо вважав, що капітал – це засоби виробництва.2)монетаристський (грошовий) підхід – капітал досліджується як фін. ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді %. Прихильники цієї теорії вважають, що капітал – це гроші якіпов’язанні з отриманням доходу.3)соціально – економічний підхід – капітал К.Маркса рактується як економ. категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. К.Маркс починає з того що будь-який капітал (промисловий,

позичковий, торговельний) починає свій обіг із теорії Грошової форми – цією формою капіталу завжди виступають гроші. Теорія регульованої заробітної плати – автором якої

був англ.. економіст Дж.Кейнс, ця теорія виражає:зростання – зайнятості без збільшення к-ті машин та обладнання приводить до зниження продуктивності праці «граничного робітника», а звідси - і до зниження реальної заробітної плати. Теорія «інфляційної спіралі заробітної плати і цін» - прихильники цієї теорії вважають, що підвищення заробітної плати неминуче веде до зростання цін на товари народного споживання, а зростання цін в свою чергу веде до підвищення заробітної плати. Але ціни визнаються і регулюються не з/п, а дією закону вартості. Тай підвищення з/п не впливає на рівень цін, а впливає на рівень прибутків. Теорія «змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили» - марксисти вважали, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності. Теорія «соціальної сили» - представники – М.Туган – Барановський і Й.Шумпетер вважали, що прибутки між соц.. прошарками суспільстварозподіляються згідно з рідкісністю кожного прошарку, при цьому профспілки виступають у ролі монополій.

А.Маршал, як один з провідних учених неокласичної економ. теорії, вважав що заробітна плата – це винагорода за працю.

№ 63. капітал підприємства та його кругообіг. Кругообіг капіталу – безперервний рух капіталу, в процесі якого він послідовно проходить 3 стадії, набуває на кожній з них певної форми (грошової, виробничої, товарної) і повертається до своєї вихідної форми – грошової. Безперервний рух капіталу у сфері виробництва та обігу: послідовне повторення стадій кругообороту перетворення його у оборотний капітал. Час обороту капіталу – час від моменту авансування капіталу у грошовій формі до моменту повернення їх у тій же формі. Час обігу – той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

№ 64. торговий та позичковий капітали. Торговий капітал – перша вільна форма капіталу. Вона виникла у формі купецького капіталу, задовго до появи прям. капіталу та відіграв значну роль у виникненні капіталізму (первісне нагромадження капіталу). Торговий капітал був відносно самостійною формою капіталу (по відношенню до виробництва та джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обіг: купив дешевше, продав дорожче). Позичковий капітал – виступає як відокремлена форма. Він займається не просто реалізацією, а й перетворення товарного капіталу в грошовий. Позичковий капітал – певна сума вільних грошей, які надаються власникам у тимчасове користування іншій особі з метою одержання %.

№ 65. кредитно – банківська система при капіталізмі. Кредит - система відносин, за якими капітал надається на позичковій основі. Види кредиту :Комерційний – між функційними п-вами коли на приклад торгівельне п-во купує в кредит товари у пром.?! П-ва. Банківський – коли банк надає позику своєму клієнтові під певні гарантії або без них. Іпотечний – коли кредит на дається під заставу нерухомого майна, землі, будівель, машин. Споживчі – для купівлі дорогих предметів споживання, земельної ділянки,будинку, авто.Державний – державі для покриття витрат держ. бюджету, що не покрив його доходами. Головну роль належ. Банківського кредиту, а банківської системи є – центром розвиненої ринкової економіки в центрі банківської системи стоїть держ. нац.. банк, що є емісійним касовим і резервним центром. Проте кредит. обслуговувальну функцію капіталів здійснюють комерційні банки. Вони створюють свій капітал переважно за рахунок депозитів (вкладів), а їхній капітал зростає завдяки наявності розбіжності між %, що беруться за наданий кредит і %, що сплачуються за депозитом.

Дата добавления: 2015-05-26